Клітинка» філософського знання

Функції філософії

Щ осмисленні, порівняльнім аналізі і в обгрунтуванні сві­тогляду філософія вирішує, на нашу думку, два основних за­вдання, виконує дві функції: світоглядну і методологічну.

Осмислюючи й обгрунтовуючи світоглядні ідеали, філосо­фія виконує власне світоглядну функцію1„0смислюючи й обґрун­товуючи стратегію реалізації цих ідеалів, формуючи загальні принципи та норми, що висвітлюють шлях до світоглядного Храму, філософія виконує методологічну функцію./

Прагнення філософськи обгрунтувати, припустимо, ідеал ре­лігійного ставлення до Світу або перетворення його на наукових засадах потребує різних філософських підходів. Проте порів­няння і критичний аналіз різних світоглядів і відповідних їм філософських напрямів передбачають існування у філософії цілком визначеного загального «інструментарію», що дає змогу здійснювати світоглядну функцію.

Методологічна функція не зводиться до методології пізнання, хоча й передбачає її. йдеться про стратегічний рівень методоло­гії людської діяльності в цілому. Філософська рефлексія покли­кана зіставити й оцінити, різні засоби цієї діяльності, долаючи оману удаваної наявності, наприклад, що найвірніший шлях до досягнення певного результату — це матеріальні дії, суворо підпорядковані означеній меті. Є потреба, є об'єкт, який за допомо­гою певних знань та знаряддя перетворюється на продукт, що задовольняє цю потребу. Все інше — лише лірика, прикраси, на­голошує філософія функціоналістської техногенної цивілізації. В історичному контексті справи набагато складніші. Так, первісні люди, застосовуючи цілком раціональні засоби мис­ливства, відводили не менше часу на магічні обряди. Пізніше у східних деспотіях величезні зусилля спрямовувалися на утво­рення культових споруд (храми, піраміди). Ніхто не підраху­вав, скільки саме, але в усі часи люди витрачали багато зусиль і коштів на естетизацію власного життя, на те, щоб отримувати насолоду від краси людського буття. Дотримуючись велінь со­вісті, люди відмовлялися від найвигідніших шляхів і засобів, які, здавалося б, прямо ведуть до обраної мети. Чому це все відбувається? Що тут хибне, а що істинне? Які загальні закони людського пізнання, практичної діяльності, естетичного, мо­рального та інших аспектів людського ставленця до світу, крізь які реалізуються світоглядні ідеали? Подібні питання є пред­метом методологічної функції філософії.

Отже, філософ нібито відходить убік і з якоїсь загальної точки зору намагається осмислити різні відповіді на основне питання світогляду. З яких позицій можливий такий аналіз, здійснення світоглядної та методологічної функцій філософії?

Висхідним пунктом філософської рефлексії є «клітинка» філософського знання. «Клітинка» — це поняття, введене до вивіреної методології, означає найзагальніше абстрактне від­биття головного протиріччя, яке лежить в основі розвитку будь-якої системи. Крок за кроком думка рухається від абстрактно­го до конкретного, розгортаючи вихідну «клітинку» у складну систему відносин, яка характеризує це явище в його цілісності.

Застосовуючи такий підхід до філософії, ми повинні з'ясу­вати вихідне, найзагальніше і водночас фундаментальне про­тиріччя у ставленні людини до світу. Тварина — частина на­вколишнього середовища, до якого вона так чи інакше адаптує­ться, людина ж перетворює навколишній світ і робить це за програмами, які не задані їй від природи (як у бобра чи ■бджоли), а творяться самою людиною, В результаті цього вини­кає потрійна суперечність. По-перше, між суб'єктивною реальні­стю (внутрішнім світом людини: її потребами; цілями, знання/,,ми, ідеалами тощо) та об'єктивною реальністю (незалежним від неї зовнішнім середовищем, яке людина намагається змінити відповідно до своїх планів). По-друге, люди живуть і перетворюють світ, взаємодіючи один з одним. При цьому можуть мати місце різні аж до взаємовиключення програми; виникає супе­речність між суб'єктивними реаліями різних людей (соціальних груп, суспільств). По-третє, безперервно змінюючи світ та саму себе, людина прориває обмежений горизонт тваринного існуван­ня, залишаючись при цьому кінцевою істотою, смертною, вона прилучається до безмежності природи, культури і духу.

Справді, гостро усвідомлюючи власну смертність, вона опа­новує у принципі нескінченний досвід людства й усвідомлює не­скінченність світу крізь ідеї прогресу, вічного існування матерії, Бога, безсмертя душі тощо (ми не оцінюємо зараз справедли­вість чи хибність цих ідей, а констатуємо наявність їх та вели­чезне значення у житті людства).

«Клітинка» філософського знання описує ці -фундаментальні суперечності, без аналізу яких не можна зрозуміти те чи інше вирішення питання про місце людини у світі за допомогою зга­дуваних вище філософських понять: об'єкт, суб'єкт, скінченне, нескінченне. Співвідношення їх можна уявити у вигляді такої схеми:

де С — суб'єкт; О — об'єкт; С*-»О— суб'єктно-об'єктні від­носини; С <-> С — суб'єктно-суб'єктні відносини; оо — знак не­скінченності, що лежить за площиною С — О та С — С відно­син («криниця вічності» — за образним висловом Ф. Ніцше).

Ця «клітинка» дає змогу порівняти різні типи світогляду з гранично, загальної точки зору. Отже, існують позиції, які вза­галі заперечують нескінченність світу, зводячи все до наявної суми суб'єктивних даних (скептицизм, позитивізм); інші ви­знають нескінченність об'єктивної реальності, матерії (мате­ріалізм) або реальність-лише суб'єкта (суб'єктивний ідеалізм); треті розглядають світ як функцію С — О аспекта людської діяльності (прагматизм). У марксистській філософії «клітинка» набирає вигляду основного питання філософії, цю мне два боки: 1)питання про первинність буття (об'єктивної реальності) або свідомості (суб'єктивної реальності); 2) питан­ий про те, чи спроможна "свідомість адекватно відобразити, пізнати ■буття на перший план тут виходить С—О відношення, а нескінченість трактується як невичерпність об'єктивної реальності, матерії (електрон так само невичерпний, як і атом), і с іііішпі ніш пі глибину суб'єктивної реальності розуміють

І (І ■

як повідні С — О відносин та матерії. Тим часом, життя нашого суспільства й усього світового співтовариства в цілому дедалі наполегливіше засвідчує, що суто функціональне ставлення до духовності (зведення Ті до функції зовнішнього середовища) недостатньо ані для розуміння, ані для вирішення ключових проблем Сучасності. Людину не можна «обробляти» як «гвин­тик» з допомогою «інженерії людських душ»: С — С відносини (спілкування, взаєморозуміння, діалог) та нескінченність духу потребують іншого підходу, ніж керування С — О відносинами (діяльністю робочої сили, наприклад). Тому основне питання філософії — це лише одне серед інших суттєвих питань, які розглядає і вирішує філософія, а не єдине головне питання.

Основне питання світогляду органічно пов'язане з катего­ріями. Філософські категорії відрізняються від інших понять єдністю їх універсальності і світоглядної значущості. Універ­сальність категорій полягає в тому, що вони" віддзеркалюють такі властивості, які виражають сутність ставлення людини до світу, без них відобразити таке ставлення неможливо (такі властивості у філософії називають атрибутами). Світоглядна значущість їх полягає в тому, що без цих атрибутивних вла­стивостей не можна ані сформулювати, ані осмислити будь-яке вирішення основного питання світогляду. В будь-якому світо­гляді так чи інакше виявляється ставлення до природи, об'єктив­ної і суб'єктивної реальності, до співвідношення скінченного і нескінченного. Сутність людського ставлення до світу, як було показано вище, задається відносинами між чотирма вказаними атрибутами. Подальший філософський аналіз передбачає кон­кретизацію висхідної категоріальної «клітинки». Такий рух дум­ки дістав у філософії назву сходження від абстрактного до конкретного і, з нашого погляду, є досить ефективним методом.

Таким чином, можна зробити ще один крок у конкретизації розуміння філософії, охарактеризувавши її як категоріальну рефлексію світогляду.

Дата добавления: 2014-11-20