Природа цінності

ЦІННОСТІ І РОЛЬ ЇХ У ЖИТТІ СУСПІЛЬСТВА І ЛЮДИНИ

Роз д і л 18

Основні проблеми. Що таке цінності? Яка їхня, роль у люд­ській діяльності? Що таке базові (ключові) цінності? Які основ­ні типи ціннісних орієнтацій? Яка роль різних аксіологічних напрямів у розвитку сучасної філософії?

Ключові поняття. Цінність (життєвий сенс). Аксіологія. Ви­бір. Ключові цінності: свобода, співпричетність, благо, користь, добро, істина, правда, творчість, краса, святе, мудрість, гар­монія.

Людська діяльність будь-якого роду містить у собі три під­системи: задум, реалізацію і наслідок (наприклад, проект бу­динку, процес будівництва, готовий будинок). Задум, у свою чергу, складається з цінності, мети і^плану. Мета відповідає на запитання: що треба зробити? (збудувати будинок); п л а н — на запитання: як це зробити? Здавалося б, до чого тут цінності? Справа в тому, що реалізація одних і тих самих цілей і планів може мати різні життєві сенси, ціннісне (аксіо-логічне) значення. Так, будинок можна побудувати, задоволь-

■424

няючи потребу мати помешкання або реалізуючи принцип «Мій дім — моя фортеця», з престижних міркувань, для здачі помешкання в найом тощо. Так само різні цінності, життєві сенси можуть критися за метою одержати диплом про вищу освіту *. Можна заперечити, що у наших прикладах йдеться про більш значущі цілі, їхню ієрархію. Але це не так. Цінність суттєво відрізняється від цілі та інших станів свідомості, які керують діяльністю. Аби з'ясувати її специфічну роль, охарак­теризуємо стани нашої психічної діяльності, з якими так чи інакше співвідноситься цінність (життєвий сене), і покажемо відмінність між ними.

Генетично, тобто у процесі свого походження, цінності аку­мулюють у собі загальну спрямованість потреб, інтере­сів та емоційних переживань суб'єктів. Кожен з цих ета­пів виконує власну функцію в регуляції людської діяльності. П о т р є б и, відображаючи у свідомості (у загальному розумін­ні) ваду будь-чого, що порушує рівновагу у етані суб'єкта, спонукають його до діяльності з усунення цієї вади..Інтерес, на відміну від потреби, фіксує спрямованість діяльності суб'єк­та (пошукову, пізнавальну тощо) на явища певного кола. По­треба поліпшити життєві умови виникає як наслідок незадово­лення ними. Емоційні пережинання являють собою «про­гравання» різних жіі.алічх ситуацій, внутріпчк опанування ни­ми, резонанс їх у душі. Знаходженим власного «гнізда» означає не лише задоволення потреби й реалізацію інтересу, а й цілу гаму переживань, які впливають на духовний світ людини. Так само пошук істини, створення краси та інше — це задово­лення потреби, реалізація інтересу і відповідно основа для пе­реживань.

У кожного з нас життя виробляє певні домінантні потреби, інтереси, тип переживань. Ці домінанти починають відігравати роль повноважних представників, репрезентантів цих етапів (припустимо, що перед нами людина, яка надає перевагу мате­ріальним потребам, з усталеним інтересом до техніки і оптиміст за типом переживань. Звісно, що це найпростіша ілюстрація). І ось такі домінантні стани починають змінювати свою функ­цію — вже не просто до чогось спонукають, на чомусь фіксують спрямованість і щось піддають духовному опануванню («духов­ному перетравленню»). Справа в тому, що життя часто ставить нас у ситуацію вибору: 'чому віддати перевагу з безлічі аль-

* Специфіку цінності, що становить основу життєдіяльності, можна пояснити давньою байкою. Подорожуючий запитує у трьох робітників, які возять цеглу: Що ви робите? Один відповідає: «Цеглу вожу», другий: «"На хліб заробляю», а третій: «Собор будую». Дії однакові, а ціннісні орієн­тації — різні. терна-тивних потреб, інтересів, можливих переживань і способів реалізації їх; від чого відмовитися; в якій послідовності відда­вати перевагу тощо. Інакше кажучи, виникає потреба порівняти мотиви наших можливих дій і залежно від внутрішньої шкали, системи еталонів вибрати певну дію. Цю роль і починають ви-кфнувати узагальнені, наитиповіші для даного суб'єкта потреби, інтереси і переживання, що сформувалися у єдину домінанту. Так виникають цінності.

На певному етапі розвитку суспільства у культурі певного типу (до якоїсь кризи, переоцінки.) цінності виконують роль акеіологі'чного грунту вибору потреб, інтересів, переживань, ці­лий, планів, способів реалізації, наслідків діяльності і тих умов, за яких вони відбуваються (якщо план і спосіб реалізації об'­єднати у поняття «засоби» і взяти до уваги, що в образі цілі «знімаються» потреби, інтереси й переживання, які реалізують­ся з досягненням мети, то можна говорити про вибір цілей, за-сббів, наслідків та умов).

Отже, ц і н ні с т ь (життєвий сенс) є основою вибору суб'­єктом цілей, засобів, результатів та умов діяльності, що відпо­відають на запитання: «В ім'я чого здійснюється дана діяль­ність?» Процедура вибору на основі цінності називається оцінко ю. Результат вибору суб'єкта постає як благо * для даного суб'єкта. Спрямованість суб'єкта і його діяльності на певну цінність називається ціннісною орієнтацією.

Викладене вище однаковою мірою характеризує духовне життя суспільства й особистості. Можна говорити про цінності особистості, родини, партії, нації, культури, людства. Розділ філософії, в якому досліджується природа, походження, розви­ток і роль цінностей у ставленні людини до світу, називається аксіологією (вченням про цінності).

Г'ішості, по-перше, можуть входити до більш складних ду­ховних утворень і, по-друге, трансформуватися через ланцюг різних станів духу, що доводять цінності до реалізації їх у про­цесі діяльності.

Основна форма, що вбирає в себе цінності,— ідеал. Ідеал є ціннісною характеристикою певного явища і як такий виконує роль стратегічного орієнтира на шляху руху від сущого до на­лежного.

* Термін «цінність» вживають як для визначення станів духу, на осцові яких робиться оцінка, так і найзначущих явищ, що вибираються як рве^удь-тат оцінки. Наприклад, можна сказати, що провідними цінностями певної людини є істина і добро (або престижність і комфорт),^можна сказати, що у даному будинку зосереджені великі матеріальні та духовні цінності. Далі і\<ш вживатимемо, це слово у першому розумінні, а для другого будемо ви«кориотовувати слово «благо».

Не слід ототожнювати ідеал з метою, планом і нормою. Останні є технологічними приписами, а ідеал — припис аксіо-логічний.

Так, ідеал людини або суспільства означає опис їх з пози­цій загальноприйнятої системи цінностей (припустимо» людина повинна гармонійно поєднувати у собі ціннісні орієнтації щодо корисної діяльності і внутрішню духовність; суспільство має бути орієнтованим на особистість). Виразити ідеал у конкрет­ній системі показників — типова технократична утопія. Життя є різноманітним, динамічним, імовірнісним, а тому ідеал у формі бюрократичної інструкції — нісенітниця. Інша справа, що маючи інформацію про конкретні умови руху до Ідеалу, ми по­винні за допомогою системи показників визначити мету, розгор­нути її у план і тим самим конкретизувати ідеал у норму, т0б-то перейти від стратегічного образу належного (що відповідає прийнятим цінностям) до конкретного проекту того, що може стати сутнісним.

Проте суб'єкт має бути готовим до діяльності не лише на мотиваційно-когнитивному (цінніено-інформаційному), а й • на вольовому рівні. Це забезпечується таким станом психіки, як настанова — підсвідома готовність до певної діяльності в певних умовах. Оптимальної поведінки досягають єдністю всіх елементів керуючої програми — від цінності до настанови.

Потреби

Інтереси

Переживання

Цінності (вибір)

Ідеал

Мета

Норма

Знання

про предмет

ідеалу

Настанова -----

Діяльність з реалізації

План.

Знання лро умови

руху до ідеалу

і Воля

Цінності постають як системотворче ядрр програми* заду­му діяльності і внутрішнього духовного життя. Щоб зрозуміти суть певної культури або людини, треба звернутися до відпо­відних систем цінностей, що надають їхнгй життєдіяльності сенсу.

Базові (ключові) цінності. Ціннісні орієнтації є в будь-якій галузі людської діяльності. Проте філософія розглядає тількицінності, що виражають сутність людини, універсальні ціннос­ті, а також ті, що визначають ядро світогляду, ставлення люди­ни до навколишнього світу.

Різним епохам, соціальним групам і особистостям властиві свої цінності, які розрізняються між собою, але всі вони є атри­бутами (невід'ємними властивостями) ставлення людини до навколишнього світу. Наприклад, істину по-різному тлумачать матеріалісти і суб'єктивні ідеалісти, але немає людського бут­тя без пізнання і немає пізнання без орієнтації на істину. Так само різні люди вкладають різний зміст в уявлення краси, але немає таких спільнот чи осіб, для яких естетичні уявлення вза­галі б не існували.

У філософії досі не вироблено загальноприйнятої класифі­кації цінностей. Не претендуючи на повноту, охарактеризуємо основні цінності, з'ясуємо конкретно-історичне наповнення їх, окреслимо типологію ціннісних орієнтацій. Кожна з ключових цінностей виражає сутнісне, те, що робить людину особистістю, ставлення її до навколишнього світу, а система цінностей дає цілісне уявлення про відносини «людина — світ». Гармонійна взаємодія цінностей створює ідеальні відносини між людиною і світом, а дисгармонія, абсолютизація одного чн кількох аксіо-логічних відносин, збіднення їхнього змісту спотворюють ціліс­ність відносин «людина — світ» на шкоду обом.

Систему відносин людина — світ символічно можна.вирази­ти, як

де С — суб'єкт; О — об'єкт; С—О, С—С — відносини відпо­відно суб'єктно-об'єктні або суб'єктно-суб'єктні; оо — нескінчен­на глибина.світу.

У всіх проявах своєї взаємодії зі світом людина орієнтова­на на підсумкову цінність — благо*. У прагненні до блага вона виражає себе, свою неповторність, і це прагнення до самореалі-зації, саморозвитку орієнтоване на ключову цінність — свободу. Водночас вона так чи інакше усвідомлює самоцінність світу, а себе — часткою цього загального (як би це загальне не розу­мілося— як Бог, природа, людство, нація, партія тощо). Це

* Вперше зрозумів благо як вершину ієрархії цінності Платон. Він на­зивав благо єдністю істини, краси і міри. Зрозуміло, що зміст цих цінностей історичний, але як би люди не розуміли благо, воно є підсумковою характе­ристикою їхніх прагнень.

ставлення орієнтоване на таку цінність, як співпричетність. Свобода унікальної індивідуальності і співпричетність до ціло­го— пайфундаментальніші цінності людського буття, вони про­ймають собою всі інші ключові цінності. Реалізуючи лише орі­єнтацію на співпричетність до цілого, людина «розчиняється» в ньому, губить власне «я» (крайній прояв — поняття нірвани в індійській філософії). Реалізуючи свою свободу і не зважаючи ні на що, людина перетворює свободу на сваволю і гине в цьому шаленому протистоянні світові (крайній прояв — ідея Ніцше про надлюдину і волю до влади).

Благо досягається шляхом єдності відносин С—О (перетво­рення, орієнтованого на цінність користі) і С—С (спілкування, що орієнтоване на цінність добра). Як доповнюють одна одну свобода і співпричетність, покажемо на прикладі корисної ді­яльності. Підвищуючи продуктивність праці, людина потребує все більшої незалежності від навколишнього середовища, стає більш вільною. Проте якщо вона дивиться на світ лише як на джерело ресурсів для задоволення своїх потреб, це призводить до екологічних конфліктів. Корисний ефект сучасного виробни­цтва визначається не лише техніко-економічними, а й екологіч­ними критеріями, а основою такого підходу є «шанобливість до життя» (А. Швейцер), ціннісна орієнтація на співпричетність до світу.

Людина будує відносини С—О і С—С за програмами, які сама виробила. А для цього вона повинна, пізнаючи об'єктивну реальність, орієнтуватися на цінність істини, прагнути до розу­міння об'єктивної реальності інших людей і спільнот.

Відмінність між розумінням * і пізнанням полягає в тому, що останнє здобуває знання про об'єкт, а перше передбачає співпереживання, розуміння внутрішнього світу, цінностей ін­шого суб'єкта. Істина, що відображає об'єктивну реальність,, одна і єдина. Позиції, що виражають життєве кредо суб'єкта," як відомо, можуть бути різними, і далеко не завжди можна однозначно відповісти на запитання: «яке ставлення до світу (в культурі або в окремої людини) «вище», «краще», «більш істинне» (без розуміння цього культура діалогу неможлива)»? Єдність істини і правди дає змогу створювати ідеальні проекти і програми, які не лише грунтуються на знанні об'єктивної ре­альності, а й відповідають цінностям суб'єкта. Це ідеальне створення майбутнього орієнтоване на цінність творчості.

Людина живе на межі скінченного й нескінченного, скоро-

* Термін «розуміння» багатозначний. Ми використовуємо його лише в тому аспекті, який характеризує ідеальне ставлення до суб'єктивної реаль­ності. минущого і вічного. Забезпечити цілісність своєї життєдіяльнос­ті вона може лише тоді, коли її праця, спілкування, пізнання і творчість поєднані цілісним поглядом на світ, що орієнтований на цінність мудрості. Остання відрізняється від знання саме тим, що має безпосередній зв'язок з нескінченністю через есте­тичне опанування світу. Воно орієнтоване на цінність краси і релігійне переживання, яке, в свою чергу, орієнтоване на цін­ність святого.

Свобода

Благо

Дата добавления: 2014-11-20