Культура і цивілізація

Сучасна філософія визначає цивілізацію як такий ступінь •суспільного розвитку, на якому поділ праці і обмін, товарне ви­робництво досягають повного розквіту і здійснюють переворот у суспільстві. До сучасного поняття цивілізації залучається тех­нічний (точніше — технологічний) компонент як наслідок де­термінуючого впливу техніки на розвиток сучасного суспільства. У зв'язку з цим виникає питання про співвідношення категорій «цивілізація» і «технологічна культура».

Технологія — це як би матеріально-практична сторона реа­лізації взаємодії суспільства (людини) і природи, тоді як куль­тура є духовно-практичною стороною взаємодії. На сучасному етапі розвитку суспільства ці дві сторони взаемопроникають одна в одну і у реальному історичному процесі має місце інте­гративний феномен — технологічна культура.

Ще на початку XX ст. російський філософ М. Бердяєв пи­сав: «...Ми стоїмо перед основним парадоксом: без техніки не­можлива культура, з нею пов'язане саме виникнення культури

⁷ Коул М., Скрибнер С. Культура и мншление.— М., 1977.— С. 54.

і остаточна перемога техніки в культурі, вступ до технічної епо­хи тягне культуру до загибелі... Повернення до природи є вели­кий мотив в історії культури, в ньому відчувається страх заги­белі культури від влади техніки, загибелі цілісної людської природи» ⁸.

Цивілізація як соціальна організація життя і культури за­безпечує їм існування і прогресивний розвиток. З цивілізації починається історія суспільства. У цьому смислі цивілізація постає як спосіб буття культури, хоч при цьому допускається, що виникнення цивілізації вимагало певного рівня культури, проте згодом культура стає залежною від рівня розвитку циві­лізації.

У широкому значенні слова культура, як і цивілізація, ви­ражає людський прогрес в цілому, все те, що досягнуто на від­міну від тварин, все те, що додала людина до природи, природ­них сил й утворень. З цієї точки зору культуру і цивілізацію можна розглядати як два пласти людського прогресу.

В одному напрямі прогрес розвивається в процесі підвищен­ня рівня виробництва і споживання (обміну речовин з приро­дою), в іншому — в процесі розвитку сутнісних сил людини. У цьому випадку розвиток, підкорений специфічним людським устремлінням, цілям і являє собою самоціль людської діяль­ності.

Відомі два типи ставлення людини до людини — як до засо­бу досягнення мети і як до самоцінності. Потреба людини є людською потребою тією мірою, якою інша людина в такій якості стала для неї потребою. Саме у цьому критерій розмежу­вання цивілізації і культури. В ідеалі взаємовідносини культу­ри і цивілізації мисляться як гармонія. Цивілізація — не само­ціль, а необхідний базис культурного прогресу: якщо цивілі­зація виходить з-під контролю культури, вона деградує.

Різні суспільства і суспільні умови оцінюються з точки зору того, наскільки вони відповідають сутності людини, людським сутнісним силам. За рахунок останніх і всупереч їхньому само­розвитку в сучасному суспільстві розвивається індустріальна цивілізація.

Під впливом науково-технічного прогресу змінюється місце культури в сучасній цивілізації, характер їхніх взаємин. Ство­рюється новий тип культури, який характерний насамперед ін­тегративними моментами між технікою і так званим духовним життям суспільства. З одного боку, виникає наукове управ­ління культурою (цілеспрямована дія щодо індустрії культури,

С. 149.

Бердяєв Н. А. Человек и машина//Вопр. философии.— 1989.— № 2.—

інтенсифікації творчої діяльності й оптимізації її), з другого — активізується роль науки як однієї з форм культури, спрямова­ної на формування такої моделі суспільства, яка могла б по­долати історичну обумовленість розвитку суспільства.

На своєрідне протиріччя сучасної духовної культури су­спільства звернув увагу і англійський учений Ч. П. Сноу. На одному полюсі — художня інтелігенція, на другому — вчені. «їх розділяє стіна непорозуміння, а іноді й ворожнечі... Створюєть­ся враження, що для об'єднання обох культур взагалі немає грунту, а це означає, що пропадають багатющі можливості розумової і творчої діяльності» ⁹. Це протиріччя між науковою і гуманітарною культурами характерне і для культури XX ст. Духовне виробництво в рамках системи суспільного вироб­ництва є товарним виробництвом тією мірою, якою його про­дукція набуває «речової форми товару», яка завдяки своїм властивостям задовольняє певні людські потреби. При цьому духовні цінності самі по собі або жодної вартості не мають, або набувають її лише тоді, коли втягуються у процес одер­жання додаткової вартості.

У цьому смислі духовне виробництво сучасного суспільства розглядається як індустрія культури. У сфері її, за свідченням американського вченого Ф. Шіллера, робітники виробляють додаткову вартість, яку привласнюють підприємці. Тут духовне виробництво постає як соціальна форма одержання прибутку, капіталу¹⁰. Проте в умовах сучасного суспільства не тільки «індустрія культури», а й діяльність «вільних художників» ін­тенсивно втягуються в економічну систему. Врешті-решт вони теж створюють додатковий прибуток для тих, хто володіє засо­бами виробництва, засобами розповсюдження і споживання їх продукції (видавництва, кінокомпанії, виставочні зали, театри і т. ін.).

Як відомо, той, хто має у своєму розпорядженні засоби ма­теріального виробництва, володіє й засобами духовного вироб­ництва. З розвитком засобів масової комунікації («масс ме­діа») розширюються можливості безпосередньої і прихованої дії на світогляд і психологію людини в певному ідеологічному напрямі. Телебачення, радіо, масова преса використовуються часто-густо як зброя політичної боротьби і формування громад­ської думки.

Засоби масової комунікації є одночасно і середовищем, і процесом, спрямованим на певні типи виховання. Посилення комунікативної функції культури веде до трансформації її і

б Сноу Ч. П. Две культури.— М., 1973.— С. 20; ЗО. ¹⁰ Шиллер Ф. Манипуляторьі сознания.— М.., 1980.

водночас викликає тенденцію «міфологічного» типу мислення. Культура перетворюється у науково вивірений засіб маніпулю­вання свідомістю і поведінкою мас. Індустрія культури — це не тільки технічне і наукове оснащення її, це передусім втягуван­ня її у виробничо-економічну структуру сучасного їй суспіль­ства. Духовне виробництво перетворюється на аналог матері­ального виробництва, а культура — «...хороший бізнес...» ^п. Тут збігаються інтереси засобів масової комунікації і бізнесу. І це зрозуміло: в обох випадках потрібні масовий споживач, широ­кий споживчий ринок. Тому бізнес активно втілюється у сферу культури, створюючи водночас маркетинг і масову культуру, а реклама формує відповідний тип масової свідомості ¹².

У результаті однією з головних функцій масової культури стає тривіалізація суспільної свідомості, тобто створення певно­го культурного контексту, в якому стереотипізується, стає три­віальною будь-яка ідея, будь-яка цінність.

Науково-технічний прогрес підвів цивілізацію до порога но­вої культури — культури комп'ютерної техніки, яка, трансфор-муючи, книжкову культуру, створює новий тип мислення, що орієнтує людину на саморозвиток і формує у неї синтез інте­лектуальної образності і чуттєвого моделювання. Основна озна­ка цієї культури — діалог людини з екраном. Комп'ютер — це явище культури знакових систем — культури, проміжної між «світом речей» і «світом людей».

Отже, в сучасному суспільстві слід розрізняти цивілізацію і культуру.

У західній філософії досить поширеним є розуміння цивілі­зації як нового стану культури. Культура стає цивілізацією, коли з'являються писемність і міський образ життя. Відповід­но з'являється й політична організація суспільства, держава і врешті-решт техніка, що характеризує культурний рівень ви­робництва.

Отже, з точки зору філософії «цивілізацію» можна визначи­ти як технологічну характеристику історично визначеного типу суспільства, як матеріально-технічний базис культури.

У сучасній науці в ужитку термін «світова цивілізація». Він характеризує розвиток суспільства від локальних його форм до «всесвітніх» через розв'язання глобальних проблем, що за­грожують існуванню людства.

Підсумовуючи, можна констатувати, що культура як філо­софська категорія має різні аспекти визначення, або «модуси культури», проте філософське виділення феномена культури по-

¹¹ Боноски Ф. Две культури.— М, 1978.

¹² Фромм 9. Иметь или бьіть — М., 1986.

винне служити категоріальною основою для кожного з цих мо­дусів. Культура — це вираження ^ті людини у ставленні її до навколишнього світу, опредмечене в системі смислових значень

(мові як системі знаків). Це матеріалізація людського Духу, гуманізація природи. Культура — це світ людини.

Контрольні запитання

1. Визначте культуру як філософську категорію.

2. Охарактеризуйте культуру як спосіб самовизначення і розвитку особис­тості.

3. Як категорії «освіченість», «інтелігентність» і «духовність» співвідносять­ся з поняттям культури?

4. Яка роль культури в розвитку людства?

Дата добавления: 2014-11-20