Сутність і перспективи науково-технічного прогресу

І

Аналізуючи метод екстраполяції, слід враховувати, що екст-

раполяція відображає стабільність і повторюваність явищ та процесів, елементи її присутні у всіх інших методах прогнозу­вання. Той факт, що певна частина дослідників переоцінює роль і значення методу екстраполяції, пояснюється притаман­ною емпіричному позитивізму гіпертрофією індукції як методу пізнання. Хибним прогностичний висновок буде лише тоді, коли метод екстраполяції як інструмент прогностики неправильно застосовується, тобто коли відсутні інтуїтивна і логічна оцінки розміру часового інтервалу, в якому діє тенденція.

Методи моделювання та аналогії. Основу їх становлять емпіричне і теоретичне знання. Відносини аналогії (уподібнення) між моделлю та оригіналом встановлюються за допомогою гіпотези, що має ту чи іншу міру вірогідності. Мо­дельні методи прогнозування характеризуються різноманітністю форм. Можна виділити два основних методи моделювання со­ціальних процесів:

модельний дослід (заснований на аналізі дослідження роз­витку обмеженої соціальної системи);

інформаційне (комп'ютерне) моделювання.

Історична аналогія має обмежену пристосованість до соціального передбачення. І це зрозуміло, адже майбутньо­му супутні інші історичні умови.

Логічні методи прогнозування є надзвичайно різноманітними. Має сенс виділення двох основних методів мо­делювання соціальних процесів:

«визначення теоретично можливих меж» розвитку якісно визначених систем;

сценарії (системні уявлення) можливого майбутнього.

Прогнозування, що грунтується на припу­щеннях експертів, чи експертна оцінка перспек­тив реального історичного процесу. До цієї групи, як правило, відносять:

індивідуальне інтуїтивне прогнозування;

консенсус (вироблення експертами спільної точки зору з певного питання щодо майбутнього);

«мозкову атаку», або «брвйнстормінг» (засіб вирішення проблем і спосіб прогнозування, особливо, коли виникає потре­ба перебирання можливих ситуацій у майбутньому). Суть мето­ду полягає в тому, що висуваються будь-які, хай і «дивовиж­ні» ідеї щодо проблеми; ці ідеї розвиваються, можна запропо­нувати власні, але критикувати їх не дозволяється;

метод Дельфі грунтується на послідовному опитуванні екс­пертів, під час якого кожного з них знайомлять з думкою ін­ших; як наслідок ряду циклів — з'ясовується переважаюча думка. Соціальні п р о г н о з и /бувають різними: пошуковими, нормативними, аналітичними у& застерігаючими. Якщо, напри­клад, пошуковий прогноз виводить з можливостей, які існують об'єктивно, то нормативний прогноз має за основу потреби, прагнення, ціннісні орієнтації суб'єкта.

Аналітичні прогнози, отримані за допомогою мето­дів логічного прогнозування, характеризуються високою досто­вірністю і дають докладну картину майбутнього у його необхід­них та істотних відносинах. Можна прогнозувати не тільки розвиток певної галузі народного господарства або роду діяль­ності, а й розвиток усього світового співтовариства. Першу гло­бальну модель світового розвитку (системного опису демогра­фії, світового виробництва і вичерпування природних ресурсів) запропонував Дж. Форестер (США, 1971) '. Вона грунтується на рпрощєній екстраполяції п'яти тфакторів: зростання народо­населення, індустріалізації, забруднення навколишнього середо­вища, виробництва продуктів харчування, видобутку природних ресурсів.

Вихід у світ книги Дж. Форестера «Світова динаміка» збіг­сь з початком роботи Римського клубу, що об'єднав адвокатів, бізнесменів, представників гуманітарної інтелігенції, заінтере­сованих у дослідженні проблем глобального розвитку. Римський клуб запропонував виконати контрактні досліди групі учнів Дж. Форестера. Ця група підготувала у 1972 р. Римському клу­бові першу доповідь, що являла собою деталізовану модель Форестера. У доповіді здійснено спробу щодо введення до цієї моделі численних статистичних даних та перевірки її адекват­ності.

Основний висновок, якого дійшла група, такий: за сучасних темпів економічного і демографічного розвитку реальністю XXI ст. стане вичерпання природних ресурсів та масова заги­бель людей, забруднення навколишнього середовища тощо. Щоб не допустити цього, слід вжити заходів щодо обмеження зростання чисельності населення і подальшого розвитку еконо­міки у світовому масштабі.

На думку доктора Д. Медоуза (керівника дослідної групи), викликають занепокоєння такі тенденції світового розвитку, як прискорення темпів індустріалізації, швидкий приріст населен­ня, вичерпання невідновних ресурсів, збільшення зон недостат­нього харчування, погіршення навколишнього середовища.

Саме ці п'ять елементів прийняті як основні у'дослідженні Медоуза і йо.го співробітників. Перед групою дослідників було поставлено завдання з'ясувати зв'язок, по-перше, між зростан-

¹ Роггезіег О. Шогісі Оіпатісз.— СатЬгісіде, 1972.

ням чисельності населення та їмдустріалізацієіо; а по-друт<\ між динамікою споживання природних ресурсів і виробництвом про­дуктів харчування.

Населення. У моделі Д. Медоуза сучасні йому тенденції зро­стання населення екстраполюються на прийдешні десятиріччя. На основі їх формулюється ряд висновків: і) не існує можли­востей для вирівнювання кривої зростання населення на 2000р.; 2) більшість вірогідних батьків 2000 р. вже народилися; 3) мож­на очікувати, що через ЗО років населення планети буде дорів­нювати 7 млрд чол. Інакше кажучи, якщо знижувати рівень смертності так успішно, як раніше, і не намагатися знизити плодовитість, то у 2030 р. чисельність людей у свїті зросте по­рівняно з 1970 р. вчетверо.

Виробництво. За основу було прийнято положення, що вро­стання виробництва випереджає зростання населення. Але таке припущення невірне, бо воно грунтується на гіпотезі, згідне^ з якою промислова продукція світу рівно розподілюється поміж усіх землян. Насправді ж значна частина промислової продук­ції припадає на промислово розвинуті країни, в яких темпи зростання населення завжди є низькими.

Розрахунки доводять, що у процесі економічного зростання розрив між багатими та бідними державами світу неухильно збільшується.

Виробництво продуктів харчування. Третина населення світу (50—60 відсотків населення країн, що розвиваються) зависає недоїдання. І хоч загальне сільськогосподарське виробництво у світі зростає, виробництво продуктів харчування н-а душу насе­лення у країнах, що розвиваються, ледь зберігається на сучас­ному, досить низькому рівні. Можливість збільшення виробни­цтва харчових продуктів врешті-решт залежить від наявності невідтворюваних ресурсів. За умов збереження сучасних тем­пів споживання природних ресурсів і подальшого їх зростання, вважає Д. Медоуз, абсолютна більшість нєвідТворюваних ре­сурсів через сто років стане надто дорогими.

На перший погляд здається, що перша доповідь Римському клубові органічно вписана у канву звичайних футурологічних творів, бо предмет дослідження — майбутнє нашої цивілізації. Але це не так. Даний проект має особливість, яка зумовлена специфічним підходом до усвідомлення майбутнього, що й сТа-ло вихідним пунктом для виникнення нового напряму науко­вих досліджень — глобального моделювання. Розкрити цю спе­цифіку допомагають результати досліджень і висновки групи Масачусетського технологічного інституту.

Чи витримає біосфера? Занепокоєність з приводу впливу ви­робничої діяльності на природні середовище стрімко зростаєв останні два десятиріччя. Спроби кількісного виміру його за­лишаються вкрай недосконалими. Оскільки забруднення навко­лишнього середовища перебуває у складній залежності від чи­сельності населення, індустріалізації та специфічних техноло­гічних процесів, важко дати точну оцінку, наскільки швидко підіймається експоненціальна крива загального забруднення. Втім можна навести таке міркування. Якщо у 2000 р. у світі буде 7 млрд чол., а валовий національний продукт на душу на­селення буде таким, як сьогодні у США, то загальне забруд­нення навколишнього середовища принаймні у 10 разів пере­більшить сучасний рівень.

Чи зможуть природні системи витримати це — поки невідо­мо. Скоріш усього, припустиму межу буде досягнуто у глобаль­ному масштабі при експоненціальному зростанні населення і забруднень. Із сказаного можна зробити такі висновки.

1. Якщо сучасні риси індустріалізації, стала тенденція зро­стання населення світу, забруднення навколишнього середови­ща, виробництво харчових продуктів і вичерпання ресурсів за­лишаться незмінними, то зростання їх на нашій планеті досягне своєї межі вже у наступному столітті. Найбільш ймовірним наслідком цього стане раптове і невпинне падіння чисельності населення та обсягу промислового виробництва.

2. Існує можливість домогтися екологічної та економічної усталеності. Стан глобальної рівноваги можна спроектувати таким чином, що будуть задоволені основні матеріальні потре­би кожної людини на Землі, вона матиме можливість реалізу­вати свій індивідуальний потенціал.

3. Якщо люди світу вважатимуть за доцільне вирішення проблем, яке пропонувалося у пункті 2, то чим швидше вони рухатимуться у відповідному напрямі, тим більше шансів вони матимуть на успіх.

«Модель світу» доктора Д. Медоуза.

Модель 1 («Стандартний тип»). Висхідні посилання. Перед­бачається, що не відбудеться докорінних змін у фізичних, еко­номічних або соціальних взаємозв'язках, які історично визна­чали розвиток світової системи у період з 1900 до 1970 р.

Прогнозований розвиток світової системи. Обсяг випуску продовольчих та промислових товарів, а також чисельність на­селення зростатимуть експоненціально до того моменту, доки вичерпання ресурсів не призведе до уповільнення зростання промисловості. Після цього населення ще певний час буде збіль­шуватися за інерцією, і разом з тим триватиме забруднення навколишнього середовища. Врешті зростання населення змен­шиться вдвоє внаслідок збільшення коефіцієнта смертності, що

буде обумовлено невистачанням харчів та медичного обслуго­вування.

Модель 2. Висхідні посилання. Передбачається, що «необме­жені» джерела ядерної енергії дадуть можливість подвоїти на­явні природні ресурси і здійснити широку програму із вторин­ного використання ресурсів та заміни їх.

Прогнозований розвиток світової системи. Оскільки ресур­си вичерпуються не так швидко, індустріалізація може досяг­ти більш високого рівня, ніж у реалізації моделі «стандарт­ного типу». Проте значна кількість великих підприємств за­бруднюватиме навколишнє середовище дуже інтенсивно, що призведе до збільшення коефіцієнта смертності і зменшення кількості продовольства. На кінець відповідного періоду ресур­си значно вичерпаються, незважаючи на подвоєння колишніх запасів.

Модель 3. Висхідні посилання. Природні ресурси вичерпані і 75 % з них використовуються вдруге. Виділення забрудню­ючих речовин у 4 рази менше, ніж у 1970 р. Урожайність з оди­ниці земельної площі подвоєно. Ефективні заходи контролю на­роджуваності доступні усьому населенню світу.

Прогнозований розвиток світової системи. Виявляється можливим (хоч і тимчасово) забезпечити стабільну чисельність населення за умови середнього світового доходу на душу на­селення, що майже дорівнює доходові населення США. Проте, зрештою, хоча зростання промисловості зменшиться вдвоє, а коефіцієнт смертності внаслідок вичерпання ресурсів збіль­шиться, забруднення нагромаджуватимуться, а виробництво продовольства скорочуватиметься.

Модель 4. Висхідні посилання. Після 1975 р. кількість на­селення підтримується на постійному рівні завдяки вирівню­ванню коефіцієнтів народжуваності і смертності. Зростання ка­піталу обмежено вимогою, згідно якої капіталовкладення мають дорівнювати амортизації. Здійснюється певна технологічна по­літика, яка містить у собі вторинне використання ресурсів і застосування для контролю забрудненості нового обладнання..Значно більше уваги приділяється виробництву продовольства і наданню послуг, ніж виробництву промислової продукції.

Прогнозований розвиток світової системи. Рівень промисло­вої продукції на душу населення буде втроє більшим, ніж се­редній світовий рівень 1970 р.

Модель 5. Висхідні посилання. Здійснюються такі ж самі за­ходи щодо обмеження росту і стабілізації, що і у моделі 4, але починаючи не з 1975 р., а з 2000 р. Прогнозований роз­виток світової системи. Стану рівноваги не досягти. Чисель­ність населення і промисловий капітал досягнуть такого висо-кого рівня, що нестача продовольства відчуватиметься раніше 2100 р.

Теоретики Римського клубу вважають, що дослідження гло­бальних проблем має грунтуватися на системних уявленнях про світ. На думку президента Римського клубу А. Печчеї, об'єкт дослідження може бути представлений як система і розгляну­тий з позиції системного підходу, що дасть змогу краще, повні­ше і глибше розкрити природу глобальних проблем ². Спираю-чивь на системний метод, Римський клуб робить спробу дослі­дити цілісну сукупність глобальних проблем сучасності.

До загальнозначущих проблем сучасності, на думку Рим­ського клубу, належать бідність, злиденність мільйонів людей, з одного боку, і розкоші та багатство певної кількості, з друго­го. З інших негативних проявів слід назвати голод, безробіття, вичерпання природних ресурсів, погіршання стану навколиш­нього середовища, прагнення до нестримного економічного зро­стання, збільшення народонаселення, урбанізацію і зростання злочинності у містах, відчуження молоді і девальвацію мо­ральних цінностей, соціальну несправедливість та анархію у галузі освіти, політичну корупцію і бюрократизацію апарату управління, інфляцію, валютну та інші кризи, які відчутно впливають на всі сторони життя сучасної людини.

У світоглядному плані у першій доповіді Римському клубо­ві було порушено дві важливі проблеми. Перша проблема: чи існує край зростання, що його обумовлено рамками самої при­роди (вичерпуваність невідтворюваних ресурсів, обмеженість земельної площі, придатної для сільськогосподарського обро­бітку, межі фізичного пристосування- людей до забруднення навколишнього середовища), на які людина повинна зважати у своїй практичній діяльності, чи то є псевдопроблема, яка не заелуговує на серйозну увагу? Група Д. Медоуза виходить з того, що фізичні межі зростання не лише існують, а й вима­гають радикального перегляду уявлень, що побутують, про суто споживацьке ставлення людини до природи.

З першою тісно пов'язана друга проблема: оскільки інду­стріальне суспільство у своєму подальшому розвитку, спрямо­ваному на економічне зростання, все більше пасуватиме до ре­альних меж зростання, вихід за які багатий на найсерйозніші наслідки, слід з'ясувати можливі альтернативи цьому -й обра­ти з них таку, яка б сприяла виживанню людства і розгортан­ню творчих потенцій усіх людей на Землі.

Група Медоуза пропонує таке вирішення глобальних проб­лем: можлива альтернатива пов'язана із стабілізацією зро-

стання капіталу і народонаселення і забезпеченням на цій основі стану динамічної «глобальної рівноваги» як кожного ре­гіону, так і світу загалом.

М. Месарович і Е. Пестель підготували другу доповідь Рим­ському клубові — «Людство біля поворотного пункту». В ній було зроблено спробу відобразити своєрідність соціалістичних країн. У зв'язку з цим весь світ було поділено на десять регіо­нів. Ієрархічна система моделей базувалася на грунті виділен­ня трьох рівнів: причинного, який містив би у собі екологічні та економічні процеси, упорядковуючого і соціального, який би враховував норми, цінності і цілі суспільства. Автори доповіді розробили також систему підмоделей, спільну для усіх десяти регіонів, до якої як елементи входили б підмоделі економіки, енергетики, нафтової кризи, продовольчих проблем, демографії.

Заслуга Месаровича та Пестеля полягає не у створенні ни­ми чергової стратегії виживання на основі концепції органіч­ного зростання, однобічність і недостатність якої є очевидними, а у створенні нового класу імітаційних моделей, що грунтують­ся на загальній теорії систем, у розробці оригінальної методи­ки оцінки ймовірних сценаріїв майбутнього. Доповідь «Людство біля поворотного пункту» високо оцінили фахівці, і вона без сумніву мала значний вплив на подальший розвиток глобаль­ного моделювання.

Модифікації подібних моделей широко застосовуються у прогнозуванні різних аспектів глобального розвитку³.

Науково-технічний прогрес — це радикальний технологічний переворот у розвитку продуктивних сил суспільства, пролог но­вої технічної епохи в загальносвітовій історії. Необхідно зважи­ти на те, що радикальний технологічний переворот супро­воджується не лише глибокими якісними перетвореннями" про­дуктивних сил суспільства, а й змінами у виробничих відноси­нах, у способі життя людей. Але що дає нам це знання? Чи не створює воно для нас поряд з новими можливостями зростання добробуту, матеріальної та духовної культури також і нові труднощі та небезпеку? Тема «людина і наука» не випадково стала провідною у дослідженнях філософів, вона привертає увагу і наукової громадськості.

² Печчеи А. Человеческие качества.—М., 1980.—С. 184.

⁸ Докладніше про основні проекти і моделі глобального розвитку див.:

Косолапов В. В., Гончаренко А. Н. XXI вєк в зеркале футурологии__М

1987 —С. 91-101. Чи є наука силою, що служить людині незалежно від харак­теру суспільства, у якому вона розвивається, чи зумовлює гро­мадськість функціонування науки, враховуючи і можливі нега­тивні наслідки її застосування? Як співвідноситься наука з со­ціальними умовами і чинниками свого розвитку та з ціннісни­ми, зокрема, гуманістичними принципами, і чи можуть останні виконувати регулюючу роль у цьому розвитку? Нарешті, як наука впливає на зміну гуманістичних принципів буття люд­ства і якою мірою вона залежить від цієї зміни? Як змінюється людина у ході науково-технічного прогресу і як останній пере­творюється під впливом зміни людини?

Науки відрізняються за предметом, але, разом з тим, на­укові дослідження диференціюють за їхнім цільовим призна­ченням, за функцією, яку вони виконують у суспільстві. Мова йде про поділ на фундаментальні і прикладні дослідження.

Як правило, фундаментальні й прикладні досліди розріз­няються при дослідженні структури та особливостей функціо­нування природознавства. Рідше подібну дихотомію можна зу­стріти при аналізі гуманітарних наук і надто рідко — техніч­них, сільськогосподарських, медичних тощо.. Між тим, у цьому виділенні виявляється певна закономірність розвитку усіх на­ведених сфер наукового знання. По мірі самовизначення кож­ної з них в окрему, автономну галузь наукового пізнання, з до­сягненням певної зрілості і відносної самостійності теоретично­го рівня розвитку виділяються фундаментальні та прикладні об'єкти досліджень.

Під фундаментальними дослідженнями, як правило, маєть­ся на увазі наукова діяльність, що як наслідок приводить до відкриття нових законів, взаємозв'язків, явищ природи і су­спільства. Таке перетворення наукових знань частіше набирає вигляду нових теоретичних висновків, понять, концепцій, гіпо­тез, теорій. Під прикладними дослідженнями розуміють науко­ві розробки, що використовують одержане фундаментальне знання у практичних цілях.

Часом поділ наук на фундаментальні і прикладні здійснює­ться у плані протиставлення «теоретичне — емпіричне». За умов такого підходу фундаментальні теоретичні науки відрізняються від прикладних наук тим, що вони орієнтуються на осягнення сутності явищ, на встановлення єдності різноманітності,-на до­слідження загальних відносин.

Новий етап науково-технічного прогресу, початок якого при­падає на 70—80-ті роки, відкриває перспективи подальшого прискорення у розвитку продуктивних сил суспільства. Пріори­тетними напрямами нового стану НТП стали мікроелектроніка, виробництво лазерів та новітніх засобів комунікації, інформа-

тика, інженерна генетика, альтернативна енергетика і космо­навтика, розвиток обчислювальної техніки, біотехнологія тощо.

Якщо попередній стан НТП, як правило, називали науково-технічним, то новий визначають як науково-технологічний, що відповідно відбито у чотирьохчленній формулі: наука — техно­логія — техніка — продукція.

Поняття «технологія» (від грецьк. іескпе — мистецтво, май­стерність і ІО£о$ — вчення) відіграє роль ключового елемента нової концептуальної схеми. Підкреслимо, що у системі сучас­них науковоємких технологій провідне місце належить інфор­маційній технології, а її основний продукт — інформація — стає вирішальним чинником суспільного розвитку. В сучасних умовах роль інформації значно зростає, створюються надпотуж­ні комп'ютери та накопичувачі інформації, інформаційні систе­ми, ефективні машинні програми.

В основі інформатизації суспільства лежить комп'ютерна або інформаційна революція. Усі зміни, пов'язані з інформа­ційною революцією, мають глобальний характер. Суть її скла­дає перехід від масового виробництва і масового розподілу до «демасованого виробництва» і розподілу. Традиційне виробни­цтво орієнтоване на випуск ідентичних виробів масових серій, «демасоване» — на випуск продукції невеликими партіями.

Незважаючи на домінуючий у сучасному суспільстві стан матеріальних чинників соціального прогресу, виживе і успішно функціонуватиме така соціальна система, яка освоїть великий обсяг інформації і доведе її до практичної реалізації у всіх сферах суспільного виробництва. Слід також враховувати, що інформація — це унікальний різновид ресурсів, який людина примножує, а не витрачає..

Створення та впровадження у практику передової техноло­гії — відмінна риса сучасної епохи. Справді, широке розповсю­дження найновіших комп'ютерів і роботів зумовлює різке вдо­сконалення продуктивних сил суспільства, але цей" факт не сприймається масовою свідомістю на Заході як благо. Перші електронні комп'ютери з'явилися у 40-ті роки і були засновані на використанні термоелектронних ламп. У 50—60-ті роки ство­рюються комп'ютери, що функціонують на транзисторних схе­мах, які широко використовувалися для потреб армії, урядів та бізнесу. Тоді ж з'являються «кремнієві чіпи», що дало можли­вість «убудовувати» сотні електронних компонентів на тонку пластинку кремнієвого кришталю. На грунті кремнієвих чіпів виникають мікропроцесори — своєрідний мозок нової генерації мікрокомп'ютерів. У наші часи на платівці кремнію в півмікро-ну чи чверть мікрону завтовшки можна «вбудувати» 10 млнелектронних компонентів і, таким чином, створити комп'ютер, який виконуватиме мільярди операцій за секунду.

Сучасні комп'ютери навчаються «думати» про інформацію, яку вони накопичують, і формулювати висновки або, інакше кажучи, виконувати функції, притаманні людському мозку.

Слід особливо зважити на той факт, що «влада» сучасного комп'ютера зумовлена не лише його спроможністю запам'ято­вувати інформацію, а й маніпулювати здобутою інформацією. Зростаюче використання комп'ютерів у різних видах людської діяльності викликає занепокоєння і страх. З'явилось нове по­няття «психокомп'ютерний синдром», що означає хворобливий стан людської психіки, зумовлений страхом перед негативними наслідками широкого використання комп'ютерів.

Слід підкреслити, що впровадження комп'ютерної техноло­гії супроводжується скороченням зайнятості, а також різними змінами в умовах життя та діяльності, які негативно сприймаю­ться індивідами. Значне занепокоєння викликає і широке вико­ристання комп'ютерів у сфері політики. Впровадження комп'ю­терної техніки у цю галузь не тільки знижує роль людини у прийнятті політичних рішень, а й непомірно звеличує владу уряду, який зосереджує у своїх руках різну інформацію і цим обмежує демократичні начала у політичному житті суспільства. Отже, науково-технічний прогрес є невпинним процесом передачі машинам та автоматам різних функцій, що їх виконує людина. Можна виділити дві його форми: традиційну, або ево­люційну, і революційну. Якщо суть першої полягає у вдоско­наленні якісних характеристик різних механізмів та апаратів, то сутність другої форми криється в опануванні принципово но­вими засобами і предметами діяльності, які створюються на грунті нових закономірностей. Саме у другому випадку йдеться про науково-технічний прогрес.

Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. з особливою гоет-ротою постала проблема поширення обсягів промислового ви­робництва. Це, в свою чергу, потребувало переходу до широко­го виробництва машин. Промисловій революції, яка розпочалася наприкінці XVIII ст., передувала ціла низка технічних вина­ходів: створення парової машини, човникового ткацького вер­стата, прядильної багатоверетенної машини тощо.

Період від винаходу до виробництва машин машинами — процес розвитку технічної революції, включаючи початок її і завершення. Тривалість цього історичного періоду оцінюється 100-річним лагом часу.

Науково-технічний прогрес є переходом до принципово но­вих механічвдк засобів та способів суспільного виробництва, які базуються на більш високому рівні знань. До них належать

машини для виробництва енергії, технологічні'процеси, що ство­рені на принципово нових способах дії, нові матеріали, системи машин та ін. Останні десятиріччя XX ст. поставили перед на­родами планети складні та гострі проблеми. Вимога вирішити найпекучіші загальнолюдські завдання має спонукати їх до взаємодії. Виживання людства потребує якісно нових практич­них рішень проблем взаємодії природи і суспільства. У досяг­ненні нової якості екологічних знань важливу рель відіграє філософія.

У аналізі соціальних процесів та явищ сучасною західною філософією значна увага приділяється передусім розв'язанню завдань вдосконалення техніки та- технології. Ідея «технологіч­ного детермінізму» лежить в основі поширених на Заході тех­нологічних теорій.

Так, на перший погляд немає принципової відміни між тео-рієде «інформаційного суспільства» Д. Белла і теорією «постін-дуотріального суспільства». На думку Белла ви&начальною ознакою індустріального суспільства є використання машин з ме­тою виробництва товарів, а своїм «впорядковуючим початком постіндустріальне суспільство має наукові знання».

Було б непомірним спрощенням вважати, ще концепція «технологічного детермінізму» зводить усі питання суспільного перевлаштування до завдання вдосконалити техніку і техноло­гію. Це далеко не так. У 50—(50-ті роки нашого століття серед західних соціологів була особливо популярною і донині зали­шається фундаментальною для сучасних концепцій суспільства теорія «конвергенції», під якою на Заході розуміють процес ру­ху до зближення і злиття у єдність різних соціальних систем. У другій половині 70-х років багато дослідників усвідомили обмеженість і небезпеку технократичного мислення. З цього часфг гуманітаризація науково-технічного прогресу набуває ста­тусу загальнопланетарного завдання.

Дата добавления: 2014-11-20