Типологія ціннісних орієнтацій

Співпричетність X

Святе

Краса

Правда

Мудрість

Творчість

Добро

Користь

Істина

Зміст і співвідношення базових цінностей в історії людства дуже різноманітні. Аналіз основних типів ціннісних орієнтацій слід проводити за трьома напрямами: а) виділення пріоритет­них цінностей; б) розгляд їхнього змісту; в) характеристика способу обгрунтування їх.

У різні епохи і в різних суб'єктів діяльності склалися три основних напрями ціннісних орієнтацій, що задають життєвий сенс-: ї) на потойбічний світ; 2) на самого себе; 3) на суспіль­ство.

Перший тип ціннісної організації виникає за умов, коли лю­дина відчуває, з одного боку, страх перед таємничими силами природи, незадоволена своїм реальним, «посейбічним» життям, а, з другого боку,— схиляється перед величчю вічності й не­скінченності Світу, які відкриваються перед нею. Тут можливі істотно відмінні варіанти, хоча вони можуть химерно перетина-

тися. Наприклад, давньоіндійські філософи, що вчили злиттю індивідуальної, і світової душ (атману і брахману), відходили від задушливих умов кастового ладу і досягали у медитаціях шанобливого почуття поєднання із Світом. На одному полюсі ми бачимо марновірне поклоніння перед надприродним, на ін­шому — співпричетність до святого. Між ними — всі відтінки релігійного і об'єктивно-ідеалістичного типів ціннісних орієн­тацій.

Матеріалістичне розуміння історії відносить «потойбічний світ» по той бік скінченного рівня реальності і орієнтує людину на святість, самоцінність єдності Світу: людина — це мікро­косм, вкорінений у світову (природну та культурну) єдність.

Коли окрема людина не усвідомлює себе як особистість, а в суспільстві панує колективна залежність перед реальністю, тоді переважає орієнтація на надприродне.

Орієнтація на святе, як на духовну сутність Всесвіту перед­бачає виділення 'особистості з громади (порівняйте молитву, наприклад про вдале мисливство, і злиття з вищим духом у молитві), певний рівень рефлексії. Вона характерна для тих ситуацій, коли реальне життя є незадовільним, але виникає по­треба зосередитися на внутрішньому світі і водночас відчути велич внутрішнього світу, розуміючи його як Бога, абсолютну ідею тощо.

І нарешті, матеріалістична інтерпретація постає як момент світогляду, який прагне подолати антропоцентризм і поглянути на світ не лише як на майстерню для людини, а як на храм, де все є святим само по собі.

Орієнтація на самого себе і зневіра в усьому супроводжує епохи занепаду» особливо коли якась чергова акція світового масштабу не виправдала сподівань. Не випадково, скажімо, скептицизм та епікурство заполонили («затопили») масову сві­домість людей після загибелі імперії Александра Македонсько­го. Так само експансія вульгарного гедонізму (філософія, за якою життєвий сенс і благо зводяться до насолоди) стає «за­жерливою» саме в період крайніх масових розчарувань: в епо­ху розпаду Римської імперії. А сучасна «масова культура»? Хіба ж бо вона не засвідчує самоочевидний «спад» людського бачення світу, вельми небезпечне спотворення його цінностей? Адже користь розуміють як споживацтво, а добро — як пре­стижність; творчість вироджується в імітацію, моду, а свобо­да — у сваволю; підсумковою домінантою є престижне спожи­вання («не гірше за інших» — це мінімум, «усім на зазд­рість» — максимум).

Орієнтація на суспільство переважає тоді, коли віра в авто­ритет святого духу послаблюється, а нестримний гедонізм де-монструє усі «принади» розкладу. В античну епоху — це стої­цизм (людина повинна мужньо приймати власну долю, якою б вона не була), у Новий час — це категоричний імператив Кан­та, вимога ставити обов'язок вище за особисті схильності. Бла­го вбачається насамперед у дотриманні обов'язку (морального закону). Людину при цьому розуміють або абстрактно, як лю­дину взагалі, як представника роду людського (за Кантом), або це розуміння набуває форми сподівання на «міцну руку», яка «приведе до ладу». Зрозуміло, що у реальному житті за­значені типи ціннісних орієнтацій не часто зустрічаються у чис­тому вигляді (часом вони набувають найдивовижніших форм і поєднань).

Однорідність цих напрямів давала підстави для синтезу їх. Відомі три напрями таких спроб: утилітаризм, марксизм, філо­софія всеєдності. З точки зору утилітаризму (від лат. иіііі-іа.8 — користь, зиск), основною цінністю є користь. Проте, як­що кожен прагнутиме до користі для себе, не думаючи про інших, суспільство розпадеться. Аби запобігти цьому, егоїзм має бути розумним: для власної користі не варто забувати про інших! Але де розрахунок, там і прорахунок. На користі не збу­дуєш міцні моральні відносини. Марксизм наголошує на необ­хідності вирішення суперечностей між людиною і суспільством на основі скасування приватної власності і вбачає найвищу цінність у вільному розвитку людини. У філософії всеєдності В. Соловйова всі типи спрямованостей розглядаються як момен­ти, що підпорядковані такій вищій цінності, як вільне творче "самовиявлення боголюдини, втілення образу Бога у світі через людину. У такому вигляді це ідеалістичне вчення, однак сама ідея єдності людини і світу (не Бог або суспільство «штампу­ють» людину і не людина використовує світ, реалізує себе в ньому) привела до видатної ідеї ноосфери В. І. Вернадського. А. Швейцер — філософ, музикант, лікар, який більшу частину життя провів у Центральній Африці (у лікарні, яку збудував), намагався і теоретично, і практично довести сенс власної жит­тєвої орієнтації, що виявлялася в єдності шанобливості перед життям, морального обов'язку і творчого прояву особистих схильностей.

А втім завдання щодо органічного поєднання ціннісних орі­єнтацій на самоцінність світу, на зобов'язання перед суспіль­ством і самореалізацію, можна сказати, й досі залишаються невирішеними.

У який спосіб обґрунтовуються різні типи ціннісних орієн­тацій? Окреслимо три основних способи: через одкровення (життєвий сенс відкрито Богом або пророком), через логічний

доказ, через демонстрацію їх походження у поєднанні з аналі­зом наслідків прийняття тих чи інших цінностей.

Перший спосіб зумовив безліч спекуляцій і суперечок (бо коли носії кожної системи цінностей галасують: «З нами Бог!», то природно виникає запитання: «З ким же він насправді?»). Інший спосіб породив не менші утопії, бо його прихильники ві­рили в те, що всім все можна пояснити й освітою подолати інтереси. А коли того не відбувалося, то вони ображалися (від освіти швидко переходили до жорстокого примусу). Третій спо­сіб передбачає, по-перше, вживання в систему цінностей, розу­міння того, як вони виникли. По-друге, він може продемонстру­вати, до чого приводить дотримання того чи іншого типу ціннісних орієнтацій, і тим стимулювати рефлексію і вибір. Наприклад, ти сприйняв певні цінності як аксіоми. Однак про­аналізуй, як вони виникли і до чого призвело дотримання їх; а потім виріши, чи дотримуватимешся ти їх до кінця, або здійсниш духовну революцію, відмовившись від попередніх «аксіологіч-них аксіом», що завели у глухий кут.

Світове співтовариство дедалі більше усвідомлює, що навіть зменшення загрози війни не виведе людство з того глухого ку­та, до якого призвело ставлення до природи, навколишнього світу як до речі, товару, яким можна маніпулювати заради власного зиску. Так від якої ж системи цінностей слід відмови­тись заради виживання людства і які ціннісні орієнтації є аль­тернативою цій системі?

Доля світу залежатиме від наслідків зіткнення двох життє­вих позицій: 1) безвідповідального задоволення власних потреб з позицій сили і 2) єдності вільної, творчої самореалізації з відповідальною співпричетністю до становлення світу як ціліс­ної ноосфери. _к

Протилежність цих двох підходів Е. Фромм виразив корот­кою формулою: «Мати чи бути?» Зміст цих понять потребує розкриття й уточнення, бо, приймаючи пафос Фромма, не мож­на загалом погодитися з його розумінням позиції «бути». Пози­ція «мати» орієнтується на такі цінності, як користь для себе (тобто вигода), влада і престижне споживання. Свобода пере­творюється на сваволю. Добро^ «перевтілюється» у розрахунок. Основна стратегія поведінки задається принципом «мета ви­правдовує засоби». Занепад загальної культури, спотворення потреб і зростання технічних можливостей переводять таку орієнтацію на рівень кримінальної свідомості. Хижацькі цілі — а той, хто їх переслідує, не гребує ніякими засобами — немину­че призводять до лиха, до розколу й розпаду.

Які ж об'єктивні умови протистоять руйнівним тенденціям хижацтва і споживацтва в сучасному суспільстві? По-перше, це об'єктивна логіка самого виробництва. Незважаючи на своє прагнення до максимального зиску, вона, спираючись на при­ватний інтерес, змушена орієнтуватися на високу продуктив­ність праці і якість продукції (овочі без нітратів можна прода­ти дорожче). По-друге, позитивна трудова тенденція і відпові­дальність за долю людства і природи стимулюються демокра­тичними традиціями, які дають змогу громадській думці грати істотну роль. По-третє, це культурно-історичні традиції (на­приклад, особливості японського способу життя). Отже, у за­хідному суспільстві немає єдиної «чорної» тенденції. Там від­бувається боротьба між класичною приватновласницькою орі­єнтацією (силою домагатися першості і задовольняти потреби), мафією і «масовою культурою», з одного боку, і орієнтацією на загальнолюдські цінності, на виживання людства і планети в цілому — з іншого.

У суспільствах так званого деформованого соціалізму хи­жацько-споживацька тенденція набрала огидливих форм, оскільки між господарями суспільного виробництва (адмініст­ративно-командною системою) і його результатами порушено зворотний зв'язок, немає зацікавленості у наслідках діяльності та відповідальності за них. Звідси і розпад моралі.

Що може запобігти цим негативним явищам? Передусім трудящі мають стати реальними господарями виробництва (від­творення зворотного зв'язку між інтересами і наслідками, але, на відміну від «дикого капіталізму», з переважною орієнтацією на колективний, а не на приватний інтерес), відродження демо­кратичних, національних і культурних традицій — коріння істо­ричної свідомості.

Отже, в усьому світі з тією чи іншою мірою гостроти від­бувається боротьба двох тенденцій. Розглянемо гуманістично-екологічну, або гуманістично-космічну тенденцію. Лейтмотив її — цілГсність, гармонія, що розвиваються як у самому світі (людини, суспільства, природи), так і в си­стемі ключових цінностей. Насамперед — це єдність свободи (найвищий прояв гуманізму і творча самореалізація індивіду­альності) і співпричетності (шанобливість перед життям, від­повідальна причетність до життя природи, космосу — звідси екологічність і космізм). В основі відповідної програми має лежати не реалізація принципу «знання — сила», що дає змогу маніпулювати усім сутнім як об'єктом, а мудрість, орієнтована на єдність користі (для людини і світу) і добра (що об'єднує людей у загальне людство, а людство—-з природою), на твор­чість, що спирається на єдність істинного знання про світ і діалог різних життєвих кредо (крім тих, що одразу запере­чують орієнтацію на діалог), і нарешті, на красу (вона служить

Ш

поліфонії індивідуальностей у єдиній ноосфері, а не рекламній самодемонстрації) і визнання святості усього сутнього, орієн­тованого на благо, а не на владу. Такий світогляд проголошує волю до гармонії, добра і любові, а не волю до влади.

Орієнтація на гуманістично-екологічний тип цінностей має здійснюватися одночасно з вирішенням економічних та політич­них проблем сучасності, бути у центрі їх, визначати спрямова­ність їх. Становлення ноосфери потребує органічної зміни усьо­го духовного простору нашого суспільства. Це не разовий захід, його неможливо здійснити за замовленням. Усі наші вчинки мають створювати такий простір, і лише тоді кількість перейде у якість.

Контрольні запитання

1. Чим відрізняються цінності від потреб, інтересів, емоцій?

2. Охарактеризуйте основні базові (ключові) цінності людського буття.

3. Проаналізуйте конкретно-історичні умови виникнення будь-якого з типів ціннісних орієнтацій, їх внесок у загальнолюдський розвиток.

4. Перед яким ціннісним вибором стоїть сучасне людство?

5. Якими, на ваш погляд, є шляхи становлення суто людських ціннісних орієнтацій в умовах сучасності?

Дата добавления: 2014-11-20