Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

З. Закони як джерела земельного права України 14 страница




Читайте также:
  1. A Введение 1 страница
  2. A Введение 2 страница
  3. A) катаральді ангина 1 страница
  4. A) катаральді ангина 2 страница
  5. A) катаральді ангина 3 страница
  6. A) катаральді ангина 4 страница
  7. A) катаральді ангина 5 страница
  8. A) Объем 1 страница
  9. A) Объем 2 страница
  10. A) права и свободы не могут быть ограничены
  11. A) элементтері болса 1 страница
  12. A) элементтері болса 10 страница

Адміністративним судам підвідомчі справи за скаргою земле­користувачів на дії органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо вилучення для суспільних та інших по­треб земельних ділянок із земель державної та комунальної власності (ст. 149 ЗК України).

Компетенція адміністративних судів поширюється й на інші публічно-правові справи у галузі земельних правовідносин, що виникають з порушень суб'єктів владних повноважень, якими порушені законні права та інтереси громадян і юридичних осіб.

ЗК України визначені права та обов'язки сторін при розгляді земельних спорів. Так, ст. 160 ЗК України встановлено, що сто­


рони, які беруть участь у земельному спорі, мають право знайо­митися з матеріалами щодо цього спору, робити з них виписки, брати участь у розгляді земельного спору, подавати документи та інші докази, порушувати клопотання, давати усні й письмові пояснення, заперечувати клопотання та докази іншої сторони, одержувати копію рішення щодо земельного спору та, у разі не­згоди з цим рішенням, оскаржувати його.

Рішення відповідних органів виконавчої влади з питань зе­мельних ресурсів, органів місцевого самоврядування набирає сили з моменту його прийняття. Оскарження зазначених рішень у суді призупиняє їх виконання. Виконання рішення щодо зе­мельних спорів здійснюється органом, який прийняв це рішення. Його виконання не звільняє порушника від відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення земельного законо­давства.

Виконання рішення щодо земельних спорів може бути призу­пинено або його термін може бути продовжений вищестоящим органом або судом (ст. 161 ЗК України).


• РОЗДІЛ 11

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ

V СФЕРІ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНИ

ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ

1. Поняття та функції державного управління у сфері використання та охорони земель

Державне управління в галузі охорони та використання зе­мель є важливою складовою державного управління в галузі раціонального використання та охорони довкілля. Однак оскіль­ки земля є не тільки елементом навколишнього природного сере­довища, але й використовується як засіб виробництва в сільсько­му та лісовому господарстві і просторово-територіальний базис в інших сферах господарювання, державне управління в галузі охорони та використання земель враховує як екологічне значен­ня земельних ресурсів, так і їх виробничу та соціально-еконо­мічну функцію.

Під державним управлінням у сфері використання та охоро­ни земель слід розуміти організаційно-правову діяльність уповноважених органів влади із забезпечення раціонального використання земель власниками та користувачами земельних ділянок, а також іншими суб'єктами земельних правовідносин відповідно до вимог земельного законодавства України.



Проведення в Україні земельної реформи, одним з результа­тів якої є приватизація значної частини земельного фонду країни, та застосування ринкових механізмів до регулювання земельних відносин зумовило істотну трансформацію адмініст­


ративних методів управління земельними ресурсами, застосу­вання поряд з ними цивільно-правових та інших засобів регулю­вання земельних відносин, які зазвичай застосовуються в умо­вах ринкової економіки. Реформування земельних відносин у нашій країні не привело до зниження, а навпаки — зумовило не­обхідність підвищення ролі держави як учасника земельних відносин. Така роль держави виконується шляхом здійснення відповідними органами влади функцій державного управління у сфері охорони та використання земель.

Під функціями державного управління землями слід розу­міти види (напрями) діяльності уповноважених державою ор­ганів влади щодо забезпечення організації раціонального та ефективного використання й охорони земель. Згідно з чинним земельним законодавством до функцій державного управління землями належать: моніторинг земель, планування викори­стання земельних ресурсів, встановлення цільового призначен­ня земельних ділянок, нормування та стандартизація у сфері використання та охорони земель, землеустрій, ведення дер­жавного земельного кадастру, здійснення державної реєстрації прав на землю, здійснення державного контролю за викори­станням та охороною земель. Зазначені функції визначають зміст державного управління в галузі використання та охорони земель.

Суб'єктами державного управління в галузі використання та охорони земель є органи державної влади, а також органи місцевого самоврядування, які уповноважені здійснювати відповідну організаційно-правову діяльність щодо забезпечен­ня раціонального використання земельних ресурсів та їх охо­рони. До таких органів ЗК України відносить: Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські, районні, районні у містах, міські, селищні та сільські ради, Кабінет Міністрів України, цен­тральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів, центральний орган виконавчої влади з питань охорони навко­лишнього природного середовища, центральний орган виконав­чої влади з питань аграрної політики, Раду Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації.


2. Моніторинг земель

Моніторинг земель як функція державного управління зем­лями становить систему спостереження за станом земельного фонду з метою своєчасного виявлення його змін, їхньої оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів. Залеж­но від охоплених спостереженнями територій моніторинг земель поділяється на такі види: глобальний (пов'язаний із міжнародни­ми науково-технічними програмами); національний (охоплює всю територію країни); регіональний (на територіях, що харак­теризуються єдністю фізико-географічних, екологічних та еко­номічних умов); локальний (на територіях нижче регіонального рівня, зокрема окремих земельних ділянок та елементарних структур ландшафтно-екологічних комплексів).

В Україні ведення моніторингу земель вперше було передба­чено Земельним кодексом, прийнятим 18 грудня 1990 р.1 Однак, фактично систематичні спостереження за станом земельних ре­сурсів розпочалися в нашій країні після затвердження Кабіне­том Міністрів України 20 серпня 1993 р. Положення про моніто­ринг земель2.

Згідно з Положенням про моніторинг земель його об'єктом є весь земельний фонд країни незалежно від форм власності на землю та характеру використання земель. Моніторинг земель передбачає ведення систематичних спостережень за станом усіх земель, виявлення змін в їхньому стані, а також оцінки: стану ви­користання угідь, полів, ділянок; процесів, пов'язаних зі змінами родючості ґрунтів (розвиток водної і вітрової ерозії, втрата гуму­су, погіршення структури ґрунту, заболочення і засолення), за­ростання сільськогосподарських угідь, забруднення земель пе­стицидами, важкими металами, радіонуклідами та іншими ток­сичними речовинами; стану берегових ліній річок, морів, озер, заток, водосховищ, лиманів, гідротехнічних споруд; процесів, пов'язаних з утворенням ярів, зсувів, сельовими потоками, зем­летрусами, карстовими, кріогенними та іншими явищами; стану земель населених пунктів, територій, зайнятих нафтогазодобув-

1 ВВРУРСР. — 1991. — № 10, — Ст. 98.

2 ЗПУкраїни.— 1994. — № 1. —Ст. 5.




ними об'єктами, очисними спорудами, гноєсховищами, складами паливно-мастильних матеріалів, добрив, стоянками автотранс­порту, захороненням токсичних промислових відходів і радіо­активних матеріалів, а також іншими промисловими об'єктами.

У процесі ведення моніторингу земель застосовуються різні види спостереження за станом земельних ресурсів. Залежно від строку та періодичності їх проведення вони поділяються на ба­зові, періодичні та оперативні. Базові спостереження здійснюють­ся на початковій стадії спостереження з метою фіксації стану об'єкта спостережень на момент початку ведення моніторингу зе­мель. До періодичних належать спостереження, що здійснюються з періодичністю у 12 чи більше місяців. Оперативні спостережен­ня ведуться у випадку виявлення змін у стані земель з метою їх фіксації. Оперативні спостереження здійснюються, як правило, з меншим, ніж періодичні, інтервалом часу.

Здійснення моніторингу земель покладено на Державний комітет України по земельних ресурсах за участю Міністерства охорони навколишнього природного середовища, Міністерства аграрної політики України, Української академії аграрних наук та Національного космічного агентства України.

Отримані в результаті ведення моніторингу земель дані про стан земельного фонду оцінюються шляхом аналізу резуль­татів ряду послідовних спостережень і порівняння одержаних показників. Інформація, одержана під час спостережень за ста­ном земельного фонду, узагальнюється за районами, містами, областями, Автономною Республікою Крим, а також окремими природними комплексами і передається в пункти збору автома­тизованої інформаційної системи обласних, Київського й Сева­стопольського міських управлінь земельних ресурсів і Ко­мітету по земельних ресурсах і земельній реформі Автономної Республіки Крим. За результатами оцінки стану земельного фонду складаються доповідні, прогнози та рекомендації, що по­даються до місцевих органів державної виконавчої влади, ор­ганів місцевого самоврядування та Держкомзему України для вжиття заходів щодо відвернення і ліквідації наслідків негатив­них процесів.

3. Планування використання та охорони земель

Планування використання та охорони земель як функція державного управління землями — це врегульована нормами права діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо регулювання використання територій, яка полягає у розробленні та затвердженні містобудівної доку­ментації, відповідно до якої здійснюється забудова та викори­стання земель населених пунктів і прилеглих до них земель. В Україні така діяльність регулюється ЗК України, Законом України «Про основи містобудування» (1992 р.), Законом Украї­ни «Про планування та забудову територій» (2000 р.) та іншими правовими актами.

Відповідно до законодавства, планування територій у нашій країні здійснюється на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях. На загальнодержавному рівні планування те­риторій здійснюється шляхом розроблення Генеральної схеми планування території України, якою визначаються основні на­прями раціонального використання території країни, створення та підтримання повноцінного життєвого середовища, охорони довкілля, здоров'я населення, пам'яток історії та культури, дер­жавні пріоритети розвитку систем розселення, виробничої, соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури. Гене­ральна схема розробляється Кабінетом Міністрів України та за­тверджується Верховною Радою України.

Чинна Генеральна схема планування території України за­тверджена Верховною Радою України 7 лютого 2002 р.1 і розра­хована на період до 2020 р. Генеральна схема складається з тек­стових та графічних матеріалів, в яких зроблений аналіз стану використання території України, визначені основні напрями її використання на період до 2020 р., а також викладений механізм реалізації Генеральної схеми. Реалізація Генеральної схеми розрахована на два етапи. На першому етапі (2002-2010 рр.) пе­редбачається: удосконалення законодавчого, наукового, інфор­маційного, проектного, організаційного забезпечення плануван­ня території на загальнодержавному рівні; налагодження моніторингу реалізації Генеральної схеми; здійснення першо­чергових заходів щодо планування території, які забезпечува­тимуть досягнення найбільшого економічного, соціального та екологічного ефекту. На другому етапі (2011-2020 рр.) передба­чається здійснення решти заходів щодо планування території, які випливатимуть з Генеральної схеми. Забезпечення реаліза­ції Генеральної схеми покладено на Кабінет Міністрів України, а також на центральний орган виконавчої влади з питань будів­ництва та архітектури.

Планування територій на регіональному рівні полягає у роз­робленні та затвердженні Верховною Радою Автономної Рес­публіки Крим, обласними та районними радами схем плануван­ня територій Автономної Республіки Крим, відповідно областей та районів. У схемах планування територій на регіональному рівні визначаються заходи реалізації державної політики у га­лузі забудови територій, а також історичні, економічні, еко­логічні, географічні та демографічні особливості відповідних регіонів, їх етнічні та культурні традиції. Планування територій на місцевому рівні є процесом розроблення та затвердження ге­неральних планів населених пунктів, схем планування тери­торій на місцевому рівні та іншої містобудівної документації (де­тального плану території, плану червоних ліній, проекту забудо­ви території тощо). Планування територій на місцевому рівні здійснюється органами самоврядування відповідних населених пунктів, а в містах Києві та Севастополі — відповідними міськи­ми державними адміністраціями, яким такі повноваження деле­говані законом.

Важливим напрямом планування використання земель є їх природно-сільськогосподарське районування. Згідно зі ст. 179 ЗК України природно-сільськогосподарське районування земель — це поділ території з урахуванням природних умов та агробіо­логічних вимог сільськогосподарських культур. Тому викори­стання та охорона сільськогосподарських угідь повинні здійсню­ватися відповідно до природно-сільськогосподарського району­вання. Порядок здійснення природно-сільськогосподарського районування визначений постановою Кабінету Міністрів України

«Про затвердження Порядку здійснення природно-сільськогос­подарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель» від 26 травня 2004 р.1 Згідно з постановою за результатами робіт із районування (зону­вання) земель складаються відповідні схеми (карти), на яких відображаються такі дані: а) природно-сільськогосподарського характеру — структура земельних (зокрема сільськогосподар­ських) угідь, ґрунтовий покрив, його якісний стан, наявність особливо цінних, а також деградованих і малопродуктивних ґрунтів, класифікаційні показники придатності земель для ви­рощування сільськогосподарських культур тощо. Ці схеми (кар­ти) використовуються для визначення екологічно чистих зон ви­робництва сировини для дитячого і дієтичного харчування та отримання екологічно чистих харчових продуктів і продовольчої сировини; б) еколого-економічного характеру — ступінь пере­творення природного середовища внаслідок антропогенного впливу, рівень використання (залучення) природних ресурсів, характеристика природно-ресурсного потенціалу, стійкості природного середовища до антропогенного навантаження, рівня цього навантаження, несприятливі природно-антропогенні про­цеси та еколого-економічна оцінка території; в) протиерозійного характеру — стан еродованості ґрунтів, інтенсивність ерозійних процесів, їх динаміка, природні та антропогенні передумови роз­витку ерозії. На основі таких схем (карт) здійснюється прогнозу­вання процесів ерозії з метою визначення відповідних протиеро­зійних заходів; г) екологічного характеру — забруднення ґрунтів пестицидами, важкими металами, радіонуклідами тощо.

 

4. Встановлення цільового призначення земельних ділянок

Всі землі в межах території України незалежно від їх природ­ного стану складають одне ціле — землі України (ст. 18 ЗК України). До земель України належать як території, вкриті ша­ром ґрунту (те, що зазвичай називають землею), так і території з голою материнською породою (гірські масиви тощо) та днища річок й інших водойм. Спільним для всіх земель є те, що вони вис­тупають об'єктом суспільних відносин, які регулюються норма­ми земельного права. ЗК України поділяє всі землі країни на дев'ять категорій, зокрема на: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначен­ня; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісового фонду; є) землі водного фонду; ж) землі проми­словості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення (ст. 19 ЗК України).

Поділ земель України на категорії здійснений на основі природ­них (екологічних) ознак та соціально-економічних і виробних ха­рактеристик використання земель. Він має на меті забезпечити за­доволення відповідних потреб суспільства, наприклад потреб у якісному навколишньому середовищі, у вирощуванні продовольчої продукції, у розміщенні та розвитку населених пунктів тощо.

Використання земельного фонду країни для задоволення різних потреб суспільства здійснюється не хаотично. Держава контролює процес розподілу земель через систему організацій­но-правових важелів. Одним із них є визначення цільового при­значення земельних ділянок як функція державного управління у сфері використання та охорони земель.

Цільовим призначенням земельної ділянки є встановлені за­конодавством та конкретизовані відповідними органами влади допустимі межі використання земельної ділянки громадянами та юридичними особами. Отже, встановлення цільового призна­чення земельних ділянок як функція державного управління у сфері використання та охорони земель передбачає визначення відповідним органом влади цільового призначення кожної земельної ділянки відповідно до потреб власника (користувача) земельної ділянки, затверджених планів використання земель та вимог земельного законодавства України.

Основою для визначення цільового призначення земельної ділянки є її належність до відповідної категорії земель. Отже, кожна земельна ділянка належить до певної категорії земель.

Кожна з категорій земель становить узагальнене цільове при­значення земельних ділянок, що входять до тієї чи іншої кате­горії. Однак земельні ділянки, віднесені до однієї категорії зе­мель, також використовуються за різним цільовим призначен­ням. Так, земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть використовуватися як для ведення товарного сільсько­господарського виробництва, так і для задоволення особистих потреб громадян у сільськогосподарській продукції. Натомість земельні ділянки, що надаються громадянам для задоволення особистих потреб у сільськогосподарській продукції, можуть ви­користовуватися, наприклад, для садівництва, ведення особи­стого селянського господарства, для городництва, сінокосіння і випасання худоби.

Множинність цілей використання земельних ділянок, що вхо­дять до кожної з категорій земель, обумовила необхідність вста­новлення видів цільового призначення за кожною категорією зе­мель на рівні офіційного документа. У зв'язку із цим 24 квітня 1998 р. Держкомзем України затвердив Український класифіка­тор цільового використання землі1, в якому міститься орієнтов­ний перелік видів цільового призначення земельних ділянок, що входять до кожної з категорій земель. Згідно з цим документом, землі промисловості, що входять до такої категорії земель, як землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення, можуть надаватися для: 1) добувної промисло­вості; 2) металургії та оброблення металу; 3) промисловості з ви­робництва та розподілення електроенергії; 4) промисловості з виробництва будівельних матеріалів (за винятком будівельних майданчиків); 5) підприємств іншої промисловості. Аналогічним чином в Українському класифікаторі цільового використання землі визначені й види цільового призначення земельних діля­нок, що входять до інших категорій земель. Наведені у цьому класифікаторі види цільового використання земельних ділянок беруться за основу для визначення їх цільового призначення, яке фіксується у державних актах та договорах оренди землі.

 

 

Все про бухгалтерський облік. — 2002. — 23 берез.

Порядок встановлення цільового призначення земельних ділянок. Встановлення цільового призначення земельних діля­нок не є централізованою функцією, яка здійснюється одним ор­ганом влади. Згідно зі ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів дер­жавної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

За загальним правилом, встановлення цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про переда­чу цих земель у власність або надання у користування, прова­дять вилучення (викуп) земель і затверджують проекти земле­устрою або приймають рішення про створення об'єктів природо­охоронного та історико-культурного призначення. Отже, встановлення цільового призначення земельної ділянки відбу­вається при прийнятті відповідним органом влади рішення про передання ділянки громадянинові чи юридичній особі у влас­ність, постійне користування чи оренду, а також при викупі ділянки для суспільних потреб чи з мотивів суспільної не­обхідності або вилученні її з постійного користування державної чи комунальної юридичної особи, а також у разі прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою чи про ство­рення об'єкта природно-заповідного фонду чи історико-куль­турного призначення.

Порядок зміни цільового призначення земельної ділянки. Незважаючи на віднесення функції встановлення цільового при­значення земельних ділянок до компетенції органів влади, певні права щодо встановлення цільового призначення надані також громадянам та юридичним особам. Зокрема, вони мають право ініціювати зміну цільового призначення ділянок, які перебува­ють у їх власності. Порядок зміни цільового призначення земель­них ділянок з ініціативи громадян та юридичних осіб встановле­ний постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб» від 11 квітня 2002 р.1

Постановою встановлено, що зміна цільового призначення земельної ділянки проводиться на підставі заяви (клопотання) її власника до сільської, селищної, міської ради, якщо земельна ділянка розташована в межах населеного пункту, або до район­ної державної адміністрації, якщо земельна ділянка розташова­на за межами населеного пункту. До заяви (клопотання) повинні бути додані такі документи:

а) копія державного акта на право власності на земельну ділянку;

б) для громадянина — власника земельної ділянки — копія паспорта (серія, номер паспорта, коли і ким виданий та місце проживання), для юридичної особи — власника земельної ділянки — копія статуту (положення) та копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи;

в) довідка з районного відділу земельних ресурсів та з районного відділу архітектури та будівництва про встановлені обмеження (обтяження) на використання земельної ділянки і земельні сервітути;

г) обґрунтування необхідності зміни цільового призначення земельної ділянки.

Розглянувши заяву (клопотання) і додані документи, сіль­ська, селищна, міська рада або районна державна адміністрація приймають рішення про задоволення чи відхилення заяви (кло­потання). У разі згоди на зміну цільового призначення земельної ділянки відповідний орган дає дозвіл на таку зміну.

Обов'язковою умовою зміни цільового призначення земельної ділянки є погодження такої зміни з місцевими органами вико­навчої влади — районним (міським) органом земельних ресурсів, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, орга­ном містобудування й архітектури та охорони культурної спад­щини. Якщо змінюється цільове призначення не всієї, а лише частини земельної ділянки, то зміна цільового призначення здійснюватиметься в рамках складання проекту відведення земельної ділянки. Необхідність складання зазначеного проекту обумовлена тим, що при зміні цільового призначення частини земельної ділянки вона поділяється на дві, з яких одна зберігає попереднє цільове призначення, а друга — набуває нового цільо­вого призначення. Виділення частини земельної ділянки в окре­му земельну ділянку потребує складання проекту її відведення.

Для підготовки проекту відведення земельної ділянки особа, зацікавлена у зміні цільового призначення частини ділянки, по­винна укласти з землевпорядною організацією договір на скла­дання проекту відведення земельної ділянки. Такою землевпо­рядною організацією може бути будь-яка державна чи приватна землевпорядна організація, яка має ліцензію Держкомзему України на виконання землевпорядних та землеоціночних робіт та ліцензію Державної служби геодезії, картографії та кадастру на виконання геодезичних робіт.

Якщо ж зміні підлягає цільове призначення всієї ділянки, то така зміна проводиться шляхом перепогодження раніше виго­товленого проекту відведення земельної ділянки.

Нововиготовлений або раніше виготовлений проекти відве­дення земельної ділянки відповідно погоджується або перепо-годжується з органом земельних ресурсів, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом містобудування й архітектури та охорони культурної спадщини, а також підлягає державній землевпорядній експертизі, яка здійснюється облас­ним управлінням земельних ресурсів.

Після отримання позитивного висновку державної земле­впорядної експертизи замовник подає погоджені (перепого-джені) проектні матеріали до відповідного органу влади для прийняття рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки.

Прийняття рішення про зміну цільового призначення зе­мельної ділянки. За загальним правилом, якщо земельна ділян­ка розташована в межах населеного пункту, то рішення про зміну цільового Призначення земельної ділянки приймає сіль­ська, селищна або міська рада, якщо ж земельна ділянка знахо­диться за межами населених пунктів, то таке рішення прий­мається районною або обласною державною адміністрацією (Ра­дою Міністрів Автономної Республіки Крим).

Районна держадміністрація розглядає подані проектні ма­теріали та приймає рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки, яка знаходиться за межами населеного пунк­ту, якщо така зміна пов'язана з наступним використанням цієї ділянки для сільськогосподарських потреб, ведення лісового і водного господарства, будівництва об'єктів, призначених для об­слуговування членів територіальних громад району (шкіл, ліка­рень, підприємств торгівлі тощо). Якщо ж зміна цільового при­значення земельної ділянки, яка розташована за межами насе­леного пункту, передбачає використання такої ділянки для інших потреб, районна держадміністрація лише розглядає про­ектні матеріали, готує свій висновок з цього питання і подає його разом з матеріалами до Ради Міністрів Автономної Республіки Крим або обласної державної адміністрації. Рада Міністрів Автономної Республіки Крим та обласна державна адміністра­ція розглядає матеріали та приймає рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки.

Слід зазначити, що якщо земельна ділянка, цільове призна­чення якої змінюється, належить до особливо цінних земель, то рішення про зміну цільового призначення такої ділянки прий­мається в іншому порядку. Якщо земельна ділянка з особливо цінних земель розташована у межах населеного пункту, то рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки приймається радою лише після погодження проекту відведення ділянки Верховною Радою України. Проектні матеріали на по­годження до Верховної Ради України подаються Верховною Ра­дою Автономної Республіки Крим, обласною, Київською і Сева­стопольською міською радою.

Зміна цільового призначення особливо цінних земель, розта­шованих за межами населеного пункту, проводиться після по­годження з Верховною Радою України за рішенням Кабінету Міністрів України. Такий порядок зміни цільового призначення стосується:

1) земельних ділянок під ріллею та багаторічними насадження­ми, якщо їх цільове призначення змінюється на таке, що передба­чає використання ділянки для несільськогосподарських потреб;

2) земельних ділянок, вкритих лісами першої групи, площею понад 10 гектарів, якщо їх цільове призначення змінюється на таке, що передбачає використання ділянки для нелісогосподар-ських потреб;

3) земельних ділянок природоохоронного, оздоровчого, рекре­аційного призначення, якщо їх цільове призначення змінюється на таке, що передбачає використання ділянки для інших потреб;

4) земель дослідних полів науково-дослідних установ і нав­чальних закладів, якщо їх цільове призначення змінюється на таке, що передбачає використання ділянки для несільськогоспо-дарських потреб;

5) земельних ділянок із сільськогосподарськими угіддіями, що відповідно до ст. 150 ЗК України віднесені до особливо цінних зе­мель (наприклад, чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесо-вих породах тощо), якщо їх цільове призначення змінюється на таке, що передбачає використання ділянки для несільськогоспо-дарських потреб.

Проектні матеріали на погодження зміни цільового призна­чення зазначених земельних ділянок до Верховної Ради України подаються Радою Міністрів Автономної Республіки Крим або об­ласною держадміністрацією.

Після прийняття відповідною радою чи органом виконавчої влади рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки її власник отримує новий державний акт на право влас­ності на земельну ділянку зі зміненим її цільовим призначенням.

У разі прийняття рішення про відмову у зміні цільового при­значення земельної ділянки сільська, селищна, міська рада або відповідний орган виконавчої влади протягом 15 днів письмово повідомляє про це її власника з обґрунтуванням причини відмо­ви. Проте власник земельної ділянки у разі незгоди з рішенням ради або органу виконавчої влади про відмову у зміні її цільового призначення має право оскаржити відмову у суді.

Наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільо­вого призначення земельних ділянок. Встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок може здійснюватися виключно у викладеному вище порядку. Порушення цього по­рядку тягне за собою певні правові наслідки (ст. 21 ЗК України).





Дата добавления: 2014-11-20; Просмотров: 148; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2018) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление ip: 54.162.15.31
Генерация страницы за: 0.01 сек.