З. Закони як джерела земельного права України 16 страница

б) внесенні до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування клопотань щодо: приведення у відповідність із законодавством прийнятих ними рішень з питань регулювання земельних відносин, використання та охорони земель; обмежен­ня або зупинення освоєння земельних ділянок у разі розробки корисних копалин, зокрема торфу, проведення геологорозвіду­вальних, пошукових та інших робіт з порушенням вимог земель­ного законодавства України; припинення будівництва та екс­плуатації об'єктів у разі порушення вимог земельного законо­давства України до повного усунення виявлених порушень і ліквідації їх наслідків; припинення права користування земель­ною ділянкою відповідно до закону;

в) одержанні в установленому законодавством порядку від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, власників і користувачів, зокрема орендарів, земельних ділянок
документів, матеріалів та іншої інформації, необхідної для виконання покладених на нього завдань;

г) виданні спеціальних дозволів на зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок відповідно до затверджених в установленому законом порядку проектів;

ґ) участі у розробленні нормативно-правових актів з питань державного контролю за використанням та охороною земель;

д) вжитті відповідно до закону заходів щодо повернення самовільно зайнятих земельних ділянок їх власникам або користувачам.

Для здійснення зазначеними органами виконавчої влади дер­жавного контролю за використанням та охороною земель у їх складі створені спеціалізовані органи. Так, повноваження Мінприроди України щодо здійснення земельного контролю по­кладені на Державну екологічну інспекцію та її територіальні органи, а також Державну інспекцію з контролю за використан­ням та охороною земель і її територіальний орган, що діє у складі Держкомзему України. Повноваження Мінагрополітики Украї­ни щодо здійснення земельного контролю має здійснювати Дер­жавна служба охорони родючості ґрунтів та її територіальні ор­гани (ст. 9 Закону), яка перебуває у стані формування.

Правовий статус Державної інспекції з контролю за викори­станням та охороною земель (Держземінспекція) визначений Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» та постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення Державної інспекції з контролю за використан­ням і охороною земель» від 25 грудня 2002 р.¹, якою затверджене Положення про Держземінспекцію.

За своїм правовим статусом Держземінспекція є урядовим органом державного управління у складі Держкомзему України.

Очолює її начальник, який призначається на посаду і звільня­ється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням мініст­ра охорони навколишнього природного середовища України. На­чальник Держземінспекції, його заступники, головні та провідні спеціалісти, які безпосередньо здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель, є одночасно державними інспекторами з контролю за використанням та охороною земель.

Держземінспекція має територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, які ста­новлять єдину систему органів державного контролю за викори­станням і охороною земель. Призначення на посаду і звільнення з посади керівників цих органів та затвердження положень про територіальні органи здійснюється начальником Держземін­спекції.

Держземінспекція виконує покладені на неї чинним законо­давством повноваження через державних інспекторів з контролю за використанням та охороною земель. Тому Закон чітко визначає повноваження цих посадових осіб. Згідно зі ст. 10 Закону державні інспектори незалежно від їх службової належності до централь­ного чи місцевого апаратів Держземінспекції мають право:

1) безперешкодно обстежувати в установленому законодав­ством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель;

2) давати обов'язкові для виконання вказівки (приписи) з пи­тань використання й охорони земель і дотримання вимог законо­давства України про охорону земель відповідно до їхніх повнова­жень;

3) складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання й охорони земель і до­тримання вимог законодавства про охорону земель та розгляда­ти відповідно до законодавства справи про адміністративні пра­вопорушення, а також подавати в установленому законодав­ством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності;

4) у разі неможливості встановлення особи правопорушника земельного законодавства на місці вчинення правопорушення доставляти його до органів внутрішніх справ чи місцевих органів державної влади для складання протоколу про адміністративне правопорушення;

5) викликати громадян, зокрема посадових осіб, для одержан­ня від них усних або письмових пояснень з питань, пов'язаних із порушенням земельного законодавства України;

6) передавати до органів прокуратури, органів дізнання та до-судового слідства акти перевірок та інші матеріали про діяння, в яких вбачаються ознаки злочину;

7) проводити у випадках, встановлених законом, фотографу­вання, звукозапис, кіно- і відеозйомку як допоміжний засіб для запобігання порушенням земельного законодавства України;

8) звертатися до органів прокуратури з клопотанням про по­дання позову до суду щодо відшкодування втрат сільськогоспо­дарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк ко­ристування якими закінчився.

Державні інспектори під час виконання службових обов'язків мають право на носіння форменого одягу встановленого зразка та використання спеціальних транспортних засобів з кольоро-графічним забарвленням і написом з емблемою.

Процедура здійснення державними інспекторами повнова­жень щодо контролю за використанням та охороною земель вре­гульована Порядком планування та проведення перевірок з пи­тань здійснення державного контролю за використанням та охо­роною земель, затвердженим наказом Держкомзему України від 12 грудня 2003 р.¹ Зокрема, цим наказом деталізований порядок здійснення державними інспекторами перевірок власників та користувачів земельних ділянок щодо дотримання ними норм чинного земельного законодавства. Держземінспекція та її тери­торіальні органи мають право проводити планові, позапланові та оперативні перевірки. Планові перевірки з питань додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законо­давства проводяться не частіше одного разу на календарний рік.

При проведенні планової перевірки інспекційний орган Дер­жземінспекції не пізніше 10 днів до початку її проведення пови­нен надіслати письмово (з повідомленням) органу державної влади, органу місцевого самоврядування, юридичній чи фізичній особі, яких планується перевірити, повідомлення про проведен­ня перевірки. У повідомленні зазначаються дата початку прове­дення перевірки, перелік документів, які необхідно надати інспекційному органу Держземінспекції до початку проведення перевірки, та визначається порядок їх надання. Тривалість планової перевірки не повинна перевищувати 10 робочих днів. У разі виникнення обставин, що вимагають продовження строку перевірки, його може бути продовжено наказом керівника відповідного інспекційного органу Держземінспекції або особою, яка виконує його обов'язки, але не більше ніж на п'ять робочих днів. Подальше продовження терміну проведення планової пе­ревірки не допускається.

Позаплановою перевіркою є перевірка, яка не передбачена планом роботи відповідного інспекційного органу Держземін­спекції. Проте про її проведення також необхідно попередньо повідомити власника чи користувача землі. У разі неможливості своєчасного повідомлення юридичних і фізичних осіб про прове­дення позапланової перевірки (обмежені строки на її проведення тощо), вона проводиться без попереднього їх повідомлення, не­залежно від кількості раніше проведених перевірок, за наявності таких обставин: отримання доручення від Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, ор­ганів прокуратури, місцевих органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування та Держземінспекції; отримання заяв, скарг чи звернень громадян, що подані в установленому за­конодавством порядку, в яких наведена інформація про пору­шення земельного законодавства чи можливість виникнення аварійних ситуацій, що можуть негативно вплинути на стан зе­мельних ресурсів; проведення перевірки виконання заходів із ліквідації наслідків аварій, інших надзвичайних ситуацій, що призвели до забруднення чи знищення родючого шару ґрунту; виявлення недостовірності даних, поданих юридичними чи фізичними особами на запит інспекційного органу Держ-земінспекції; за наявності інформації щодо самовільного зайнят­тя земельної ділянки та використання її без правовстановлюю-чих документів; при поданні юридичними чи фізичними особами письмової заяви до відповідного інспекційного органу Держземінспекції про бажання проведення позапланової перевірки; у разі публікацій у засобах масової інформації матеріалів, що свідчать про порушення земельного законодавства; за ініціативи інспекційного органу Держземінспекції, якщо ним виявлені фак­ти, що свідчать про порушення земельного законодавства.

Тривалість позапланової перевірки не повинна перевищува­ти десяти робочих днів. У разі виникнення обставин, що вимага­ють продовження терміну перевірки, його може бути продовже­но наказом керівника відповідного інспекційного органу Держ­земінспекції або особи, яка виконує його обов'язки, але не більше ніж на три робочі дні. Подальше продовження терміну проведен­ня позапланової перевірки не допускається.

Оперативні перевірки проводяться у разі: виявлення аварій­них забруднень земельних ресурсів; здійснення контролю за станом виконання раніше виданих приписів; знищення або по­шкодження протиерозійних гідротехнічних споруд, захисних насаджень, межових знаків.

Оперативні перевірки проводяться без попереднього повідом­лення зацікавлених юридичних і фізичних осіб. Тривалість оперативної перевірки не повинна перевищувати п'яти робочих днів. Подальше продовження терміну проведення оперативної перевірки не допускається.

Державні інспектори мають право проводити перевірки стану дотримання земельного законодавства у присутності власників земельних ділянок чи землекористувачів або уповноважених ними осіб, а також осіб, які вчинили порушення земельного зако­нодавства. У разі відсутності при перевірці власника чи земле­користувача або уповноважених ними осіб перевірка проводить­ся за наявності двох свідків.

За результатами перевірки державний інспектор складає акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства у двох примірниках. Акт підписується державним інспектором (інспек-

торами), який (які) проводить (проводять) перевірку, представ­ником юридичної особи чи фізичною особою, що використовують земельні ділянки, свідками (за їх наявності). Перший примірник акта залишається у державного інспектора, який проводить пе­ревірку, другий — вручається або надсилається керівнику юридичної особи чи фізичній особі, які перевірялися. При прове­денні спільних перевірок з іншими органами контролю копія акта надається цим органам.

10. Справляння плати за землю

Користування землею в Україні є платним. Відносини у сфері встановлення і справляння плати за землю регулюються ст. 206 ЗК України, Законом України «Про плату за землю» (в редакції від 19 вересня 1996 р.)¹, Законом України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 р.², Методикою нормативної грошової оцінки зе­мель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженою Кабінетом Міністрів України від 23 березня 1995 р. № 2ІЗ³, Методикою нормативної грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель населених пунктів), затвердженою Кабінетом Міністрів України від ЗО трав­ня 1997 р. № 525⁴, іншими актами законодавства України. При цьому ставки земельного податку, порядок їх обчислення і справ­ляння не можуть встановлюватися або змінюватися іншими зако­нодавчими актами, крім Закону України «Про плату за землю».

Згідно з вимогами законодавства власники землі і землекори­стувачі, крім орендарів, сплачують плату за землю у вигляді зе­мельного податку. За земельні ділянки, надані в оренду, стя­гується орендна плата, розмір якої встановлюється за угодою сторін у договорі оренди.

¹ ВВР. — 1996. — №45. — Ст. 238. ² ВВР. — 1998. — № 42. — Ст. 1538. ³ ЗЛ України.— 1995. — №6. — Ст. 151. Офіційний вісник України. — 1997. — № 23. — С. 87.

Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності землевласників чи землекористувачів.

Розмір плати за землю визначається залежно від якості та місцем розташування земельної ділянки, виходячи з кадастро­вої грошової оцінки земель. Для земель, грошова оцінка яких ще не встановлена, ставки платежів встановлюються за спеціальни­ми правилами, передбаченими Законом України «Про плату за землю».

Закон містить диференційовані правила визначення ставок земельного податку для земель сільськогосподарського призна­чення, земель населених пунктів, земель промисловості, транс­порту, зв'язку, оборони та іншого призначення, а також земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-куль-турного призначення і земель лісового і водного фондів.

Так, для земель сільськогосподарського призначення ставки земельного податку з одного гектара угідь встановлені в таких розмірах:

— для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,1 % від їх грошової оцінки;

— для багаторічних насаджень — 0,03 %.

Так само обчислюється земельний податок з сільськогоспо­дарських угідь, наданих у встановленому порядку і використо­вуваних за цільовим призначенням, незалежно від того, до якої категорії земель вони належать.

Ставки земельного податку з земель населених пунктів вста­новлюються за такими правилами. Якщо грошова оцінка відпо­відних земель існує, то ставка податку встановлюється в розмірі одного відсотка від такої оцінки. Якщо відповідну оцінку земель­них ділянок не встановлено, то середні ставки земельного подат­ку встановлюються в розмірах, що визначаються за спеціальною таблицею, наведеною у ч. 2 ст. 7 Закону України «Про плату за землю». Ця таблиця передбачає встановлення диференційова­них ставок земельного податку залежно від чисельності населе­ного пункту (з урахуванням коефіцієнтів, застосовуваних для міст Києва, Севастополя та міст обласного підпорядкування).

Наведене вище загальне правило, однак, має кілька винятків:

1) податок за земельні ділянки, зайняті житловим фондом, ко­оперативними автостоянками для зберігання особистих транс­портних засобів громадян, гаражно-будівельними, дачно­будівельними кооперативами, індивідуальними гаражами і да­чами громадян, а також за земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного і лісового госпо­дарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими та господарськими будівлями і спорудами, справляється у розмірі З % від суми земельного податку, обчисленого за загальним пра­вилом;

2) податок за земельні ділянки, надані для потреб лісового гос­подарства, за винятком ділянок, зайнятих виробничими, куль­турно-побутовими, жилими будинками та господарськими спо­рудами, справляється як складова плати за використання лісо­вих ресурсів, що визначається лісовим законодавством;

3) податок за земельні ділянки на територіях та об'єктах при­родоохоронного, рекреаційного та оздоровчого призначення, зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими будівлями і спорудами, що не пов'язані з функціональним при­значенням цих об'єктів, справляється у п'ятикратному розмірі відповідного земельного податку;

4) податок за земельні ділянки, зайняті виробничими, куль­турно-побутовими, господарськими будівлями та спорудами, розташованими на територіях та об'єктах історико-культурного призначення, що не пов'язані з функціональним призначенням цих об'єктів, справляється за такими коефіцієнтами до норма­тивної ставки податку:

— для об'єктів міжнародного значення — 7,5;

— для об'єктів загальнодержавного значення — 3, 75;

— для об'єктів місцевого значення — 1,5;

5) податок за частину площ земельних ділянок, наданих під­приємствам, установам і організаціям (за винятком сільськогос­подарських угідь), що перевищують норми відведення, справ­ляється у п'ятикратному розмірі відповідного земельного по­датку;

6) податок за земельні ділянки, надані для Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, залізниць, гірничодобувних під­приємств, а також за водойми, надані для виробництва рибної продукції, справляється у розмірі 25 % від суми земельного по­датку, обчисленого за загальними правилами.

Спеціальні правила розрахунків ставок земельного податку встановлені Законом України «Про плату за землю» і для земель різного цільового призначення за межами населених пунктів.

Так, підприємства промисловості, транспорту (крім залізнич­ного), зв'язку та іншого призначення за загальним правилом сплачують земельний податок з розрахунку 5 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі в області.

Податок за земельні ділянки, надані для залізничного транс­порту (склад земель залізничного транспорту визначається відповідно до ст. 6 Закону України «Про транспорт» від 10 листо­пада 1994 р.¹), Збройних Сил України та інших військових фор­мувань, створених відповідно до законодавства України, справ­ляється у розмірі 0,02 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області, крім земель військових сільськогосподарських під­приємств, з яких податок справляється як за землі сільськогос­подарського призначення.

При використанні залізничним транспортом, Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями, ство­реними відповідно до законодавства України, земель не за цільовим призначенням, податок справляється за загальним правилом (у розмірі 5 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області).

Податок за земельні ділянки, надані на землях лісового фонду, за винятком земель зі складу сільськогосподарських, угідь, нада­них у встановленому законом порядку, справляється як складова плати за використання лісових ресурсів відповідно до лісового за­конодавства України. Це правило має виняток, встановлений для ділянок земель лісового фонду, зайнятих виробничими, культур­но-побутовими, жилими будинками та господарськими будівлями і спорудами: податок за них справляється у розмірі 0,3 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

¹ ВВР. — 1994. — №51. — Ст. 446.

Податок за земельні ділянки, надані на землях водного фонду, за винятком земель зі складу сільськогосподарських угідь, нада­них у встановленому законом порядку, справляється у розмірі 0,3 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Закон України «Про плату за землю» (ст. 12) передбачає ряд пільг щодо земельного податку. Це в першу чергу звільнення від земельного податку певних категорій суб'єктів, а саме:

— заповідників, зокрема історико-культурних, національних природних парків, заказників, крім мисливських), регіональних ландшафтних парків, ботанічних садів, дендрологічних і зооло­гічних парків, пам'яток природи, заповідних урочищ та парків-пам'яток садово-паркового мистецтва;

— вітчизняних дослідних господарств науково-дослідних установ і навчальних закладів сільськогосподарського профілю та професійно-технічних училищ;

— органів державної влади та органів місцевого самовряду­вання, органів прокуратури, закладів, установ та організацій, які повністю утримуються за рахунок бюджету (за винятком Зброй­них Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України), спеціалізованих санато­ріїв України для реабілітації хворих (згідно зі списком, затверд­женим Міністерством охорони здоров'я України), підприємств, об'єднань та організацій товариств сліпих і глухих України, гро­мадських організацій інвалідів України та їх об'єднань;

— вітчизняних закладів культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, фізичної культури та спор­ту, спортивних споруд, що використовуються ними за цільовим призначенням;

— зареєстрованих релігійних та благодійних організацій, що не займаються підприємницькою діяльністю;

— суб'єктів оподаткування, розміщених у зонах радіоактив­ного забруднення, визначених ст. 2 Закону України «Про право­вий режим територій, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (зон відчуження, без­умовного (обов'язкового) відселення і посиленого радіоекологіч­ного контролю), на хімічно забруднених сільськогосподарських угіддях, на яких запроваджено обмеження щодо ведення сільсь­кого господарства; щодо земель, які перебувають у тимчасовій консервації або у стадії сільськогосподарського освоєння; щодо земель державних сортовипробувальних станцій і сортоділь­ниць, які використовуються для випробування сортів сільсько­господарських культур;

— щодо земель дорожнього господарства автомобільних доріг загального користування (перелік земель дорожнього господар­ства поданий у ст. 31 Закону України «Про транспорт», а на­лежність до автомобільних доріг загального користування ви­значається відповідно до ст. 21 Закону України «Про дорожній рух» від ЗО червня 1993 р.¹);

— щодо ділянок державних, колективних і фермерських гос­подарств, які зайняті молодими садами, ягідниками та виноград­никами до вступу їх у пору плодоношення, а також гібридними насадженнями, генофондовими колекціями та розсадниками ба­гаторічних плодових насаджень; щодо земель кладовищ;

— інвалідів І і II груп, громадян, які виховують трьох і більше дітей, громадян, члени сімей яких проходять строкову військову службу, пенсіонерів, а також інших громадян, які користуються пільгами відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», громадян, яким у вста­новленому законом порядку видане посвідчення про те, що вони постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи — в межах граничних норм, встановлених ЗК України.

Усі перераховані пільги щодо обкладення земельним подат­ком встановлені на загальнодержавному рівні. Певні повнова­ження щодо встановлення пільг щодо плати за землю (часткове звільнення на певний строк, зменшення суми податку) мають та­кож Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, міські, селищні та сільські ради, але лише за рахунок коштів, що зараховуються на спеціальні рахунки відповідних бюджетів (ст. 1 Закону України «Про систему оподаткування»).

¹ ВВР. — 1993. — №31. — Ст. 338.

Законом «Про плату за землю» встановлені порядок обчис­лення і строки сплати земельного податку. Юридичні особи що­року самостійно обчислюють суму земельного податку за спеціальною формою, встановленою Головною державною по­датковою адміністрацією України (станом на 1 січня кожного

року). Громадянам нарахування земельного податку здійснюють державні податкові адміністрації. Земельний податок сплачу­ється рівними частками: двічі на рік громадянами та виробника­ми товарної сільськогосподарської та рибної продукції і щоквар­тально — всіма іншими платниками податку.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що пере­буває у користуванні кількох юридичних чи фізичних осіб, пода­ток нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні.

Земельний податок нараховується з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування податок сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

За несвоєчасну сплату земельного податку справляється пеня у розмірі 0,3 % суми недоїмки за кожний день прострочення.

• РОЗДІЛ 12

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОБІГУ ЗЕМЕЛЬНИХ ДІЛЯНОК

1. Поняття та види обігу земельних ділянок

Поняття обігу земельних ділянок. Однією з основних особли­востей землі є незмінність місця розташування. Земельну ділян­ку не можна перемістити з одного місця в інше. Саме тому юри­дична конструкція «нерухоме майно», яка вживається в законо­давстві України та інших країн з ринковою економікою, базується на цій особливості землі. По-перше, неможливість пе­реміщення землі обумовлює правовий режим земельних ділянок як системоутворюючого елемента поняття нерухомого майна. Так, згідно зі ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. По-дру­ге, незмінність місця розташування земельної ділянки визначає також специфіку обігу земельних ділянок як об'єкта нерухомого майна. На відміну від обігу рухомих речей, за якого відбувається їх переміщення (наприклад, передання товару продавцем по­купцеві, який має можливість використовувати його практично в будь-якому місці свого перебування), при обігу земельних діля­нок їх переміщення не відбувається.

Обіг земельних ділянок є об'єктом правового регулювання, здійснюється в певних правових формах і має певні правові наслідки. Одним з основних правових наслідків обігу земельних

ділянок є передання прав на них особою, яка є їх носієм (суб'єктом прав), іншій особі, яка набуває відповідні права на зе­мельну ділянку. Отже, передача прав на земельні ділянки є важ­ливою юридичною ознакою обігу земельних ділянок.

Найбільш повним правом на земельну ділянку є право влас­ності. Належність земельної ділянки на підставі права власності передбачає наявність у її власника правомочностей щодо во­лодіння, користування та розпорядження землею. У разі прода­жу земельної ділянки відбувається перехід всіх трьох зазначе­них правомочностей від однієї особи, яка відчужує земельну ділянку, до іншої, яка набуває її у власність, в першу чергу — права розпорядження нею. В ряді випадків титульний власник земельної ділянки може не мати правомочностей щодо во­лодіння та користування нею. Такі випадки мають місце при ви­никненні особистих земельних сервітутів — емфітевзису та су-перфіцію. Проте власник земельної ділянки, щодо якої встанов­лений особистий земельний сервітут на користь іншої особи (не власника), зберігає за собою право здійснювати ключову право­мочність — визначати юридичну долю земельної ділянки шля­хом її відчуження на підставі договорів купівлі-продажу, дару­вання, міни тощо. Тому зміна власника земельної ділянки є без­перечним доказом факту обігу цієї земельної ділянки, який відбувся при укладенні правочину про її відчуження.

Однак власник земельної ділянки може розпорядитися нею й таким чином, за якого він залишає за собою одну з правомочно­стей тріади права власності — право розпорядження, а решту правомочностей — право володіння та право користування зем­лею — передає іншій особі. В результаті остання набуває такого обсягу прав, який надає їй можливість монопольно фізично во­лодіти ділянкою та користуватися її корисними властивостями: вирощувати сільськогосподарську продукцію, забудовувати, ви­користовувати для здійснення певної підприємницької діяль­ності чи задоволення власних потреб (житлове будівництво тощо). Отже, за загальним правилом при передачі прав во­лодіння та користування земельною ділянкою відбувається зміна особи, яка монопольно фізично володіє ділянкою та вико­ристовує її споживчі властивості.

У деяких випадках укладаються щодо земельних ділянок такі правочини, за яких відбувається перехід від однієї особи до іншої лише правомочності користування земельною ділянкою в обме­женому обсязі. Наприклад, при встановленні сусідського зе­мельного сервітуту до особи, в інтересах якої встановлюється та­кий земельний сервітут, переходить право обмеженого користу­вання чужою земельною ділянкою (право проходу, проїзду тощо). При цьому власник, титульний користувач чи орендар такої ділянки не втрачає права користування нею і продовжує її використовувати одночасно з особою, в інтересах якої встанов­лений сусідський земельний сервітут. Однак передання права обмеженого користування земельною ділянкою не можна роз­глядати як факт її обігу.

Отже, під обігом земельних ділянок слід розуміти перехід від однієї особи до іншої правомочності розпорядження (у складі права власності) або права володіння земельною ділянкою. Термін «обіг земельної ділянки» є юридичною категорією (юри­дичною абстракцією), якою позначається сукупність врегульо­ваних правом суспільних відносин, у рамках яких відбувається перехід прав на земельні ділянки від однієї особи до іншої.

Види обігу земельних ділянок. Обіг земельних ділянок відбу­вається з огляду на чинне законодавство України та на підставі певних юридичних фактів. Юридичними, фактами, з якими за­кон пов'язує перехід прав на землю, є рішення органів виконав­чої влади та органів місцевого самоврядування, судові рішення, правочини. Залежно від характеру законодавства, яке регулює обіг земельних ділянок, та юридичних фактів, на підставі яких відбувається перехід прав на земельні ділянки, розрізняють адміністративний, ринковий, цивільний та змішаний обіг зе­мельних ділянок.

Дата добавления: 2014-11-20