Продаж земельних ділянок на конкурентних засадах 3 страница

Друга особливість правової охорони ґрунтів обумовлена тим, що ґрунти як природна субстанція може бути відділена від материнської основи, що, ймовірно, негативно позначиться на їх природних властивостях, перш за все на виконанні ґрунтами еко­логічної, сільськогосподарської та інших функцій. У зв'язку з цим ЗК України (ст. 168) проголосив ґрунти об'єктом особливої охоро­ни та встановив спеціальний порядок проведення діяльності, пов'язаної з порушенням ґрунтового покриву земель. Так, влас­ники та користувачі земельних ділянок не мають права здійсню­вати зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних діля­нок без спеціального дозволу органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель. Згідно з постано­вою Кабінету Міністрів України «Про утворення Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель» від 25 грудня 2002 р. державний контроль за використанням та охо­роною земель здійснюється Державною інспекцією з контролю за використанням і охороною земель як урядовий орган державного управління, який діє у складі Держкомзему України. Саме Дер­жавна інспекція має право видавати дозвіл на зняття та перене­сення ґрунтового покриву земельних ділянок. Якщо на земельній ділянці здійснюється діяльність, не пов'язана зі зняттям та пере­несенням ґрунтового покриву, однак має своїм наслідком пору­шення його цілісності та екологічних і продуктивних властиво­стей, то власники та користувачі таких земельних ділянок по­винні здійснювати зняття, складування, зберігання поверхневого шару ґрунту та нанесення його на ділянку, з якої він був знятий (рекультивація), або на іншу земельну ділянку для підвищення її продуктивності та інших якостей.

6. Юридична відповідальність за порушення законодавства про охорону та використання земель

Порушення земельного правопорядку, невиконання або нена­лежне виконання земельно-правових вимог негативно познача­ються на використанні та охороні земель. Найважливішим еле­ментом правового забезпечення раціонального використання та охорони земель, захисту прав і законних інтересів власників землі, землекористувачів, зокрема й орендарів, є застосування правових засобів впливу, спрямованих на усунення порушень земельного законодавства і припинення їх появи в майбутньому, відновлення порушеного права та притягнення винних у вчи­ненні земельних правопорушень до юридичної відповідальності.

Правовою підставою для застосування заходів впливу та при­тягнення до юридичної відповідальності є вчинення земельного правопорушення, яке передбачає винну протиправну дію або бездіяльність.

Суб'єктами земельних правопорушень можуть бути громадя­ни, юридичні і посадові особи незалежно від форми власності і підпорядкованості. Ними можуть бути як особи, які є суб'єктами земельних правовідносин (власники землі, землекористувачі, орендарі), так і особи, що, не будучи суб'єктами земельних відно­син, допустили порушення земельного законодавства (наприк­лад, особи, що самовільно захопили земельну ділянку).

Об'єктом земельних правопорушень є земельний правопоря­док, права і законні інтереси власника землі, землекористувачів, орендарів, а також інтереси Українського народу.

Суб'єктивна сторона земельного правопорушення характери­зується обов'язковою наявністю вини, що може виявлятися у формі прямого наміру (навмисне самовільне захоплення земель­ної діялянки) або у формі недбалості (нераціональне використан­ня землі).

Об'єктивна сторона земельного правопорушення полягає у протиправності поведінки, порушенні вимог земельного законо­давства. Земельне правопорушення може бути вчинене як шля­хом активних дій (знищення межових знаків), так і в результаті бездіяльності (невиконання заходів щодо охорони земель). Зе­мельні правопорушення можуть також одночасно бути наслід­ком дії або бездіяльності: втрата ґрунтової родючості внаслідок неправильного обробітку землі (дія) і невжиття заходів щодо охорони земель від руйнівних процесів (бездіяльність).

На відміну від екологічних правопорушень, обов'язковою ознакою яких є заподіяння шкоди (або реальна загроза її запо­діяння) і наявність причиново необхідного зв'язку між проти­правною поведінкою та завданою шкодою, для земельного пра­вопорушення така ознака не є обов'язковою.

Всі земельні правопорушення можна об'єднати у дві групи: земельно-правові порушення, позбавлені екологічного забарв­лення і не пов'язані із заподіянням шкоди землі як складовій навколишнього природного середовища, і земельні правопору­шення, скоєння яких пов'язане із заподіянням шкоди землі та які є водночас екологічними правопорушеннями.

До суто земельних правопорушень, що порушують вимоги раціонального використання земель, законних інтересів і прав власників землі, землекористувачів, зокрема орендарів, нале­жать такі правопорушення, як нераціональне використання сільськогосподарських земель; використання земельних ділянок не за цільовим призначенням; невиконання обов'язків з приве­дення земель у стан, придатний для використання їх за цільовим призначенням; самовільне захоплення земель і самовільне будівництво, не пов'язане із заподіянням шкоди землям; зни­щення межових знаків; порушення містобудівної документації при відводі земель; порушення строків розгляду заяв про надан­ня земельних ділянок та термінів повернення тимчасово займа­них земель; систематичне невнесення плати за землю; перекру­чення даних державного земельного кадастру і приховування інформації про наявність земель запасу; приховування або пере­кручення відомостей про стан екологічної, зокрема радіоаційної обстановки; відхилення або невчасне виконання вимог органів державного контролю за використанням і охороною земель з усунення порушень земельного законодавства.

До земельних правопорушень з екологічним забарвленням на­лежать: псування сільськогосподарських та інших земель, за­бруднення їх хімічними та радіоактивними речовинами, виробни­чими відходами та стічними водами; використання земель спосо­бами, що призводять до зниження родючості ґрунтів та погіршення екологічної обстановки; земель; проектування, розміщення, бу­дівництво і введення в дію об'єктів, що негативно впливають на стан земель; невиконання обов'язкових заходів щодо поліпшення земель та охороні ґрунтів від водяної і вітрової ерозії, а також за­побіганню інших процесів, що погіршують стан земель; порушення встановленого природоохоронного режиму використання земель.

Вчинення земельних правопорушень обумовлюється низкою причин суб'єктивного й об'єктивного порядку. Серед основних об'єктивних причин, що породжують земельні правопорушення, є причини соціального (недоліки правового виховання, непро-інформованість населення щодо вимог чинного законодавства), організаційного (безконтрольність у використанні земель), еко­номічного (відсутність належної матеріальної зацікавленості в раціональному використанні й охороні земель) та юридичного (наявність прогалин у законодавстві, незастосування заходів правового впливу до правопорушників) характеру.

З метою запобігання скоєнню земельних правопорушень по­садові особи органів державного контролю за використанням і охороною земель у межах наданої їм компетенції мають право: припиняти промислове, цивільне та інше будівництво, розроб­лення родовищ корисних копалин і торфу, експлуатацію об'єк­тів, проведення агротехнічних, меліоративних, геологорозвіду­вальних, пошукових, геодезичних та інших робіт, якщо вони здійснюються з порушенням земельного законодавства, уста­новленого режиму використання земель, що особливо охороня­ються, та можуть призвести до знищення, забруднення або псу­вання родючого шару ґрунту, розвитку ерозії, засоленню, забо­лочуванню та інших процесів, що знижують родючість ґрунтів, включаючи родючість ґрунтів суміжних територій, а також якщо ці роботи ведуться на підставі проектів, що не пройшли зе­мельну чи екологічну експертизу або отримали негативну оцінку. Паралельно з ужиттям заходів щодо припинення і по­дальшого розвитку земельних правопорушень застосовуються заходи, спрямовані на усунення негативних наслідків право­порушення (повернення самовільно зайнятої земельної ділянки, знесення самовільно зведеної будівлі) і притягнення винних до відповідальності. Посадові особи органів державного контролю за використанням і охороною земель складають протоколи про порушення земельного законодавства і направляють у відповідні органи матеріали для притягнення винних осіб до відповідаль­ності та відшкодування шкоди, заподіяної ними в результаті по­рушення земельного законодавства.

Будучи одним із видів соціальної відповідальності, юридична відповідальність наступає за фактом вчинення правопорушення і полягає в покладанні на правопорушника обов'язку перенесен­ня несприятливих наслідків особистого і майнового характеру. Як система заходів державного примусу, застосовуваних до вин­них у випадку невиконання вимог законодавства, юридична відповідальність за порушення земельного законодавства спря­мована на стимулювання дотримання земельно-правових норм, відновлення порушених земельних прав, а також попередження вчинення нових правопорушень.

Неодмінною умовою для притягнення правопорушників до правової відповідальності є визначення в законі міри державного впливу, що повинний бути застосований до особи за вчинення нею протиправної дії.

Санкції, що накладаються за земельні правопорушення, роз­поділяються на каральні (накладення штрафу, вилучення земельної ділянки), правовідновлювальні (повернення самовіль­но зайнятої ділянки, скасування незаконного акта із земельного питання) та компенсаційні (відшкодування шкоди).

Правові санкції за земельні правопорушення містяться в ак­тах як земельного, так і низки інших галузей права, що або прямо вказують на міру відповідальності за земельні правопорушення, або поширюють передбачені в них міри відповідальності на зе­мельні правопорушення.

Для застосування санкцій, що містяться в актах адміністра­тивного, кримінального, цивільного, трудового законодавства, необхідно, щоб порушення земельного законодавства було одно­часно і порушенням правових норм відповідної галузі права.

Передбачені в законодавстві санкції за земельні правопору­шення застосовуються неоднозначно. Санкції земельного права поширюються тільки на суб'єктів земельних правовідносин, кримінального законодавства — тільки на громадян і посадових осіб, санкції, що накладаються в адміністративному порядку, орієнтовані на застосування до усіх винних у скоєнні земельних правопорушень, зокрема й юридичних осіб.

Серед заходів правової відповідальності є такі, що можуть бути накладені тільки на винних посадових (приховання інфор­мації про наявність вільного земельного фонду) або тільки на юридичних (відшкодування шкоди, заподіяної працівником під час виконання службових обов'язків) осіб. Якщо санкції кри­мінального й адміністративного права за земельні правопору­шення застосовуються на альтернативній основі, санкції інших галузей можуть застосовуватися за одне і те ж порушення одно­часно. Так, за самовільне заняття земель за наявності підстав, зазначених у законі, можуть бути застосовані одночасно заходи відповідальності, передбачені цивільним законодавством про відшкодування шкоди, земельним законодавством — про вилу­чення самовільно зайнятої ділянки, а також норми адміністра­тивного або кримінального законодавства.

Правова відповідальність за земельні правопорушення за­лежно від застосовуваних санкцій поділяється на адміністратив­ну, кримінальну, цивільну та дисциплінарну. Деякі спеціалісти у галузі земельного права виділяють як окремий вид відповідаль­ності за порушення земельного законодавства і земельно-право­ву відповідальність.

Адміністративна відповідальність наступає за такі проти­правні порушення земельного законодавства, винні недоліки і недбалість у використанні й охороні земель, що за ступенем своєї небезпеки не потребують кримінального переслідування.

Слід також зазначити, що в Україні до адміністративної відповідальності залучаються тільки громадяни і посадові особи, тоді як, наприклад, законодавством Російськоїй Федерації пе­редбачена можливість притягнення до адміністративної відпо­відальності також і юридичних осіб.

Перелік земельних правопорушень, за вчинення яких насту­пає адміністративна відповідальність, наводиться в актах адміністративного і земельного права.

Так, Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі — КпАП) встановлені такі підстави притягнення до адміністративної відповідальності:

1) псування сільськогосподарських та інших земель, забруд­нення їх хімічними і радіоактивними речовинами, нафтою і наф­топродуктами, неочищеними стічними водами, виробничими та іншими відходами, а також невжиття заходів з боротьби з бур'янами (ст. 52 КпАП);

2) використання земель не за цільовим призначенням, неви­конання природоохоронного режиму використання земель, розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об'єктів, які негативно впливають на стан земель, неправильна експлуа­тація, знищення або пошкодження протиерозійних гідротехніч­них споруд та захисних лісонасаджень (ст. 53 КпАП);

3) самовільне зайняття земельної ділянки (ст. 53-1 КпАП);

4) приховування або перекручення даних земельного кадаст­ру (ст. 53-2 КпАП);

5) несвоєчасне повернення тимчасово займаних земель або неприведення їх у стан, придатний для використання за призна­ченням (ст. 54 КпАП);

6) самовільне відхилення від проектів внутрігосподарського землеустрою (ст. 55 КпАП);

7) знищення межових знаків (ст. 56 КпАП);

8) незаконне використання земель державного лісового фонду (ст. 63 КпАП);

9) знищення або пошкодження полезахисних лісових смуг та захисних лісових насаджень (ст. 651 КпАП);.

10) пошкодження сінокосів і пасовищних угідь на землях дер-
жавного лісового фонду (ст. 69 КпАП).

Встановивши види земельних правопорушень, норми ад­міністративного і земельного законодавства визначають і санкції за їх скоєння. Відповідно до інфляції, що відбувається в країні, розміри грошових штрафів, що накладаються на винних за вчи­нення земельних правопорушень, встановлюються в кратному відношенні до неоподатковуваного мінімуму доходу громадян, що діє в Україні на момент вчинення правопорушення. Грошовий штраф, що накладається на громадян, коливається від одного до п'ятидесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, поса­дових осіб — від трьох до ста неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян.

Залежно від виду земельного правопорушення адміністра­тивний штраф накладається на правопорушника державними інспекторами Держземінспекції та державними інспекторами Державної екологічної інспекції при Мінприроди України.

Згідно з Порядком планування та проведення перевірок з пи­тань здійснення державного контролю за використанням та охо­роною земель, затвердженим наказом Держкомзему України від 12 грудня 2003 р., державні інспектори з використання та охоро­ни земель Держземінспекції при виявленні земельного право­порушення з метою усунення його наслідків видають особі, яка скоїла правопорушення, припис про його усунення. Термін усу­нення наслідків правопорушення встановлюється державним інспектором, але не може перевищувати 30-денного строку. І лише у разі невиконання особою, яка допустила порушення зе­мельного законодавства, припису протягом указаного в ньому строку державний інспектор складає протокол про адміністра­тивне правопорушення і притягує порушника до адміністра­тивної відповідальності за ст. 188-5 КпАП (невиконання припи­су). З метою усунення наслідків правопорушення державний інспектор повторно видає припис про припинення правопору­шення чи усунення його наслідків та встановлює строк його ви­конання, але не більше ЗО днів. У разі повторної відмови особи ви­конати припис (припинити порушення земельного законодав­ства чи усунути його наслідки) державний інспектор притягує правопорушника до відповідальності за вчинене адміністратив­не порушення земельного законодавства. Якщо притягнута до адміністративної відповідальності особа продовжує правопору­шення чи не усуває його наслідків, інспекційний орган Держком­зему інформує про це відповідний орган прокуратури, орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування для вжит­тя інших заходів правового впливу.

Штраф має бути сплачений порушником не пізніше 15 днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження або опротестування такої постанови — не пізніше

15 днів з дня повідомлення порушника про незадоволення (від­хилення) протесту.

У разі несплаті штрафу порушником земельного законодавства у встановлений строк постанова про накладення штрафу надси­лається для відрахування суми штрафу в примусовому порядку шляхом відрахування із заробітної плати чи іншого заробітку (до­ходу) відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.

Кримінальна відповідальність за порушення земельного за­конодавства наступає у випадках вчинення дій, що зазіхають на встановлений земельний правопорядок і становлять суспільну небезпеку. До суспільно небезпечних дій, що тягнуть застосу­вання заходів кримінальної відповідальності, за КК України на­лежить: а) забруднення або псування земель (забруднення або псування земель речовинами, відходами чи іншими матеріала­ми, шкідливими для життя, здоров'я людей або довкілля, вна­слідок порушення спеціальних правил, якщо це створило не­безпеку для життя, здоров'я людей чи довкілля, ст. 239 КК України); б) безгосподарське використання земель, якщо це спричинило тривале зниження або втрату їх родючості, виве­дення земель із сільськогосподарського обороту, змивання гу­мусного шару, порушення структури ґрунту (ст. 254 КК Украї­ни); в) самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво (ст. 197^і КК України). Крім того, до кримінальної відповідальності можуть бути притягнуті особи за ст. 236 КК України (порушення порядку проведення екологічної експерти­зи, правил екологічної безпеки під час проектування, розміщен­ня, будівництва, реконструкції, введення в експлуатацію, експ­луатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів, якщо це спричинило загибель людей, екологічне забруднення значних територій або інші тяжкі наслідки) та ст. 238 КК України (приховування або умисне перекручення службовою особою відомостей про екологічний, зокрема радіацій­ний, стан, який пов'язаний із забрудненням земель, водних ре­сурсів, атмосферного повітря, харчових продуктів і продовольчої сировини і такий, що негативно впливає на здоров'я людей, рос­линний та тваринний світ, а також про стан захворюваності насе­лення в районах з підвищеною екологічною небезпекою).

Цивільна відповідальність наступає за фактом порушення земельного законодавства, пов'язаного із заподіянням шкоди землям, що охороняються законом, правам і інтересам власників землі, землекористувачів, зокрема орендарів, незалежно від притягнення винних до інших видів правової відповідальності.

Цивільну відповідальність за шкоду, що є прямим наслідком порушення земельного законодавства, варто відрізняти від еко­номічної відповідальності за правомірну шкоду, викликану об'єктивними причинами і яка підлягає відшкодуванню лише у випадках, спеціально передбачених законом. Відповідно до зако­нодавства правомірна шкода відшкодовується у встановленому порядку при вилученні (викупі) земельних ділянок для суспіль­них потреб чи з мотивів суспільної необхідності (статті 146, 147 ЗК України) або тимчасовому їх зайнятті, обмеженні прав влас­ників землі, землекористувачів, зокрема орендарів, у передба­чених законом випадках.

Протиправна шкода, що є наслідком вчинення таких земель­них правопорушень, як забруднення, засмічення земель, псу­вання і знищення родючого шару ґрунту, невиконання обов'яз­кових заходів щодо поліпшення земель та охорони ґрунтів, про­ектування, розміщення, будівництво, запровадження в експлуатацію об'єктів, що негативно впливають на стан земель, і ряду інших правопорушень, пов'язаних з невиконанням вимог закону щодо охорони землі, становлять водночас шкоду еколо­гічну та економічну. Якщо екологічна шкода порушує екологічні інтереси суспільства та обмінні процеси, що відбуваються в біосфері, економічна шкода має своїм об'єктом інтереси конкрет­ного власника землі, землекористувача чи орендаря і виража­ється в заподіянні йому шкоди. Заподіяна порушенням земель­ного законодавства економічна шкода проявляється у прямих (зниження родючості ґрунтів, знищення посівів, насаджень, будівель) та непрямих (витрати на відновлення земель, посівів, неотриманий дохід) формах збитків.

Приблизний перелік дій, вчинення яких може бути підставою для відшкодування завданих такими діями збитків, встановле­ний ЗК України. Згідно зі ст. 156 ЗК України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вна­слідок: а) вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісо­вих земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільсько­господарським і лісогосподарським виробництвом; б) тимчасово­го зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання; в) встановлення обме­жень щодо використання земельних ділянок; г) погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогос­подарських угідь, лісових земель та чагарників; ґ) приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у не­придатний для використання стан; д) неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Проте власники і користувачі земельних ділянок можуть стя­гувати збитки, завдані й іншими діями. Так, постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам» від 19 квітня 1993 р.¹ встановлено, що розміри збитків визнача­ються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент заподіяння збитків, проведених витрат на поліпшення якості земель (з урахуванням ринкової або відновної вартості).

Відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам провадиться підприємствами, установами, організаціями та гро­мадянами, яким відведено земельні ділянки, що вилучаються (ви­куповуються), а також підприємствами, установами, організа­ціями та громадянами, діяльність яких призводить до обмеження прав власників землі і землекористувачів, зокрема орендарів, або погіршення якості земель, розташованих у зоні їх впливу.

Розглядаючи справи про відшкодування шкоди, заподіяної земельними правопорушеннями, необхідно в кожному випадку з'ясовувати характер виниклих відносин і нормативні акти, яки­ми вони регулюються. Якщо є нормативний акт, що передбачає відповідальність за той або інший вид правопорушення, варто керуватися цим актом, а за його відсутності — загальними нор­мами земельного, цивільного, трудового законодавства залежно від обставини, за яких була заподіяна шкода.

Особлива частина

РОЗДІЛ 14

ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЗЕМЕЛЬ

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО

ПРИЗНАЧЕННЯ

1. Поняття, цільове призначення та склад земель сільськогосподарського призначення

Правовий режим земель як юридичне поняття в земельному законодавстві не вживався і в земельно-правовій літературі не визначався. Найчастіше це поняття застосовувалося в науці гос­подарського права.

Так, С. М. Корнєв стосовно майна, яке використовувалося в період планово-регулюючої економіки, поняття «правовий ре­жим» визначав як встановлений державою в правових нормах по­рядок придбання підприємством майна в оперативне управління, обсяг його прав щодо володіння, користування і розпорядження ним, а також гранична межа розпорядження зазначеним майном з боку органів вищого рівня (перерозподіл, вилучення тощо) і по­рядок звернення на нього стягнень кредиторів¹. І хоч слово «ре­жим» у перекладі з французької означає «порядок», представни­ки господарського права, формулюючи дефініцію правового ре­жиму майна, виходили за межі суто правового порядку.

Один із найбільш авторитетних нині представників земельно­го права Б. В. Єрофєєв вважає, що під поняттям правового режи му майна слід розуміти «правовий порядок» використання зе­мель¹.

Хозяйственное право / Под ред. В. П. Грибанова и О. А. Красавчикова. — М.: Юрид. лит-ра, 1977. — С. 192.

Лаконічне визначення поняття правового режиму земель представником російської земельно-правової науки відображає зміст основних вимог до його формулювання, але є неповним.

В. І. Семчик правовий режим майна визначав як встановлений правовими засобами порядок та умови функціонування майна як об'єкта права в системі правовідносин². Це визначення можна за­стосовувати і до землі як об'єкта правовідносин. Із цього загаль­ного визначення можна сформулювати такі елементи структур­ної побудови правового режиму землі:

а) сукупність правових норм (правил), якими регулюються земельні відносини;

б) встановлений правовими засобами порядок та умови поділу земель на категорії, визначення цільового призначення земель відповідної категорії;

в) правове визначення форм власності на землю, порядок та умови набуття і здійснення права власності на земельну ділянку і права постійного чи тимчасового землекористування;

г) правомочності суб'єктів права власності на землю і землекористувачів, зокрема орендарів, їх права та обов'язки щодо використання землі за цільовим призначенням;

ґ) функції, компетенція органів державної влади і місцевого самоврядування щодо управління землями і забезпечення їх раціонального використання за цільовим призначенням, а також форми і методи управління землями з урахуванням форм влас­ності на землю і віднесення земель до відповідної категорії;

д) встановлений правовими засобами порядок та умови проведення землеустрою, моніторингу земель, справляння плати за землю і здійснення державного контролю за раціональним і цільовим використанням земель, а також за додержанням земельного законодавства;

¹ Ерофеев Б. В. Земельное право: Учебник. — М.: МЦУПЛ, 1999. — С. 370. ² Правовые вопросы межхозяйственной кооперации в сельском хозяйст­ве / Отв. ред. В. И. Семчик. — К.: Наукова думка, 1981. — С. 91.

е) правова охорона землі як об'єкта природи, а також права власності на землю і права землекористування;

є) юридична відповідальність юридичних і фізичних осіб за порушення земельного законодавства, а також порядок та умови їх застосування.

Отже, правовий режим належить розуміти як встановлений правовими нормами порядок та умови використання за цільовим призначенням земель усіх категорій і форм власності на землю, забезпечення та охорону прав власників землі і землекористу­вачів, здійснення державного управління земельними ресурса­ми, контролю за раціональним використанням землі і додержан­ня земельного законодавства, ведення земельного кадастру, проведення землеустрою, моніторингу землі, справляння плати за землю і застосування юридичної відповідальності за пору­шення земельного законодавства.

Правильне визначення елементів структури правового режи­му земель має важливе методологічне значення, оскільки ство­рює умови для комплексного підходу до встановлення предмета земельного права, землі як об'єкта права, суб'єктів і змісту зе­мельних правовідносин, до реалізації норм земельного права і застосування в окремих випадках норм інших галузей права (цивільного, адміністративного, екологічного, аграрного, фінан­сового тощо).

Для правового режиму земель сільськогосподарського при­значення характерним буде встановлений правовими нормами порядок та умови їх використання як об'єкта права з дотриман­ням суб'єктами земельних правовідносин правових вимог щодо права власності на землю, землекористування і використання землі за цільовим призначенням у сфері сільськогосподарського виробництва.

Згідно зі ст. 19 ЗК України в Україні провадиться розподіл зе­мель за категоріями відповідно до їх цільового призначення.

У складі земель України відповідно до цільового призначення землі сільськогосподарського призначення посідають перше місце. Цим характеризується важлива економічна і соціальна роль земель цієї категорії. Оскільки за своїм економічним при­значенням земля сільськогосподарського призначення є основ­ним засобом виробництва, а за соціальним призначенням — предметом праці у сільському господарстві.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого са­моврядування відповідно до їх повноважень.

Зміни правового призначення земель, зокрема сільськогоспо­дарського призначення, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передання цих земель у власність або надання у користуван­ня, вилучення (викупу) земель і затверджують проекти земле­устрою. При цьому зміна цільового призначення земель, які пе­ребувають у власності громадян або юридичних осіб, здійсню­ються за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Визначення земель сільськогосподарського призначення пода­но у ЗК України. Відповідно до ст. 22 ЗК України землями сіль­ськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяль­ності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей. Кваліфікаційними ознаками віднесення земель до категорії сільськогосподарського призначення є право­вий статус суб'єктів права на земельні ділянки сільськогоспо­дарського призначення або ж правовий режим земельних ділянок як об'єктів земельних правовідносин. Як об'єкти права земельні ділянки сільськогосподарського призначення поділяються на:

Дата добавления: 2014-11-20