Від вищого до нижчого

Організація взаємодії та повноваження

Для реалізації планів організації потрібна не лише постановка цілей, забезпечення їх стратегією, тактикою, процедурами і правилами. Важливе значення мають також такі частини управління, як мотивація і контроль. Організація, як процес, є функцією, що пов'язана з систематичною координацією дій людей і відносин між ними.

Таким чином, організацію можна визначити, як процес побудови структури підприємства, яка дає людям змогу ефективно працювати разом для досягнення його цілей. Існують дві головні частини організаційного процесу:

● розподіл організації на підрозділи;

● взаємовідносини повноважень.

Делегування - це передача повноважень особі, яка бере на себе відповідальність за їх використання. Делегування має дві пов'язані частини: розподіл повноважень та відповідальності. Рівень відповідальності має співвідноситись з рівнем повно-

важень. Класичні приклади: винен завжди стрілочник, або я начальник - ти дурень, ти начальник - я дурень.

Відповідальність - це зобов'язання виконувати певні задачі і відповідати за їх задовільне вирішення. Істотно підкреслити, що відповідальність стосується саме задовільного вирішення.

Відповідальність не може бути делегована, делегування реалізується лише при передачі повноважень, наприклад на столі президента США Г. Тримана був напис: "Більше відповідальності звалювати ні на кого".

Повноваження - це обмежене право користуватися ресурсами організації і спрямовувати зусилля групи співробітників на виконання визначних задач. Організаційні повноваження передаються різними шляхами (рис. 3.5, а, б).

Рис. 3.5. Розподіл та прийняття повноважень

Відповідно до концепції взяття повноважень цей процес має обмеження.

Обмеження повноважень витікає з обмеження прав керівника відділу чи організації і пов'язано з моральними та етичними нормами.

Повноваження не треба плутати з владою. Якщо повноваження делегуються, то влада - це реальна здатність, можливість керівника впливати на ситуацію. Іншою мовою, повноваження - це право діяти, а влада - це дійсна можливість діяти, тобто практична реалізація права.

Повноваження мають структурні відзнаки. Існують два види структур повноважень: лінійні та штабні повноваження.

Лінійні повноваження розподіляються послідовно - у вигляді ланцюга або дерева команд (рис. 3.6). Лінійні повноваження, забезпечують керівнику можливість послідовної передачі розпоряджень.

Рис. 3.6. Зв'язки повноважень та послідовність їх передачі

Приклад лінійних повноважень - можливість вирішення керівником самих менших питань з розподілу ресурсів або ієрархія підпорядкування у військових організаціях. Структура лінійних повноважень не завжди забезпечує потреби організації. Справа в тому, що при потребі оперативного прийняття рішень важко поєднувати планові та управлінські функції.

Поняття штабу вперше було впроваджено в арміях Олександра Македонського (336-323 до н.е.). Управлінські кадри поділяють на дві частини: особи, які планують і які керують. Ця концепція лягла в основу виникнення адміністратив-ного апарату для виконання штабних повноважень.

Адміністративний апарат вміщує три головних типи: консультативний, обслу-говуючий і особистий.

Рис. 3.7. Види повноважень

Консультативний апарат забезпечує інформацією лінійно керівництво у разі такої потреби; обслуговуючий апарат - відділи кадрів, маркетингу, планування, матеріально-технічного забезпечення; особистий апарат; особисте обслуговування керування, секретаріат, референти.

Різновиди адміністративних повноважень:

● рекомендаційні повноваження;

● обов'язкові узгодження;

● паралельні повноваження або право контролю і відхилення рішення лінійних керівників;

● функціональні повноваження або створення пропозиції щодо відхилення рішень.

Ефективна організація розподілу повноважень виникає внаслідок аналізу раціонального розподілу лінійних і адміністративних або штабних повноважень. Принципи єдиноначальності полягають у такій підпорядкованості повноважень, коли підлеглий має чіткі та ясні вказівки від одного керівника. Але розвиток систем управління потребує роз ширення повноважень керівника. Тоді засто-совується така норма керованості, як кількість підлеглих, які безпосередньо підпорядковані керівнику. Розширення єдиноначальності полягає у делегуванні своїх повноважень прийняти рішення заступником різних рівнів.

У сучасному управлінні керівництво часто не бажає делегувати свої повно-важення з таких причин:

● впевненість про змогу краще за всіх зробити справу, відсутність змоги страте-гічного керівництва, недовіра до підлеглих;

● страх ризикувати, відсутність контролю за небезпечними наслідками рішень.

Уникаючи відповідальності, підлеглі блокують дії керівника з таких причин:

▬ небажання приймати рішення;

▬ застережність від критики;

▬ відсутність інформації та ресурсів;

▬ великий обсяг роботи;

▬ відсутність впевненості, а також стимулів до підвищення рівня відповідаль-ності.

Подолання перешкод забезпечується налагодженням гнучкої відповідальності між повноваженнями та відповідальністю.

Дата добавления: 2014-12-17