Інтерактивне навчання як сукупність технологій

Термін «інтерактивна педагогіка» відносно новий: його запровадив у 1975 р. німецький дослідник Ганс Фріц. Інтерактивність у навчанні можна пояснити як здатність до взаємодії, перебування в режимі бесіди, діа­логу, дії, усі учасники яких є рівноправними суб'єктами.

Інтерактивне (англ. interact — взаємодія) навчання — технологія, яка передбачає активну взаємодію всіх учасників навчально-виховного процесу, індивідуалізує участь кожного в колективній (груповій) діяльності з чітко спланованим очікуваним результатом навчання.

Основу інтерактивного навчання становить активі­зація пізнавальної діяльності учнів шляхом спілкуван­ня між собою, з учителем, між групами з метою розв'я­зання спільної проблеми. Таке навчання в західних ме­тодиках називають комунікативно-діалоговим, або інтерактивним, відповідно методи, використовувані в ньому, також інтерактивні.

У широкому розумінні інтерактивним називають ас­пект спілкування, якому властива стратегія взаємодії партнерів. За характером взаємодії розрізняють такі типи стратегій:

— конкуренція, що характеризується змаганням уч­нів один з одним для досягнення мети, яка насправді по­сильна тільки для одного чи кількох із них. За таких умов здійснюється нормативна оцінка власних дося­гнень. У підсумку учні або ретельно працюють, щоб пе­ремогти інших однокласників, або нічого не роблять, оскільки не вірять, що і в них є шанс на перемогу;

— кооперація, за якої учні працюють у невеликих групах, щоб забезпечити найефективніший навчальний процес для себе і товаришів. Одержавши інструкції від учителя, вони об'єднуються в групи. Потім виконують отримане завдання доти, доки всі члени групи не зрозу­міють і не виконають його успішно. Спільні зусилля приводять до того, що всі прагнуть до взаємної вигоди;

— співробітництво, що передбачає спільну діяль­ність для досягнення загальних цілей. У межах такої діяльності індивіди прагнуть одержати результати, ви­гідні для них і всіх інших членів колективу. Групи, як правило, виконують різні завдання, але в кінцевому ре­зультаті це приводить до досягнення загальної мети.

Загальнокласну діяльність не можна називати ко­лективною, бо вчитель ставить перед дітьми однакову мету, після чого учні виконують дію індивідуально. Групова діяльність передбачає досягнення спільної мети, яка об'єднує і зумовлює участь кожного. За пев­ний проміжок часу учні можуть виконати завдання лише разом. Успіх члена команди під час презентації результатів дослідження чи виконання завдання за­лежить як від його особистих зусиль, так і від внеску ін­ших членів групи, які допомагають йому знаннями, уміннями і практичними можливостями. Жоден учас­ник групи не має всієї інформації, необхідної для забез­печення успіху групової діяльності.

З огляду на це вчитель конструює навчальні цілі, що стимулюють спільні зусилля, конкуренцію чи тільки зу­силля окремої особистості. На відміну від ситуації коопе­ративного навчання конкуренція виникає, коли педагог заохочує змагання. При цьому учні розуміють, що вони досягнуть своєї мети лише за умови, що інші зазнають невдачі, і або активно працюють, щоб перемогти конку­рентів, або відступають, бо не вірять у власні сили. В інди­відуалістській ситуації, коли завдання, які дає вчитель, не пов'язані і не співвідносяться з цілями однокласників, учні розуміють, що їхні успіхи не залежать від діяльності товаришів, і зосереджуються на власних інтересах.

Зарубіжні дослідження кооперативного, конкурент­ного та індивідуального навчання довели, що співробіт­ництво має переваги порівняно з іншими стратегіями, адже забезпечує вищі досягнення продуктивності, чуй­ні, дбайливі і віддані взаємини, краще психологічне здоров'я дітей, соціальну компетентність і самоповагу. Воно дає позитивний ефект для досягнення навчально-виховних результатів.

Інтерактивне навчання потребує певної зміни життя класу, а також багато часу для підготовки (як учням, так і педагогові). На думку О. Пометун, починати потріб­но з поступового використання цих технологій, якщо вчитель або учні з ними не знайомі. Доцільно створити план поетапного впровадження інтерактивних техноло­гій. Краще старанно підготувати декілька занять у на­вчальному році, ніж часто проводити наспіх дібрані ігри.

Щоб застосування інтерактивних методів було ефек­тивним, давало змогу охопити весь необхідний обсяг матеріалу і глибоко його вивчити, педагог ретельно пла­нує свою роботу, дотримуючись таких правил:

— дає завдання учням для попередньої підготовки (прочитати, продумати, виконати самостійні підготовчі завдання);

— добирає для заняття такі інтерактивні вправи, які дають дітям «ключ» до засвоєння теми;

— у процесі виконання інтерактивних вправ дає учням час подумати над завданням, щоб вони сприйня­ли його серйозно, а не механічно чи «граючись» виконали його;

— на одному занятті використовує одну (макси­мум — дві) інтерактивні вправи;

— обов'язково проводить спокійне детальне обгово­рення за підсумками інтерактивної вправи, акцентую­чи і на іншому матеріалі теми, безпосередньо не використаному в інтерактивній вправі;

— здійснює швидкі опитування, самостійні домаш­ні роботи з різноманітних матеріалів теми, що не були пов'язані з інтерактивними завданнями.

Використання інтерактивних технологій потребує від учителя ґрунтовної попередньої підготовки, у про­цесі якої він повинен глибоко вивчити і продумати ма­теріал, у т. ч. додатковий, наприклад різноманітні тек­сти, приклади, ситуації, завдання для груп тощо. Він має старанно спланувати заняття: визначити хрономе­траж, ролі учасників, підготувати запитання і можливі відповіді, виробити критерії оцінювання ефективності роботи. Підготовка передбачає також добір найцікаві­ших для дітей випадків, проблем. Щоб зміцнити моти­вацію, варто оголосити очікувані результати (цілі) за­няття і критерії оцінювання роботи учнів.

Учитель повинен добре продумати різноманітні ме­тоди привертання уваги учнів, налаштування їх на

виконання завдань, підтримання дисципліни, необхід­ної для нормальної роботи аудиторії. Цьому сприяти­муть вправи-розминки, письмовий розподіл ролей у гру­пах тощо.

Найчастіше інтерактивне навчання передбачає робо­ту групову або в парах.

Важливо правильно організувати оцінювання на­вчальних досягнень дітей за умов застосування інтерак­тивних технологій. Слід заохочувати будь-які, навіть найменші успіхи і зусилля учнів. Критичні коментарі варто починати з позитивних зауважень. Коригування неточних, неправильних відповідей та дій можливе лише у формі пропозицій діяти інакше: «Можлива інша відпо­відь...», «Існує інший погляд...», «Можна сказати (напи­сати, зробити) інакше...» тощо. Передусім необхідно надати право самому школяреві переглянути свій почат­ковий варіант дій, бо у вихованні важливо формувати особисте ставлення учня, а завдання вчителя — дати йому змогу висловлювати та обстоювати власну думку, позицію як у навчальних ситуаціях, так і в житті.

Досвід, набутий школами в Україні і за кордоном, переконливо свідчить, що інтерактивні технології сприяють інтенсифікації та оптимізації навчального процесу. Вони дають учням змогу:

— полегшити процес засвоєння знань;

— аналізувати навчальну інформацію і творчо під­ходити до її засвоєння;

— навчитись формулювати власну думку, правиль­но її виражати, обстоювати свій погляд, аргументувати і дискутувати;

— моделювати різні соціальні ситуації і збагачувати свій соціальний досвід через включення в них;

— навчитися слухати іншу людину, поважати аль­тернативну думку, прагнути до діалогу;

— учитись формувати конструктивні відносини в групі, визначати своє місце в ній, уникати конфліктів, долати їх, шукати компроміси;

— знаходити спільне розв'язання проблем, розвива­ти навички проектної діяльності, самостійної роботи, виконання творчих робіт.

Інтерактивне навчання сприяє реалізації ідеї співро­бітництва вчителів і учнів, формуванню навичок конструктивної взаємодії, оздоровленню психологічного клімату на уроці і в колективі, створює доброзичливу атмосферу, значно підвищує мотивацію учнів до на­вчання.

Проте інтерактивним технологіям властиві і певні недоліки (за О. Пометун):

— на засвоєння незначного обсягу інформації не­обхідно багато часу;

— кожна інтерактивна технологія потребує попе­реднього розгляду і навчання учнів процедурі. Учитель має менший контроль над обсягом і глибиною вивчення, часом і перебігом навчання. Результати роботи учнів менше передбачувані;

— на інтерактивному уроці складно дотримуватись дисципліни;

— бракує методичних розробок і літератури.

Зручним і швидким способом засвоєння навчально-виховних ідей та опанування навчальних дій є гра. Вона створює мотивацію до діяльності, що передбачає активну взаємодію школярів в умовах проблемізації навчального процесу. Сучасні педагоги найчастіше використовують такі ігри: моделювання реальності, рольові та сюжетні. Традиційними стали дидактичні ігри з використанням роздавальних матеріалів, які виготовляють самі учні. Однак якість проведення навчальної діяльності під час гри залежить від матеріально-технічного забезпечення, тому необхідно накопичувати обладнання для продук­тивної праці, створювати своєрідний «банк ігор», у т. ч. навчальних комп'ютерних. Кількість і якість імітацій­них навчальних ігор та діапазон їх використання в педа­гогіці дедалі розширюються. Найбільше ігор створено на історичні, гуманітарні і футурологічні сюжети.

Крім комп'ютерних, існують такі різновиди на­вчальних ігор:

— сюжетні, що передбачають умовне перенесення в історичні епохи, географічні місцевості, громадські міс­ця (наприклад, ігри-подорожі, популярні в молодших класах);

— ігри-драматизації, які полягають у розігруванні в особах фрагментів літературних творів;

— рольові, що спрямовані на соціальні аспекти розвит­ку особистості, на відміну від драматичних (наприклад, типізація ролей за віком, статтю, соціальним статусом);

— ділові, суть яких полягає в моделюванні ситуації, спорідненої з тією, учасниками якої учні можуть стати насправді, з метою проектування поведінки в ситуа­ціях, пов'язаних із майбутньою професійною діяльні­стю, навчання комунікації, запобігання конфліктним ситуаціям.

Використання гри в навчальному процесі завжди стикається із суперечністю: навчання — процес ціле­спрямований, а гра за своєю природою має невизначений результат (інтригу), тому вчитель повинен підпо­рядковувати гру визначеній дидактичній меті. Крім дидактичної мети, гра містить певний комплекс цілей: забезпечення контролю вияву емоцій; надання дитині змоги самовизначитися; надихання і допомога розвитку творчої уяви; сприяння розвитку навичок співпраці в соціальному аспекті, висловлення власної думки.

Учасники навчального процесу, організованого за ігровою моделлю, перебувають в інших умовах, ніж за традиційного навчання. Учні мають максимальну свобо­ду інтелектуальної діяльності, обмежену лише певними правилами гри. Вони самі обирають власну роль, припу­скаючи, як розвиватимуться події; створюють проблем­ну ситуацію; шукають шляхи її розв'язання, беручи на себе відповідальність за обране рішення. Учитель в ігро­вій моделі є інструктором (ознайомлює з правилами гри, консультує під час її проведення), суддею-рефері (дає по­ради щодо розподілу ролей), тренером (за потреби підка­зує учням), ведучим (під час обговорення).

Отже, інтерактивне навчання дає змогу урізноманіт­нити навчальний процес, налагодити взаємини між учителем і учнями, а також усередині дитячого колек­тиву, полегшити засвоєння знань. Активне спілкуван­ня в групах і моделювання різних соціальних ситуацій збагачують досвід, стають основою конструктивної взаємодії, вчать чітко висловлювати свою позицію і по­важати погляди інших людей.

Запитання. Завдання

1. Чим відрізняється розвивальне навчання від традиційного? Зробіть порівняльний аналіз (мета, зміст, форма навчання, методи навчання, контроль та оцінювання, тип взаємодії вчителя та учня).

2. Розкрийте суть розвивального навчання за Л. Занковим.

3. Охарактеризуйте основні принципи, на яких побудована теорія розвивального навчання (за Л. Занковим).

4. Обгрунтуйте твердження Л. Виготського про те, що формування знань, умінь і навичок є лише засобом розвитку учнів.

5. Охарактеризуйте навчально-пізнавальні мотиви (за теорією Д. Ельконіна).

6. Чим відрізняється пошуково-дослідницький метод навчання від розвивального? Наведіть приклад.

7. Розкрийте особливості групової навчальної діяльності порівня­но з індивідуальною та фронтальною.

8. Опишіть принцип формування навчальних груп.

9. Якої манери поведінки повинен дотримуватися педагог під час організування групової діяльності?

10. Опишіть технологію організування вивчення одного з блоків тем вашого фахового предмета на основі методу проектів.

11. Альтернативою яких навчальних предметів чи тем можуть бути телекомунікаційні проекти? Чому?

12. Укажіть, які дидактичні завдання можна розв'язати за допомо­гою методу проектів.

13. Розвитку яких рис особистості сприяють глобальні телекомуні­кації?

14. Чи доцільно, на вашу думку, перевести навчальний процес у формат дистанційного навчання?

15. Які навчальні комп'ютерні програми з фахового предмета вам відомі? Як їх використовуєте?

Дата добавления: 2014-11-29