Виховання в системі М. Монтессорі

В українській педагогічній літературі нині точаться дискусії щодо терміна «виховання». Дехто намагається заперечити його як «недемократичний», такий, що означає насильство над дитиною. У сучасній світовій психолого-педагогічній науці утвердилося розуміння виховання як взаємодії, співробітництва, у процесі якого провідна роль належить внутрішнім силам вихо­ванця як особистості, а зусилля вихователів спрямовані на збереження, збагачення і розвиток цих сил, а не на формування стандартної особистості. Таке трактування пов'язане з досягненнями педагогіки «вільного вихо­вання», девізом якої став вислів: усе для дитини, що навколо дитини. Засновником цього напряму в педаго­гіці стала шведська письменниця і педагог Еленн Кей (1849—1926), яка висунула ідею самонавчання і само­виховання дітей. На її думку, дітей не слід виховувати спеціально, потрібно дати їм змогу спокійно та поступо­во виховуватись і розвивати свої здібності самим. Вихо­ватель повинен допомагати в цьому, не нав'язуючи власних думок і вимог. Навчання і виховання, за Е. Кей, мають основуватись на інтересах дитини, її самостійності.

Представником педагогіки «вільного виховання» був німецький педагог Генріх Шаррельман (1871— 1940), який поставив перед школою завдання розвивати в кожній дитині її творчі сили, давати вихід дитячій фантазії через самостійний розвиток. Провідну роль у навчанні він відводив переживанням дітей, накопичен­ню ними особистого досвіду.

М. Монтессорі поняття «виховання» використовува­ла в широкому значенні, розуміючи його як зовнішню спонуку до розвитку психічних та фізичних рис людини, основану на співпраці вихователя і вихованця. Цінність людини не в тому, як її виховали і навчили педагоги, а в тому, як вона сама себе виховала. Самовиховання має ґрунтуватись на природному прагненні дітей до пізнання світу і себе, захопленні, відсутності будь-якого примусу, пошуку нового та радості відкриття, добровільності, різ­номанітності діяльності, урахуванні індивідуальних від­мінностей, попередженні перевтоми.

Основне завдання виховання М. Монтессорі вбачала у створенні такого оточення, яке б давало дітям «пожи­ву», потрібну для самовиховання. У творах («Метод нау­кової педагогіки, застосовуваний до дитячого виховання у Будинках дитини», «Самовиховання і самонавчання в початковій школі», «Будинок дитини. Метод наукової педагогіки», «Керівництво до мого методу», «Антропо­логічна педагогіка») вона пропагувала ідеї «вільного виховання», «трьома китами» якого є:

— свобода як засіб самовиховання і самонавчання дітей;

— спостереження за чуттєвим періодом раннього дитинства;

— педагогічний експеримент.

Школа має бути лабораторією для вивчення психіч­ної діяльності дітей. Правильне розуміння свободи ста­вить на місце фантазій реальні потреби вихованців і веде до справжньої турботи про них. Дитина прагне жити природно, а їй постійно заважають, затримують розвиток різноманітними заборонами. Аналізуючи поняття «свобода» і «дисципліна», сучасний українсь­кий педагог Володимир Кравець дійшов висновку, що свободу у вихованні М. Монтессорі розуміє як створен­ня умов, які сприяють розвитку особистості. Вихова­нець повинен бути цілком вільним у своїх спостережен­нях і діяльності, не потрібно втомлювати його роботою, а давати змогу самостійно обирати. Головне — макси­мальне невтручання вчителя, змагальність, можливість пізнання нового, і як нагорода — радість відкриття, схвалення педагога.

На думку М. Монтессорі, в умовах свободи і природовідповідності виявляються здібності, формуються характер, розум, почуття, воля. Ці висновки в другій половині XX ст. підтвердили провідні психологи (А. Маслоу, Г. Костюк, К. Роджерс, А. Бандура).

Теорія виховання М. Монтессорі ґрунтується на трьох постулатах: виховання має бути вільним; індивідуаль­ним; спиратись на дані спостережень за дітьми. Техніка монтессорівського методу випливає з природного фізіо­логічного і психічного розвитку дитини та спрямована на зміцнення її м'язів, виховання почуттів, розвиток мовлення. Розв'язати ці завдання можна шляхом ство­рення сприятливих для життя умов і використання спе­ціально розроблених дидактичних матеріалів.

Успіх застосування технології М. Монтессорі знач­ною мірою залежить від тих осіб, яким довірено керів­ництво розвитком дітей, а саме: учителів, виховате­лів, директорів навчально-виховних закладів. Педагог покликаний управляти розвитком вихованця, фіксува­ти зміни, які відбуваються в його фізіологічному і пси­хічному розвитку, при цьому не чинити жодного зов­нішнього тиску; бути спостерігачем та експериментато­ром, у разі потреби допомогати. Метод спостереження ґрунтується на свободі дитини, яку обмежують лише інтереси колективу, а її формою є вихованість. У вихо­ванцеві потрібно придушувати те, що може образити чи зашкодити іншому або має характер неввічливих учинків. Усі інші прояви, незважаючи на форму їх вираження, слід дозволяти і шанувати.

Моральне виховання в системі М. Монтессорі основа­не на розвитку і вихованні почуттів, зв'язку сенсорного виховання з розумовим, єдності розвитку навичок і волі, навчання і виховання із самонавчанням і самовихован­ням. Дітям потрібна свобода, але вона не може реалізу­ватися без самодисципліни і розвитку навичок, які б робили їх незалежними від дорослих. Дитячі садочки «чистого» типу виховують у дітей любов до праці та порядку, самостійність і самодисципліну. Колектив є запорукою успішного індивідуального розвитку кожно­го вихованця, розкриття його природного потенціалу, що М. Монтессорі вважала головною метою виховання.

У педагогічній системі М. Монтессорі важливе місце посідало релігійне виховання, заучування молитов, виконання обрядів. Особливу увагу вона звертала на фізичне виховання, що має зміцнити організм, повер­нути сили і красу виснаженому тілу.

М. Монтессорі соціалізувала виховання. Вона об'єдну­вала дітей у невеликі гуртки (10—20 осіб), викликала в них почуття взаємної симпатії, взаємодопомоги та особи­стої самостійності, розвивала волю на годинах загального мовчання, коли ніхто не порушував тиші жодним рухом.

Звільнення дитини М. Монтессорі починала з роз­витку в неї самостійності. Педагоги повинні полегшува­ти вихованцям шлях до самостійності: вчити ходити без сторонньої допомоги, підніматись і спускатись сходами, самостійно одягатись і роздягатись, чітко висловлювати свої бажання, розвивати в дітей уміння досягати індиві­дуальних цілей. Метою є вироблення дисципліни для діяльності, праці та добра, а не для нерухомості, пасив­ності і слухняності.

М. Монтессорі була прихильницею тривалого на­вчального дня для дітей дошкільного і молодшого шкіль­ного віку. Упродовж 4—5 год. мали тривати уроки, гім­настика, ігри (бажано на відкритому повітрі), ручна праця, спів тощо. Індивідуальні заняття, побудовані на педагогічно раціональних принципах стислості, просто­ти, об'єктивності, передбачали максимальне зосереджен­ня дитини на предметі і виключення будь-якого впливу особистості вихователя, що відвертає увагу. Функція вчителя зводилася до констатації сенсорного руху учня, створення такого оточення, з якого він міг би якомога більше використати матеріалу для свого розвитку.

Дата добавления: 2014-11-29