Першою ознакою, за якою можна й треба відрізняти оракула від псевдооракула, є те, що справжній оракул за свої передбачення майбутнього не бере гроші, тим більше – наперед

Критерії відмінності між оракульством та містифікацією

Вчений, який робить відкриття, що по суті є передбаченням подій, якщо й отримує за нього гроші, то лише у вигляді присудженої йому світовою науковою спільнотою премії, на кшталт Нобелевської, та й то тільки після того, як відкриття вже зроблене.

Якщо та чи інша консалтингова (від англ. consult – консультувати) компанія на замовлення клієнтів розробляє оптимальні варіанти стратегії (грец. στρατηγία – мистецтво керування процесом досягненн мети) розвитку їхнього бізнесу, виходячи з аналізу кон’юнктури (лат. conjunctura, від conjungo – з’єдную: сукупність умов, обставин, стан речей, які можуть впливати на хід і результат якоїсь справи або процесу), що складається на ринку товарів та послуг і внутрішньої ситуації на фірмі клієнта, то, за свою роботу ця компанія бере гроші лише у відповідності з розробленим нею графіком, по мірі того, як її прогнози починають збуватися.

Псевдооракул або ж містифікатор ніколи безкоштовно не надає своїх послуг бажаючим дізнатися про прийдешнє. Більш того, ця особа завжди бере гроші за свої віщування наперед і повністю, тобто, до того, як його віщування має збутися й зі 100% передсплатої своїх послуг.

Другою ознакою, що відрізняє оракула від містифікатора, який видає себе за оракула, є те, що оракул робить свої прогнози щодо поступу подій в певній, визначеній галузі дійсності, містифікатор же готовий прогнозувати все, щозавгодно: від глобальних катаклізмів і до перспектив шлюбних відносин конкретного подружжя.

Якщо ж цей псевдооракул – містифікатор є таким «фахівцем найширшого профілю», то не може не викликати, принаймні, подиву те, що він не заробляє гроші, граючи в різні лотереї, роблячи ставки на іподромі чи в букмекерських конторах. При цьому будь-які посилання на начебто альтруїстичні нахили удаваних оракулів не витримують іспиту простим запереченням: ніхто з них жодного разу не підказав потрібну комбінацію цифр для виграшу грошей своїм клієнтам, навіть тим з них, кому це було життєво необхідно.

Третьою ознакою справжнього оракула, за якою його можна й треба відрізняти від псевдооракула – містифікатора, є те, що прогноз оракула виключає розпливчатість інтерпретації (лат. interpretatio, від interpretor – роз’яснюю, перекладаю: роз’яснення, тлумачення, розкриття змісту) передбачення: в ньому вказуються лише умови, за яких передбачуване станеться. Віщування ж містифікаторов, а за їхньою сутністю – шахраїв, шарлатанів та авантюристів, як правило, мають розпливчастий характер, і інтерпретувати їх можна в будь-який бік: як кому до вподоби.

Визначення відмінностей, існуючих між оракулами й псевдооракулами – містифікаторами, надає змогу відповісти на цілком резонне питання, яке просто не може не виникнути: а чи існують справжні оракули?

Для того, хто заздалегідь налаштований вірити в дива й в існування надприродних сил, відповідь на це питання очевидна й позитивна.

Що ж до тих людей, які мислять критично, то в їхній свідомості з приводу оракулів питання постає руба: а чи не є взагалі феномен оракульства продуктом взаємодії більш-менш прихованого шахрайства одних і наївної довірливості других? Адже омріяної людством «машини часу» досі не створено, й немає наразі щонайменших реальних просувань навіть найсучаснішої науки, техніки й технології в цьому напрямку.

Достатньо згадати, що навіть така вельмишановна інституція, як Гідрометцентр, озброєний найдосконалішим обладнанням, встановленим, в тому числі, й на міжнародних космічних станціях, дає точні прогнози погоди значно рідше, ніж від нього очікують: природа далеко не завжди хоче слухатись прогнозів метеорологів.

Що ж до більш складних процесів, ніж рух хмар по небу, то тут достовірність будь-якого прогнозування вочевидь стає незрівнянно більш проблематичною.

І все ж, якщо виходити з того, що передбачення майбутнього були, є й будуть, то їх, принаймні, варто дослідити й розібратися з тим, чого вони дійсно варті. Оскільки ж кожне дослідження, яке претендує на таке звання, починається з інвентаризації (від лат. inventarium – опис) й класифікації (від лат. сlassis – розряд і ficatio – роблю) наявного інформаційного матеріалу, остільки доведеться починати саме з цього.

Отже, не варто називати оракулами тих, хто насправді ними не є.

Не правомірно визнавати оракулом, наприклад, Альбера Великого, незважаючи на те, що його передбачення таки насправді здійснилося. А саме, він передбачив ще в 1280-му р., тобто, більш ніж за двісті років до історичної мандрівки Христофора Колумба те, що люди відкриють великий берег на великій відстані від Геркулесових Стовпів.

Неправомірність визнання Альбера Великого оракулом полягає в тому, що, по-перше, не буває ані моря, ані океану лише з одним берегом, і якщо є берег східний (Геркулесові стовпи, за іншою назвою – Гібралтар), то не може не бути берега західного, а, по-друге, якщо б цей берег був би не на великій відстані, то його б неодмінно знайшли б значно раніше, ніж це дійсно було зроблено.

Не може бути названим оракулом і Нострадамус – навіть не тому, що його календарі-альманахи за 1555-й – 1567-й роки вперше були видані Жаном Еме де Шавін’ї лише в 1594-му році, тобто тоді, коли переважна більшість передбачуваних Нострадамусом подій вже давно відбулася, а через те, що тексти його передбачень написані в такій манері, що їх можна тлумачити будь-яким чином і в будь-який бік – кому як більше до вподоби.

Не може бути названа оракулом і «віща Ванга» (Вангелія Пандєва Дімітрова) з Струменців (територія теперішньої Македонії), на яку працював цілий штат співробітників її штабу (на чолі з її «прес-секретарем» Красимірою Стояновою) по збору необхідної інформації про життя кожного з клієнтів, що звертався до неї по її послуги з приводу передбачення його особистого майбутнього.

Так само не можна визнавати справжнім (не містифікованим) оракулом і Джуну (Євгенію Ювашевну Давіташвілі), президента заснованої нею самою «Міжнародної академії альтернативних наук», чиїми послугами користувалися – виключно за її власними словами – і Леонід Брежнєв, і папа Римський Іоан Павло II-й. За численними інтерв’ю, наданими Євгенією Ювашевною Давіташвілі, вона нагороджена Золотою Зіркою Героя Соціалістичної Праці, орденом «Дружба народів», орденом «Жінки миру за справедливість», медаллю «За укріплення миру», медаллю «За відвагу» й має звання генерал-полковника медичної служби.

Жодного офіційного підтвердження жодного з цих нагороджень чи звань не існує. Проте достеменно відомим є факт з її автобіографії: в 1997-му році Євгенія Ювашевна Давіташвілі одноосібно й самодіяльно проголосила себе Царицею асирійського народу.

Ні в якому разі не ставлячи під сумнів незвичайні анатомо-морфологічні, фізіологічні чи психічні особливості таких непересічних особистостей, як Григорій Распутін чи Вольф Мессінг, не можна екстраполювати ці їхні особливості на приписувану їм їми самими або ж їхніми екзальтованими шанувальниками надприродну спроможність передбачати майбутнє.

Як не слід засновану на сприйнятті незвичайних звуків і запахів, притаманну кожному дикому звіру здатність відчувати небезпеку, приймати за його «оракульську здібність», так не варто приписувати Распутіну Г.Ю. екстрасенсорну (від лат. extra – поза, зовні, над, крім та sensus – відчуття) здатність передбачати майбутнє.

Ті «пророцтва» Григорія Распутіна, на кшталт того, що «була Росія, а стане червона яма», навіть, якщо вони не були плодом фантазії гарячих його прихильниць, таких, як, наприклад, Ганна Олександрівна Вирубова – фрейліна Олександри Федорівни, російської імператриці – не можна визнати нічим іншим, ніж проявом відчуття небезпеки, викликаного зміною тиску тієї психологічної атмосфери, яка опанувала Росію напередодні буремних подій 1917-го року.

Дата добавления: 2014-11-29