Вічні цінності» тому і є вічними, що вони є постійно оновлюваними й переосмислюваними

Сфери дійсного застосування оракульства

Справжнім оракулом, безумовно, слід визнати і такого видатного дипломата, як міністр закордонних справ Австрії часів наполеонівських воєн Клемент Венцель Лотар Меттерніх. Саме він сказав в обличчя Бонапарту жорсткі й пророцькі слова про те, що всі мирні угоди, підписані Наполеоном, завжди були лише перемир’ями, і в той момент, коли ним фактично було кинуто виклик всій Європі, Європа цей виклик прийме, і переможеною у війні проти Бонапарта буде не вона.

Узагальнюючи, можна сказати, що справжнім політиком і справжнім дипломатом можна вважати лише того діяча, який здатний прогнозувати події майбутнього, передбачати наслідки – як прямі, так і зворотні – прийманих і впроваджуваних ним рішень.

Тобто, справжній політик чи дипломат обов’язково має бути й справжнім оракулом.

Справжнім оракулом слід вважати і кожного справжнього вченого, адже жодна наука не має права називатися такою, якщо вона не дає змоги передбачати події майбутнього.

Згадаємо, що за своєю суттю кожний об’єктивний закон, відритий науковцем, є своєрідним передбаченням, побудованим за конструкцією умовно-категоричного силогізму: «Якщо є це, то буде те. Є це. Отже, буде те».

Безумовно, до числа оракулів слід віднести й далекобачливих бізнесменів, успішність діяльності яких значною мірою визначається тим, наскільки влучно вони спроможні заглядати в майбутнє: вловлювати світові й регіональні тенденції розвитку процесів, що відбуваються в галузях, пов’язаних з їхнім бізнесом, та тенденції зміни тенденцій.

Варто зауважити, що не тільки політики, дипломати, науковці, винахідники чи підприємці, а й діячі освіти, літератури, мистецтва, культури мають не просто суверенне право, а прямий обов’язок чутливо «тримати руку на пульсі» тих зрушень, що постійно відбуваються й відбуватимуться в Світі, інакше вся їхня діяльність втрачатиме будь-який сенс.

Задача справжніх оракулів – передбачати – серед іншого – оновлення й переосмислення тих цінностей, які прийнять називати вічними.

Отже, оракули були, є й будуть:

– справжні й удавані;

– дійсні й міфічні (від грец. μΰθικός – вигаданий, казковий);

– визнані й самозвані;

– оригінальні й компілятивні (від лат. сompilatio – грабіж, крадіжка);

– небайдужі й байдужі;

– прозорливі й недалекоглядні;

– відповідальні й безвідповідальні.

Для того, щоб бути справжнім, а не міфічним оракулом, необхідно і достатньо поєднати в собі усі перші характеристики з усіх представлених тут дихотомічних (від грец. διχοτομία – поділ на дві частини) пар, і тоді можна буде без зайвої внутрішньої напруги й зовнішньої наруги робити цілком обґрунтовані, достатньо достовірні й насправді достеменні прогнози на майбутнє в будь-якій галузі дійсності.

Втім, далеко не всі ті, кого можна без перебільшення назвати справжніми оракулами, переймаються тим, щоб бути визнаними сучасними Нострадамусами – принаймні, такими, що відповідають існуючій легенді про нього.

Зокрема, як пише Станіслав Белза в своїй передмові до книги Станіслава Лема, значно більше, ніж титул «сучасного Нострадамуса», імпонує Лему, коли його співставляють з Касандрою, бо він побоюється долі оракула, чиї пророцтва не були своєчасно сприйняті. Троянці не звернули уваги на пророцтва доньки Пріама й Гекуби, що й призвело до загибелі їхнього міста. Якщо не замислюватися – пише далі С.Белза – серйозно над тими проблемами, до яких намагається привернути увагу Станіслав Лем, то це може привести до загибелі всієї планети. Він (С.Лем) ясно вказав на небезпеку тих «троянських коней», які породжені електронно-ядерною ерою.

Отже, прогнозуванням подій майбутнього аж ніяк не вичерпується й не може вичерпуватися ставлення людини до майбутнього. Більш того, це ставлення не зводиться й не може зводитися до виключно прогнозування.

Дата добавления: 2014-11-29