Давньоруська писемність - кирилиця

ІСТОРІЯ РУСЬКОГО (СЛОВ'ЯНСЬКОГО) ШРИФТУ

Давньоруськими називають всі рукописні й першодруковані шрифти із часу їхнього виникнення й аж до утворення нової графіки цивільного письма й гражданського шрифту (кінець ХVII - початок ХVIII століття).

Творцями слов'янської абетки були брати Кирило (Костянтин) і Мефодій, уродженці м. Солуни (Солоники) у Македонії. Слов'янська мова була їх рідною мовою, виховання й освіту вони одержали грецькі.

Як місіонери проповідники брати були послані в Хазарію, де їм довелось, як указує літопис, бачити в одного "русина" Євангеліє й Псалтир, написані "руськими писмени".

Відомості про те, що слов'яни до прийняття християнства вже мали якусь свою систему писемності для гадання й рахунку, дійшли до нас зі згадувань Чорноризця Хоробра - болгарського ченця, що жив на рубежі ІX – X століть. Фігурною писемністю, що була у східних слов'ян важко було передавати поняття нової релігії - християнства. Тому, за словами Хоробра, слов'янам доводилося користуватися знаками латинськими й грецькими "без улаштування", тобто несистематизованою абеткою.

Заслуга Костянтина Філософа (ім'я Кирило він прийняв незадовго до смерті) полягає в тому, що він уперше створив абетку із чіткою і ясною графікою знаків, поклавши в основу грецьке унціальне письмо і доповнивши його буквами, що позначали специфічні звуки слов'янської мови (шиплячі, свистячі і йотовані). Він розставив букви в певній послідовності, додавши їм і цифрове значення. Буквами кирилиці протягом багатьох століть позначалися прості й багатозначні цифри. За допомогою винайденої їм абетки він зробив перший переклад Біблії на слов'янську мову.

Рис.22 Давньоруське письмо - кирилиця. Азбука виконана широко кінцевим пером за мотивами уставу XIст.

Нова абетка, що передавала всі особливості живої мови, незабаром одержала поширення не тільки в церковних книгах, але й у світському діловому й звичайному письмі.

Сучасний український алфавіт – видозмінена давня слов’янська азбука – кирилиця. Кирилиця лягла в основу болгарського, давньоруського та сербського письма. Інші ж слов’яни (поляки, чехи, словаки) використовують латиницю.

Найбільше відкриття ХХ століття - новгородські берестяні грамоти свідчать саме про те, що письмо кирилицею було звичним елементом російського побуту середньовіччя і їм володіли різні верстви населення: від князівсько-боярських і церковних кіл до простих ремісників. Дивна властивість новгородського ґрунту допомоглася зберегти берест і тексти, які писалися не чорнилом, а продряпувались спеціальним "писалом" - гострим стрижнем з кістки, металу або дерева. Такі знаряддя у великій кількості ще раніше були знайдені при розкопках у Києві, Пскову, Чернігові, Смоленську, Рязані й на багатьох городищах. Все це говорить про чималий ступінь грамотності руських людей того часу.

Відомий радянський дослідник Б.А.Рибаков писав: " Істотною відмінністю російської культури від культури більшості країн Сходу й Заходу є застосування рідної мови. Арабська мова для багатьох неарабських країн і латинська мова для ряду країн Західної Європи були далекими мовами, монополія яких привела до того, що народна мова держав тієї епохи нам майже невідома. Руськими же літературна мова застосовувалася скрізь - у діловодстві, дипломатичній переписці, приватних листах, у художній і науковій літературі. Єдність народної й державної мов було більшою культурною перевагою Русі перед слов'янськими й німецькими країнами, у яких панувала латинська державна мова. Там неможлива була настільки широка грамотність, тому що бути грамотним означало знати латинь. Для росіян же посадських людей досить було знати абетку, щоб відразу письмово виражати свої думки; цим і пояснюється широке застосування на Русі писемності на бересті й на "дошках" (навощених).

Окрім кирилиці існувала інша абетка - глаголиця. На Русі глаголиця протрималася недовго й зрештою була повністю витиснута кирилівським письмом.

В історії давньоруського шрифту виділяються такі основні каліграфічні варіанти кирилиці: уставне письмо (ХI століття); півуставне (з ХVІ століття); скоропис (ХV століття).

Еволюція графіки давньоруського шрифту йшла по шляху спрощення буквеного складу абетки, більшого наближення її до народної мови, пошуку більше скорописних варіантів. Реформою Петра 1 на початку ХVIII століття графіка російської абетки була переведена на латинську основу, після чого в абетку вносилися зміни, здебільшого вони стосувались зовнішнього оформлення шрифту.

Устав

Устав - рання каліграфічна форма кирилиці. Букви уставу мали майже квадратні пропорції й відрізнялися прямолінійністю й незграбністю форм. У рядку вони розставлялися вільно, проміжків між словами не було. Відстань між рядками дорівнює корпусу букви або трохи більше, знаки - широкого, жирного (у стійках) накреслення, за винятком декількох вузьких закруглених букв (П,Р,О,Е,З,Р).

Букви З,В,Р,Х,Ц,Щ мали сильні виносні елементи, які трохи пожвавлювали монотонність усього письма.

Уставне письмо досить трудомістко для написання. Написання букв уставу вимагало частої зміни положення знаряддя письма. Таким чином, вони більше рисувалися пером, чим писалися. Кінці стійок букв оформлялися короткими зарубками, інші кінцеві елементи - у вигляді трикутних напливів або стовщень.

. Рис.23 Устав з «Остромирова Евангелия» (1056 – 1057гг.)

Півустав

Півустав - різновид каліграфічного варіанта кирилівського письма. Текст, виконаний півуставом, має більше світлу загальну картину, букви більш округлі й дрібніше, слова й речення розділені чіткими проміжками. З'являється багато скорочень під титлами, різних надбудовних знаків, наголосів і ціла система розділових знаків.

Рис.24 Давньоруський на півустав. Азбука за мотивами шрифтів XVIст.

Накреслення більше просте, пластичне й швидке, чим в уставному письмі. Контраст штрихів менше, перо заточується гостріше. Користуються винятково гусячим пір'ям (раніше застосовувалися очеретяні). У деяких букв трохи видозмінений дукт. Письмо здобуває помітний нахил, кожна буква як би допомагає загальній ритмічній спрямованості вправо. Зарубки зустрічаються рідко, кінцеві елементи деяких букв оформляються штрихами, по товщині рівними основним. Півустав проіснував доти, поки жила рукописна книга. Він послужив основою для шрифтів першодрукованих книг.

Скоропис

Майже одночасно з утворенням півуставу в діловому письмі розвивається скоропис, який швидко проникає й у книги. Скоропис ХІV століття дуже близький до півустава. У ХV столітті він стає більше вільним, одержує значне поширення, ним пишуть різні грамоти, акти, книги. Він виявився одним із самих рухливих видів кирилівського письма. У ХVII столітті скоропис, відрізняючись особливою каліграфічністю й добірністю, перетворився в самостійний тип письма із властивими йому рисами: округлістю букв, плавністю їхнього накреслення, а головне, здатністю до подальшого розвитку. За значенням його можна зрівняти з первісним мінускулом латинського письма. Саме в скорописі, близького до звичайного письма, могла розвиватися мінускульна форма. Уже наприкінці ХVII століття утворилися такі форми букв а,б,в,е,з,і,т,п,р,о,з, які й надалі майже не змінювалися.

Рис.25 Давньоруський скоропис. За мотивами рукописних зразків з букваря Кариона Істоміна (1694р.)

Рис.26 Еволюція букв давньоруського письма: устав, на півустав, скоропис.

Види в’язі

Російська в'язь - особлива декоративна писемність, що вживається з ХV століття головним чином для виділення заголовків, іноді - для утилітарних цілей (наприклад, в перших шрифтових екслібрисах, які майже на сто років випередили появлення книжних знаків у Західній Європі, а також у настінних розписах, архітектурі, прикладному мистецтві. Розрізняють два види в'язі: круглу й кутасту (штамбовану). Один з основних прийомів в’язі – це матова лігатура, в якій два сусідніх штриха двох різних букв перетворюються в один. Цьому підпорядковувалися й округлі елементи. Приймаючи форму вертикальних штрихів (штамбов і півштамбов). Порожнини, які утворилися в штамбованій в’язі, заповнювалися або набагато зменшеними округлими чи міндалевидними формами букв О,Е,С, або півмачтами (пів штамбами) сусідніх букв, а іноді декоративними елементами. Вони виконувалися золотом або кіновар’ю і несли на собі особливе художньо-декоративне навантаження в різних пам’ятниках писемності. У російських рукописах переважно розвивалася кутаста в'язь, в українських - кругла в'язь.

Рис.27 Декоративне давньоруське письмо – в’язь. Зразки слів, буквосполучень, заголовків.

Рис.28 Російська титульна в’язь

Цивільний Петровський шрифт

У ХVІІ столітті півустав, перейшовши із церковних книг у діловодство, перетворився в цивільне письмо, а його курсивний варіант - скоропис - у цивільний скоропис. З’являються книги зразків письма «Азбука слов’янської мови…» (1653р.), букварі Кариона Істоміна (1694-1696) з чудовими зразками букв різних стилів: від розкішних ініціалів до букв простого скоропису. Руське письмо на початку XVIIIсторіччя дуже відрізнялося від попередніх видів. Але в друкованих книгах ще переважав півустав. Реформа алфавіту й шрифту, проведена Петром І на початку ХVІІІ століття, сприяла поширенню грамотності й освіти. Новим гражданським шрифтом стали друкувати всю світську література, наукові й державні видання. За формою, пропорціям і накресленню гражданський шрифт був близький до стародавньої антикви. Однакові пропорції більшості букв додали шрифту спокійний характер. Зручність читання його набагато підвищилася. Форми букв Б,В,Ь,Ъ,"ять", які по висоті були більше інших прописних, є характерною рисою петровського шрифту.

Рис.29 Цивільний петровський шрифт.

Надалі процес розвитку був спрямований на вдосконалення абетки й шрифту. У середині ХVІІІ століття були скасовані букви "зело", "кси", "пси", уведена буква "Ё" замість "ИО". З'явилися нові малюнки шрифтів з більшим контрастом штрихів, так званий перехідний тип (шрифти друкарень Петербурзької академії наук і Московського університету).

Починаючи з ХIХ століття графіка руських шрифтів розвивалася паралельно з латинськими, поглинаючи в себе все нове, що зароджувалося в обох письмових системах. В області звичайного письма руські букви прийняли форму латинської каліграфії. Оформлене в "прописах" гострим пером, руське каліграфічне письмо ХІХ століття являло собою справжній шедевр рукописного мистецтва. Букви каліграфії значно диференціювалися, спростилися, знайшли гарні пропорції, природний для пера ритмічний лад. Серед мальованих і типографських шрифтів з'явилися руські модифікації гротесків, брускових і декоративних шрифтів. Разом з латинським руський шрифт наприкінці ХІХ - початку ХХ століття пережив стан занепаду - стиль модерн.

З перших років Радянської влади і с початком культурної революції головним завданням молодої держави стала ліквідація безграмотності, введення всезагальної освіти, що викликало реформу руської мови й складу алфавіту, спрощення існуючої орфографії і створення нових національних алфавітів для багатьох народів держави, в тому числі і тих, які зовсім не мали свої писемності.

В наслідок реформи руське письмо, у порівнянні з багатьма європейськими системами письма, стало більш точно відображати сучасний літературну і народну мову. Були ліквідовані всі букви, що дублюють інші, такі. як "ять", і "фіта", а також "Ъ" наприкінці слів, що кінчаються на приголосну. Він був залишений тільки як розділовий у середині деяких слів; буква "ё" визнавалася бажаної, але необов'язкової.

Господарська розруха, відсутність достатньої кількості гарних шрифтів в перші роки Радянської влади ще позначалися й на його «культурі». В ті бурхливі роки

Рис.30 Руський класичний шрифт. За мотивами шрифту Бодоні 1818 р.

художники продовжували пошук графічних форм шрифтів відповідно своїм естетичним поглядам, часом суперечливим. Шрифти 20-х років цікаві вільною манерою виконання, своєрідною графічною динамічністю, індивідуальністю й новаторством малюнка.

З кінця 30-х років мистецтво шрифту характеризується розробкою і утворенням рисунків типографських шрифтів на гуманістичних та класичних принципах. Над утворенням нових типографських гарнітур шрифтів, акцидентних наборів, рисованих титульних шрифтів, шрифтів вільних рисунків працювали такі майстри шрифту, як Д.Бажанов, Г.Банников, І Богдеско, Я. Єгоров, П.Ільін, Є. Коган, С Пожарський, І Реберг, І Фоміна та багато інших.

Історія шрифту радянського періоду наочно показує, що кращі його зразки створювалися на класичній основі та на перевірених часом зразках рисованих й наборних шрифтів, перевагою яких є- зручне читання, ясний малюнок, простота графіки.

Група рубаних шрифтів без Група шрифтів з зарубками, які

зарубок. ледь намітилися.

Група медієвальних шрифтів. Група звичайних шрифтів.

Помірна контрастність штрихів, Контрастні штрихи, довгі тонкі

Зарубки у вигляді плавні стовшення. зарубки.

Група нових мало контрастних Група брускових шрифтів.

шрифтів з довгими зарубками з неконтрастні штрихи, зарубки

закругленими кінцями. у формі бруска.

Рис.31 Класифікація сучасних типографських шрифтів

Рис.32 Ініціали з книг XV - XVIII ст.

Рис.33 Ініціали з книг XVII - XXст.

Рис.34 Шрифт Франциска Скорини (XVIст.)

Рис.35 Російські буквіци рукописних та печатних книг XIII – XIV та XVI – XVIII ст.

Рис.36 Російські ініціали (буквіци)

Дата добавления: 2014-11-29