Принципи, категорії і закони діалектики

ПРИНЦИП (від лат. principium) – начало, основа, підвалина або внутрішнє переконання людини, ті практичні засади, якими вона користується у своєму житті.

У філософії - поняття “принцип” це фундаментальне положення, первісне начало, найсуттєвіша основа певної концепції, теорії (загального зв’язку, розвитку, суперечності, стрибкоподібності, заперечення). Це ті найважливіші підвалини, на котрих ґрунтуються основні закони діалектики, діалектичне розуміння зв’язку, розвитку, руху, саморуху, заперечення, самозаперечення, форм переходу до нової якості.

КАТЕГОРІЇ – це універсальні форми мислення, форми узагальнення реального світу, в котрих знаходять своє відображення загальні властивості, риси і відношення предметів об’єктивної дійсності; - найбільш загальні суттєві ознаки, зв’язки, властивості, відношення речей, що мають місце в об’єктивній дійсності (зв’язок, взаємодія, відношення, кількість, якість, властивість, міра, стрибок, відмінність, суперечність, протилежність, антагонізм, заперечення тощо).

² Особливою рисою співвідносних категорій - їх взаємозв’язок і здатність переходити одна в одну; ² Об’єктивною основою таких взаємозв’язків є матеріальна єдність світу.

Основні функції філософських категорій: світоглядна й методологічна.

Категорії:

- за статусом - за своїм змістом - за формою

всезагальні об’єктивні суб’єктивні.

Основні категорії діалектики: буття, матерія, рух, розвиток, простір, час, суперечність, антагонізм, кількість, якість, міра, стрибок, заперечення, становлення, одиничне і загальне, причина і наслідок, форма і зміст, необхідність і випадковість, можливість і дійсність, частина і ціле, система, структура, елемент і т.п.

Види категорій діалектики:

Þ субстанційні (“матерія”, “простір”, “час”, “стрибок”, “міра”, “суперечність” і т.д.)

Þ співвідносні (суть і явище, форму і зміст, можливість і дійсність, частину і ціле тощо).

Категорії діалектики:

t універсальні логічні форми мислення, в яких відображаються загальні зв’язки, властивості і відношення, що мають місце в об’єктивній дійсності; t в них сконцентровано досвід і предметно-практичну діяльність багатьох поколінь людського суспільства; t без понять і категорій, в котрих знаходять своє відображення і матеріалізацію результати пізнання, саме пізнання було б неможливим.

Особливості категорій діалектики:

об’єктивність,

всезагальність,

зв’язок з практикою,

історичність,

рухливість.

Методи наукового пізнання ґрунтуються на категоріях як певних типах (моделях, стандартах) відношень між речами і в своїй основі мають характеристики (категорії) самих речей, а тому знаходяться у взаємозв’язку.

Категорії	Методи
кількість і якість	кількісний і якісний аналіз
одиничне і загальне	індукція - дедукція
частина - ціле	аналіз - синтез
форма - зміст	формалізація - інтерпретація
явище - сутність	опис - пояснення
тотожність - відмінність	ототожнення - розрізнення (порівняння, аналогія, моделювання)
простір і час	структурний і історичний метод
елемент - система	елементарний і системний аналіз
випадковість - необхідність	строго детерміністичні і статистичні методи

Þvзакон взаємного переходу кількісних змін у якісн і v закон єдності та боротьби протилежностей; vзакон заперечення заперечення.

Вони є: основними, універсальними тому що: Ø по-перше, притаманні усім сферам дійсності, тобто діють у природі, суспіль-стві та пізнанні; Ø по-друге, розкривають глибинні основи руху та розвитку, а саме: його джерело, механізм переходу від старого до нового, зв’язки нового із старим, того, що заперечує, з тим, що заперечується.
¯ Закон взаємного переходу кількісних змін у якісні - відображає ту важливу особливість об’єктивної дійсності, за якої всі предмети, процеси і явища набувають визначеності через взаємодію, взаємозалежність, суперечливість своїх зовнішніх та внутрішніх властивостей, кількісних та якісних характеристик, котрі існують об’єктивно, незалежно від волі й бажання людей. Характеризується такими категоріями, як якість, кількість, властивість, міра, стрибок.

Якість – це тотожна буттю визначеність.

Кількість – філософська категорія, що відображає такі параметри речі, явища чи процесу, як число, величина, обсяг, вага, розміри, темп руху, температура тощо. Кожний перехід кількісних змін у якісні означає одночасно і перехід якісних змін у нові кількісні зміни

Міра – це межа, в рамках якої предмет залишається тим, чим він є, не змінюючи своєї якості як сукупності корінних його властивостей.

Стрибок - означає перехід від старої якості до нової.

Даний закон розкриває внутрішній механізм переходу до нової якості у будь-якій сфері об’єктивної дійсності, відповідаючи на запитання, як, яким чином відбувається розвиток, рух і зміна всього сутнього.

¯ Закон єдності і боротьби протилежностей вказує на джерело руху, джерело розвитку предметів, процесів і явищ. Згідно з ним, найважливішою умовою, що породжує розвиток, є діалектична суперечність. Суперечність є внутрішнім збуджувачем, імпульсом, джерелом будь-якого руху і розвитку, а джерело – це суперечність, внутрішній імпульс, збуджувач, причина “саморуху”, “саморозвитку”.

Взаємодія протилежностей і є вираженням самої суперечності і одночасно їх єдність.

Категорія "боротьба протилежностей" (дисгармонійний їх стан), яка відображає джерело розвитку, може бути застосована до всіх форм руху матерії. Всі предмети, процеси і явища потрібно розглядати в їх саморусі, а тому необхідно: ² розкривати їх в усій складності й суперечливості (єдності протилежно діючих сил і тенденцій); ² досліджувати всі етапи розвитку суперечностей, їх розгортання (перехід від етапу до етапу), накреслювати шляхи та методи їх розв’язання; ² уміти вирізняти типи суперечностей, що дасть змогу глибше дослідити специфіку предмета і знайти оптимальні шляхи й методи їх розв’язання.

Категорії, що його конкретизують. Тотожність – це рівність предмета самому собі.

Розрізняють два види тотожності:

1) тотожність одного предмета; 2) тотожність багатьох предметів

(процесів, явищ тощо).

Всезагальний характер суперечностей у природі, суспільстві та пізнанні: t суперечності притаманні усім предметам, явищам і процесам без виключення; t суперечності притаманні цим процесам, явищам і предметам від початку і до кінця, від зародження і до їх зникнення (перетворення в інше).

Специфічний характер суперечностей. t суперечності виявляються по різному у різних формах руху матерії; t суперечності мають свої етапи розвитку, про які було зазначено вище; t суперечності розв’язуються різними методами.

¯ Закон заперечення заперечення - вказує на напрям і форми розвитку, на єдність сталості й змінності, на виникнення нового на основі певних моментів старого. Основою діалектичного заперечення є суперечність.

Розвиток суспільства – це підтвердження спадкоємності, поступальності між тим, що було, і тим, що є та що буде.
Формами діалектичного заперечення є: зближення, злиття, обмеження, скасування, удосконалення, конвергенція, критика, самокритика, реформа, соціальна революція тощо.

Структура цього закону розкриває: - по-перше, безперервність процесу розвитку; - по-друге, заперечення першого заперечення вказує на те, що другим запереченням якість, яка була піддана запереченню у вихідному пункті, ніби поновлюється на новому, вищому ступені.

Закон заперечення заперечення має велике методологічне значення, оскільки дає змогу з’ясувати внутрішню логіку й загальний напрям розвитку.

Отже, закони діалектики виражають найсуттєвіші зв’язки й відношення об’єктивного світу. Діючи в єдності та взаємозв’язку, вони характеризують складний багатогранний процес розвитку об’єктивної реальності. Так, процес переходу кількісних змін у якісні і навпаки включає в себе і суперечливість, і діалектичне заперечення. Єдність і боротьба протилежностей, безумовно, включає в себе кількісно-якісні відношення і заперечення заперечення, в процесі заперечення єдине роздвоюється на старе й нове, між ними відбувається боротьба, перехід кількісних змін у якісні.

Зв’язки діалектики

Діалектика виступає як вчення про загальні зв’язки і розвиток, як спосіб світорозуміння, що ґрунтується на принципах діалектики. Зв’язки з авжди перебувають в єдності з рухом, взаємодією, розвитком.

Вони проявляються: ² між формами існування матерії; ² між формами руху матерії; ² між структурними рівнями матерії; ² між предметами і явищами в межах однієї форми руху.

Форми зв’язків в залежності від характеру відношень між об’єктами: Ø внутрішні й зовнішні; Ø прямі й непрямі; Ø суттєві й несуттєві; Ø стійкі й нестійкі; Ø безпосередні й опосередковані; Ø необхідні і випадкові; Ø одиничні й загальні тощо.

За своєю природою і залежно від форм руху матерії зв’язки можуть бути: Ø механічними; Ø фізичними; Ø хімічними; Ø біологічними; Ø соціальними.

Дата добавления: 2014-12-07