Опорний конспект. Питання самоконтролю

Питання самоконтролю

1. Розкрийте сутність основних категорій, що характеризують діалектику як теорію розвитку. 2. Розкрийте поняття закону. 3. В чому полягають особливості закону взаємного переходу кількісних змін у якісні. 4. Що відображає закон єдності і боротьби протилежностей? 5. Розкрийте сутність діалектичного заперечення. 6. Назвіть основні принципи діалектики. 7. Категорії діалектики та їх особливості. 8. Розкрийте сутність альтернативних теорій діалектики.

Тема 10. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1. Проблема пізнання у філософії.
2. Проблема істини. Практика як критерій істини.

3. Методологія. Метод як усвідомлений спосіб пізнавальної діяльності.

ПРОБЛЕМА ПІЗНАННЯ У ФІЛОСОФІЇ

Теорія пізнання (або гносеологія, від грецьк. – gnosis – знання) – розділ філософії, у якому з’ясовуються природа пізнання, його рівні, методи, форми, закономірності, можливості, трудності та суперечності.

ПІЗНАННЯ – це процес активного, цілеспрямованого, понятійного відображення дійсності у свідомості людини

- прагнення оволодіти реальністю, проникнути в її приховані підвалини

- це бажання досягти найважливішого, найпозитивнішого для людини стану досконалості.

Аспекти пізнання: інформаційний, активістський, вольовий, смисловий.

Види пізнання: життєво-досвідне, мистецьке, наукове, релігійно-містичне, екстрасенсивне.

Процес пізнання здійснюється в процесі взаємодії суб’єкта і об’єкта.

Суб’єкт пізнання – це людина, але не будь-яка, а лише та, котра здатна пізнавати, активна, творча, цілеспрямована. Об’єкт пізнання – це та частина об’єктивної дійсності, на що спрямована пізнавальна діяльність людини.

Принципи пізнання:

Принцип об’єктивності	³ ґрунтується на визнанні будь-якого пізнавального об’єкту частиною об’єктивної реальності, незалежної від людини
Принцип пізнаванності	³ світ пізнаванний, сутність речей і явищ, з’ясовувати тенденції (закони) їх становлення і розвитку
Принцип відображення	³ знання, їх зміст, є результатом рефлексії останніх у свідомості людини
Принцип практики	³ визнання за практикою ролі основного критерію істини, рушійної сили пізнання, його мети та джерела
Принцип конкретної істини	³ істина завжди конкретна, її можна точно визначити
Принцип історизму	³ розгляд предметів, явищ, процесів в їх розвитку, змінах, саморусі
Принцип єдності теорії пізнання і діалектики	³ застосування в процесі пізнання законів, категорії і принципів діалектики

Основні моменти пізнання:

ЧУТТЄВЕ ПІЗНАННЯ – (живе споглядання) здійснюється за допомогою органів чуття - слуху, дотику, зору, смаку, нюху які щодо людини є продуктами не тільки біологічної еволюції, а й всесвітньої історії). - чуттєве пізнання – це активне, живе споглядання, “мислення” образами.

Форми чуттєвого пізнання:

t ВІДЧУТТЯ - відображення у свідомості людини певних сторін, якостей предметів, які безпосередньо діють на органи відчуття.

t СПРИЙНЯТТЯ - цілісний образ предмета, безпосередньо даний у живому спогляданні в сукупності всі його сторін, синтез певних окремих відчуттів.

t УЯВЛЕННЯ - узагальнений чуттєво-наочний образ предмета, який справляв вплив на органи чуття в минулому, але вже не сприймається зараз.

РАЦІОНАЛЬНЕ ПІЗНАННЯ (від латин. – rationalis – розумний) здійснюється на рівні мислення є процесом узагальненого, суттєвого відображення дійсності.

Форми раціонального пізнання:

t ПОНЯТТЯ – логічна форма, в якій відображаються загальні риси, ознаки, властивості певних речей, явищ чи предметів.

t СУДЖЕННЯ – раціональна форма мислення, в якій щось стверджується або заперечується.

t УМОВИВІД – форма раціонального пізнання, з допомогою якої отримують нове знання на основі, принаймні, двох суджень.

Рівні та форми пізнання

Рівень пізнання	Об’єкт пізнання	Форми пізнання	Результат пізнання
Чуттєвий	Окремі властиво-сті та ознаки речей	Відчуття Сприйняття Уявлення	Створення образу реальності
Раціонально-логічний	Зв’язки, функції, відношення речей	Поняття Судження Умовиводи	Створення понять, учень, теорій, концепцій
Синтезувальний	Синтез абстрактного мислення та научного даного	Експеримент Досвід Практика	Підвищення рівня достовірності знання. Вихід на нові обрії пізнання та діяльності

Рівні наукового пізнання:

¯ Емпіричний рівень (від грец. – емпірія – досвід) – це наукове пізнання, котре окрім основних форм чуттєвого пізнання (відчуття, сприйняття і уявлення) включає в себе специфічні методи пізнання: спостереження, порівняння, обмірювання, опис, експеримент, аналогію (правдоподібний умовивід про схожість двох предметів).

¯ Теоретичний рівень наукового пізнання – включає такі форми як ідея, проблема, концепція, гіпотеза, наукова теорія.

Проблема істини

Результатом пізнання, його найважливішим здобутком є досягнення істини.

ІСТИНА – адекватне відображення у свідомості людини, її уявленнях, поняттях, судженнях, умовиводах, теоріях об’єктивної дійсності.

Основні концепції істини:

v відповідності знань та уявлень дійсності;

v конвенціальна;

vпрагматична,

vрегулятивна.

Види істини:

n Об’єктивна істина – це такий зміст знань, котрий не залежить від людини, її свідомості, мислення. Об’єктивна істина складається з абсолютної і відносної істин.
Поняття “абсолютна істина” у філософії вживається в трьох значеннях:
²Абсолютна істина – це повне, точне, вичерпне відображення об’єкта у мисленні людини. Це таке знання про речі, процеси і явища, котре не можна спростувати.

²Абсолютними істинами є так звані “вічні істини” – факти, що встановлені з повною достовірністю.
²Абсолютна істина в третьому значенні – це уявлення про можливість пізнання світу людиною “в цілому”.

n Відносна істина – це неповне, незавершене, неостаточне знання, котре в процесі пізнання уточнюється, поглиблюється. Воно визначається рівнем розвитку науки в даний період.

Однобічні підходи до істини

{ позиція догматизму - перебільшення значення сталого, незмінного елемента в пізнанні, прагнення вважати здобуті знання абсолютною істиною; { позиція релятивізму - перебільшення значення мінливості знань, проголошення усіх знань відносними; { позиція утилітаризму - зведення до рангу істини тих знань, які на даний момент виявились виправданими і корисними; { позиція нормативного ставлення до істини - істина недосяжна, проте важливим є не її отримання, а лише рух до неї.

Критерії істинності наукових знань:

Ø підтвердження фактами; Ø підтвердження експериментами, перевірками; Ø узгодженість із принципами наукової теорії; Ø коректність і точність застосування термінології; Ø логічна та концептуальна несуперечливість.

Отже, ПІЗНАННЯ ІСТИНИ – це процес взаємодії, співвідношення абсолютної і відносної істин: абсолютне знання розкривається через відносне, а відносне має у собі абсолютне, його елементи.

Істині у процесі пізнання протистоїть заблудження.

ЗАБЛУДЖЕННЯ – це невідповідність нашого знання сутності речі, недостовірність суб’єктивного знання про предмет його об’єктивному змісту

.

Заблудження в процесі пізнання відрізняється від помилки.

ПОМИЛКА – це невідповідність знання індивіда про об’єкт що вивчається. Така невідповідність обумовлена особистими якостями людини, її компетентністю, фаховим рівнем

ПРАКТИКА ЯК КРИТЕРІЙ ІСТИНИ

Поняття “практика” (від грец. – діяння, активність) - цілісна система діяльності людини, досвід всього людства.

ПРАКТИКА – це сукупність матеріально-виробничої, суспільно-політичної, експериментально-наукової, чуттєво-споглядальної, духовно-предметної діяльності люди

Практика виступає як специфічно людський спосіб освоєння світу, його опредметнення і розпредметнення.

Структура практики

праця	Þ доцільна діяльність людини по перетворенню природи, пристосуванню її речей до своїх потреб
предмет пізнання	Þ речі, явища, процеси, їх сторони, властивості, відношення, котрі включені в процес пізнавальної діяльності людини
мета	Þ ідеальне передбачення результату пізнання, на досягнення якого спрямовані пізнавальні дії
мотив	Þ усвідомлене спонукання, вольова дія, що спрямована на пізнання того чи іншого його об’єкту
засоби пізнання	Þ сукупність прийомів абстрактно-логічного мислення людини, котре здійснюється в багатоманітних формах і методах (поняттях, судженнях, умовиводах, концепціях, теоріях, індукції, дедукції, ідеалізації, формалізації і т.д.), і технічного оснащення процесу пізнання (приладів, матеріалів, устаткування для здійснення експериментальної діяльності)
результат пізнання	Þ сума знань, котрі людина отримала в процесі пізнання

Поняття “критерій” (від грец. kriterion – засіб для суджень) – ознака, на основі якої відбувається оцінка, визначення, розподіл чи класифікація чого-небудь; засіб перевірки на істинність чи хибність того чи іншого судження, умовиводу, концепції, гіпотези, теорії тощо.

Абсолютність і відносність практики як критерію істини Знання може претендувати на істинність лише тоді, коли знаходить своє підтвердження на практиці.

Абсолютність практики, як критерію істини: практика є універсальним, єдино достовірним критерієм перевірки знань на істинність.

Відносність практики як критерію істини - не всі наукові положення можуть бути підтверджені практикою в даних конкретно-історичних умовах.

Особливості практики:

² є основою людського пізнання;

² є засобом удосконалення фізичних та інтелектуальних сил людини, розвиту її здібностей, професійних навичок, вольових якостей; ² в процесі пізнання виступає рушійною силою, джерелом;

² є кінцевою метою процесу пізнання, його завершальним етапом.

Функції практики:

Ø критерій істини;

Ø основа процесу пізнання на різних його етапах і рівнях;

Ø рушійна сила, джерело пізнання;

Ø мета пізнання.

Дата добавления: 2014-12-07