Опорний конспект. Питання самоконтролю

Тема 11. ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ СУСПІЛЬСТВА

Питання самоконтролю

1. В чому полягають суперечності пізнавального процесу?
2. Що таке істина?
3. Яка діалектика абсолютної і відносної істин?
4. Як ви розумієте термін “істина конкретна”?
5. Що таке практика?
6. Які функції практики?
7. В чому полягає абсолютність і відносність практики як критерію істини?
8. Назвіть основні форми і методи наукового пізнання.
9. Що являють собою “конкретне” і “абстрактне” на емпіричному та теоретичному рівнях пізнання?

1. Поняття суспільства у філософії. 2. Сутність і структура духовного життя суспільства. 3. Рушійні сили історичного розвитку

ПОНЯТТЯ СУСПІЛЬСТВА У ФІЛОСОФІЇ

Суспільство – одна з основних категорій філософії в цілому і соціальної філософії зокрема.

¯ Ст.Греція: ідея держави - гармонія і справедливість усіх її громадян. ¯ Епікур: суспільство - це результат свідомої угоди між окремими людьми про устрій їх суспільного життя. Що має полегшити стосунки між ними і створити взаємну безпеку. ¯ Епоха Середньовіччя: суспільство ототожнювалось з «тілом Христа» ¯ Дж.Локк: «суспільство - втілення єдиного договору, укладеного чи такого, що має бути укладеним, між індивідами, які входять у державу чи створюють її». ¯ Е.Дюркгейм: суспільство - це здійснювана солідарність, композиція різноманітних ідей, вірувань, почувань (релігійних, моральних, естетичних, правових, політичних), що реалізуються завдяки посередництву індивідів.

СУСПІЛЬСТВО- – та чи інша конкретна сукупність соціальних організмів (у цьому значенні вживається, наприклад, поняття “європейське суспільство”)
– суспільство певного типу (первісне, феодальне, індустріальне чи постіндустріальне,інформативне).
– сукупність усіх соціальних організмів, що існували й існують на земній кулі, тобто людство в цілому.

Основні елементи суспільного життя: v сфера духовного життя; v сфера ідеології; v сфера соціальних відносин; v сфера політичного життя; v сфера побуту та сімейних відносин; v економічна діяльність; v матеріально-виробнича діяльність.

Сфера суспільного життявідображає різнопланові процеси, стосунки, цінності, інститути, фактори як матеріальні, так і ідеальні, об’єктивні і суб’єктивні. Сфера - це реальний процес людської життєдіяльності.

Сфери суспільного життя:

Матеріальна	Þ охоплює процеси матеріального виробництва, розподілу, обміну, споживання, а також продуктивні сили й виробничі відносини, науково-технічний прогрес і технологічну революцію
Соціально-політична	Þ включає соціальні і політичні стосунки людей у суспільстві - національні, групові, міждержавні тощо. В ній існують функціонують такі соціальні інститути, як держава, партії, суспільні організації.
Духовна	Þ це широкий комплекс ідей, поглядів, уявлень, тобто весь спектр виробництва свідомості (як індивідуальної, так і суспільної), трансформації її від однієї до іншої (засоби масового інформування), перетворення в індивідуальний духовний світ людини.
Культурно-побутова	Þ охоплює виробництво культурних цінностей, передачу їх від одного покоління до іншого, життя сім’ї, побутові проблеми (організація відпочинку, вільного часу), освіту, виховання тощо.

Характеристики соціальної системи:

² існує значне багатоманіття соціальних систем /планетарне співтовариство людей; суспільство у межах певної країни; клас, нація, сім’я та інш/;
² головним у системах є їх інтегративна якість, не властива частинам чи складовим, що їх утворюють, але притаманна системі в цілому;
² людина є універсальною складовою соціальних систем, вона з необхідністю включена в кожну з них, починаючи від суспільства і закінчуючи сім’єю;
² соціальна система відноситься до самокерованих, має певний механізм управління (органи, інститути, норми тощо).

Соціальні інститути - певна сукупність установ, соціальних норм культурних взірців, які визначають стійкі форми соціальної поведінки та дії, систему поведінки у відповідності до цих норм.

Соціальні норми ( латин. норма – керівне начало, правило, взірець) -загальновизнані правила, взірці поведінки або дії людей; регулятори взаємовідносин між людьми, соціальними групами, до яких відносяться в їх історичному розвитку тотем, табу, релігія, політика і, особливо, – мораль і право.

Між законами природи і законами суспільства є спільне – їх об’єктивність

Існують і суттєві відмінності між ними:

Закони природи	Закони суспільства
довговічність або ж вічність	недовговічність законів
діють стихійно, незалежно від людей	проявляються у свідомій діяльності людей
	пов’язані з високим рівнем організації соціуму як форми руху матерії.

ЧИННИКИ РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА

n Географічно - природний чинник - кожна нація має географічні параметри свого буття, географічне середовище (від грец. reo - Земля і qrafo - описую, пишу) «життєву територію» (вода, ґрунтовий покрив, рослинний та тваринний світ тощо), які залучені до виробничого процесу і використовується у матеріальному житті суспільства; n Демографічний чинник - безперервно відтворююча себе сукупність людей, основна спільнота демографічної структури (загальна кількість населення, його густота, темпи зростання, статевовікова структура, стан психофізичного здоров’я, міграційна мобільність тощо); n Антропологічно - етнічний чинник - кожна нація має свою біоетнічну основу (зовнішньо виявлені біологічні властивості - колір волосся, очей, пігментація шкіри, обсяг черепної коробки тощо; етнічна самосвідомість; рідна мова); n Культурний чинник - нація настільки постає нацією, наскільки вона виявляє культурно-творчу здатність та хист (мова, релігія, філософія, мистецтво тощо); n Історичний чинник - спільність історичних переживань творить духовні цінності нації (національна історія, матеріальна культура минулого, легенди, стародавня писемність тощо); n Морально-психологічний чинник - спільність природно-кліматичних умов проживання, характер виробничої діяльності етносу, історичний шлях розвитку, етнічно-духовні цінності тощо. n Економічний чинник - спільність виробничих зв’язків універсального рівня, спільність економічних інтересів у творінні матеріальних цінностей об’єднують людей і сприяють формуванню ціннісних настанов щодо трудової діяльності.

МАТЕРІАЛЬНЕ ВИРОБНИЦТВО - процес трудової діяльності людей, які з допомогою наявних засобів здійснюють перетворення природи з метою створення матеріальних благ, необхідних для задоволення людських потреб.

Структура матеріального виробництва:

²технологічний спосіб виробництва; ² економічний спосіб виробницта.

Отже, спосіб виробництва є історично конкретною єдністю продуктивних сил, як активної форми відношення людей до природи, та виробничих відносин як сукупності відносин, що складаються між людьми у процесі освоєння ними природи.

ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА - є складною, взаємозалежною, розгалуженою сукупністю різних політичних інститутів, соціально-політичних спільнот, форм взаємодій та взаємовідносин між ними, в яких реалізується політична влада.

Політична система тісно пов’язана з особливою формою діяльності людей –політикою.
ПОЛІТИКА – це напрямок і засоби діяльності соціальних груп у відстоюванні своїх інтересів і задоволення своїх потреб з допомогою різних засобів. Політика втілюється в життя суспільства засобами влади. Політична влада включає: державну владу, владу органів самоврядування, владу партій і груп, владу політичних лідерів, засобів масової інформації.

Головною у політичній владі є влада державна, специфіка якої полягає в тому, що: à по-перше, вона здійснюється соціальним, відокремленим від решти суспільства апаратом; à по-друге, є реальною на території, на яку поширюється державний суверенітет; à по-третє, володіє монополією на прийняття законів, а також в життя та застосування у разі необхідності, засобів примусу.

Особливості соціально-політичного механізму політичної системи:

v володіє монополією на здійснення влади в масштабах всього суспільства, визначає стратегію суспільного розвитку загалом і економічну, соціальну, культурну та зовнішню політику зокрема; v визначає і представляє інтереси панівних соціальних груп або всього суспільства на державному рівні; v забезпечує політичне та адміністративно-державне управління суспільними процесами; v сприяє стабілізації або дестабілізації суспільного життя; v формує правову систему і функціонує в її рамках або виходить за межі правового поля; v має спеціальний прошарок людей, які професійно зайняті в сфері управління.
Структура політичної системи:

політичні інститути й політичні організації	Þ Відносяться: держава та її установи, партії, суспільно-політичні рухи, громадські організації, засоби масової інформації.
політичні відносини	Þ Відносини між класами, соціальними групами, націями, політичними інститутами, між державою і особою в зв’язку з виробленням і реалізацією політики; це завжди відносини з приводу захоплення, утримання та використання державної влади в інтересах певних політичних сил
політичні принципи і правові норми	Þ Формують поведінку та свідомість людини відповідно до цілей і завдань політичної системи. Вони закріплюються в Конституції (Основному Законі) держави, в основних законодавчих актах, які регулюють політичні відносини різних суб’єктів політичної системи
політична свідомість	Þ Є відображенням політичного життя суспільства в ідеях, поглядах, традиціях, уявленнях людини, соціальної групи, нації, народу
політична культура	Þ Система політичних знань, орієнтацій і настанов включає також політичні погляди, політичні ідеї та політичні рішення

Функції політичної системи:
Ø інтегруюча – об’єднує всі соціальні сили суспільства, узгоджуючи чи підко-ряючи їх політичним, суспільним цілям;
Ø регулятивна – направляє політичну волю соціальних груп на створення політичних механізмів регулювання життя суспільства;
Ø мотивуюча – формує мотиви політичної діяльності;
Ø соціального контролю – забезпечує необхідну контрольну діяльність з метою підтримання законності;
Ø об’єднуюча (консолідуюча) – забезпечує політичну та юридичну участь у формуванні органів влади та інших суспільно-політичних структур;
Ø легітимізуюча – спрямовану на узгодження політичної системи;
Ø політичної соціалізації – забезпечує включення людини в політичну діяль-ність та ін.

ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО це- — суспільство, в якому існує і постійно розширюється сфера вільного волевиявлення, яке сприяє розкриттю внутрішнього потенціалу людей і досягається через систему інституцій і відносин, покликаних забезпечити умови для самореалізації окремих індивідів та їх об’єднань; - сукупність громадянських і соціальних інституцій і організаційних заходів, які формують базис реально функціонуючого суспільства у противагу і доповнення виконавчих структур держави (незалежно від політичної системи).

Історично ідея громадянського суспільства сягає політично-правової думки античності, зокрема творчості Цицерона. Термін «громадянське суспільство» пов’язаний із латинським словом civis - громадянин, член римської громадянської общини (civitas). Звідси - й близькість понять «громадянин» (civis) і «громадянський» (civitas).

Структура громадянського суспільства:

- комплекс соціальних груп, приватні особи, їх асоціації та інститути (сім’я, школа, церква, добровільні об’єднання, клуби, громадські організації, рухи, політичні партії), взаємодія яких регулюється громадянським правом.

Дата добавления: 2014-12-07