Структурних робочих місць

На підставі аналізу рівня ефективного використання

Оцінювання виробничого потенціалу підприємства

Потенціал будь-якого підприємства визначається ВП усіх його робочих місць.

Робочі місця — це первинні елементи підприємства як си­стеми, від числа й ступеня використання яких залежать усі інші показники. Тому методологію визначення виробничих та економічних можливостей підприємства, які нас цікавлять, природно почати з робочого місця.

Так склалося, що робочим місцем називають дві нерівновеликі й нерівнозначні просторові зони, кожна з яких для вирішення цілого ряду завдань, пов'язаних з удосконаленням виробництва або оцінкою їхньої вартості, потребує відповідної їй локалізації самостійного обліку.

Робоче місце — елемент виробничо-технологічної струк­тури підприємства, тобто технічно й технологічно необхідне, організаційно й економічно обумовлене, первинна, не­подільна структурна ланка виробництва. Робочим місцям, з цього погляду, щонайкраще підходить назва структурні ро­бочі місця (СРМ).

Спеціалізація й число СРМ, розміри їхніх просторових зон залежать насамперед від характеру технологічного проце­су виробництва продукції, ступеня однорідності й однотип­ності окремих груп операцій і доцільності їхнього об'єднання в комплекси, або поділ на дрібніші переходи, обумовлений пе­реважно масштабами виробництва (одиничне, серійне або ма­сове).

Просторову зону роботи групи працівників можна розгля­дати як відповідну суму просторових зон персональних робо­чих місць (ПРМ), тому особливо розрізняти треба лише пер­сональні й структурні робочі місця. Площі, зайняті просторо­вими зонами ПРМ, за розміром, як правило, менші від площ під відповідними СРМ.

Основне розходження персональних і структурних робо­чих місць полягає в тому, що розмір просторової зони струк­турного місця звичайно диктується розмірами площі, яку зай­має технологічне устаткування й/або організаційне і техно­логічне оснащення, а в деяких випадках і сам предмет праці, наприклад, автомобіль. ПРМ займає тільки цілком певну час-

тину площі СРМ або їхньої сукупності. Структурні місця, на відміну від персональних, мають чіткіші межі.

При проведенні обліку робочих місць на конкретних ви­робничих об'єктах роздільного визначення й відповідної фіксації потребують:

—кількість типів робочих місць;

—загальну кількість СРМ (суму всіх однотипних і різно­типних робочих місць);

—загальну кількість ПРМ.

У процесі виконання цієї роботи необхідно виявляти й порівнювати між собою проектні, планові й фактичні значення перерахованих показників. Проектні значення доцільно включа­ти в паспорти як знову спроектованих, так і діючих підприємств.

При вирішенні багатьох практичних завдань доводиться розрізняти три категорії структурних виробничо-технічних одиниць:

—основні робочі місця;

—резервні робочі місця;

—місця технологічного підпору, витримки виробленої
продукції між наступними технологічними переділа-ми, підігріву або охолодження предметів праці або
інструмента перед початком роботи.

Носіями ВП є тільки основні робочі місця виробничих ділянок підприємств. У свою чергу, резервні робочі місця пе­редбачають для створення гарячого (тактичного) і холодного (стратегічного) резерву виробництва.

Робочі місця гарячого резерву слугують насамперед для згладжування нерівномірностей надходження замовлень, можливої неритмічності виробничого процесу, усунення бра­ку й т.п. Холодний резерв робочих місць створюється для ос­воєння нової продукції, розширення її номенклатури, впрова­дження досягнень науково-технічного прогресу й т.д.

На практиці чисельність резервних робочих місць визна­чають, як правило, сукупно без диференціації за призначен­ням.

На підставі формули (5.1) запишемо функцію для визна­чення ВП деякого СРМ підприємства:

де Ф_t — нормативний річний фонд часу роботи розглянуто­го СРМ при двозмінному режимі його використан­ня, год./ рік;

n — середнє значення нормативних коефіцієнтів ефектив­ного використання робочого часу СРМ даного типу; I — середнє значення нормативного або раціонального

числа ПРМ на СРМ даного типу; К_r— коефіцієнт резервування ВП даного СРМ; К (ф) — функція, що залежить від фондоозброєності СРМ даного типу, рівня його досконалості й ефективності.

Оскільки в загальному вигляді сконструювати функцію К (ф) складно, виразимо її у вигляді ряду нормативних коефіцієнтів К, що характеризують рівень технологічної, організаційної й соціально-економічної відповідності розглянутого робочого місця, пропонованим для даного типу підприємства вимогам до його еталонного стану (включаючи фондоозброєність), при якому величина цього коефіцієнта приймається рівною одиниці при розмірності нормо-год. /людино-год.

Тоді вираз (5.2) перетвориться в наступну формулу:

Після відшукання оптимальної послідовності робіт, вихо­дячи з мінімуму сумарних витрат установлюють доцільність використання на даному СРМ одного або двох чоловік, а потім визначають, чи можна їх використати під час технологічно ви­правданих простоїв на інших робочих місцях. Заниження чис­ла робітників порівняно з раціональним призводить до неви­правданого збільшення розрахункового) числа машино-місць для ТР автомобілів, отже, до збільшення виробничих площ і вартості виробничо-технічної бази автомобільного транспор-

ту; завищення їхнього числа призводить до необґрунтованого скорочення робочих місць, що збільшує тривалість простоїв машин у технічно несправному стані через недолік виробни­чих площ для ремонту. Саме ця конфліктна ситуація й вирішується пошуком Р_опт, при якому сумарні витрати й втра­ти по зазначених статтях, із включенням витрат на оплату праці робітником за час технологічно виправданих пауз між різними операціями ремонту, стають мінімальними.

Зокрема, для вирішеного завдання Р_опт = 2.

Величина Р, якщо розглядати її в самому узагальненому вигляді, складається з двох доданків:

де Р₀ — потенціал, що використовується для виконання ос­новних (профільних) робіт на даному робочому місці, нормо-год. / рік;

Р_п — надлишковий потенціал, який залишається і може бути використаний для виконання побічних робіт на цьому робочому місці, нормо-год. / рік. Таким чином:

- При обліку, атестації, раціоналізації й плануванні робочих місць варто розрізняти структурні й персональні робочі місця. Структурне робоче місце — елемент виробничо-технологічної структури підприємства; персональне — просторова зона місця роботи одного працівника. Найме­нування робочих місць повинні враховувати розходження між ними.

- Носієм виробничого потенціалу є тільки основні струк­турні робочі місця підприємства.

- Управляти продуктивністю й ефективністю роботи підприємства можливо шляхом оптимізації числа пер­сональних робочих місць на кожному структурному місці.

- Виробничий потенціал СРМ складається з потенціалу, необхідного для виконання основних (профільних) робіт, і

надлишкового потенціалу, до реалізації якого варто праг­нути.

а Надлишковий потенціал СРМ використовується при ви­конанні побічних робіт.

Оскільки підприємство звичайно має ієрархічну будову, його ВП складається з потенціалів окремих підрозділів, техно­логічно й/або організаційно локалізованих у загальній вироб­ничій структурі. У. свою чергу ВП такого структурного підрозділу (ділянки, цеху, відділення, прольоту й т.п.) можна виразити сумою ВП, що входять у нього СРМ.

де Рд—потенціал дільниць; і — номер СРМ; n — число СРМ у даному виробничому структурному

підрозділі;

рi- ВП і- того СРМ. Маючи на увазі формулу (5.3) можна записати:

Введення коефіцієнта резервування має на меті більш ре­алістичну оцінку ВП із акцентом не на максимальні, а на його номінальні значення.

У кожному конкретному випадку ці коефіцієнти можуть мати різний вигляд і зміст.

Коефіцієнт К_г використовують для визначення ВП індивідуальних (одиночних) СРМ (ІСРМ).

У тих випадках, коли в нормативно-технічній докумен­тації підприємства значення К_г не зазначені, то вони прийма­ються рівними 0,1.

Оскільки ВП СРМ, розглянутий нами, складається з двох частин, пов'язаних з виконанням основних і побічних робіт (5.4), можна й для підрозділів підприємства записати двочлен-

ну формулу, а ВП, що обчислює за формулою, називати сукуп­ним виробничим потенціалом ділянки Р_ус.

У формулі (5.6) коефіцієнти n, К_rК_e, варто розглядати як середньозважені значення. Зважування здійснюється за ти­пами робочих місць і видами профільних та непрофільних робіт, які можуть бути виконані на СРМ даної ділянки, а та­кож за характером вимог, що вважаються нормальними умова­ми для виконання цих робіт (для K_е).

Так само, як ВП ділянки утвориться із суми ВП робочих місць, ВП підприємства можна визначити підсумовуванням ВП ділянок. Тоді сукупний ВП підприємства визначиться, як

де і — номер структурного підрозділу підприємства; т — число таких підрозділів на підприємстві; Рдоj й Рдоj;— виробничий потенціал j-тої ділянки підприємства по виконанню основних і

У більш лаконічному записі за аналогією з (5.5)

побічних робіт відповідно. Розгорнутий запис виразу (5.7) виглядає так:

Перший доданок виразу (5.8) будемо називати ВП основ­ного (профілюючого) виробництва підприємства, друге — ВП побічного виробництва підприємства.

Введення поняття сукупного виробничого потенціалу дик­тується прагненням повніше використати ВП кожного підприємства, кожного його підрозділу й робочого місця.

Якщо підприємство виконує роботи, пов'язані тільки з ви­пуском профільної продукції, то за прийнятою в цей час мето­дикою розрахунку його виробничих можливостей поза полем зору залишається та частина ВП його робочих місць, яка не задіяна в сфері випуску основної продукції.

Показник сукупного ВП підприємства має, як правило, переважаючий доданок Р_ро. На рівні ж окремих СРМ частка по­тенціалу основного (профілюючого) виробництва може бути не визначальною й малозначною.

Для розкриття наявних резервів доцільний роздільний аналіз ВП основного й побічного виробництва. Тільки в цьому випадку питання ефективного використання надлишкового ВП переважної більшості СРМ за рахунок цілеспрямованого підбо­ру для кожного з них додаткових обсягів як профільних, так і непрофільних робіт, одержать своє прийнятне рішення.

З іншого боку, з наведеного виразу (5.8) показник ВП ос­новного виробництва є частковим значенням його сукупного ВП для тих випадків, коли Р_рп = 0.

Таким чином, за рівнем узагальненості виражений ним опи­суваної властивості (виробничої потужності) підприємства, йо­го значимості й інформативності синтетичний показник Р_рс, за умови одночасної вказівки всіх його компонентів, належить до показників більш високого порядку інтеграції й точності, ніж Р_р.

Для визначення невикористовуваного ВП кожного ро­бочого місця обчислимо спочатку сумарну його величину
для всього підприємства в цілому. Для цього досить із вира­зу (5.8) відняти нормативні значення ВП, необхідні для ре­алізації можливостей підприємства з випуску основної
(профілюючої) продукції при повному використанні ВП
провідної ділянки. ВП цієї ділянки є граничним чинником,
"вузьким місцем" підприємства відносно профілюючої про­дукції.

рдов — ВП провідної ділянки основного виробництва;

Це нормативне значення ВП основного виробництва запи­шемо так:

Руов визначимо за формулою (5.7), поклавши в ній т = 1, де 1 — номер провідної ділянки основного виробництва, і Фtnij = 0, тобто — виключивши повністю ВП побічного вироб­ництва підприємства.

Тоді на підставі (5.9)

де п1 — число СРМ на провідній ділянці основного вироб­ництва.

Незадіяний в основному виробництві ВП підприємства визначиться як:

Дата добавления: 2014-12-29