Оцінювання ефективності використання основних елементів виробничого потенціалу підприємства

Більша роль виробничого потенціалу в удосконалюванні економіки визначає необхідність управління процесом його використання, що, у свою чергу, потребує оцінювання ефек­тивності завантаження потенціалу.

Оскільки виробничий потенціал підприємства являє со­бою складну систему, то, мабуть, рівень ефектного викорис­тання його основних елементів можна визначити, керуючись загальними засадами економічного аналізу співвідношення результату й витрат. У підсумку сукупний потенціал підприємства визначає його технічний рівень, його конкурентноздатність на зовнішніх ринках. Тому в умовах прискорюва­них темпів науково-технічного прогресу й поглиблення міжнародного поділу праці як основний вимірник кінцевого результату функціонування виробничого потенціалу підприємства варто вважати обсяг поставок конкурентноздатної продукції відповідно до державних замовлень і госпо­дарських договорів.

Найпоширенішим показником рівня використання пер­шого елемента виробничого потенціалу, основних фондів, є фондовіддача. Вона визначається за формулою

де В — кінцевий результат функціонування виробничого по­тенціалу; В_овф — вартість елемента потенціалу «основні виробничі

фонди».

Багатьма економістами фондовіддачі приділяється роль інтегрального показника, що акумулює деякою мірою не тільки завантаження основних фондів, а й використання інших еле­ментів виробничого потенціалу. Наприклад за розрахунками

Д. М. Палтеровича, у промисловості зниження фондовіддачі на 1 % поглинає 0,86 % приросту продуктивності праці.

Поряд з фондовіддачею застосовуються також показники використання активної частини основних виробничих фондів або тільки машин і устаткування.

Ці показники розрізняють використання активної частини основних виробничих фондів як за часом (екстенсивне викори­стання), так і за продуктивністю (інтенсивне використання).

Серед показників екстенсивного завантаження може бути названа частка фактично відпрацьованого устаткування, у складі всього наявного або встановленого, коефіцієнт змінності роботи устаткування і т. п.

Коефіцієнт змінності машинного парку розраховується як відношення числа відпрацьованих машино-змін (або верстато-годин) до загального числа верстатів (машин, агрегатів), закріплених за господарським підрозділом, або до найбільшого числа верстато-годин, які можуть бути відпрацьовані при однозмінній роботі:

де Т_ф — фактично відпрацьоване число верстато(машино)-змін / доба;

N — загальна кількість наявних верстатів (машин) у парку; Т_вг — фактичне число відпрацьованих верстато(машино)-годин / доба; tтах— максимально можливе число верстато(машино)-годин при роботі в одну зміну.

Останнім часом виробничий потенціал промислових підприємств насичується усе більш прогресивним і дорогим устаткуванням.

Тому відомий інтерес для аналізу являє розрахунок ко­ефіцієнта змінності роботи з урахуванням вартості окремих груп устаткування. У цьому випадку коефіцієнт змінності виз­начається як середньозважена величина:

де Ц_г — балансова вартість i-тої групи устаткування;

К_зi — коефіцієнт змінності за i-тою групою устаткування;

п — число i-тих груп устаткування.

Коефіцієнт змінності роботи устаткування оцінює екстен­сивне завантаження машинного парку, причому з досить низь­ким ступенем точності. Проте цей показник визнаний і при­вертає до себе велику увагу, оскільки він у явній формі пока­зує зв'язок між машинним парком і забезпеченістю госпо­дарської системи виробничим персоналом. Завдяки цьому можна зробити висновок про ступінь збалансованості двох найважливіших елементів виробничого потенціалу — основ­них фондів і трудових ресурсів.

Однак показник виробництва продукції на одиницю за­стосованих основних виробничих фондів недостатній для всебічної характеристики використання засобів праці, вартість яких у процесі виробництва переноситься на про­дукцію частинами, але які беруть участь у виробничому про­цесі всією своєю фізичною масою. Тому показник віддачі за­стосованих основних виробничих фондів іноді необхідно до­повнювати показником віддачі споживання основних вироб­ничих фондів.

Для її визначення можна запропонувати формулу

компонент, віддачу якого доцільно визначати при оцінюванні рівня використання виробничого потенціалу.

Підвищуючи якість, технічний рівень і в підсумку — продук­тивність основних фондів, витрати на модернізацію нібито збільшують сукупну масу застосовуваних засобів виробництва.

Беручи до уваги той факт, що подібні витрати не сумуються протягом циклу «життя» основних фондів, визначити віддачу ви­трат на модернізацію основних виробничих фондів за весь строк їхнього функціонування не можливо. У цих умовах розрахунок розглянутого показника пропонується проводити за приростом значень аргументів:

Основним показником ефективності використання промисло­во-виробничого персоналу є продуктивність праці.

Підвищення продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, що випускається за одиницю часу, або скоро­чення витрат робочого часу на одиницю продукції.

При аналітичному розрахунку рівня продуктивності праці й резервів її зростання застосовується формула

де А — амортизаційні відрахування на повне відновлення ос­новних фондів.

Елемент виробничого потенціалу «основні виробничі фон­ди», крім основних виробничих фондів, містить у собі й інший

де П_П — продуктивність праці (кількість одиниць продукції, виготовленої в одиницю часу);

F_р — фонд робочого часу робітника;

Т_д — трудомісткість одиниці продукції.

Як видно, джерела зростання продуктивності праці по­лягають у більш раціональному використанні робочого часу й скороченні витрат праці на одиницю продукції.

жить коефіцієнт змінності робочої сили, зумовлений відношенням

Продуктивність праці визначають так само, як вироблен­ня готової продукції, що припадає на одного працюючого. У цьому випадку обсяг продукції ділиться на середньосписочний склад промислово-виробничого персоналу, тобто

де В — кінцевий результат функціонування виробничого по­тенціалу підприємства;

Р_с — середньосписочна чисельність ПВП.

У продуктивності праці проявляється вплив різні технічні, організаційні й економічні фактори на використання у вартісній формі, робочої сили. Тим самим вона деякою мірою є й комплек­сним показником, що відображає сумарний вплив усіх інших еле­ментів виробничого потенціалу на рівень та ефективність застосу­вання трудових ресурсів у процесі функціонування останнього.

Разом з тим на продуктивності праці позначаються витра­ти матеріальних та енергетичних ресурсів, основних фондів. Динаміка цього показника, обчислювального в такому вигляді, на практиці досягається зростаючими витратами ми­нулої праці, тому веде до зниження ефективності вироб­ництва, до вповільнення темпів економічного зростання.

У цьому зв'язку кращим вимірюванням продуктивності праці в чистій продукції є формула

де М_в — матеріальні витрати, пов'язані з одержанням кінце­вого результату;

В_ер — вартість спожитих при цьому енергетичних ресурсів;

А — амортизаційні відрахування.

При оцінюванні ефективності використання виробни­чого персоналу доцільно застосовувати й часткові показ­ники, що виявляють окремі локальні зв'язки між елемен­тами потенціалу підприємства. До них, наприклад, нале-

де F_д — кількість людино-днів, фактично відпрацьованих робітниками в усіх змінах (або за планом), у даному періоді;

Дн — кількість людино-днів, відпрацьованих у найбільш завантажену зміну.

Цей коефіцієнт вказує на зв'язок між елементом по­тенціалу, називаним «інформація», і трудовими ресурсами.

Разом з тим він деякою мірою визначає завантаження ос­новних виробничих фондів підприємства.

Як інший частковий показник пропонується використову­вати показник віддачі повної заробітної плати. Він показує, яка кількість кінцевого результату підприємства в грошовому вираженні припадає на 1 грн. виплачених промисловому пер­соналу заробітної плати й премій. Для розрахунку цього по­казника рекомендується формула

де В_пзп — віддача повної заробітної плати;

Ф_зп - фонд заробітної плати промислово-виробничого персоналу;

Ф_мз — фонд матеріального заохочення.

Основним показником ефективності використання енергетичних ресурсів є енерговіддача, що являє собою відношення

де В_ер — вартість енергетичних ресурсів, витрачених на одер­жання кінцевого результату В.

Іноді визначається ще й енергоємність виробництва. Вона є зворотною величиною від енерговіддачі.

Подібні показники розраховуються як у цілому по всій су­купності енергоресурсів, так і за окремими їхніми видами: еле­ктроенергією, газом, паливом, теплом, стисненим повітрям.

Показником, що характеризує використання четвертого елемента виробничого потенціалу підприємства, технології, можна вважати показник, яким називаємо ефективністю тех­нології виробництва. Він являє собою відношення кінцевого результату функціонування потенціалу до вартості його тех­нологічної складової й показує результат, який можна одержа­ти на 1 грн вкладень у розвиток технології. Для розрахунку цього показника пропонується формула

де О_т — ефективність технології виробництва;

В_т — вартість технологічної складової виробничого по­тенціалу.

При оцінці рівня використання технологічного елемента потенціалу можна застосувати інший запропонований нами показник — технологічну оснащеність виробництва. Він є ве­личиною, зворотною ефективності технології виробництва, і показує витрати в розвиток технології, необхідні для забезпе­чення одиниці кінцевого результату функціонування по­тенціалу. Величину цього показника можна визначити як:

У зв'язку з тим, що недоліки обліку далеко не завжди доз­воляють мати точні відомості про вартість використовуваних технологій, розрахунок показників за формулами (5.29) і (5.30) можна здійснювати за приростами значень їх складо-

вих. Однак при цьому не слід випускати з виду, що в такому випадку показники будуть проводити «моментну» оцінку явищ і відповідним чином ураховувати дану обставину при визначенні ступеня завантаженості цього елемента виробни­чого потенціалу.

Крім цих узагальнюючих показників, при вимірюванні ефективності використання технологічної складової по­тенціалу можуть бути корисні й деякі часткові показники. Та­ких показників обмежена кількість, що ще раз свідчить про не­достатність уваги в науці до економічних проблем технології. Серед них можна відзначити такий вузько спрямований по­казник, як частку продукції, виробленої з використанням про­гресивних технологічних процесів. Його можна розрахувати за формулою

де В_п — обсяг продукції, виробленої за допомогою прогре­сивних технологій;

В — загальний випуск продукції.

Особливу увагу при оцінювання рівня використання тех­нологічного елемента виробничого потенціалу варто звернути на ступінь застосування й завантаженість ключових техно­логій. Справа в тому, що не кожний технологічний процес впливає на темпи і якість виробництва. Зокрема, існує віднос­но невелика частка процесів, за даними А. Н. Золотарьова до 20 % їхньої загальної кількості, які визначають тривалість цик­лу виготовлення виробу. Очевидно, аналогічні процеси є й стосовно якості продукції та витрат виробництва. Розширення застосування таких технологій найбільше сприяє збільшенню кінцевого результату функціонування виробничого по­тенціалу.

Оцінювання рівня використання останньої складової ви­робничого потенціалу — інформації, на нашу думку, можливе тільки на основі застосування сукупності приватних показ-

ників, оскільки сам цей елемент включає безліч різноманітних компонентів. У загальному випадку їх можна диференціювати за п'ятьма групами: пов'язаних з використанням інформаційних ресурсів, з удосконаленням організації управління, з удоскона­люванням організації праці, з удосконалюванням організації ви­робництва та з підвищенням творчої активності трудящих.

Ефективність використання у виробництві інформаційних ресурсів — у вигляді програм управління устаткуванням, мате­матичного забезпечення ЕОМ, даних з вивчення ринку й т. п. Ми пропонуємо оцінювати за допомогою двох показників. Один з них являє собою кінцевий результат, зроблений на 1 гри вартості спожитих інформаційних ресурсів. Його можна назва­ти віддачею інформаційних ресурсів і визначати за формулою

де В_ір — вартість використаних у необхідному періоді інфор­маційних ресурсів.

Другим показником рекомендується ефективність інфор­маційних ресурсів. Вона показує, наскільки їхнє використання дозволяє знижувати витрати виробництва в планованому періоді. Розрахунок цього показника пропонується здійснюва­ти в такий спосіб:

Аналогічно за формулою (3.33), можна визначити ефек­тивність заходів щодо вдосконалення організації управління, праці й виробництва. Природно, в цьому випадку в чисельнику повинні використовуватися значення економічних ефектів від функціонування відповідних компонентів розглянутого еле­мента виробничого потенціалу. За розглянутий показниками оцінки ефективності використання елементів виробничого по­тенціалу підприємства можна вирішувати певні завдання. Од­нак при виготовленні будь-якого виробу одночасно й разом за­стосовуються знаряддя праці, енергетичні й інформаційні ре­сурси, жива праця, прийоми й методи організації праці й вироб­ництва. Вони взаємозалежні між собою, але часто роблять різноспрямований вплив. Тому необхідна оцінка ефективності використовуваної сукупності виробничих ресурсів, що виявляє її інтегральні зусилля. Оцінювання ефективності використання виробничого потенціалу підприємств й об'єднань не тільки по­казує рівень віддачі суспільних ресурсів виробництва, а й ство­рює основу для управління процесами їхнього формування. Од­нак досі цій стороні відтворення приділяється недостатньо ува­ги. На нашу думку, рівень ефективності використання виробни­чого потенціалу в цілому також може характеризувати кінцевий результат його функціонування, зміст якого було вже розгляну­то. У такому випадку інтегральний показник віддачі виробни­чого потенціалу господарської системи буде визначатися відно­шенням

де Вi — ефективність інформаційних ресурсів;

В_гі — економічний ефект, отриманий підприємством від використання в аналізованому періоді інфор­маційних ресурсів; В_в — витрати (собівартість) виробництва в розглянутому

періоді.

З метою одержання об'єктивнішої оцінки ефективність інформаційних ресурсів доцільно розраховувати в цілому за п'ятирічний строк їхнього використання.

де П — величина виробничого потенціалу підприємства (об'єднання);

В — кінцевий результат його функціонування.

Таким чином, вивчення ролі кожного з елементів вироб­ничого потенціалу в процесах утворення кінцевого результату функціонування підприємства — важливий елемент стратегії управління внутрішньовиробничими можливостями.

Дата добавления: 2014-12-29