Світу та самовираження людини в ньому

Світогляд як форма духовно-практичного освоєння

Основні світоглядні проблеми.

Поняття світогляду

Розділ 9. СВІТОГЛЯД ТА ЙОГО РОЛЬ В ЖИТТІ ЛЮДИНИ

Поняття світогляду. Основні світоглядні проблеми. Світогляд як форма духовно-практичного освоєння світу та самовизначення люди­ни в ньому. Структура світогляду. Буденний і теоретичний, індивіду­альний і масовий світогляд. Моральні основи життєдіяльності люди­ни та суспільство. Поняття добра і зла. Особливості художнього освоєння дійсності. Поняття прекрасного і неповторного. Міфологія світогляду. Особливості релігійного світогляду. Поняття науки. Особ­ливості наукового світогляду. Філософія і наука. Основні функції філо­софії. Філософія як теоретична основа світогляду.

Кожен етап у розвитку людського суспільства — Стародавній Світ. Античність, Середньовіччя, Новий час і т.д., кожна культу­ра (глобальна чи локальна) характеризується певними уявлен­нями про те, що таке людина й довколишній світ, як вона по­винна жити в ньому, до чого прагнути. Таке явище у свідомості людей і духовній культурі має назву — світогляд.

Світогляд — це "система поглядів, звернених на об'єктив­ний світ і місце людини в ньому, на ставлення людини до довколишньої дійсності та самої себе, а також зумовлені цими поглядами основні життєві позиції людей, їхні переконання, ідеали, принципи пізнання й діяльності, ціннісні орієнтації".

Основу світогляду формують погляди, що створюють узагаль­нену картину світу (природи й суспільства), визначають місце і роль людини в ньому, фіксують норми поведінки та цінності життя, вказують життєві орієнтири.

У світогляді акумулюються найрізноманітніші знання про світ і людину. Ане не кожне, навіть перевірене наукою знання, є складовою світогляду. Специфіка світогляду в тому, що в ньому створюється не якась узагальнена модель дійсності і буття в ній людини, а головним чином, осмислюється сукупність відношень "людина — світ". Причому, характер цих відношень, розкри­вається з погляду історично визначених суспільно-культурних потреб, інтересів, ідеалів і цінностей.

У будь-якій своїй історичній формі світоглядні уявлення мають відповісти на основне питання — питання про призна­чення людини, тобто про те, якими є цілі, цінності та способи справжнього людського життя.

Світогляд — це форма суспільної самосвідомості людини. У ньому відбувається осмислення й оцінка світу й місця в ньо­му людини, її ставлення до навколишньої реальності та до са­мої себе.

У світогляді за допомогою відчуттів, образів, понять, ідей, те­орій відбувається освоєння різних типів відношення "людина — світ". З цього погляду в структурі світогляду, як правило, виді­ляють чотири аспекти, що фіксують і розкривають основні спо­соби та грані людського буття, тобто типи відношень "люди­на — світ".

1. Онтологічні проблеми (онтологія — вчення про буття). У цьому аспекті світогляду розглядається узагальнена картина по­ходження світу й людини, розкриваються їхні структурні особ­ливості, характер об'єктивних взаємозв'язків, основні законо­мірності. Найсуттєвішою тут є проблема співвідношення буття світу і людського буття, тобто те, яким чином і якою мірою зовнішні фактори (Бог, природа, соціальне середовище) визна­чають сутність людини, мету, цінності та способи її існування.

В онтологічному аспекті найбільш помітні відмінності в по­будові картини світу, у вирішенні питання про походження людини між історичними типами світогляду — міфологічним, релігійним, науковим.

2. Гносеологічні проблеми (гносеологія — вчення про пізнан­ня). У цьому аспекті розкривається пізнавальне ставлення лю­дини до світу і до самої себе. Визначаються можливості пізнан­ня, його межі, найоптимальніші форми і методи пізнавальної діяль­ності. З'ясовуються критерії істинності здобутого знання. Спектр поглядів на проблему пізнання й самопізнання досить широкий, оскільки саме пізнання — стихійний процес, в якому сумнів цілком природний. Однією з форм пізнання є агностицизм — заперечення пізнаваності світу. Так у філософському вченні І.Канта визнається можливість пізнання, але водночас стверджу­ється, що пізнати можна лише явища, сутність речей і процесів — буття світу і людина в цілому не можуть бути пізнаними.

Інші філософські концепції, наприклад, гегелівське вчення чи філософія марксизму, визнають можливість одержання по­вного та істинного знання. Гносеологічний аспект світогляду дає вирішення проблеми співвідношення форм і методів пізнан­ня, їхньої оптимальності. Наприклад, проблема співвідношення чуттєвого і раціонального пізнання, віри й розуму. Цей світог­лядний аспект покликаний відповісти на питання про мету пізнання світу й самопізнання людини.

3. Практичні, або праксиологічні проблеми. У цьому аспекті світогляду розкривається ставлення людини до світу й самої себе з погляду можливості, меж і способів її діяльності. Найсут­тєвішим тут є питання про свободу волі людини і те, як вона має діяти, щоб досягнути своєї мети, сенсу життя в цілому.

Як показує історія розвитку людських уявлень, традиційною є дискусія з приводу того, що визначає людську поведінку, чи має людина свободу у виборі цілей та способів своєї діяльності.

Альтернативними є трактування, одне з яких стверджує, що життя людини наперед визначене, інше — що людина істота вільна. Вона може довільно обирати цілі своїх дій та шляхи їх досягнення.

Перша світоглядна настанова була властива для багатьох ре­лігійних та філософських концепцій. їх називають фаталістич­ними.

Другий підхід характерний для сучасних філософських на­прямів, наприклад — екзистенціалізму. Він визнає, що людина з самого початку є істота вільна, вона приречена на свободу. її життя — це нескінченний процес вибору й здійснення своїх життєвих шляхів.

У праксиологічному аспекті пропонується вирішити питан­ня про вибір найбільш значущих для реалізації сутності люди­ни способів людської діяльності — пізнавальної, виробничої (на­приклад, ставлення до праці у протестантизмі), моральної.

4. Аксеологічні проблеми (аксеологія — вчення про цінності). Це центральний аспект світогляду. Крізь нього пере­ломлюється решта світоглядних знань про світ і людину. У цьо­му аспекті відбувається осмислення цінностей людського жит­тя (моральних, естетичних, соціально-політичних і т.д.). Через аксеологічний аспект пропонується вирішення проблеми сенсу життя людини, тобто те, як вона повинна жити, будувати свою долю, до якої мети прагнути, як оцінювати себе і своє існування, на що сподіватися.

Таким чином, у світогляді через різні форми відображення розкривається сукупність відношень "людина — світ", які на­зивають духовно-практичними. Іноді їх поділяють на духовні та практичні. За такого підходу перший (онтологічний) і третій (праксиологічний) аспекти світогляду визначаються відображен­ням практичних відношень, другий (гносеологічний) і четвер­тий (аксеологічний) — духовних відношень. Проте, чітко роз­межувати відношення "людина — світ" і визначити їх як суто практичні й духовні можна лише за значних припущень, розд­іливши, наприклад, пізнання і практику на самостійні, авто­номні, суттєво не взаємопов'язані одна з одною реальності.

За своєю природою духовне і практичне — це два нероз­ривні моменти людського буття. Практична діяльність (пере­творення природи людиною, людини людиною) грунтується на пізнанні та усвідомленій діяльності (визначення цілей, самоус­відомлення), тобто духовному освоєнні людиною дійсності.

З іншого боку, свідомість (знання й цінності), як духовне освоєння дійсності, виникає і розвивається у процесі виробничої та суспільно-історичної діяльності.

Таким чином, світогляд як відображення людського буття у світі є формою суспільного самоусвідомлення людини та духовно-практичним його засвоєнням. Духовно-практичним, тому що — аксеологічний аспект (ставлення до світу та своєї життє­діяльності через уявлення про сенс життя) є домінуючим.

Світогляд — це спосіб самовираження людини у світі. Сутність людського буття — це діяльність. Вона грунтуєть­ся на свідомості й має історичні грані свободи. Перетворюючи природний та соціальний світи, людина виражає в культурі, соц­іальних відносинах своє "Я", тобто свої ідеали, цілі, цінності. Тому в процесі життєдіяльності людей розкривається, виявляється у зовнішньому світі внутрішній світ людини (див. додатково теми: "Свідомість", "Пізнання як форма духовного освоєння дійсності", "Особливості художнього освоєння людиною дійсності".

Дата добавления: 2015-03-29