Покажчик імен 2 страница

ІСТОРИЗМ — принцип підходу до дійсності як такої, що змінюєть­ся в часі, розвивається. Був висунутий і розроблявся у філософських концепціях Віко, Вольтера, Руссо, Дідро, Фіхте, Гегеля, Маркса, Ен­гельса та ін.

КАСТИ — групи людей, що займають певне успадковане місце в соціальній ієрархії, пов'язані з традиційними заняттями й обмежені у спілкування одна з одною.

КОСМОС — те саме, що і всесвіт, за винятком Землі з її атмо­сферою.

КАТЕГОРІЇ (rpen.kategoria — ознака, визнання, висловлювання) — у філософії та науці гранично загальне поняття, що відображає най­суттєвіші властивості, закономірності та відношення реальної дійсності і пізнання. Вони є формами та принципами процесу мислення, що узагальнено й цілісно фіксують властивості та відношення матері­ального і духовного буття.

КРЕАЦІОНІЗМ (лат. creatio — створення) — релігійно-ідеалістичне вчення про створення світу (живого і неживого) Богом з нічого. Ха­рактерне для теїстичних релігій — іудаїзму, християнства, ісламу.

КУЛЬТУРА ОСОБИСТОСТІ — поняття, що фіксує комплекс норм і правил, стереотипів, установок, які визначають якості людини, спосіб її поведінки, ставлення до інших людей і навколишнього світу. Куль­тура особистості як цілісне утворення визначається глибиною та мірою освоєння й засвоєння нею загальнолюдських надбань матері­альної та духовної культури суспільства, перетворенням їх на свій внутрішній світ і вміння застосовувати в процесі спілкування з іншими людьми та в життєдіяльності. Формується в процесі соціалізації, через мову, дитячі ігри, навчання і освіту. Основними складовими культури особистості є норми моралі, прийняті і засвоєні індивідом, відчуття різниці між прекрасним і потворним, гуманність.

ЛОГІКА (грец. logike — побудований на міркуванні, від грец. logos — слово, думка, мова, розум, міркування) — наука про загальнозначущі форми думки (поняття, судження, висновки) і засоби мислення (визна­чення, принципи утворення форм думки, правила переходу від одних суджень до інших і т.д.), необхідні для раціонального пізнання у будь-якій сфері. Це наука, що вивчає закони та форми мислення, способи доказів і заперечень, розвитку знання і побудови системи наукового знання.

ЛЮБОВ — інтимне і фундаментальне почуття, що характери­зується емоційно-духовною напруженістю й устремлінням на став­лення до якогось матеріального чи духовного об'єкта, іншої людини як до вищої цінності. Виникає на основі спонтанного і вольового вияву глибинних інтересів та потреб людини, оформлюється в етич­них вимогах безкорисливості та вірності.

МАТЕРІАЛІЗМ (від лат. materialis — речовинний) — один з двох основних і протилежних ідеалізму напрямів, заснований на виз­наченні первинності матерії, природи об'єктивної реальності. Розг­лядає свідомість, дух, мислення, психічне як властивість матерії, що виникає на певному етапі її розвитку.

МЕНЕДЖМЕНТ (англ. managment — управління, регулювання, контроль) — одна із форм сучасного управління процесом суспіль­ного виробництва. Це вид діяльності, що включає сукупність форм, способів і методів, спрямований на здійснення планування, органі­зації, координації та контролю за виробничою взаємодією людей, ефек­тивністю їх участі у спільній роботі.

МЕТОДОЛОГІЯ — сукупність прийомів дослідження у якійсь га­лузі науки, система принципів і способів теоретичної та практичної діяльності, вчення про методи наукового пізнання й перетворення світу.

МЕХАНІЦИЗМ — світогляд, заснований на методологічній наста­нові пояснювати існування і розвиток природи та суспільства законами механічної форми руху матерії. Заперечує якісне різноманіття матеріальних систем, зводить складне до механічної взаємодії простих елементів. Виникнення й поширення механіцизму пов'язане із досягненнями кла­сичної механіки XVII — XVIII ст. (Галілей, Ньютон, Лаплас та ін.)

МІФОЛОГІЯ (грец. mythos — розповідь, легенда, mytholpgia — виклад стародавніх переказів) — форма суспільної свідомості, спосіб несвідомо-художнього, образного і фантастичного відображення дійсності, характерний для людей ранніх стадій суспільного розвит­ку і виражений, як правило, в усній народній творчості.

МИСЛЕННЯ — вищий щабель людського пізнання і форма ак­тивного, цілеспрямованого у загальному відображенні дійсності. Воно дає змогу суб'єкту пізнавати суттєві властивості, зв'язки та відно­шення предметів і явищ, які не можуть бути безпосередньо сприй­няті на чуттєвому ступені пізнання.

МОНІЗМ (грец. monas — один, єдиний) — спосіб розгляду, філо­софський принцип, згідно з яким усе існуюче єдине у своїй першоос­нові і має одне джерело походження та існування.

МИСТЕЦТВА ВИДИ:

1. Живопис (малярство) — основний вид образотворчого мистецт­ва, сутність якого полягає у використанні лінії та кольору на площині. Залежно від призначення і масштабу поділяється на монументальний, станковий, декоративний, книжковий. За жанром розрізняють: реліг­ійний, міфологічний, історичний, побутовий, пейзажний, батальний, абст­рактний і натюрморт; за технікою: олія, акварель, темпера, пастель, гуаш, енкаустика, фреска, мозаїка, вітраж, сграфіто, альсекко.

2. Архітектура — мистецтво проектування і спорудження буді­вель, їхніх комплексів, що формують простір середовища життя та діяльності людей; за функціональною ознакою виділяють сакральну і світську; за локалізацією (міську і сільську); за матеріалами (кам'я­ну, дерев'яну і т.п.); за стилями (романський, готичний, бароко і т.п.); історичними епохами (шумерська, вавилонська, давньогрецька і т.п.).

3. Скульптура — вид мистецтва, основним засобом художнього вираження якого є співвідношення обсягових форм в реальному про­сторі. Скульптурні твори є тривимірними композиціями виконаними з різних матеріалів. Виділяють два основних види — кругла скуль­птура і рельєфна (барельєф, горельєф і контррельєф). Залежно від функцій поділяють на архітектурну, сакральну, меморіальну; за жан­ром — фігуративну, анамалістичну, абстрактну, декоративну.

4. Музика — мистецтво організації звуків передусім у часовому відно­шенні, відображення світу у художніх звукових образах. Джерела звуку — людський голос, музичні інструменти, електричні генератори. Еле­менти музичних творів — мелодія, ритм, гармонія, динаміка, алогіка, ар­тикуляція, колористика, форма. Музика може поєднуватись із словом (вокальні та вокально-інструментальні твори), драматичною дією (теат­ральні і кіно твори), танцем і жестом (балет, пантоміма, мюзикл і т.п.).

5. Література — в широкому розумінні — сукупність письмової творчості; залежно від змісту поділяють на художню, наукову, політич­ну, релігійну і т.п.; у вузькому — лише твори художньої писемності. Художня література є одним з різновидів мистецтва, специфіка якого полягає в тому, що її образи створюються за допомогою мови. Залежно від того, які сторони людського життя і як змальовує, література под­іляється на епос, лірику і драму. В їхніх межах можна виділити види, або жанри: в епосі — роман, повість, оповідання і т.п.; в ліриці — пісня, елегія, ода і т.п.; в драмі — трагедія, драма, комедія, водевіль і т.п. Головні літературні напрямки — класицизм, романтизм, сетимен-талізм, критичний та соціалістичний реалізм, неореалізм тощо.

6. Театр — відображення світу в художньо-сценічних образах. Його особливість — це просторово-часове, синтетичне, авторське і виконавське мистецтво. Театр поділяють на драматичний, музичний (опера, балет), музично-драматичний, оперета, театр ляльок, тіней, пан­томіма, одного актора.

7. Кіно — вид мистецтва, що засобами кінотехніки (реєстрації та відтворення рухомого зображення на плівці), оперуючи зображенням і звуком, відтворює світ у художніх та художньо-документальних об­разах. В останні десятиріччя від нього відділилось телемистецтво — відтворення світу засобами, що здатні передавати зображення на ве­ликі відстані. Виділяють художнє (ігрове), документальне, науково-популярне, анімацію. Жанри — мелодрама, пригодницький фільм, ко­медія, кінороман, кінодрама, кінокомедія, вестерн, детектив і тощо.

8. Декоративно-прикладне мистецтво — охоплює собою ряд галузей творчості, що пов'язані із створенням художніх виробів для побуту.

9. Радіомистецтво.

10. Фотомистецтво.

МИСТЕЦТВО — одна з форм суспільної свідомості, специфічний різновид духовно-практичного освоєння людиною світу. З цієї точки зору до мистецтва відносять ряд різновидів людської діяльності — живопис, скульптуру, музику, театр, художню літературу і т.п. —- які об'єднані тому, що вони є специфічними художньо-образними формами відтворення дійсності. В більш широкому значенні поняття мистецтво відносять до будь-якої форми практичної діяльності, яка здійснюється вміло, майстерно, блискуче в технологічному плані, а часто і в естетич­ному сенсі. Багатозначність терміна мистецтво є вираженням історич­ної еволюції естетичної свідомості людства. Форми художньої твор­чості, ремесла і всякого вміння позначались першопочатково одним терміном, як, наприклад, у давніх греків словом "техне" від якого похо­дять сучасне "техніка". В силу розвитку культури стала поступово усвідомлюватись суттєва відмінність форм художньої творчості від інших сфер практичної діяльності і, одночасно, спорідненість усіх сфер мистец­тва з поезією (літературою). Більше того, в 19 ст. остання розглядалась багатьма теоретиками як "вищій різновид мистецтва". Під поняттям "художня творчість" розуміють особливу сферу людської діяльності, в межах якої відбувається відображення дійсності в конкретно чуттєвих образах відповідно до певних естетичних ідеалів. Головною визначаль­ною ознакою художньої творчості є не створення краси задля збуджен­ня естетичного задоволення, а освоєння дійсності, тобто вироблення специфічного духовного змісту і специфічне суспільне функціонування. Мистецтво в широкому сенсі слова, позначаючи високий рівень май­стерності в будь-якій області діяльності, нехудожньої та художньої, тобто досконале виконання певного виду діяльності чи вид роботи, набуває тим самим безпосереднього естетичного сенсу, оскільки мис­тецька діяльність, де б і як вона не проявлялась, стає красивою, естетич­но значимою. Це стосується і діяльності художника-поета, живописця, музиканта, твори якого прекрасні в тій мірі, в якій фіксують високу майстерність їх творця і викликають почуття естетичного захвату.

НАДІЯ — одна з форм сприйняття майбутнього в духовному житті людини, де бажане, потрібне чи необхідне бачиться й очікуєть­ся як реальність, що повинна здійснитись. На відміну від мрії надія сприймає майбутнє не тільки як можливе, але й як належне і необх­ідне. В надії відображаються життєві інтереси, потреби і сподівання особи і суспільства, а також класів і соціальних груп. Зміст надії завжди конкретно-історичний. В межах наукового світогляду віра і надія базуються на знаннях, практичних переконаннях, науковому передбаченні майбутнього перебігу подій.

НЕСВІДОМЕ — у широкій інтерпретації — це сукупність психіч­них станів, актів і процесів, які не представлені у свідомості суб'єкта, не усвідомлюються ним (індивідом і групою людей). У ряді ви­падків тлумачиться як дії людини, які вона здійснює автоматично, не контролюючи своєю свідомістю.

НООСФЕРА (грец. nous — розум і sphaira — сфера) — поняття для позначення тієї частини Землі й навколопланетного простору, яка опинилася під впливом розумної діяльності людини. В ідеалі­стичній інтерпретації — це ідеальна "мисляча" оболонка, що опови­ває земну кулю, яка утворилася внаслідок появи людини як свідомої істоти. У матеріалістичному трактуванні — це "сфера взаємодії при­роди та суспільства, у межах якої розумна людська діяльність стає панівним фактором розвитку". У розумінні В.Вернадського ноосфе­ра є новою і вищою стадією розвитку біосфери, пов'язаною з виник­ненням у ній людства. Пізнаючи закони природи і створюючи нову техніку та технологію, людина справляє вирішальний вплив на про­цеси у земному та навколоземному середовищі її проживання, знач­но змінюючи і перетворюючи його своєю діяльністю.

ОБОВ'ЯЗОК — категорія етики, яка позначає моральну необхідність виникнення якихось обов'язків окремим індивідом чи групою осіб. В уявленнях про обов'язок зосереджені моральні вимоги соціально-куль­турного середовища до суб'єктів суспільного життя.

ОНТОГЕНЕЗ — поняття, що означає індивідуальний розвиток конкретної особи.

ПАМ'ЯТЬ — здатність до відтворення минулого досвіду, одна з головних властивостей нервової системи, що характеризується здатні­стю тривалий час зберігати інформацію про властивості та події зовні­шнього світу та реакціях організму на них і багатократно вводити її до сфери свідомості та поведінки. Здійснюючи зв'язок між минулим ста­ном психіки та дійсним і процесами підготовки майбутніх станів, пам­'ять надає зв'язність та стійкість життєвому досвіду людини, заперечує неперервність існування людського "Я" і виступає таким чином як одна з передумов формування індивідуальності та особистості.

ПЛЮРАЛІЗМ (лат. pluralis — множинний) — концепція і мето­дологічна настанова, відповідно до якої все існуюче складається з автономних сутностей, незалежних і незвідних одне до одного на­чал. Плюралізм як філософська позиція протилежний монізму.

ПОРЯДНІСТЬ — поняття моральної свідомості, що виражає оці­нку іншими людьми поведінки особи та її самооцінку. Категорія виміру вчинків індивіда у його ставленні до норм суспільних норм моралі та поведінки.

ПОЧУТТЯ — в психології особливий вид емоціональних пере­живань, що мають чітко виражений предметний характер і відрізня­ються порівняною стійкістю. Як стійке емоційне ставлення до об'єкта, почуття можуть не збігатися з емоційним ставленням до нього. Почуття мають культурно-історичний характер, суттєва роль в їх формуванні та розвитку належить особливим знаковим системам (соціальна символіка, обряди, ритуальні дії і т.п.).

ПОЛІТИЧНИЙ РЕЖИМ — сукупність способів і методів здійснен­ня політичної влади, яка відображає характер (порядок) взаємовід­носин громадян і держави. Політичний режим визначається також характером формування представницьких установ, органів влади, співвідношенням законодавчої, виконавчої і судової влад, централь­них і місцевих органів, становищем, роллю та умовами діяльності громадських організацій, рухів, партій, правовим статусом особи, си­стемою заборон і допущень, які встановлюються державною владою.

ПОЧУТТЯ — здатність живого організму відчувати, сприймати, відображати зовнішні впливи; психофізичні відчуття, які властиві людині у процесі взаємодії з навколишнім середовищем, а також пси­хічний стан людини. Особливий вид емоційних переживань, що ма­ють конкретну спрямованість, чітко виражений предметний характер.

ПРАВО — сукупність норм, правил поведінки людей і стосунків одне з одним, що підтримуються інститутами влади у державі.

ПРАВОВА ДЕРЖАВА — заснована на верховенстві закону, пова­жання особи і непорушності її прав, свобод і законних інтересів, суверен­на політично-територіальна організація публічної влади всього народу. Це такий тип держави, в якій функціонує режим конституційного прав­ління, існує розвинена і несуперечлива правова система та ефективна судова влада, реальний розподіл влад, їх ефективна взаємодія та взаєм­ний контроль, розвинутий суспільний контроль за політикою і владою.

ПРИРОДА — об'єктивна матеріальна дійсність у всій багатоманіт­ності та єдності її форм. Вона первісно дана, нестворена людиною, пере­дує суспільству та людській життєдіяльності, утворюючи їхню всеза-гальну і необхідну передумову. В цьому розумінні поняття "природа" виступає синонімом понять "світ", "всесвіт", "матерія", "субстанція", "все суще", "універсум". Поняття "природа" формується історично, його зміст збагачується з розвитком суспільної практики та пізнання. Природа в сучасній науці трактується як: 1) сукупність природних умов існуван­ня цивілізації; 2) предмет людської праці, її речовинний матеріал, на якому і за допомогою якого здійснюється практика; 3) об'єктивне ма­теріальне начало в самій людині; 4) матеріальна дійсність, за допомо­гою якої в практиці об'єктивізуються й уречевлюються відносини лю­дей; 5) можливий і дійсний предмет праці та об'єкт пізнання; 6) за гальний і головний об'єкт наукового знання та пізнання; 7) предмет­ний людський світ, в природній речовині якого проявляється матеріал­ізована людська життєдіяльність і т.д. З соціально-екологічної точки зору природа — це сукупність природних умов існування людини.

ПРИЧИННІСТЬ (казуальність) (лат.causa — причина) — гене­тичний зв'язок між об'єктами та явищами матеріального світу. Він полягає в тому, що будь-яке явище виникає з іншого, зникає, перетво­рюючись на інші, а кожна зміна (наслідок) — результат матеріаль­ної взаємодії і має певну причину.

ПРИХИЛЬНІСТЬ — переживання людиною доброзичливого став­лення до інших людей та явищ та форма усвідомлення потреби злаго­ди між людьми. Прояви прихильності завжди тісно пов'язані з такими якостями людини як щирість, мужність, працелюбність, великодушність, доброзичливість, вірність, відданість справі і т.п. Частина культури по­ведінки, має відношення до повсякденних відносин людей. Стимулює здійснення певних вчинків, підвищує соціальну активність.

РІВЕНЬ ЖИТТЯ — узагальнююче поняття, що характеризує ступінь розвитку умов існування людей в тій чи іншій країні, чи регіоні. Характеризується системою показників — сукупного суспільного про­дукту і доходу на душу населення, рівнем зайнятості, освіти, забезпе­чення житлом, товарами та послугами, екологічними умовами.

РОЗУМ — вище начало свідомості, ступінь мислення, який у філософії трактується як здатність на основі знання, отриманого іншим рівнем мислення, розкривати універсальний зв'язок речей і явищ, їхню сутність, процеси розвитку.

СІМ'Я (родина) — група людей (мала соціальна група), пов'яза­на родинними узами (за шлюбом, по крові і т.д.), спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю і взаємодопомогою, що вико­нує певні соціальні функції, зумовлені історично конкретним спосо­бом виробництва. Це соціальний осередок суспільства — економіч­ний і морально-правовий союз людей. Сім'я здійснює функції забез­печення потреб у шлюбі, батьківстві та материнстві, виховання дітей, нагромадження багатства, господарсько-побутові функції і т.д. В історії розвитку сім'ї виділяють три основні типи: груповий шлюб, парний шлюб і моногамна сім'я (одношлюбність).

СКЕПТИЦИЗМ (грец. skeptikos — той, хто розглядає, критикує і skeptomais — сумніваюсь). У філософії — концепція, методологічна настанова, що піддає сумніву можливість пізнання об'єктивної дійсності, отримання об'єктивної істини.

СОВІСТЬ (сумління) — категорія етики, що виражає нерозрив­ний зв'язок моралі й людської особистості, характеризує вищу форму здатності людини до морального самоусвідомлення, самостійного виз­начення для себе моральних обов'язків, самооцінки й самоконтролю здійснюваних вчинків. Як внутрішній моральний суддя, совість уособ­лює нерозривну єдність самоусвідомлення особистості та її емоцій­них переживань (моральних почуттів).

СОЦІАЛЬНА ЕКОЛОГІЯ — це інтегративна наука, що вивчає ос­новні закони та закономірності взаємодії суспільства та природи з метою оптимізації та гармонізації їх взаємодії.

СЕРЕДОВИЩЕ — поняття, що позначає сукупність оточуючих людину суспільних, матеріальних та духовних умов її існування, фор­мування та діяльності. Поділяють на природне і штучне, перша і друга природа, культурне середовище, географічне середовище. Од­ною з найважливіших сфер середовища є соціальне. У вузькому ро­зумінні слова вона включає в себе сім'ю, трудовий, навчальний та ін. Колективи і групи. Соціалізація індивіда.

СОЦІАЛЬНА ВЕРСТВА — проміжна або перехідна група, що формується порівняно самостійно (наприклад, інтелігенція, управлінці, службовці тощо) або є елементом суспільного класу, що характери­зується соціальними ознаками.

СУБСТРАТ (лат. sub — під і stratum — споруда; пізньолат. — substratum — основа, підстилка) — матеріальна основа єдності, одно­рідності різних властивостей окремого та різних предметів, речей. Це сукупність простих матеріальних елементів, які утворюють основу систем об'єктивної дійсності та визначають їхні основні властивості.

СУБСТАНЦІЯ (лат. substantia -сутність, першооснова) — філо­софська категорія для позначення першооснови всього існуючого. Субстанцію розуміють як об'єктивну реальність у єдності всіх її виявів, як граничну, якісно однорідну основу, до якої може бути зведено все багатоманіття форм і виявів реальності.

СУБ'ЄКТ (subjectum — підмет,subjectus — той, що в ос­нові) — філософська категорія для пояснення практичної і пізна­вальної діяльності людини, позначення джерела активності, спрямо­ваної на об'єкт, носія предметної практичної й пізнавальної діяль­ності: окремий індивід, соціальні групи, людство.

СУДЖЕННЯ — думка, вираження розповідним реченням, форма думки, яка стверджує чи заперечує щось стосовно явищ і предметів матеріального та духовного світу, їхніх властивостей, зв' язків і відношень і яка здатна виражати істину або хибне твердження. За фор­мою судження — це зв'язок двох понять, воно виконує роль логічно­го присудка.

ТВОРЧІСТЬ — діяльність, що породжує дещо якісно нове, те, що ніколи не існувало раніше. Розглядається в двох аспектах — психо­логічному і філософському. Психологія творчості досліджує процес, психологічний механізм акту творчості, філософія розглядає питання про сутність творчості, яке по різному ставиться в різні епохи. В античності — творчість пов'язується із кінцевого, тимчасового і змінного буття, а не вічності. В середньовіччі пов'язувалась з Богом як особи­стістю, що вільно творить світ. Творчість виступає як вольовий акт, що викликає буття з небуття. Епоха Відродження асоціює творчість у першу чергу з художньою творчістю. В сучасній філософії творчість є суттю людського життя. Потребує свободи, уяви, фантазії, образного критичного мислення, критичного ставлення до існуючого.

ТІЛЕСНЕ — те, що природно організоване в людині. Тіло — це форма існування тілесного. У людини тілесне підкорене духовному, контролюється і керується ним. Має специфічну, тілесну діяльність, проявляється як зміна навколишньої дійсності. В тілесній діяль­ності людина реалізує своєрідне ставлення до світу, що проявляється в тому, що, маючи якусь потребу, вона створює певну взаємодію між предметами, отримуючи в результаті бажаний продукт.

ТЕЇЗМ (rpen.theos — бог) — релігійна концепція, що визнає існу­вання особистого Бога, що створив світ й управляє ним, існує поза ним і над ним. До теїстичних належать такі релігії, як іудаїзм, хри­стиянство, іслам.

ТЕМПЕРАМЕНТ ^aT. ternperamentum — відповідне співвідношен­ня частин) — сукупність індивідуальних динамічних особливостей психіки людини, тобто темпу, ритму та інтенсивності окремих псих­ічних процесів і станів. Темперамент виявляється у силі почуттів, швидкості їхнього проходження й ступеня стійкості. В основі тем­пераменту лежать типи нервової діяльності, характеристика індиві­да з точки зору динамічних особливостей його психічної діяльності, тобто темпу, ритму, інтенсивності окремих психічних процесів та станів. У структурі темпераменту можна виділити три головних ком­поненти: загальну активність індивіда, її рухові прояви та його емоційність. Кант у роботі "Антропологія" виділив 4 основних види темпераменту — сангвінічний, що вирізняється швидкою зміною емоцій при їх малій силі та глибині; холеричний — запальністю, поривчастістю вчинків; меланхолічний — глибиною і тривалістю переживань; флегматичний — повільністю, спокоєм, слабістю зовнішніх проявів почуттів. Темперамент задається природою.

ТЕОРІЯ (грец. theoria — розгляд, вивчення) — система узагаль­неного знання, практичної і пізнавальної діяльності людей, комп­лекс поглядів та ідей, що пояснюють ті чи інші сторони дійсності, властиві їй закономірності. Це вища форма систематизації та орган­ізації наукового знання, що створює цілісне уявлення про сутність певних об'єктів та процесів дійсності.

ТОТАЛІТАРИЗМ (від лат. totalis — цілий, повний) — тип пол­ітичного режиму, для якого найхарактернішою ознакою є повний (тотальний) контроль за всіма основними сферами життєдіяльності суспільства, монополізація всієї влади в руках однієї політичної партії, яка, в свою чергу, перебуває під повним контролем свого лідера (вождя, фюрера), однопартійність, заборона на демократичних організацій, фактична ліквідація конституційних прав та свобод, репресії проти опозиційних сил, монополія на інформацію та мілітаризація суспіль­ного життя, знищення громадянського суспільства.

ФАТАЛІЗМ (лат. fatalis — вирішальний, fatum — доля) — філо­софська чи релігійна концепція, згідно з якою світовий процес, кожна подія, життя й дії людини визначені вищими силами, волею Божою, дією законів природи; вільний вибір і випадковість заперечуються.

ФІЛОГЕНЕЗ — поняття, що означає процес історичного розвитку виду організмів.

ФОРМА ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ — організація верховної державної влади, порядок утворення її органів та їх взаємовідносин з населенням. Основні форми державного правління — монархія та республіка.

ФОРМА ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ — територіально-організацій­на структура держави, яка встановлює порядок поділу держави на частини та відносини між центральними та місцевими органами влади.

ХАРАКТЕР — сукупність стійких психічних особливостей лю­дини, що виявляються в окремих актах і станах її душевного (псих­ічного) життя, у її звичках, емоційному реагуванні, складі розуму, рисах поведінки. Цілісний, стійкий індивідуальний склад душевного життя людини, що проявляється в окремих актах і станах його психічного життя, а також у манерах, звичках, складі ума та прита­манному людині колі емоційного життя. Характер людини виступає як основа її поведінки і є предметом вивчення характерології. За типологією Юнга виділяються екстравертний та інтравертний типи характеру, що відрізняються перевагою направленості (установкою) на зовнішній об'єкт чи на внутрішній світ думок та переживань.

ЦІЛЬ (мета) — один із суттєвих елементів людського способу існування; ідеальне, мислене передбачення людиною результату своєї діяльності і шляхів його досягнення за допомогою певних засобів.

ЦІННІСТЬ — поняття, що широко вживається у філософській та соціологічній літературі для позначення людського, соціального та культурного значення певних явищ дійсності. По суті, вся бага­томанітність предметів людської діяльності, суспільних відносин і включених до їхнього кола природних явищ може виступати як "предметні цінності", як об'єкти ціннісного ставлення, тобто оціню­ватись у плані добра і зла, істини чи неістини, прекрасного чи по­творного, допустимого чи забороненого, справедливого чи несправед­ливого тощо. Способи та критерії, на основі яких здійснюються самі процедури оцінювання існуючих явищ, закріплюються в суспільній свідомості і культурі як "суб'єктні цінності" (установки й оцінки, імперативи і заборони, цілі і проекти, висловлені у формі норматив­них уявлень), виступаючи орієнтирами людської діяльності. В струк­турі людської діяльності ціннісні аспекти взаємопов'язані з пізна­вальними та вольовими; в самих ціннісних категоріях висловлені граничні орієнтації знань, інтересів та пріоритетів різних соціальних груп та особистостей. Цінності бувають особистісними, груповими, суспільними. Кожна історична форма організації суспільства може характеризуватись власним набором та ієрархією цінностей.

ЧЕСТЬ — поняття моральної свідомості і категорія етики. Близь­ке за змістом до поняття гідність. Категорія "честь" заснована не на ідеї рівності всіх людей, а рівності всередині певної соціальної групи (стану, касти, класу, нації).

ЩАСТЯ — головним чином, поняття моральної свідомості, яке означає стан максимального задоволення й насолоди своїм існуван­ням, повнотою, гармонією й осмисленістю свого буття, реалізацією свого призначення.

ЛІТЕРАТУРА

1. Арцішевський РА. Світ і людина. Проб, підруч. для 8— 9 кл. — К.: Освіта, 1992.

2. Вілков В.Ю., Салтовський О.І. Людина і світ. — К., 2001.

3. Людина і світ: виданняя друге, доповнене та перероблене. Навч. посібник / В.Ю. Вілков, В.М.Ніколаєвський, В.В.Омель-ченко, О.І.Салтовський. — X., 2003.

4. Діденко В.Ф., Кондрашова-Діденко В.І. Людина і світ. — К.,1995.

5. Людина і світ: Підручник / Л.В.Губерсъкий, В.Г.Кремень, А.О.Приятельчук та ін.; Голов. Ред. Л.В.Губерський. — К., 2001.

6. Короткий політологічний словник. — К., 1991.

7. Основи економічної теорії / Г.Н.Климко, В.П.Нестеренко та ін./ — К., 1994.

8. Філософський енциклопедичний словник. — К., 2002.

9. Філософський словник соціальних термінів. — X., 2002.

Дата добавления: 2015-03-29