Заняття 1. Суть процесу виховання

Заняття 4. Педагогічна майстерність

Заняття 3. Система освіти в Україні

Завдання для самостійної роботи

1. Користуючись навчальними посібниками з вікової фізіології, дитячої та педагогічної психології, випишіть особливості анатомо-фізіологічного і психічного розвитку дітей молодшого, середнього і старшого шкільного віку (в ліву колонку) та педагогічні вимоги до врахування кожної особливості у навчально-виховному процесі.

Теоретичні питання

1. Поняття системи освіти і виховання.

2. Принципи системи освіти в Україні.

3. Структура системи освіти в Україні.

4. Порівняння систем освіти в різних країнах.

Література

1. Закон України "Про освіту". – К., 2014. Ст. 3, 6, 28-30, 33-44, 47-49. (Законспектувати.)

Завдання для самостійної роботи

1. Підготувати повідомлення про середній загальноосвітній навчально-виховний заклад нового типу (гімназія, ліцей, колегіум – один на вибір).

Теоретичні питання

1. Професіограма педагога.

2. Суть поняття "педагогічна майстерність".

3. Характеристика елементів педагогічної майстерності: гуманістична спрямованість особистості вчителя; професійні знання; педагогічні здібності; педагогічна техніка.

4. Визначення поняття "педагогічна майстерність" в працях А.С.Макаренка.

5. В.О.Сухомлинський про професію вчителя як людинознавство; його поради молодим учителям.

Література

1. Макаренко А.С. Некоторые выводы из моего педагогического опыта // Педагогические сочинения: В 8-ми т. – Т.4. – С.235-236, 243-247.

2. Макаренко А.С. О моем опыте // Там же. – Т.4. – С. 260-266.

3. Сухомлинський В.О. Сто порад учителеві // Вибрані педагогічні твори: В 5-ти т. – Т.2. – Поради 1, 37.

Практичні завдання

1. Підготувати виступ тривалістю 3 хвилини на тему "Я і педагогічна професія".

2. За допомогою графічних символів зобразити своє уявлення про ідеального педагога та свій сьогоднішній стан готовності до педагогічної діяльності (на окремих аркушах), пояснивши, чому таке зображення.

Змістовний модуль ІІ. ТЕОРІЯ ТА МЕТОДИКА ВИХОВАННЯ

Теоретичні питання

1. Суть процесу виховання. Національне виховання.

2. Компоненти процесу виховання.

3. Основні етапи формування особистості. Основні етапи виховної діяльності.

4. Діалектика виховного процесу. Рушійні сила процесу виховання.

5. Своєрідність виховного процесу.

6. Принципи виховання.

7. Концепції виховання.

Література

1. Концепція національного виховання // Початкова школа. – 1995. – № 2. – П. 1,2. (Законспектувати.)

2. Омеляненко В.Л. та ін. Педагогіка. – Ч.ІІ. – С. 5-7.

Практичні завдання

1. Навести приклад ситуації для дії рушійної сили процесу виховання.

2. Виконати завдання:

2.1.1.

Наукова методологія кожної науки і практики, яку вона обслуговує, розкривається через специфічні відносно самостійні підходи або принципи. У педагогіці – це особистісний, діяльнісний, полісуб’єктний, культурологічний, етнопедагогічний, антропологічний підходи, які і становлять собою її методологічні принципи.

Особистісний підхід у педагогіці утверджує ставлення до людини як до найвищої цінності; уявлення про соціальну, діяльнісну і творчу сутність людини як особистості. Визнання людини як продукту суспільно-історичного розвитку і носія культури не допускає зведення особистості до речі серед речей, до гвинтика у машині. Особистісний підхід означає орієнтацію при конструюванні і здійсненні виховного процесу на людину як мету, суб’єкт, результат і головний критерій його ефективності. Він настійно вимагає визнання унікальності людини, її інтелектуальної і моральної свободи, права на повагу.

Діяльнісний підхід. Встановлено, що діяльність – основа, засіб і вирішальна умова розвитку особистості. Цей факт зумовлює необхідність реалізації у педагогічному дослідженні та практиці виховання ціннісного ставлення до людини, тісного взаємозв’язку діяльнісного з особистісним.

Полісуб’єктний (діалогічний) підхід випливає з того, що сутність людини значно багатша, різносторонніша і складніша, ніж її діяльність. Особистість набуває свого людського, гуманістичного змісту у спілкуванні з іншими. Тому особистість розглядається як система характерних для неї відношень, як носій взаємовідносин і взаємодій соціальної групи. Діалогічний підхід в єдності з особистісним і діяльнісним становить сутність гуманістичної педагогіки.

Культурологічний підхід як конкретно-наукова методологія пізнання і перетворення педагогічної реальності має за свою основу аксіологію – вчення про цінності та ціннісну структуру світу. Культурологічний підхід зумовлений об’єктивним зв’язком людини з культурою як системою цінностей. Людина містить у собі частину культури. Вона не тільки розвивається на основі освоєної нею культури, а й вносить у неї дещо принципово нове, тобто вона стає творцем нових елементів культури. У зв’язку з цим освоєння культури як системи цінностей являє собою, по-перше, розвиток самої людини і, по-друге, становлення її як творчої особистості.

Етнопедагогічний підхід. Дитина може жити і навчається в конкретному соціокультурному середовищі, належить до певного етносу. Виховання з опорою на національні традиції народу, його культуру, національно-естетичну обрядовість, звичаї, звички – умова реалізації етнопедагогічного підходу у проектуванні та організації виховного процесу.

Антропологічний підхід вперше розробив і обґрунтував К.Ушинський. У його розумінні – це системне використання даних усіх наук про людину та їх врахування при побудові та здійсненні виховного процесу.

(Столяренко О. Філософсько-педагогічний зміст формування ціннісного ставлення до людини // Рідна школа. – 2001. – № 3. – С.18-19.)

1. Спираючись на запропоновані методологічні підходи сформулюйте по 2-3 правила щодо організації виховного процесу.

2. Покажіть наслідки порушення цих принципів.

2.1.2.

Палтишев М.М., вчитель-новатор, так характеризує вчителя:

"Так, хто ж такий вчитель? Майстер!

Учитель – це лікар, лікар-психолог, лікар-діагност…

Учитель – це екстрасенс…

Учитель – це священнослужитель…

Учитель – це дослідник…

Учитель – це громадянин…

Учитель – це філософ…

Учитель – це режисер…

Учитель – це керівник…

Учитель – це інтелігент…

Учитель – це чорнороб…"

(Палтышев Н.Н. Педагогическое мастерство и пути его постижения. (В поисках практико-ориентированных дидактических подходов). – Одесса, 2000. – С. 5-6.)

1. Поясніть твердження вчителя-новатора с погляду компонентів процесу виховання.

2. Продовжте кожне речення, починаючи зі слів "тому що". Порівняйте своє продовження із продовженням М.М.Палтишева, яке подане в кінці цієї теми.

2.1.3.

Педагогічна взаємодія ґрунтується на взаєморозумінні педагога та вихованця, спільності інтересів і прагнень; взаємодії мотивів, цілей, ціннісних орієнтацій, які віддзеркалюють різні рівні потреб її суб’єктів; передбачає не лише особистісний (психологічний) контакт, де духовне розкриття себе іншому, засвоєння його цінностей, прилучення до його внутрішнього світу поєднується з усвідомленням своєї унікальності, відмінності від партнера, з набуттям внутрішньої цілісної незалежності.

Педагогічна взаємодія має дворівневий характер. Вона виявляється в тому, що взаємодія вчителя і учня може здійснюватись як на суб’єкт-об’єктному рівні (імперативні й маніпулятивні впливи вчителя та учня, наприклад, під час дисциплінування поведінки школярів), так і на суб’єкт-суб’єктному (діалогічне спілкування вчителя й учня як двох рівноправних особистостей). Тільки в умовах діалогу в учня можуть найуспішніше виникати особистісні смисли, засвоюватися загальнолюдські цінності, розвиватися оцінні здібності. Між ними немає смислового бар’єру – вони йдуть назустріч, відкриваючись один одному.

(Галян І.М. Оцінні ставлення у педагогічній взаємодії // Початкова школа. – 1996. – № 3. – С.14.)

1. Розкрийте суть підкреслених словосполучень.

2. Проаналізуйте суть процесу виховання, спираючись на запропоноване твердження.

3. Доведіть істинність чи хибність твердження, що "Тільки в умовах діалогу в учня можуть найуспішніше виникати особистісні смисли, завоюватися загальнолюдські цінності, розвиватися оцінні здібності".

2.1.4.

Ти мене, взагалі, чуєш?

Карін Болте Переклала з німецької Олена Бурда

Мати кричить:	Петер думає:
Ну подивись на свої штанці – там знову дірка!	Господи! Скільки галасу через якусь дірку! Вона ж зовсім маленька. Чому мама завжди все бачить?
Хіба я тобі не казала, що з одягом треба поводитись обережніше?	Я був обережним, але саме ту гілку я не помітив.
Ти що гадаєш, твій батько заробляє гроші уві сні? Ти вже треті штани подер!	А якби на мені були джинси, цього б не сталося!
Наступного разу, коли батько, Ханна і я кудись підемо, ти залишишся вдома.	Чудово! Тоді я зможу залишитись тут, нікуди не піду, а тільки робитиму дірки в штанях.
Я тебе не візьму, бо мені соромно перед людьми за твій розбишацький вигляд.	Яке їм діло, цим людям! Мені байдуже, що вони кажуть!
А тобі все байдуже! І не роби такого обличчя, бо зараз підеш до своєї кімнати!	А що мені робити з обличчям, коли воно в мене тільки одне?! Та краще бути серед німих стін, аніж серед цього галасу!
Взагалі, мені треба поговорити з батьком – нам з тобою давно потрібно змінити тон.	Це вона каже кожного разу, коли щось трапляється.
Коли з тобою розмовляють спокійно, ти цього не розумієш.	Зі мною ніхто і ніколи не розмовляє спокійно, всі тільки репетують,,.
От бери приклад з Ханни. Вона ніколи нічого не рве і не псує…	Чому це я маю брати приклад з якоїсь кози, що навіть не бачила дірки…
Ти мене, взагалі, чуєш?	Що?

(Пізнайко. – 2001. – № 5. – С.6.)

1. Визначте, які специфічні особливості процесу виховання ілюструє цей текст.

2. Визначте можливі причину і наслідки таких думок дитини.

Завдання для самостійної роботи

1. Ознайомитися із Національною доктриною розвитку освіти в Україні, виділити пріоритетні напрями та шляхи реформування виховання.

Дата добавления: 2015-03-31