Симптоми правця

Інкубаційний період правця може становити від кількох днів до місяця. Іноді захворювання починається з продромальних явищ (напруга і тремор м'язів в області проникнення інфекції, головний біль, пітливість, дратівливість), але, як правило, першою ознакою правця є біль тупого, що тягне характеру в місці попадання в організм збудника, навіть якщо рана повністю загоїлася. Потім розвиваються характерні симптоми правця: тризм (судорожне скорочення і напруга жувальної мускулатури, що утрудняє відривання рота), дисфагія (утруднення ковтання), ригідність потиличних м'язів (не супроводжується другий менінгеальними симптомами), «сардонічна посмішка» (специфічне напруження мімічної мускулатури: наморщений лоб, звужені Очні щілини, губи розтягнуті, куточки рота опущені).

Поєднання тризму, дисфагії, «сардонічною усмішки» та напруженості потиличних м'язів є специфічним Виключно для правця симптомокомплексом.

Розпал захворювання характеризується тонічними, досить болючими судомами м'язів тулуба і кінцівок. Напруга мускулатури стає постійним (навіть у сні). На третій-четвертий день захворювання відбувається здерев'яніння м'язів черевної стінки, рух в кінцівках обмежене (ноги витягнуті), дихання прискорене, набуває поверхневий характер за рахунок спазму міжреберних м'язів і діафрагми. Дефекації і сечовипускання утруднені, що також пов'язано з напругою м'язів тазового дна, кишечника і сечовивідних шляхів.

В результаті тотального хворобливого напруги м'язів спини розвивається опістотонус: хворий вигинається в положенні на спині з закинутою головою, поперек вигинається таким чином, що між нею і постіллю можна просунуть руку.

Діагностика правця

Клінічна картина правця досить специфічна для постановки діагнозу. Дослідженню на предмет виявлення збудника можуть піддаватися матеріали розтину трупа, перев'язувальний та шовний матеріал, змиви з хірургічного інструментарію, пил, грунт, повітря.

Виділення збудника зазвичай можливо з місця попадання інфекції (зіскрібки або відокремлюване в місці пошкодження шкіри). Іноді виникає необхідність мазків з носа і слизової глотки, піхви і матки (при післяпологовому або послеабортной правці).

Досліджуючи отриманий біологічний матеріал, виробляють виділення правцевого екзотоксину і біологічну пробу на мишах.

Лікування правця

Етіологічне лікування має на увазі максимально раннє ведення внутрішньом'язово протиправцевої сироватки або специфічного імуноглобуліну, після Попередньо виробленого тесту на чутливість.

Симптоматичне лікування полягає у застосуванні міорелаксантів, нейролептиків, наркотичних та седативних препаратів. Зокрема, останнім часом широке застосування знайшов діазепам, Який при важкому перебігу призначають внутрішньовенно.

Хороший ефект надає суміш аміназину з промедолом і димедролом (іноді з додавання розчину скополаміну гідроброміду). Крім того застосовують барбітурати, седуксен, оксибутират натрію. При тяжкому перебігу – фентаніл, дроперидол, периферичні міорелаксанти курареподібних дією (панкуроній, d-тубокурарин), а при лабільний нервовій системі – а-і?-Блокатори.

Профілактика правця

Заходи неспецифічної профілактики правця увазі дотримання санітарно-гігієнічних норм у побуті (особливо в лікувально-профілактичних установах), зниженні травматизму. Індивідуальна профілактика включає ретельну дезинфекційну обробку травм і своєчасне звернення до лікаря для здійснення специфічної профілактики при забрудненням ран, саден і пр.

47. Лептоспіроз. Етіологія. Епідеміологія. Патогенез. Клінічна картина. Діагностика. Лабораторна діагностика. Лікування. Профілактика.

Лептоспіроз – гостра інфекційна хвороба з групи зоонозів, що перебігає із гарячкою, загальною інтоксикацією, ураженням нирок, печінки, серцево-судинної та нервової систем, геморагічним синдромом.

Етіологія
Хворобу спричинюють патогенні лептоспіри L. interrogans, яких за антигенною структурою налічується понад 200 серологічних варіантів, об'єднаних у 25 серогруп. Основне значення в патології людини мають серовари icterohaemorrhagiae, grippotyphosa, hebdomadis, canicola, pomona та ін.

Епідеміологія
Резервуаром збудника лептоспірозу є дикі гризуни (щури, миші), свійські (свині, велика рогата худоба, собаки) і промислові (лисиці, песці) тварини, які виділяють лептоспір у довкілля з сечею. Основним носієм серогрупи grіppotyphosa в Україні є звичайні полівки, pomona – польові миші, icterohaemorrhagіae – сірі щури.
Хвора людина не становить небезпеки щодо зараження інших людей. Пряма передача інфекції від людини можлива лише в разі вродженої інфекції та вигодовуванні дитини грудним молоком.
Механізм передачі збудника – аліментарний або контактний. Зараження відбувається під час вживання контамінованої води і харчів, купання, риболовлі, догляду за хворими тваринами, укусу гризуном. До групи ризику належать тваринники, меліоратори, працівники м'ясокомбінатів, робітники очисних споруд і каналізації, мисливці, рибалки, шахтарі.

Клініка
Інкубаційний період триває від 1 до 20 діб, частіше – 7-14 діб.
Для лептоспірозу характерний поліморфізм клінічних проявів. Симптоматика захворювань, спричинених різними сероварами лептоспір, суттєво не відрізняється. При лептоспірозі характерними вважають ураження печінки, нирок і судин.
Початок захворювання гострий, часто раптовий (хворі можуть зазначити навіть годину), з трясучим ознобом, гарячкою (підвищення температури тіла до 39-40 °С і вище), вираженими симптомами інтоксикації: загальною слабкістю, сильним головним болем, запамороченням, нудотою, блюванням; можливі збудження, марення, непритомний стан. Для лептоспірозу характерні міалгії, що тривають 8-10 діб, особливо в литкових м'язах, стегнах, попереку, дещо рідше виникають у м'язах спини, грудей, живота як під час рухів, так і в спокої. Біль у животі може симулювати картину гострого хірургічного захворювання. У частини хворих одночасно з'являються й артралгії. Часом міалгії відсутні.
При огляді хворого звертають на себе увагу гіперемія й одутлість обличчя, почервонілі («кролячі») очі, ін'єкція судин склер, гіперемія кон'юнктив, герпетичні висипання на губах, крилах носа. У дітей на відміну від дорослих досить часто спостерігається катар верхніх дихальних шляхів, бронхіт. Шкіра на дотик волога, виражена пітливість. У частини хворих збільшуються регіонарні лімфатичні вузли.

Діагностика
У перші дні хвороби діагноз можна підтвердити виявленням лептоспір при мікроскопії у темному полі крові (під час гарячки), сечі (з 6-7-го днів), у лікворі (за наявності ознак менінгіту). Проводять мікроскопію цитратної крові або осаду сечі, одержаної центрифугуванням.

Лікування
При встановленні діагнозу лептоспірозу обов'язкова госпіталізація в інфекційне відділення, за необхідності невідкладна допомога надається у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії. Режим ліжковий, дієта № 5 або 7.
Як етіотропні засоби призначають антибіотики пеніцилінового ряду: бензилпеніцилін 3-12 млн ОД/добу, за наявності гнійного менінгіту – до 20 млн ОД; при розвитку інфекційно-токсичного шоку або токсичного набряку легень перші 3-5 ін'єкцій роблять у половинній дозі (для запобігання реакції Яриша-Герксгеймера) з подальшим її збільшенням до призначеної добової. За відсутності позитивного ефекту від базисної терапії призначають ампіцилін, ампіокс, цефалоспорини, фторхінолони. Застосування препаратів тетрациклінового ряду недоречно через їх токсичний вплив і сприяння холестазу. Лікування антибіотиками проводять протягом усього гарячкового періоду й наступні 2-3 дні нормальної температури.

Показана специфічна терапія за допомогою донорського протилептоспірозного імуноглобуліну внутрішньом'язово або донорського полівалентного імуноглобуліну для внутрішньовенного введення, краще до появи власних антитіл; у тяжких випадках його ін'єкції повторюють 1-2 рази. Специфічну терапію завжди комбінують із антибіотиками. На сьогодні протилептоспірозний імуноглобулін із сироватки крові волів не застосовують через чужорідність препарату, що може зумовити алергічні реакції, зокрема й анафілактичний шок.

48. Чума. Етіологія. Епідеміологія. Природні вогнища інфекції. Клінічна картина. Ускладнення. Особливості догляду, лабораторна діагностика. Особиста безпека медперсоналу під час роботи з хворим на карантинну інфекцію. Лікування. Догляд. Профілактика. Заходи в осередку.
Чума являє собою гостре інфекційне захворювання, що передається переважно по трансмиссивного механізму, що виявляється запаленням лімфовузлів, легенів, інших органів, що мають серозно-геморагічний характер, або перебігає в септичній формі. Чума належить до групи особливо небезпечних інфекцій.

Дата добавления: 2015-04-23