Симптоми чуми

Характеристика збудника

Yersinia pestis являє собою нерухому факультативно-анаеробну грамнегативну паличкоподібну бактерії з роду ентеробактерій. Чумна паличка може тривало зберігати життєздатність у виділеннях хворих людей, трупах (в бубонної гної іерсіній живуть до 20-30 днів, в трупах людей і полеглих тварин – до 60 днів), переносить заморожування. До факторів зовнішнього середовища (сонячні промені, Атмосферний кисень, нагрівання, зміна кислотності середовища, дезінфекція) ця бактерії досить чутлива.

Резервуар і джерело чуми – дикі гризуни (бабаків, полевку, Піщанка, Пищуха). У різних природних вогнищах резервуаром можуть служить різні види гризунів, у міських умовах – переважно пацюки.

Резистентні до людської чумі собаки можуть служить джерелом збудника для бліх.

Інкубаційний період чуми в середньому Займає близько 3-6 діб (максимально до 9 днів). При масових епідемії або в разі генералізованих форм Інкубаційний період може скорочуватися до одного – двох днів.

Початок захворювання гострий, характеризується Швидкими розвитком лихоманки, що супроводжується приголомшливим ознобом, вираженим інтоксикаційним синдромом.

Хворі можуть скаржитися на біль у м'язах, суглобах, крижової області. З'являється блювота (часто – з кров'ю), спрага (болісна). З перших же годин хворі перебувають у збудженому стані, можуть відзначатися розлади сприйняття (марення, галюцинації). Порушується координація, втрачається виразність мови. Помітно рідше виникають млявість і апатія, хворі слабшають аж до неможливості піднятися з ліжка.

Особа хворих одутле, гиперемировано, склери ін'єктовані. При важкому перебігу відзначаються геморагічні висипання. Характерною ознакою чуми є «крейдяної мова» – сухий, потовщений, густо вкриті яскравим білим нальотом. Фізикальне обстеження показує виражену тахікардію, прогресуючу артеріальну гіпотензію, задишку і олігурію (аж до анурії).

У початковий період чуми ця симптоматична картина відзначається при всіх клінічних формах чуми.

Діагностика чуми

Через особливу небезпеку інфекції і вкрай високої сприйнятливості до мікроорганіз, виділення збудника проводиться в умовах спеціально обладнаних лабораторій. Забір матеріалу виробляють з бубонов, карбункулів, виразок, харкотиння і слизу з ротоглотки. Можливе виділення збудника з крові. Специфічну бактеріологічну діагностику проводять для підтвердження клінічного діагнозу, або, при тривалої інтенсивної лихоманці в хворих, в епідеміологічних вогнищі.

Серологічна діагностика чуми може проводитися за допомогою РНГА, ІФА, РНАТ, РНАГ і РТПГА.

Лікування чуми

Лікування проводиться в спеціалізованих інфекційних відділеннях стаціонару, в умовах суворої ізоляції.

Етіотропна терапія проводиться антибактеріальними засобами у відповідність з клінічною формою захворювання. Тривалість курсу Займає 7-10 днів.

При шкірній формі призначають тримоксазол, при бубонної – внутрішньовенно Левоміцетин з стрептоміцином. Можна також застосовувати антибіотики тетрациклінового ряду. Тетрацикліном або доксицикліном доповнюється комплекс левоміцетину з стрептоміцином при чумної пневмонії та сепсису.

Профілактика чуми

В даний час в розвинених країнах інфекція практично відсутня, тому основні профілактичні заходи спрямовані на виключення завезення збудника з епідеміологічних небезпечних регіонів і санації природних вогнищ.

49. Туляремія. Етіологія. Резервуари інфекції в природі та шляхи зараження людини. Клінічна картина. Загальна профілактика. Щеплення проти туляремії. Заходи в осередку.

Туляремія - зоонозна інфекція, яка характеризується інтоксикацією, лихоманкою, ураженням лімфатичних вузлів.

Етіологія

Збудник хвороби - туляремійна паличка — Francisella tularensis відноситься до родини Francisellaceae, роду Francisella. Це дрібна грамнегативна поліморфна переважно кокоподібна, рідше паличкоподібна бактерія, нерухома, спор не утворює.

Епідеміологія

Резервуаром інфекції в природі є більше ніж 80 видів тварин, але не всі вони відіграють важливу роль в її розповсюдженні. Основним джерелом служать гризуни: водяні щури, миші, полівки, піщанки, зайці, ондатри та інші.^[1] Заражатися можуть вівці, корови, коні, верблюди. Збудник тривалий час зберігається у крові та тканинах заражених гризунів, виділяється з їхнєю сечою. Людина заражується при контакті із зараженим гризуном. Крім того, зараження може відбутися при питті сирої води з невеликих водоймищ, у які із сечою гризунів проникли бактерії, споживанні зараженої їжі, потраплянні у верхні дихальні шляхи та на кон'юнктиви людини пилових частинок разом із бактеріями туляремії при обмолоті інфікованого хліба. Зрідка хвороба може викликатися при укусі сліпнів, мух-жигалок, деяких видів кліщів, інфікованих від гризунів. Існує сезонність захворювання туляремією - у залежності від способа зараження (наприклад, навесні серед мисливців).

Дата добавления: 2015-04-23