Контракти

Вербальні

- Стипулящя

- Обіцяння приданого

- Обіцяння послуг патрону вільновідпущенником

- Інші найдавнішіусні договори

Літеральні

- Прибутково-видаткові книги

- Синграфи

- Хірографи

Реальні

- Позика

- Позичка

- Схову

- Застава

Консенсуальні

- Купівля-продаж

- Доручення

- Товариство

- Найм (Речей, Послуг, Роботи)

Безіменні

1. Do, ut des - я пе­редаю тобі, щоб ти дав мені.

2. Do, ut facias - я даю тобі, щоб ти зробив мені.

3. Facio, ut des - я зроблю тобі, щоб ти мені дав.

4. Facio, ut facias - я зроблю тобі, щоб ти зробив мені.

- Міна

- Оціночний договір

54.Умови дійсності цивільних договорів.

Не кожна угода була договором. Юридичну чинність вона набувала лише за умови дотримання встановлених обов'яз­кових вимог: законності договору, свободне волевиявлення сторін, право- і дієздатності сторін, форми волевиявлення, визначення предмета договору, реального виконання дій. що становлять предмет договору. При недотриманні хоча б однієї з цих вимог договір міг бути визнаний недійсним.

Законність договору. Зміст договору, що укладався, мав відповідати вимогам чинного законодавства, не суперечити його приписам. Вимога законності договору тлумачилась

Свободне волевиявлення сторін. Воля сторін виражається в їхній згоді прийняти на себе певні обов'язки за договором

Вона має бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

воля укласти договір повинна бути виражена зовні в певній об'єктивній формі - волевиявленням. Форми його можуть бути різноманітні, проте достатньо чіткими, зрозумі­лими, здатними для сприйняття іншими. Воля може виявля­тися усно, письмово, певною поведінкою, жестом, мімікою, а в деяких випадках навіть мовчанням або за допомогою так званих конклюдентних дій.

Неправильне уявлення однієї сторони в договорі про ви­явлену зовні волю іншої сторони, яка спонукала останню на певне волевиявлення, називається помилкою - error.

Розрізнялися помилки істотні та неістотні. До істотних належали помилки: а) в характері правочину (error in negotio); б) у предметі (error in corpore); в) особистості контрагента (error in persona)

Помилка в мотивах укладення договору вважалася неістот­ною і оспорювання договору в таких випадках не допускало­ся.

Волевиявлення сторін повинно бути абсолютно свобод-ним і усвідомленим. Вираження волі, яка настала внаслідок обману, насильства чи примусу, вважалося ушкодженим.

Обман - dolus - навмисне введення в оману контрагента з метою спонукання до волевиявлення на шкоду власним майно­вим інтересам.

Право- і дієздатність сторін. Само по собі волевиявлення (вільне, усвідомлене, не стиснене) договору ще не породжу­вало.

Свободне во­левиявлення можливе тільки при наявності право- і дієздат­ності як фізичних, так і юридичних осіб.

Форма волевиявлення - укладення договорів у формі, що приписувалась законом. Недотримання її призводило до недійсності договору. Це манципація, стипуляція, деякі пись­мові договори.

Визначення предмета договору. Договір має мати чітку ви­значеність. І все римське право поділяло зобов'язання на визначені та невизначені. У визначених предмет визнавався ясно і чітко, не викликаючи сумнівів; у невизначених - предмет окреслювався загальними ознаками.

Реальна можливість виконання дій, що становлять предмет договору. Договір вважався дійсним, якщо його можна було виконати: нема зобов'язання, якщо його предмет неможли­вий - impossibilium nulla obligatio est. Неможливість дії може бути фізичною, юридичною і моральною.

55.Зміст цивільно-правового договору.

Зміст будь-якого зобов'язання, і передусім договірного, визначений відомою тріадою юриста Павла: dare, facere, pra-estare (dare - в розумінні передати право власності на яку-небудь річ однією особою іншій; facere - «зробити», тобто виконати певні дії або утриматися від здійснення певних дій; praestare - «надати» річ в тимчасове користування або надати певні послуги). Зміст зобов'язання (договору) визна­чає відповідні права й обов'язки сторін: якщо сторони до­мовилися про здійснення будь-якого діяння, то у другої сто­рони виникає право вимагати його виконання, а перша має його виконати.

Крім зазначених елементів, зміст договору включав в себе й інші. їх поділяли на три види: істотні (необхідні), зви­чайні та випадкові. Істотними були такі, без яких договір взагалі не міг існувати (наприклад, у договорі купівлі-продажу - товар, ціна).

Разом з тим у договір могли включатися і елементи, без яких він не втрачав юридичного значення. Такі елементи змісту договору називалися звичайними. Крім них, за бажанням сторін у договір можна було включити елементи, які не були для нього необхідними і звичайними. їх називали випадко­вими (умови, строки)

Якщо настання чинності договору зумовлено на­станням цієї події, то така умова називається відкладальною або суспензивною.

Якщо ж чинність договору продовжується до настання зу­мовленої події, то така умова називається відміняльною, або резолютивною.

Строки (як і умови) поділяються на відкладальні та відмтяльні.

Договори, не обтяжені умовами і строками, називалися чистими

Умова не повинна протирічити закону, добрим звичаям і бути можливою до виконання.

Мета договору. Найближча мета, задля якої укладається договір, називається каузою.

Договори, в яких мету (каузу) можна легко ви­значити, називаються каузальними.

Проте не в усіх договорах кауза помітна. Є договори, сто­рони в яких чомусь приховують мету, заради якої укладають договір (наприклад, стипуляція). Такі договори ніби абстра­говані від своєї мети і називаються абстрактними.

56.Порядок укладення договору. Представництво.

Договір - contractus - походить від лат. contrahere, бук­вально стягувати, тобто зводити в одне волю сторін. Це суміщення волі сторін і призводить до укладення договору.

Він починається з оголошення стороною, що бажає вступити в договірні відносини, про свій намір укласти відповідну угоду для досягненя відповідної мети. Таке оголошення пропозиції укласти договір називається офер­тою - propositio

Оферта могла бути виражена в будь-якій формі і в будь-який спосіб, проте так, щоб вона була доведена до певного або невизначеного кола осіб і правильно ними сприйнята

Кожний договір або група договорів мали свою оферту

Для виникнення договору вимагалось, щоб оферта була прийнята заінтересованою особою (акцептована). Прийняття пропозиції укласти договір називалось акцептом. У консен-суальних договорах акцептування оферти вважалось досягненням угоди, тобто укладенням договору В інших видах договорів, крім акцептування оферти, для укладення дого­вору вимагалось виконання певних формальностей (дотри­мання форми, передачі речі тощо).

Дня укладення договору вимагалась особиста присутність сторін, оскільки зобов'язання трактувалося як суворо осо­бисте відношення між певними особами. Юридичні наслідки, що випливали із зобов'язання, поширювалися тільки на осіб, що брали участь в його установленні. Тому спочатку не до­пускалося встановлення зобов'язання через представника.

З розвитком оборогу поступово, з великою обережністю, почали практикувати укладення до­говорів через представника. Претори все частіше визнавали такі договори.

57.Поняття і види вербальних контрактів.

Вербальними називалися договори, які укладалися на підставі усного проголошення певних слів, формул або фраз Юридичну чинність вони набували з моменту проголошен­ня їх - verbis. Звідси і їхня назва - вербальні.

Сутність вербальних договорів в найбільшій мірі відобра­жає стипуляція (stipulatio, sponsio). Це договір, що встанов­лювався у формі постановки майбутнім кредитором певного запитання і відповідної відповіді майбутнього боржника Укладання договору проходило в присутності свідків, які підтверджували його вірогідність.

Стипуляція - це суто формальний договір навіть у класич­ному праві, який передбачав одностороннє зобов'язання: лише кредитор мав право вимагати, а боржник був зобов'язаний у повному обсязі виконати вимогу кредитора.

Зобов'язання за стипуляцією було абст­рактним.

Можна було укласти у формі стипуляції будь-який договір, проте абстрактний характер стипуляції не позбав­ляв боржника права доводити, що матеріальна основа, за якою він прийняв на себе зобов'язання, не здійснилась. Вона визнавалася дійсною і тоді, коли сторони наголошували і на певній меті договору.

Найчастіше стипуляція застосовувалась для оформлення поруки - найпоширенішої форми забезпечення зобов'язань. Порука - договір, за яким встановлювалася додаткова (акце­сорна) відповідальність третьої особи (поручника) за виконан­ня зобов'язання боржником. Це допоміжний договір, який існував паралельно з основним доти, поки існував основ­ний.

У класичному римському праві відповідальність поручни­ка носила саме додатковий (акцесорний) характер. За цим вважалося, що кредитор за спливом строку договору мав право вимагати виконання зобов'язання з боржника чи ч поручника Право вибору належало кредитору Таку акце­сорну відповідальність поручника слід відрізняти від субсідіарної (запасної, додаткової відповідальності), яка наступала лише за неможливості виконання зобов'язання боржником

58.Загальна характеристика літеральних контрактів.

Письмовими контрактами називали договори, які уклада­лися письмово (litterae - письмо; litteris fit obligatio - зобо-в’язання. що виникало внаслідок запису, письма).

Найдавнішою формою пись­мових договорів були записи в прибутково-видаткових книгах .

Письмовий контракт укладався у формі запису в прибутково-видатковій книзі Проте поря­док здійснення таких записів нам невідомий

Синграф - фіксова­ний факт передачі кредитором певної суми грошей боржни­ку в письмовому документі. Він складався від імені третьої особи, підписувався боржником і свідками, що були при­сутні при цьому.

Хірограф - боргова розписка, що складається від імені першої особи - боржника - і підписується ним.

Нові форми літеральних контрактів так само не гарантува­ли добросовісності кредиторів.

Внаслідок соціально-еконо­мічної залежності від кредиторів часто укладалися договори без фактичної передачі грошей боржнику, а зобов'язання при цьому мало всі наслідки, що з цього випливали. Борж­ник повинен був сплачувати борг, якого насправді не було.

59.Відмінність договору позики від позички.

Позика - mutuum - найдавніший вид реальних договорів, які були різновидністю кредиту. Кредиторами за договором позики, як правило, були люди заможні. Боржниками, нав­паки, майже завжди виступали представники найбідніших кіл вільного населення. Це відображалося в договорі.

Договір позики - це реальний контракт, за яким одна сто­рона - позикодавець - передає іншій стороні - позичальнику - певну суму грошей або яку-небудь кількість родових речей у власність. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю таку суму грошей або таку саму кількість родових речей за спливом строку договору

Позичка - commodatum - різновидність найму речей, а сучасна позичка є різновидом позики, кредиту Цю відмінність варто мати на увазі, розглядаючи договір позич ки за римським приватним правом

Договір позички - реальний контракт, за яким одна сторо­на (комодант) передає іншій особі (комодатарію) індивідуаль но-визначену річ в тимчасове і безплатне користування За спливом строку договору позичальник (комодатарш) зобов я зується повернути ту ж саму річ у повній цілості

Дата добавления: 2015-05-10