Філософія та медицина

Філософія як специфічний тип світогляду

Сам термін «філософія» має давньогрецьке коріння і походить від двох слів — «філео», тобто «любов», та «софія» — «мудрість», ін­шими словами «філософія» означає «любов до мудрості». Уперше цей термін вжив давньогрецький філософ та математик Піфагор, а в сенсі глибинного знання про світ та людину в ньому — Платон. Отже, філософія — це система найзагальнішого знання про світ. Філософія оперує абстрактними поняттями, на відміну від міфології та релігії, для яких джерело знання — це чуттєві об­рази. Заперечуючи міфологічні та релігійні пояснення світу, фі­лософія успадковує від них питання про світоустрій, природу лю­дини тощо. Хронологічно філософія виникає в період так званого «осьового часу» — у VII—VT ст. до н. е. у тогочасних розвинених цивілізаціях світу — Давній Індії та Китаї, розвитку та класично­го змісту сягаючи в Стародавній Греції.

Виникненню філософії сприяли такі чинники:

1. Психологічні (здивування, сумнів, рефлексія, самосвідомість).

2. Духовні (міфологія, релігія).

3. Соціальні (розподіл праці, дозвілля).

Філософія виникає з критичного ставлення до традиції, із сумніву щодо обґрунтованості підстав міфологічного світобачен­ня, з подиву перед здатністю звільненої думки охопити нескін­ченний світ.

Що ж таке філософія? Філософія, як тип світогляду, фунда­ментально відкрита до сумніву, критики та рефлексії. Філосо­фія не терпить догм та вічних непорушних законів. її предме­том стає не даність як така, а даність, позбавлена характеристик очевидності. Недарма грецькі філософи вважали, що філософія починається зі здивування, а точніше, зі здивування перед оче­видним. Для філософії не існує очевидного як такого, для неї ці­кавим стає все. Тому філософія — це радикальне запитування, при якому саме запитування як таке також ставиться під питання.

Філософське знання не може існувати ані в формах чуттєвих образів (як у мистецтві), ані в формі догматів віри, даних як од­кровення (як у релігії), ані в формі законів та формул (як у науці). Формою філософського знання виступає проблема. Тому філосо­фія — це знання про незнання, а філософське знання завжди є проблематичним.

Розгортаючи власну проблематику, філософія робить можли­вим пошук істини, а, отже, і наукове знання. Наука не існує поза філософією, оскільки вглибині свого дослідження вона має прин­циповий філософський аспект — світ та людина як проблема.

Будучи загальним полем будь-якого знання, філософія виступає основою теоретичної медицини. Вона ставить перед собою низку проблем, фундаментальних для наук про людину:

· що є предметом та об'єктом медицини;

· взаємозв'язок медицини та духовного життя людини;

· сутність життя і смерті;

· теорії здоров'я і хвороби, норми і патології.

Як умова будь-якого знання, зокрема і медичного, філософія є методологічною основою теорії медицини. Тобто філософія дає найзагальніші методи і принципи пізнання, спираючись на які розгортається вся структура медичного знання. Таким філософ­ським принципом теоретичної медицини є принцип розвитку — принцип, згідно з яким все існуюче (матерія) перебуває в постій­ному русі та розвитку, джерело якого знаходиться в самій матерії, а не поза нею. Звідси випливають принципи еволюції (живе роз­вивається від нижчих форм до вищих, пристосовуючись до вимог навколишнього середовища), динамізму, причинності (усі яви­ща навколишнього світу перебувають між собою у причинно-наслідкових зв'язках), структурності (усе живе, зокрема і організм людини, має сталу форму організації, в якій елементи перебува­ють у відносній стійкості взаємозв'язків — структура), цілісності (принцип єдності матеріального світу та всіх його форм прояву).

Ще одним аспектом взаємодії філософії та медицини виступа­ють проблеми лікарської (медичної) етики, що пов'язано з прак­тичною філософією та аксіологією (розділом філософського зна­ння, предметом якого виступають цінності).

Оскільки філософія є теорією та специфічним типом світогля­ду, вона стосується і світогляду медичного працівника. Його осно­ву складають три елементи:

· природничо-науковий (теоретичний аспект світогляду);

· суспільний (усвідомлення важливості обраної професії, суть і роль медицини та фармації в суспільстві);

· індивідуальний (базується на індивідуальному підході до хворого, і може бути конкретизований у сучасній медицині в пси­хотерапевтичному та психосоматичному підходах).

У цьому контексті предметом медицини стає людина в єдності ознак:

1) фізіологічних (як організм);

2) соціальних (як особистість);

3) психологічних (як єдність рівнів психічного — свідомого, несвідомого та надсвідомого).

Така єдність нині ставить медицину на особливе місце в сис­темі гуманітарних наук. Адже така цілісність розгляду поєднує її з філософією. Крім того, медицина не тільки відображає таку єдність, а й практично перетворює людське життя.

Ще однією проблемою, що тісно пов'язує медицину та філосо­фію, стає проблема граничності людського існування — пробле­ма життя і смерті. Колись казали, що філософія має слугувати як мистецтво підготовки до смерті. Німецький філософ XIX ст. Артур Шопенгауер говорив: «Навряд чи люди філософствували б, якби не було смерті». Роздуми про смерть та безсмертя — атрибут фі­лософії в усі епохи. І саме тут на допомогу приходить медицина, Що прагне до з'ясування відносин між життям і смертю, порушу­ючи нові проблеми: духовного та фізіологічного здоров'я, здорово­го способу життя, можливості фізичного безсмертя тощо. Часто ці проблеми вирішуються з нетрадиційного боку — сьогодні попу­лярними є медико-психологічні школи трансперсональної психо логії, а в руслі психосоматичного та трансперсонального підходу розвивається нова дисципліна — танатологія — предметом ви­вчення якої стає смерть та вмирання.

Філософія і медицина сходяться ще в одному аспекті, який знову повертає нас до стародавності. Обидві сприймались як мис­тецтво, тобто як спосіб особливого, священного заняття, що підви­щував їх представників над усіма іншими професіями. Тому не дивно, що багато лікарів були видатними філософами (Гіппократ Авіценна, Д. Локк, Ж. Ламетрі, К. Ясперс та ін.).

Дата добавления: 2015-05-22