Об'єктивний ідеалізм Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля

Філософія Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля («Феноменологія духу», «Філософія природи», «Енциклопедія філософських наук») (1770—1831) знаменує собою поворот в історії філософії від ме­тафізичного до діалектичного методу. Якщо перший розглядав традиційні філософські проблеми в статиці, ізольовано, ідеаль­но, то діалектичний метод — динамічний, розглядає проблему з точки зору її ґенези (виникнення), з урахуванням усіх обставин появи, розвитку, занепаду. Поширивши цей метод на все коло фі­лософських проблем, Г. Гегель став автором грандіозної системи об'єктивного ідеалізму — філософської системи, де першоджере­ло — ідеальна сутність, що передує її індивідуальному втіленню.

За Г. Гегелем, субстанція є не просто першоджерелом, а активним, діяльним першоджерелом. її філософ називає Абсолютною Ідеєю. Мета діяльності її — самопізнання. Воно досягається через прояви ідеї, яким виступає, зокрема, матеріальний світ. О ідеальне передує матеріальному, а рух від ідеального до матеріального, і навпаки, — це рух самопізнання. Останнє проході собі три стадії:

1 Ідея-в-собі. Тут ідея існує виключно в собі, ізольовано реального втілення. У науці формою знання, що фіксує цей стан, виступає логіка.

2 Інобуття ідеї. У процесі самопізнання ідея стає відмінно від себе самої — природою, яку Г. Гегель поділив на три розділи: механіка, фізика, органіка.

3 Ідея-в-собі і для-себе. Пізнавши своє інобуття, ідея повертається в першопочатковий стан, однак уже пізнавши себе. Це відбувається у мисленні та історії.

На останньому етапі Абсолютна Ідея осягає свій зміст у різних формах людської діяльності (духу):

1 Суб'єктивний дух (антропологія, феноменологія, психологія)

2 Об'єктивний дух (право, мораль, сім'я, держава, громадське суспільство).

3 Абсолютний дух (мистецтво, релігія, філософія). Саме Абсолютна Ідея зливається зі своїм інобуттям, так реалізується принцип тотожності буття і мислення.

Самопізнання Абсолютної Ідеї, за Г. Гегелем, відбувається двох формах: у просторі (це природа), та в часі — це історія, суть якої рух до свободи. Цей рух керується принципом «хитрості розу му»: у процесі історичних змін люди не знають, що їх діями керує закономірність розвитку Ідеї, тому вони чинять розумно.

Г. Гегель невипадково у своїй філософії керується тричленний ми конструкціями. Основна їх мета — примирити протилежнос­ті, показати їх не як ізольовані несумісні моменти дійсності, а як сторони єдиного процесу, що не можуть існувати один без одного. У цьому сутність діалектичного методу Г. Гегеля та його тріади: теза (твердження) — антитеза (заперечення тези) — синтез (твердження та заперечення «знімаються»). Тому розвиток світу Г. Ге­гель засновує саме на боротьбі протилежностей, джерело цього розвитку — не божественне втручання, чи воля окремих людей, воно всередині самого об'єкту — це боротьба протилежностей, суперечності між ними, у результаті яких і відбувається їх примирення на вищому етапі розвитку. Кантівська суперечність не е тупиком для розуму, це внутрішньо притаманний самому розуму атрибут.

Однак цей розвиток не нескінченний, а конечний. Г. Гегель пророкує стан абсолютного самопізнання та кінця історії, де ро­зум та дійсність повністю збігатимуться. Звідси й квінтесенція філософії Г. Гегеля: «усе розумне — дійсне, усе дійсне —розумне».

Дата добавления: 2015-05-22