Французький матеріалізм ХVІІІ ст

Безпосередньо з Просвітництва та сцієнтистської орієнтації мо­дерну виріс французький матеріалізм, який уперше чітко вису­нув та обґрунтував фундаментальну для європейської філософії істину — реальність існує об'єктивно, сама по собі вона нестворена і незнищенна.»

Поль-Анрі Гольбах (1723 — 1789), автор праці «Система при­роди» (1770). На основі матеріалізму П.-А. Гольбах філософськи узагальнив закон усесвітнього тяжіння і закон інерції, принцип взаємодії рушійних сил, принципи тяжіння і відштовхування; він осмислив і основні поняття, що вживались у ньютонівській механіці.

Саме П.А. Гольбах робить революційний висновок для захід­ної науки: природа (матерія) є причиною всього, вона існуватиме і діятиме вічно, вона — своя причина. Отже, французький матері­алізм відмовляється від Бога як творчого начала, що лежить поза природою; природа — несотворена, Бог їй не потрібен. Закон інер­ції осмислюється в «Системі природи» як закон саморуху матерії, і подібна інтерпретація стає можливою тільки завдяки тлумачен­ню П.-А. Гольбахом природи за принципом causa sui (причини самої себе); виключно важливе значення має закон взаємодії сил, насамперед сил тяжіння і відштовхування, який перетворюється у загальний принцип взаємодії тіл. Як підсумок П.-А. Гольбах дає класичне визначення матерії: матерія взагалі є все те, що впли­ває яким-небудь чином на наші відчуття, способом же існування матерії виступає рух.

Жульен Офре де Ламетрі (1709—1751) — французький філо­соф і лікар (автор праць «Природна історія душі» (1745), «Люди-на-машина» (1747), «Людина-рослина» (1748)). Світ розглядався філософом як сукупність проявів протяжної, внутрішньо активної матерії (визначення П.-А. Гольбаха). Однак Ж. де Ламетрі додає ще одну суттєву властивість — матерія відчуває. Видами матерії виступають неорганічне, рослинне і тваринне (включає й люди­ну) царства. Поступово розвиваючись, рухома матерія, що відчу­ває, породжує безліч речовин та істот, завершуючи своє творення людиною. При цьому Ж. де Ламетрі висловлює погляди, близькі еволюціонізму Ламарка, про пристосування організмів до середо­вища та про розвиток або дегенерацію органів.

Людина (це машина, що «відчуває», така, що сама заводиться) відмінна від тварини лише більшою кількістю потреб і, відповід­но, розуму, мірилом якого вони є. Процес мислення філософ ро­зумів як порівняння і комбінування уявленнями, що виникають на основі пам'яті і відчуттів. Розділяючи концепцію Дж. Локка, Ж. де Ламетрі зробив акцент на тому, що в процесі пізнання зна­чущі конституція людини, успадкована тілесна організація, жит­тєвий досвід і звички.

Клод-Адріан Гельвецій (1715—1771) — як і попередні матері­алісти — стояв на позиціях сенсуалізму. На його думку, усі наші ідеї формує чуттєвість. Матерія — лише слово, що позначає влас­тивості світу. Останній же об'єктивно існуючий, нескінченний, по­стійно перебуває в русі. Найвищий етап пізнання природи — це свідомість, тому К.-А. Гельвецій і вважає, що світ пізнаваний.

Основа моралі та всіх соціальних якостей людини — інтерес. Критерій же цінності ідей суто прагматичний: вони цінні або ж нецінні суспільству. Гельвецій поділяє ідеї та вчинки на три класи: 1) корисні (вчать і розважають); 2) шкідливі (зумовлюють негативні враження); 3) байдужі ідеї. На думку філософа, одна з головних характеристик людини — любов до себе, яка має гедоністичне походження, тобто виникає з почуття любові до задоволення і відрази до страждання. Філософ вважав, що інтерес, егоїстичне начало окремого індивіда можна поєднати з інтересом суспільства, завдяки чому і можливе процвітання нації. Важливу роль у цьому К.-А. Гельвецій відводив вихованню та формі державного правління.

Отже, в епоху Нового Часу відбувся революційний поворот філософської проблематики. Тепер філософія — не служниця теології, що розмірковує над проблемами божественного одкровення сутності творіння, пізнання Бога тощо. Тепер це раціональний інструмент у руках людини, за допомогою якого вона стає господарем буття, підкорює його, стаючи в його центр. Саме утвердження суб'єкта, всесильності його розуму та пізнавальних здатносте досягнуть свого апогею у класичній німецькій філософії.

Дата добавления: 2015-05-22