Філософія як антропологія Людвіга Феєрбаха

Філософія Людвіга Андреаса Феєрбаха (1804—1872) («До крити­ки філософії Гегеля», «Сутність християнства») — це закінчення класичної німецької філософії та окреслення проблематики некласичної філософії XIX ст. Передусім це стосується відходу від раціоналізму, критики релігії та суб'єктцентризму.

Для Л. Феєрбаха суттєвим недоліком попередньої філософії є ігнорування нею найголовнішого предмету дослідження — кон­кретної людини, як передусім чуттєвої, плотської істоти. Цей не­долік він і виправляє у своїй філософській творчості, філософія перетворюється на антропологію — вчення про людину.

Що є людина? Це істота чуттєва, що відчуває свою належність до роду, це родова істота. Вона — синтез конечного (відчуває і знає про свій кінець) та нескінченного (прагне продовжити своє життя, досягнути безсмертя). Перший елемент суперечності об­межує людину і тому є причиною її страждань. Природа до них байдужа, тому людина прагне знайти втіху і робить це в Бого­ві. Останній трактується Л. Феєрбахом як результат відчуження людини. Бог є дзеркалом людини, умістилищем усього того, до чого вона прагне. Він є компенсацією людської слабкості (люди­на смертна — Бог безсмертний, людина безсильна перед силами природи — Бог може їх змінювати, втручатись у них тощо), ідеалі­зованою людиною. Тобто філософ робить радикальний висновок: не Бог створив людину за своїм образом та подобою, а навпа­ки: людина створила Бога за своїм образом та подобою. Тобто Бог — це відчужена людська сутність, якій людина підкоряється. Цей стан речей Л. Феєрбах і прагне змінити критикою релігії.

Найповніше стратегія компенсації людської безпомічності вті­лена в християнстві, де іпостассю Бога постає боголюдина, що до­лає смерть та проповідує любов. Саме експлуатація останньої і веде до релігійного відчуження, переконаний Л. Феєрбах. Адже любов — це подолання людиною своєї конечності та слабкості, релігія ж узурпує це почуття і робить його можливим тільки че і для Бога: полюбити іншого означає: отримати дозвіл на j через Бога. До того ж, найсильніший вияв любові — не любов іншої людини, а саме до Бога. Саме тому земна любов в тра ванні релігії не є досконалою.

Л. Феєрбах вилучає з рівняння любові елемент Бога. Оскільки це відчужений ідеалізований образ людини, то він не повинен підкорювати того, хто його створив. Тому любов, повернута у власність людини, безпосередньо єднає людину з іншою людино Подолання власної обмеженості досягається в Іншому, тепер Богом стає інша людина, що виступає дзеркалом нас самих, на вчинків та ідеальним образом любові. «Я» неможливе без «Ти».

Філософія Л. Феєрбаха — це філософія любові, де повнота людської істоти можлива лише в автентичному діалозі з іншою людиною, тобто в любові. Любов постає як земна релігія, то» мислитель і виголошує своє знамените: «homo homini Deus еst» (людина людині Бог).

Дата добавления: 2015-05-22