Криза раціоналізму. Становлення ірраціоналістичної філософи. Волюнтаризм Артура Шопенгауера

Західноєвропейська філософія XIX століття

6.1. Криза раціоналізму. Становлення ірраціоналістичної. філософії. Волюнтаризм Артура Шопенгауера.

6.2. Екзистенціальна філософія Сьорена К'єркегора

6.3. Філософія марксизму.

6.4. Філософія як методологія науки.

6.4.1. «Перший» та «другий» позитивізм.

6.4.2. Прагматизм.

6.5. Фрідріх Ніцше та кінець модерну.

Початок XIX ст. у філософському плані характеризується пануван­ням системи об'єктивного ідеалізму Г. Гегеля, згідно з яким в осно­ві світу — саморозвиток Абсолютної Ідеї. У цій діалектичній сис­темі відобразився ще просвітницький оптимізм щодо можливостей за допомогою розуму досягнути ідеального стану буття. Проте іс­торичний розвиток країн Західної Європи практично спростував оптимістичні сподівання просвітників та гегелівського ідеалізму. Буржуазний лад, що вкоренився в тогочасній Європі, спровокував негативні процеси відчуження, експлуатації людини людиною, що вилились у революційні рухи та соціальні конфлікти. Розум, який так підносили та звеличували філософи модерну, став інструмен­том насильства. Через це віра у всеосяжні можливості розуму по­ступово занепадає. Натомість починає потужно розвиватись анти­теза раціоналізмові — ірраціоналізм, що основну увагу в розумінні людини та світу приділяє позарозумовим аспектам — інстинктам, волі, афектам, а в етичному плані проповідує цінність окремого індивіда на противагу диктатові всезагального та суспільного.

Одним із перших критиків гегельянства стає німецький філо­соф Артур Шопенгауер (1788—1860), автор праці «Світ як воля та уявлення». Згідно з А. Шопенгауером, оточуючий світ є індивідуальним уявленням людини (мій світ — моє уявлення). Світ та людина, що його пізнає, є невіддільними один від одно адже світ ми пізнаємо за апріорними формами простору і часу. Простір і час же об'єднує ідея причинності — каузальності (лат. causa — причина), саме останньою і вичерпується реальні матерії. Проте, крім світу як уявлення, існує об'єктивний світ - світ світової Волі, що лежить у його основі. Тому змінність по та явищ ілюзорна, адже насправді остання є лише іншою мою світової волі. Через це людина не повинна боятися смерті, остання не означає нічого більшого як смерть свідомості, тоді світова Воля в нас продовжує жити і буде жити вічно.

Усі вчинки людини водночас підкорюються світовій Волі виходять за її межі, бо людина здатна пізнавати саму себе, тому не може зводитися до певного явища. Останній факт, за А. Шопенгауером, дає змогу людині пізнати себе як вільну істоту. Проте вирішальна роль у пізнанні світу та себе належить не розумові, пізнати суть речей можна за допомогою тіла як об'єктивації світової Волі. Саме завдяки тілу нам дані страждання та насолоди.

Оскільки світ — ненаситна воля, то суть волі — пості" конфлікт, біль. Відповідно, що розумніша людина, то вона біль страждає. За А. Шопенгауером, рівень страждання розмежовує людей, отже, геній страждає найбільше. У цьому полягає йо свобода. Загалом погляд на світ та людину в А. Шопенгауера песимістичний: людина як найдосконаліша об'єктивація волі прагне більше за всіх, її життя — безперервна та марна боротьба існування. Одним із визначальних інстинктів людини є воля життя, яка щодо індивіда проявляється як голод і страх смерті, а щодо роду — як статевий інстинкт і турбота про потомство. Найголовніше зло людини — від самої людини: людина людині — вовк. Усі біди людини закорінені в її егоїзмові, пихатості, тобто принципові індивідуації волі. Тому шляхом позбавлення А. Шопенгауер вважає аскезу, відмову від бажань, розчинення свого «Я» у світі. Цього можна досягнути декількома шляхами: шляхом співчуття, адже під час останнього людина відчуває страждання іншого власні; шляхом мистецтва, основою якого виступає естети ідеал (він повністю безкорисливий), в якому вона розчиняє свою індивідуальність через споглядання краси. Найголовнішим з мистецтв А. Шопенгауер вважає музику, оскільки та виражає саму суть світової Волі.

Дата добавления: 2015-05-22