Екзистенціалізм: загальна характеристика

Екзистенціалізм, або філософія існування, — один із найпопулярніших і впливовіших напрямів сучасної думки. Екзистенціалізм сформувався в першій половині XX ст. і, як і психоаналіз, відобразив трагічне світовідчуття того періоду.

Представниками філософії екзистенціалізму були Мартін Гайдеггер (1889—1976), Карл Ясперс (1883—1969), Жан-Поль Сартр (1905—1980), Альбер Камю (1913—1960), Лев Ш (1866—1938), Микола Бердяєв (1874—1948) та ін. Зазвичай розрізняють релігійний (Г. Марсель, М. Бердяєв та ін.) та атеїстич­ний (М. Гайдеггер, Ж.-П. Сартр, А. Камю та ін.) екзистенціалізм.

Екзистенціалізм виходить з ідеї принципової відсутності в суб'єкта наперед визначеної сутності, вважаючи, що існування пе­редує сутності. Існування, або екзистенція, — це несхоплена в по­няттях людська реальність, її можна лише пережити як унікаль­ний факт одиничного існування. На думку К. Ясперса, глибина екзистенції розкривається в «межових ситуаціях» — у страждан­ні, боротьбі, провині, смерті, соромі, любові. Вона не «є», як решта предметів у світі, вона «розкривається» у «просвітленні».

Людина спочатку існує (з'являється і займає місце в неосмисленому, речовому світі), а тільки потім визначає себе — входить у сферу створення смислів. Людина — це те, що вона сама з себе робить. Вона є проектом самої себе та існує лише настільки, на­скільки сама себе здійснює. Тому людина радикально вільна — тобто ким би не була, людина завжди є собою, тобто вільною. За Ж.-П. Сартром, людина — це свобода.

Звідси Ж.-П. Сартр виводить іншу ідею: людина відповідаль­на не тільки за себе, а й за всіх людей. Обираючи себе, я оби­раю інших, тому моя свобода — це свобода іншого. Остання у філософії Ж.-П. Сартра відіграє двояку роль — з одного боку, присутність іншого робить світ не даний виключно мені, Інший краде мою унікальність, а отже, виступає як репресивна фігура, з якою я повинен боротись. З іншого ж боку, саме через Іншого я розкриваю даний мені світ, тільки через Іншого я стаю самим собою.

На думку К. Ясперса, Інший — необхідна для розкриття екзис­тенції фігура, адже тільки виходячи до Іншого через комунікацію (спосіб інтимного зближення з Іншим), я здійснююсь не просто як об'єкт, предмет, а і як свобода.

Атеїстичний екзистенціалізм виходить із положення: якщо Бога немає, то все дозволено. Богопокинутість нарешті дасть змогу людині реалізувати себе в повній мірі, не покладаючись на ілюзію потойбічного. Є лише земне існування, що в умовах смерті Бога, позбавлене сенсу. Тому А. Камю говорить про абсурд як ба­зове світовідчуття людини. Звідси формується найголовніша про­блема філософії — чи варте життя того, щоб його прожити? На думку А. Камю, варте, однак лише через усвідомлення абсурд­ності власного існування. Людина подібна до Сізіфа — героя дав­ньогрецьких міфів, який був покараний богами за непослух марною працею. Але усвідомивши марність та абсурд, людина вільною, і перетворює кару на власну долю. Тому Ж.-П. О виголошував: свобода лежить по той бік відчаю. По той бік чаю людина постає проти влади священного, стверджуючи т— чином себе. Тому А. Камю замінює декартівське «я мислю, існую» на «я бунтую, отже, існую».

Турбота, страх, тривога, совість, рішучість та інші модуси людської екзистенції (існування) визначаються тільки через Ніщо - смерть; вони є, по суті, різними способами зіткнення з Ніщо; руху до нього або тікання від нього кожної людини.

Ще одна важлива тема екзистенціалізму — тема смерті. Людина — кінечна істота, що достеменно знає про факт власної см Гайдеггер визначає людське буття як «буття-до-смерті», смертю це необхідна даність буття. Через це відношення до смерті створює два способи екзистенції — справжню та несправжню. Остання якраз базується на ідеї заперечення смерті; у несправжньому бутті завжди помирає хтось інший, однак не я, смерть тому стає подією, що не стосується мене, про неї можна пліткувати, обговорювати, тим самим сподіваючись, що ця участь омине мене. Не будучи смертним, я не існую взагалі, я є анонім, "хтось" (das Маn). Справжня ж екзистенція починається із усвідомлення власної смертності («ніхто не помре замість мене»), цей факт робить наше буття унікальним та неповторним. За Гайдеггером, присутність смерті оголює «закинутість» буття в Ніщо, тому способами розкриття справжнього існування стають стани, в яких людина чуває хиткість буття, стани «не-по-собі». Такими виступають тривога, сором.

Таким чином, екзистенціалізм — це філософія суб'єкта, позбавленого виправдань та підґрунтя, який прагне створювати себе в безодні богопокинутого абсурдного світу.

Дата добавления: 2015-05-22