Основні форми пізнання

Поняття, основні категорії гносеології

Гносеологія

9.1. Поняття, основні категорії гносеології.

9.2. Основні форми пізнання.

9.3. Поняття, ознаки, види істини. Критерії істини.

9.4. Наука як основна форма пізнання.

9.5. Специфіка медичного пізнання.

Поруч із одвічним філософським питанням — що є буття? — іс­нує й інше — що є істина? Невипадково ці питання пов'язані між собою, адже пізнання навколишнього світу, як і самопізнан­ня — основне завдання філософії і те поле, в якому формується світогляд кожної людини, епохи, людства. Проблемами пізнання займається гносеологія (з грец. «гнозис» — «знання», «логос» — «слово», «вчення», «закон»).

Гносеологія — розділ філософії, що вивчає відносини суб'єкта та об'єкта в процесі пізнавальної діяльності; теорія пізнання. Будь-яка галузь філософського знання розгортається в зоні пев­них проблем. Не є виключенням і гносеологія. Основні проблеми теорії пізнання:

¾ пізнаваність світу;

¾ форми та методи пізнання;

¾ що таке суб'єкт та об'єкт пізнання;

¾ поняття, критерії істини.

Проблематика пізнаваності світу породжує низку гносеологіч­них варіантів її вирішення.

Гносеологічний оптимізм — філософська концепція, згідно з якою світ пізнаваний у принципі, досягнення істини про нього можливе.

Скептицизм — філософська концепція, що піддає сумніву пізнаваність об'єктивної дійсності. Послідовний скептицизм веде до агностицизму.

Агностицизм — філософська концепція, яка повністю або частково заперечує можливість пізнання світу.

Соліпсизм — філософська концепція, яка єдино реальним вва­жає існування одиничного «Я», що «створює» світ у своїй свідомості.

Суб'єкт — активно діючий, наділений волею та здатністю до пізнання індивід, група людей, соціальна група; той, хто пізнає.

Об'єкт — те, на що спрямована пізнавальна діяльність об'єкта.

Процес пізнання відбувається на двох основних рівнях, на кож­ному з яких присутні певні форми пізнання — чуттєве та раціо­нальне.

Чуттєве пізнання — це пізнання на основі органів чуттів. Для нього характерні такі ознаки: безпосередність, наглядність і предметність. Основними формами чуттєвого пізнання є відчут­тя, сприйняття та уявлення.

Відчуття — відображення в свідомості суб'єкта певних окре­мих сторін та властивостей об'єкта, що безпосередньо діють на ор­гани чуття (наприклад, колір, смак, звук).

Сприйняття — синтез відчуттів, на основі яких формується цілісний образ об'єкта.

Уявлення — складніша форма чуттєвого пізнання, в якій фор­мується образ предмета, що не сприймається безпосередньо, а від­творюється за допомогою пам'яті та уяви.

Спираючись на дані органів чуттів, процес пізнання виходить на вищий рівень за допомогою абстрактного мислення. Це рівень раціонального пізнання. Якщо чуттєве пізнання фіксує зовнішні властивості об'єкта, що пізнається, то раціональне спрямоване на виявлення стійких внутрішніх ознак, зв'язків об'єкта, виявлення його суті. Воно здійснюється в таких формах — поняття, суджен­ня, умовивід.

Поняття — форма думки, узагальнення предметів за їх спе­цифічною ознакою. Завдяки поняттю знаковий конструкт — сло­во — поєднується з чуттєвими даними, у результаті чого слово отримує значення і ним можна оперувати в процесі мислення.

Зв'язок же декількох понять, на основі яких розкриваються відношення між предметами та явищами, називається суджен­ням. Судження — це співвідношення понять, їх кореляція. На базі понять та суджень формується умовивід.

Умовивід — форма раціонального пізнання, в якій з декіль­кох суджень (засновків) виводить нове (висновок). Якщо засновки правильні, то такими є і висновки.

Раціональне пізнання використовує матеріал чуттєвих даних для абстрактного узагальнення, операції якого виступають усві­домленими і такими, що відбуваються цілеспрямовано та на осно­ві певних правил (на відміну від чуттєвого, яке є стихійним та менш усвідомленим). Таким чином, обидва рівні взаємозалежні та взаємопов'язані.

Дата добавления: 2015-05-22