Характеристика основних категорій діалектики

Категорії діалектики — найзагальніші поняття, що відображають у своєму змісті закономірності розвитку дійсності. Крім цього, у них відображається стан розвитку знання про світ (природу, су­спільство, мислення) на конкретному історичному етапі пізнання.

Причина і наслідок. Матеріалістичний принцип єдності світу дає змогу пояснити причини його виникнення та розвитку із само­го себе. Для цього застосовуються категорії причини та наслідку, які і показують такий взаємозв'язок і розкривають його сутність.

Усі явища, події, процеси в природі, суспільстві та мисленні викликані чи обумовлені іншими явищами, подіями, процесами, тобто певними визначеними причинами. Явище — це причина другого явища, якщо перше передує другому в часі, то перше є не­обхідною умовою, передумовою чи основою виникнення, зміни чи розвитку другого. У цьому контексті не буває непричинних типів взаємовідношень — кожне явище має свою причину, і навпаки, кожна зміна в матеріальному світі чи свідомості зумовлює той чи інший наслідок. Ці зв'язки універсальні та існують на всіх рівнях розвитку матерії.

Це не означає, однак, що всі явища бувають виключно або причинами, або наслідками. Причина до свого існування могла бути наслідком дії іншої причини, а наслідок стане причиною на­ступного явища. Цей взаємозв'язок підтверджує тезу про незво­ротність часу.

Причинність у патології означає, що будь-яка зміна в стані живої системи визначається матеріальними (енергетичними та інформаційними) взаємодіями цієї системи з факторами навко­лишнього середовища. Причина хвороби — не лише зовнішні фактори, що впливають на організм, а й реакція організму на ці фактори, тобто діалектична єдність зовнішнього та внутрішнього. Цей взаємозв'язок проявляється у взаємодії таких понять, як етіо­логія і патогенез: якщо етіологія розкриває ґенезу патологічного процесу в єдності зовнішнього та внутрішнього, то патогенез роз­криває його механізм і розвиток.

Необхідність та випадковість виражають відношення до сутності процесу та його окремих форм прояву. Ті чи інші явища, будучи здійсненням та розвитком сутності, необхідні, однак через свою одиничність, неповторність виступають як випадкові. Тобто необхідність є те, що обов'язково має відбутись за певних умов, однак у такій формі, що залежить не лише від сутності того, що відбувається, а й від умов її прояву, що склалися.

Суперечність, що складається на певному етапі розвитку між протилежностями, має бути з необхідністю вирішена, але форма цього процесу вирішення може бути різною, і в своїй неповторнос­ті випадковою.

Випадкове існує не у відношеннях причин з їх наслідками, а в процесах, пов'язаних з утворенням причини. Утворення причин­но-наслідкового необхідне, закономірне, однак пересікання його з іншою причинно-наслідковою низкою є випадковим.

Загальне та одиничне. Світ складається із множини пред­метів, подій, процесів, явищ, властивостей, відношень. У кожному є ознаки, що відрізняються від ознак інших предметів, явищ і ро­блять їх неповторними. Такі ознаки називають одиничними, вони не мають тенденції повторюватися.

Проте в кожному предметі є ще й ознаки подібності чи тотож­ності з ознаками інших предметів або явищ. їх називають за­гальними, на відміну від одиничного, вони мають тенденцію по­вторюватись в інших речах. Так, загальними ознаками будь-якої частинки речовини є наявність у ній певної маси, руху тощо.

Діалектичний взаємозв'язок загального та одиничного поля­гає в тому, що будь-яке загальне існує лише через одиничне, а всіляке одиничне є складовим загального. Тут важлива категорія особливого, яка є одиничною щодо загального (тип темпераменту в людини), та загальною щодо одиничного.

Завданням науки в цілому, так і діалектики зокрема, є вияв­лення за одиничним загального, тобто підведення одиничного під певну закономірність, повторюваність, під закон.

Для медицини ці категорії відіграють суттєву роль у локаліза­ції патологічного процесу та виявленні його причини. Ступінь ло­калізації патологічного процесу залежить від стану організму як цілого. До того ж, в організмі немає абсолютно загальних та оди­ничних процесів. Наприклад, не всякий опік спричинює опікову хворобу. Обмежені за площею поверхові опіки не супроводжують­ся повним виключенням шкіри як органа з цілісної системи орга­нізму. Якщо ж наявні обширний та глибокий опіки, то суттєво змі­нюється функція шкіри як органа. Так одиничне, місцеве (опік) перетворюється в загальне — опікову хворобу.

Прикладом категорії одиничного, особливого та загального в медицині є симптом, синдром, симптомокомплекс, клінічна кар­тина (див. пит. 9.5.).

Зміст та форма. Це філософські категорії, що відображають взаємозв'язок двох сторін дійсності: певним чином впорядкованої сукупності елементів та процесів, що створюють предмет чи яви­ще (змісту), і способу існування та вираження цього змісту, його різноманітних модифікацій, тобто форми. Форма є тією стороною об'єкта, що змінюється, однак не сама по собі, а залежно від змі­ни змісту. Беззмістовної форми, як і безформного змісту не буває, форма вказує на зміст, а зміст організовує форму. Форма, маючи відносну самостійність, може впливати на зміст: якщо вона відпо­відає змісту, то сприяє його розвитку, якщо не відповідає, гальмує розвиток.

Для медицини ці категорії відіграють важливу роль для визна­чення норми і патології, здоров'я та хвороби. У прямій залежності від зміни форми (структури) органа може бути суттєво знижена чи підвищена його функція (зміст). У медицині тому виникнення суперечностей між формою (структурою) і змістом (функцією) час­то є ознакою початку патології.

Сутність та явище. Ці категорії виражають всезагальні необ­хідні сторони всіх об'єктів світу. Сутність — сукупність внутріш­ніх зв'язків, що визначають основні риси і тенденції розвитку. Явище — конкретні події, властивості, процеси, що виражають зовнішні сторони дійсності і є зовнішніми сторонами дійсності, тобто формою сутності. Не існує несуттєвого явища та неявленої сутності, що не означає ототожнення їх; пізнання явищ відбува­ється на емпіричному рівні пізнання, а сутностей — на теоретич­ному за допомогою логічних абстракцій. Саме на рівні сутностей і відкриваються закони розвитку системи.

Процес пізнання здорового та хворого організму йде від явища до сутності. Явищами в клінічній практиці виступають симптоми, під якими приховуються причини захворювань (сутність). Особ­ливість діалектики сутності й явища в медицині полягає в недо­статності опису та пояснення сутності на основі пізнання явищ. У клінічній практиці знати сутність патологічного процесу означає передбачати перебіг хвороби й отримати в такому разі змогу пра­вильно побудувати лікування.

Можливість та дійсність. Ці категорії відображають процес розвитку матеріального світу, спираючись на принцип саморуху та саморозвитку матерії. Можливість фіксує об'єктивну тенден­цію розвитку явищ, наявність умов їх виникнення. Дійсність — це об'єкт, що існує як реалізація певної можливості; реалізована можливість. Розрізняють реальну та абстрактну можливість. Аб­страктна можливість, — в якій відсутні умови її реалізації, вод­ночас в ній немає перепон для втілення в дійсність. Реальна ж можливість означає наявність низки необхідних умов реалізації цього явища як дійсного. Ці два типи також діалектично взаємообумовлені — абстрактна можливість може стати реальною, а ре­альна — абстрактною.

В організмі людини постійно відбувається процес перетворен­ня можливості в дійсність. Хвороба містить можливість виздоровлення, а здоровий організм може захворіти. Так, потрапляння збудників інфекції в організм не веде автоматично до виникнен­ня захворювання, а є лише можливістю захворювання. Для пере­творення можливості захворювання в реальну хворобу необхідні сприятливі умови (ослаблення імунореактивності, вірулентність збудника та ін.).

Таким чином, категорії діалектики знаходяться в необхідному взаємозв'язку та взаємозалежності між собою, відображаючи найзагальніші закономірності процесу розвитку:

· взаємозв'язок зміни та стійкості в процесі розвитку;

· абсолютність руху та відносність спокою;

· наявність протилежних сторін, тенденцій у кожному матері­альному утворенні;

· перервність і неперервність у процесі розвитку;

· єдність необхідного та випадкового, неповторного і повтор­ного, знищення та збереження тощо;

· спадковість, важливу рису розвитку від простого до складно­го, від нижчого до вищого;

· перетворення можливості в дійсність і породження нових можливостей.

Знання діалектики, її законів та принципів необхідне для ме­дичного працівника, оскільки воно дає змогу ефективно та сво­єчасно надати допомогу хворому, виявити причини, механізм перебігу та специфіку захворювання, правильно побудувати діа­гностичний процес та уникнути помилок.

Дата добавления: 2015-05-22