Структура свідомості та її функції

Будучи складним інтегральним феноменом, свідомість можна структурувати за різноманітними ознаками.

1. За носієм: індивідуальна та колективна. Відношення між ними суперечливе, діалектичне. Адже свідомість продукт суспіль­но-історичного, колективного розвитку, водночас вона має уні­кальні індивідуальні ознаки.

Індивідуальна свідомість має межі існування, обумовлені життям конкретної людини. Суспільна ж свідомість може охоплювати життя безлічі поколінь, мати ширші просторово-часові межі. Індивідуаль­на свідомість знаходиться під впливом особистих якостей індивіда, рівня його розвитку, особистого характеру, анатомо-фізіологічних особливостей тощо. Суспільна ж свідомість — надособистісна, вона включає те загальне, що характерне для індивідуальної свідомості людей. Суспільна свідомість властива суспільству в цілому або різ­ним соціальним спільнотам, що входять до нього, але вона не може бути сумою індивідуальних свідомостей, інакше суспільство повто­рювало б досвід кожного конкретного індивіда. Водночас суспільна свідомість виявляється тільки через свідомість окремих індивідів.

Традиційно можна виділити такі форми суспільної свідомос­ті: політична свідомість, правова свідомість, мораль, естетична свідомість, релігійна свідомість, наука, філософія тощо. Через ці форми людина долучається до здобутків попередніх поколінь, пе­реломлюючи їх через призму власного досвіду.

2. За рівнем: несвідоме, свідомість, надсвідомість (див. питан­ня 7.1 «Становлення та розвиток ідей психоаналізу»).

3. За ступенем усвідомлення дійсності: буденна та теоретична. Буденна свідомість не володіє глибиною раціонального осмислення, чіткою усвідомленістю, науковою обгрунтованістю і в цьому аспекті поступається свідомості теоретичного рівня. Вона більш «інстинктив­на» та безумовна, оскільки складається з набору очевидностей, що конструюють для людини її звичний світ. Тому буденна свідомість не критична. Водночас буденна свідомість має такі переваги перед теоретичною: повнота, різносторонність, цілісність світовідчуття, емоційний затишок; буденна свідомість ближча, ніж теоретична, до безпосереднього, реального життя. Теоретична ж свідомість ґрунту­ється на відображенні істотних зв'язків і закономірностей дійсності. Вона прагне проникнути в її внутрішню сторону, відкрити законо­мірності та тенденції існування світу. Вона дистанційованіша від явищ повсякденності, водночас, критичніша та абстрактніша.

4. За компонентами. Свідомість є відносно стійким утворен­ням, що включає низку стійких елементів. У цілому можна говори­ти про три компоненти свідомості: пізнання, переживання, відно­шення. Пізнання відбувається за допомогою найрізноманітніших форм, нижчою з яких виступає відчуття, вищою — творче мислен­ня. Переживання відображає світ з точки зору базових дихотомій задоволення/незадоволення, збудження/заспокоєння, напружен­ня/розрядка. Відношення ж полягає в активності свідомості та її «зворотній зв'язок» зі світом, який вона відображає. Найтісніше відношення пов'язані емоційною та мотиваційно-вольовою сферою.

Емоційна сфера включає: власне емоції (радість, любов, нена­висть, огида, симпатія, антипатія); афекти — короткочасні емо­ційні реакції (лють, жах, відчай, захоплення тощо); пристрасті, настрій (веселий, пригнічений, нейтральний); емоції, пов'язані із сенсорними реакціями (голод, спрага, втома). Емоції стимулю­ють або гальмують усвідомлення індивідом явищ дійсності.

Мотиваційно-вольова (або ціннісно-смислова) сфера відпові­дальна за формування мотивів, інтересів, ідеалів людини в єд­ності зі здатністю досягати мети.

У контексті структури свідомості виділяють такі основні функ­ції свідомості:

1. Пізнавальна — отримання даних про навколишній світ та про себе саму, накопичення та передача цих даних за допомогою мови.

2. Оцінювальна — оцінювання даних з точки зору їх повноти та істинності, з точки зору потреб та інтересів людини.

3. Функція цілепокладання — на основі свідомості людина розгортає коло своїх цілей та засобів їх досягнення.

4. Конструктивно-творча — будучи ідеальним, феноменом, сві­домість не тільки відображає наявний стан речей, а й моделює бажаний, виступає основою творчого перетворення світу.

5. Сенсотворча — формування набору життєвих сенсів через зіставлення реальності з ідеалами, цілями, потребами.

6. Комунікативна функція — функція взаємодії з іншими людьми, колективом, суспільством, з самою собою.

Отже, свідомість — складний інтегральний матеріально-ду­ховний феномен, що уможливлює специфіку людського існуван­ня, через призму якого людина пізнає світ, оцінює його, формує своє ставлення до нього та до себе самої.

Дата добавления: 2015-05-22