Суспільство як предмет філософського осмислення

Соціальна філософія та філософія історії

13.1. Суспільство як предмет філософського осмислення.

13.2. Типи суспільств.

13.3. Суспільне виробництво.

13.4. Філософське осмислення історії. Моделі історичного процесу.

13.5. Проблема суб'єкта суспільно-історичного процесу.

Найвищою формою організації живого, складною суперсистемою із багатоманіттям типів зв'язків виступає суспільство. Багато­гранність та складність цього феномена підтверджується тим, що суспільство є предметом наукового осмислення багатьох наук — історії, соціології, психології, соціальної психології, етнології, культурології тощо. Загальну ж картину дає саме соціальна філо­софія, яка розглядає суспільство передусім як якісно відмінну від інших форму співжиття. Ця відмінність зумовлює певну специфі­ку соціального пізнання, що конкретизується в двох тезах:

· суспільство — система, в якій не існує жорсткої внутрішньої та зовнішньої детермінації, відповідно, відкриті закономірності та закони його існування не можуть бути всезагальними;

· у процесі соціально-філософського пізнання суспільство пі­знає саме себе. Тобто, соціально-філософське пізнання — рефлек­сивне, у ньому збігаються суб'єкт та об'єкт пізнання.

Як і будь-яке пізнання, соціально-філософське має свою систе­му категорій, в якій центральним виступає категорія соціально­го. Розкриваючи його суть, філософія акцентує увагу на вказаній відмінності соціальної форми існування живого від усіх інших. Конкретизується соціальне рядом дихотомій — протиставлень певним «несоціальним» сферам.

Основні дихотомії такі:

1. Соціальне — природне. Специфіка соціального визнача­ється через дослідження його якісних відмінностей від природної реальності.

2. Соціальне — біологічне. Соціальне розглядається як різно­вид або форма існування органічного світу разом з його біологіч­ними явищами. Ця дихотомія не лише протиставляє, а й об'єднує дані категорії, адже, як зазначалося в попередній темі, людина — основний елемент суспільства і є складною та суперечливою єд­ністю соціального і біологічного.

3. Соціальне — індивідуальне. Соціальне визначається через вказівку на його колективний характер існування. Іншими слова­ми, воно виражає надіндивідуальну природу людської діяльності і взаємодії (про це згадувалося в темі 11 «Філософські проблеми свідомості» під час розгляду суспільної свідомості). При такому ро­зумінні основний акцент дослідники роблять на вивченні способів і форм соціальної взаємодії, підкреслюючи неможливість звести ці форми до індивідуальних актів свідомості і поведінки людей.

Узагальнюючи дані дихотомії, можна зробити висновок, що со­ціальне — це особлива форма існування, притаманна виключно людям, яка характеризується, предметністю, штучністю та різно­маніттям форм взаємодії між людьми. Соціум є надбудованим, «надприродним» світом, створеним людиною для задоволення власних потреб, тобто це штучна природність, в якій існує люди­на. Соціум — єдність трьох елементів:

· діяльність. Суспільство постає як діяльне середовище людей, що постійно перетворюється ними. У цьому контексті базовим для будь-якого суспільства виступає процес суспільного виробництва;

· предметність (діяльність людей у соціумі спрямована на перетворення природи на основі свідомої, доцільної діяльності та створення світу «другої природи» — культури);

· комунікація. Суспільство постає як пронизана безліччю форм взаємодії людей система (право, мораль, релігія, держава, нація тощо).

У контексті цієї структури соціум характеризується такими властивостями:

· спадкоємність — усі види людської діяльності, форми взає­модії не успадковуються генетично, як у тварин у вигляді інстинк­тів, а здобуваються в процесі включення окремих індивідів та со­ціальних груп в соціум. Без спадкоємності розвиток неможливий, людство було б вимушене тупцювати на місці. Ця спадкоємність у конкретних науках виражається, наприклад, у понятті історичної пам'яті — відчутті зв'язку та єдності з минулими поколіннями. Ві­домим також є концепт колективного несвідомого, який ввів в обіг К. Юнг, як сферу доіндивідуального, колективного переживання, яке забезпечує первісну єдність людства;

· системність — усі форми соціальної взаємодії тісно пов'язані між собою і перебувають у відносинах взаємної детермі­нації. Марксистська соціальна філософія надавала перевагу сфе­рі матеріального виробництва (базису), характер якої визначала специфіку інших форм соціальної взаємодії (надбудови). Сучасна соціальна філософія відходить від такої абсолютизації, наголо­шуючи на тому, що конкретні історичні умови розвитку суспіль­ства висувають на перший план неекономічні чинники розвитку (наприклад, сьогодні провідною сферою суспільного життя є сфе­ра комунікації, а головним багатством виступає інформація), а загалом усі сфери суспільства перебувають між собою у зв'язках взаємодетермінації, і виділення однієї з них як домінуючої є не­коректним;

· історичний характер — будь-яке суспільство є конкретно-історичним суспільством, адже існує в тій чи іншій моделі соці­ального часу, розгортаючись у ній. У цьому контексті філософське осмислення суспільства має бути процесуальним — аналізувати­ся з точки зору свого історичного здійснення, місця та ролі в істо­рії, порівнюючись з попередніми історичними типами.

Дата добавления: 2015-05-22