Суспільне виробництво

Суспільне виробництво — форма взаємодії суспільства і приро­ди, що спрямована на перетворення предметів природи та ство­рення матеріальних і духовних продуктів відповідно до інтер­есів та потреб людей. Суспільне виробництво має соціальний характер, тобто зумовлює характер соціуму і саме воно зумовлене соціумом. Суспільне виробництво має діяльніший характер, спе­цифічною ознакою якого є цілеспрямованість.

Структура суспільного виробництва за В.А. Андрущенком та М. Михальченком:

1. Матеріальне виробництво (виступає основою суспільно­го розвитку у класичних марксистських теоріях). Це діяльність, спрямована на освоєння навколишнього природного середовища. Суспільне виробництво матеріальних благ має такі стадії: власне виробництво, розподіл, обмін, споживання.

2. Духовне виробництво (виробництво цінностей, норм, іде­алів). Традиційно виділяють три його форми: масове (головний суб'єкт виробництва — народ у марксизмі, колективне несвідоме у концепції К. Юнга), індивідуальне (виробляється окремими пред­ставниками суспільства), спеціалізоване (здійснюється певними інституціями — науковими (академії наук), мистецькими (кон­серваторії), освітніми (школи, коледжі, університети) тощо).

3. Виробництво потреб. У процесі перетворення природи в світ культури суспільство задовольняє одні потреби та породжує інші. Прогрес суспільства полягає в тому, що задоволення потреб не може бути повним, завжди наявний певний дефіцит, і при по­ступальному рухові суспільства поява нових потреб — не лише негативний момент, однак і стимул для розвитку, для появи но­визни. Важливим для розумінням потреб є й те, що суспільство не стикається з потребами, як із тим, що перебуває поза полем соціального; суспільство саме виробляє потреби, щоб потім їх за­довольнити. Вони можуть бути:

¾ біологічними (потреба в їжі, житлі) та соціальними (потре­ба у спілкуванні, визнанні з боку суспільства);

¾ усвідомленими та неусвідомленими;

¾ матеріальними (достатній рівень життя, гроші, нерухо­мість), духовними (потреба у самовдосконаленні, пізнанні, розви­тку естетичного смаку);

¾ індивідуальними (унікальні, стосуються мене як неповтор­ного індивіда) та груповими (мої потреби як представника певно­го соціального прошарку);

¾ раціональними (потреба в гармонії, порядку) та ірраціо­нальними (сексуальні бажання, агресія).

4. Виробництво форм спілкування. Ця сфера конструює со­ціальний простір і забезпечує швидкість протікання соціаль­них процесів, виконує функцію передачі інформації та виступає індикатором соціальної солідарності. Так, сучасні дослідники сфери комунікацій (Дж. Пітере, М. Маклюен, Ж. Бодріяр, П. Вірільо) говорять про надшвидкий характер протікання соціаль­них процесів у суспільстві постмодерну, що зумовлене високим рівнем розвитку комунікацій. І навпаки: що нижчий рівень роз­витку комунікацій, то більше часу існує епоха. Тому не дивно, що із розвитком сфери комунікації соціально-історичний час пришвидшується.

5. Виробництво людини. Спочатку здійснюється в мікросередовищі суспільної системи (сім'ї), потім у суспільстві. У соціальній фі­лософії виробництво людини розглядається у широкому (охоплення всіх життєвих процесів, кінцевий результат — людина як організм та носій соціальності) і вузькому аспектах (процес виховання, за­лучення до суспільства — соціалізація). Низка соціально-філософ­ських концепцій розглядають історію суспільства, як способів ви­ховання індивіда та формування суб'єктивності антропологічних типів через такі інституції, як влада, сексуальність і ставлення до «іншого» (концепція М. Фуко). Постмодерністська філософія у ва­ріанті шизоаналізу (Ж. Дельоз, Ф. Гваттарі) радикалізує тезу про виробництво людини: суспільство є полем виробництва бажання, в якому діють «машини бажання» — тіла та організми. Таке ви­робництво конструює людську суб'єктивність та, окрім бажання, по­роджує його нестачу. Остання і виступає джерелом активності соці­уму та змінює типи суспільних відносин упродовж історії. Розвиток суспільства у шизоаналізі — це емансипація (звільнення) бажання, декодування його, однак відразу після періоду свободи настає етап його нового кодування, з'являються нові заборони, норми, правила. Тобто соціальний організм діє як виробництво нестачі, що є основою діяльності людини як сконструйованого типу «машини бажання».

Дата добавления: 2015-05-22