Основні підходи до вирішення проблеми свідомості у філософи

Проблема свідомості у філософи та медицині

11.1. Основні підходи до вирішення проблеми свідомості у філософії.

11.2. Роль процесу відображення у формуванні свідомості.

11.3. Основні властивості свідомості. Проблема ідеальності свідомості. Свідомість і мова.

11.4. Структура свідомості та її функції.

11.5. Слово як лікувальний фактор. Сутність і місце психотерапії в сучасній медицині.

Однією з найбільших проблем філософії та науки впродовж усієї їх історії є проблема свідомості, її походження, статусу, специфіки і природи. Цю проблематику зумовила якісна відмінність свідо­мості від решти явищ, процесів і предметів навколишнього світу. У тій чи іншій мірі проблема свідомості постає як центральна у філософії, адже саме завдяки свідомості людина отримує здат­ність дистанціюватись від світу і запитувати про нього. Саме за­вдяки свідомості людина здатна створювати світ культури, пере­творювати природу згідно зі своїми потребами.

У найзагальнішому смислі проблема свідомості у філософії обертається навколо таких проблем:

1. Походження свідомості, її основні ознаки.

2. Статус свідомості — чи є свідомість таким самим матеріаль­ним утворенням, як і решта явищ дійсності?

3. Ідеальність свідомості — звідки у неї здатність створювати ідеальні об'єкти, не маючи точного матеріального відповідника у світі?

4. Як співвідносяться індивідуальна та колективна свідомість?

5. Тільки людина володіє свідомістю?

6. Як співвідносяться свідомість і мова?

У філософії склалися такі основні концепції свідомості.

Об'єктивно-ідеалістична. Свідомість — надприродна (транс­цендентальна), надособистісна ідея (світ ідей у Платона; Бог у християнських мислителів; Абсолютна Ідея у Г. Гегеля), що ви­ступає субстанцією речового земного світу. Людська свідомість є результатом розгортання, інобуття такої субстанції.

Суб'єктивно-ідеалістична. Свідомість людини — самодостат­ня суть, що містить картину самої себе і творить у собі матеріаль­ний світ, якого поза свідомістю не існує (Дж. Берклі, Й. Фіхте, А. Шопенгауер).

Гілозоїзм — філософське вчення, що стверджує: уся різнома­нітність матеріального світу має свідомість, тобто одушевлена. З точки зору гілозоїзму, вся матерія володіє передумовами мис­лення (перші грецькі філософи, Дж. Бруно).

Вульгарний матеріалізм — концепція, що зводить свідомість до її матеріального носія — мозку, а всі процеси пояснює як ре­зультат комбінації речовин у мозку (Бюхнер, Молешотт).

Соціологізаторська концепція. Свідомість ставиться в абсо­лютну залежність від зовнішнього, зокрема, і соціального середо­вища та виховання (Д. Локк, французькі просвітники).

Діалектичний матеріалізм. Ця концепція, спираючись на діалектичну методологію, розглядає свідомість як складний, внутрішньо суперечливий феномен єдності матеріального та іде­ального, об'єктивного та суб'єктивного, біологічного і соціально­го. Свідомість — ідеальне явище, функція, особлива властивість, продукт високоорганізованого матеріального субстрату — люд­ського мозку.

Свідомість — продукт суспільно-історичного розвитку, поза суспільством вона не виникає і не може існувати. її виникнення має біологічні передумови, але не зводиться до них — вирішаль­ну роль у формуванні свідомості відіграє соціальне середовище та мова. Свідомість як ідеальне відображення матеріального світу не існує без мови як матеріальної форми свого вираження.

Окремі аспекти свідомості стають предметом дослідження окре­мих галузей медицини. Зокрема, значний інтерес викликають до­сягнення психофармакології: впливу на свідомість, психіку людини за допомогою деяких медикаментів. Крім того, сучасна медицина все більше має справу зі знаковим, вербальним характером свідо­мості. Найпоказовішим тут є аналіз розвитку неврозів — хворо­бливих станів, зумовлених психічною травматизацією, які часто пов'язані із деформацією знакового характеру свідомості та, з іншо­го боку, проявляються у порушеннях мови і мовлення (від забувань конкретних слів, назв, імен тощо до неможливості або небажання говорити взагалі). Неврози, як правило, супроводжуються зміною діяльності внутрішніх органів, у свою чергу, багато соматичних хво­роб ускладнюються невротичними станами (так звана друга хворо­ба). Остання часто стає головною, а після вилікування соматичної хвороби — й єдиною. Це дає змогу сформулювати психосоматичний підхід, який полягає у розгляді організму як єдності психічного та фізичного. До того ж, психосоматичний підхід дає змогу подолати домінуючий упродовж століть у науці та філософії психофізичний паралелізм — концепцію про співіснування двох сфер дійсності — матеріальної та психічної (душевної), які не впливають одна на одну та існують окремо (Р. Декарт). Психосоматичний підхід розглядає людину, її свідомість не ізольовано, а в системі взаємозв'язків «орга­нізм — середовище», включаючи не лише тілесний аспект (людина як організм, тілесна конструкція), а й соціальний (людина як осо­бистість, продукт суспільного розвитку).

Ядром матеріалістичної концепції свідомості, що дає змогу більш-менш адекватно розглядати весь комплекс філософсько-наукових проблем свідомості, є концепція відображення.

Дата добавления: 2015-05-22