Особливості та закономірності розвитку міжнародної економіки

Розвиток міжнародної економіки в сучасних умовах харак­теризується певними особливостями, які є наслідком процесів науково-технічної революції, інтенсифікації міжнародних гос­подарських зв'язків, глобалізації економічних процесів на ін­тернаціональному рівні. До основних особливостей розвитку міжнародної економіки належать:

1. Цілісність формування міжнародної економіки в сучас­
них умовах. Це означає, що в наш час міжнародна економіка
розвивається і може функціювати як цілісний соціально-еко­
номічний організм.

2. Системність міжнародної економіки. Ця особливість озна­
чає, що міжнародна економіка розвивається як система, що має
ядро та органічно пов'язані з ним структурні елементи. У сучас­
ному світі ядром міжнародної економіки можна вважати Орга-
ганізацію Об'єднаних Націй, зокрема її економічні органи —
такі, як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк тощо. А як
структурні можна розглядати проаналізовані вище елементи.

3. Діалектичність міжнародної економіки. Ця особливість
означає, що розвиток міжнародної економіки відбувається зав­
дяки розв'язанню притаманних йому внутрішніх діалектич­
них протиріч. Останні мають місце як всередині ядра системи
міжнародної економіки, у його структурних елементах, так
і у взаємодії між ними.

4. Суперечливість міжнародної економіки. Ця особливість
фіксує конкретний стан розвитку взаємовідносин поміж най­
розвиненішими структурними елементами міжнародної еко­
номіки, які претендують на абсолютизацію свого пріоритету.
Йдеться про суперечності, насамперед, між головними центра­
ми міжнародної економіки — такими, як США, Західна Євро­
па, Японія.

5. Інтегративність міжнародної економіки. Ця особливість
означає, що у процесі розвитку міжнародної економіки форму­
ються загальні закономірності, які властиві її структурним еле­
ментам і світовому господарству як цілісному утворенню.

Охарактеризовані особливості міжнародної економіки мож­на вважати загальними тенденціями її розвитку в сучасних умовах. У тому разі слід зазначити, що важливими передумова­ми функціювання міжнародної економіки у таких напрямах є наявність певних чинників розвитку країн світу. З-поміж них варто виділити такі:

1. Науково-технічна революція. Це процес об'єднання ре­
волюцій у науці та техніці. Науково-технічна революція зу­
мовлює об'єднання зусиль країн світу з метою використання
сукупного науково-технічного потенціалу світового співтова­
риства, у тому числі в межах окремих країн.

2. Інтернаціоналізація господарського життя. Цей чин­
ник об'єктивно передбачає всебічний розвиток господарських
зв'язків між країнами світу і ґрунтується на постійному об'єк­
тивному процесі розвитку продуктивних сил, економічних від­
носин у країнах світу.

3. Глобальні проблеми розвитку міжнародної економіки.
Цей чинник означає, що нині у світі існують проблеми, які
об'єктивно «не визнають» національних кордонів. До таких
глобальних проблем слід віднести:

а) проблеми війни і миру, що означає, що не може бути
іншої альтернативи загрозі світової війни як мирне
співіснування країн світу;

б) екологічні проблеми, котрі мають особливе значення
для нашої країни, яка зазн,^от*° жахливих наслідків
Чорнобильської катастрофи;

в) продовольча проблема;

г) медична проблема;

ґ) демографічна проблема;

д) енергетична проблема;

є) інформаційна проблема тощо.

Розв'язання глобальних проблем чинить важливий вплив на формування системи міжнародної економіки, оскільки пе­редбачає об'єднання з цією метою виробничих, науково-тех­нічних, трудових ресурсів і фінансових засобів країн світу.

Отже, перелічені чинники об'єктивно впливають на форму­вання та розвиток міжнародної економіки як цілісного соці­ально-економічного організму. Світовому господарству поряд із загальними особливостями притаманні й окремі конкретні риси, що характеризують його функціювання в сучасних умо­вах. До них слід віднести такі:

а) зміни у структурі міжнародної економіки. Йдеться, зо­
крема, про появу нових перспективних груп країн — таких,
як: нові індустріальні держави, окремі країни перехідної еко­
номіки;

б) динамізм економічного розвитку, якому в цілому прита­
манні постійні темпи економічного зростання;

в) посилення інтеграційних процесів між країнами світу;

г) посилення диференціації економічного розвитку серед
країн, що розвиваються;

ґ) ринкова уніфікація економічного розвитку більшості країн світу.

Поряд з особливостями розвитку міжнародної економіки потрібно виокремити і певні структурні зміни, що мають місце у процесі її функціювання за умов посилення, інтенсифікації міжнародних економічних зв'язків країн світу. До таких змін передусім слід віднести:

а) збільшення обсягу виробництва продукції у матеріаль­
ній сфері;

б) зниження частки сільськогосподарського виробництва
в цілому в межах міжнародної економіки;

в) високі темпи розвитку сфери послуг і збільшення кіль­
кості зайнятих у ній;

г) швидкий науково-технічний прогрес транспортної та ін­
формаційно-комунікаційної систем;

ґ) зниження частки традиційних зовнішньоторговельних угод порівняно із зовнішньоторговельними операціями, які обслуговують виробництво;

д) зміну аграрно-сировинної спрямованості країн, що роз­виваються;

є) скорочення у світовому товарообігу частки сировинних товарів, збільшення частки машин й устаткування.

Розвиткові міжнародної економіки притаманні економічні закони та закономірності. Зміст економічних законів, які діють у межах міжнародної економіки, полягають у тому, що це по­стійні, повторювані причинно-наслідкові зв'язки, які відобра­жають суттєві моменти в розвитку міжнародних економічних відносин, явищ, процесів. Вони є певною модифікацією еконо­мічних законів, що діють на національному рівні. Економічні закони в межах міжнародної економіки діють об'єктивно, тобто не залежать від волі та свідомості суб'єктів міжнародних еко­номічних відносин. Оскільки міжнародна економіка загалом розвивається на засадах іииарно-грошовкх відносин, їй прита­манні, насамперед, закони ринкової економіки.

До основних законів розвитку міжнародної економіки від­носять:

а) закон вартості, який передбачає, що виробництво й об­
мін товарів у межах міжнародної економіки відбуваються на
основі інтернаціональних суспільних витрат праці;

б) закон попиту та пропозиції. Його дія ґрунтується на за­
коні вартості, а сам він регулює ціни на товари залежно від об­
сягу і взаємодії міжнародної пропозиції та міжнародного попи­
ту на них;

в) закон накопичення, що передбачає капіталізацію части­
ни прибутку суб'єктів міжнародних економічних відносин з ме­
тою розвитку міжнародної економіки. На практиці дія цього
закону знаходить своє втілення, приміром, в іноземній інвес­
тиційній діяльності;

г) закон пропорційного розвитку міжнародної економіки,
який передбачає існування певних пропорцій між її структур­
ними елементами (наприклад, пропорції між світовим промис­
ловим виробництвом і сільським господарством, галузями ви­
робництва тощо);

ґ) закон відповідності продуктивних сил характерові міжнародних економічних відносин, який передбачає, що з роз­витком національних продуктивних сил розвиваються між­державні господарські відносини та більш широко проводять­ся пошук і використання їхніх оптимальних форм.

Поряд з економічними законами світовому господарству притаманні й економічні закономірності розвитку. Економічні

закономірності розвитку міжнародної економіки — це постійні, повторювані причинно-наслідкові зв'язки, які відображають суттєві моменти розвитку міжнародних економічних відносин та є наслідком дії системи економічних законів міжнародної економіки.

Основними закономірностями розвитку міжнародної еко­номіки є:

а) підвищення рівня усуспільнення виробництва в межах
міжнародної економіки, що знаходить своє вираження у ство­
ренні великих господарських одиниць, наприклад, транс­
національних компаній;

б) залучення національних економік у світові господарські
зв'язки, що передбачає насамперед розвиток господарських
відносин між різними галузями виробництва кряїтт гніту;

в) зближення національних господарств, що передбачає
адаптацію, переплетення їхніх економічних потенціалів;

г) гармонізація рівнів економічного розвитку національних
господарств. Названа закономірність виявляється у процесі
зближення кількісних показників, які характеризують еконо­
мічний розвиток країн світу. Такими показниками, приміром,
є: виробництво продукції на душу населення, обсяги експорту,
імпорту тощо;

ґ) динамізм розвитку національних господарств, що вияв­ляється у постійних темпах зростання суспільного виробницт­ва протягом тривалих проміжків часу.

Перелічені закономірності є загальними для розвитку міжнародної економіки. Поряд із ними існують і ті, що характе­ризують міжнародні економічні зв'язки між країнами світу. До них, передусім, слід віднести інтернаціоналізацію госпо­дарського життя, міжнародний поділ праці, міжнародну еко­номічну інтеграцію. Розглянемо ці закономірності детальніше.

Інтернаціоналізація господарського життя як законо­мірність міжнародної економіки означає процес переростання суспільним виробництвом національних кордонів. Основною формою цієї закономірності є зовнішня торгівля конкретних країн світу. Характеризуючи процес інтернаціоналізації госпо­дарського життя, потрібно відмітити, що він охоплює усі сфери функціювання сучасної міжнародної економіки. З огляду на це, можливо виокремити такі напрями інтернаціоналізації госпо­дарського життя:

а) інтернаціоналізація продуктивних сил, що означає про­цес створення матеріальних елементів міжнародних госпо­дарських об'єктів у країнах світу;

б) інтернаціоналізація виробничих процесів, що знаходить
своє відображення в розвитку спільного підприємництва парт­
нерів із різних країн світу;

в) інтернаціоналізація виробництва, яка виявляється у про­
цесі створення спільних підприємств;

г) інтернаціоналізація обміну, що знаходить свій прояв у роз­
витку міжнародних торговельних відносин;

ґ) інтернаціоналізація транспорту, що відображається у ство­ренні міжнародних транспортних систем, скажімо, трубопро­водів;

д) інтернаціоналізація паливно-енергетичних комплексів,
яка відбувається внаслідок інтенсифікації господарських
зв'язків між спорідненими галузями економіки країн-парт-
нерів;

є) інтернаціоналізація розподілу, що знаходить своє відоб­раження у розподілі капіталу, міграції робочої сили у межах міжнародної економіки;

є) інтернаціоналізація споживання, яка передбачає об'єд­нання зусиль країн-партнерів у сфері раціонального споживан­ня виробленої ними продукції у межах міжнародної економіки;

ж) інтернаціоналізація інформаційних систем, що перед­
бачає об'єднання матеріальних і фінансових ресурсів з метою
оптимального використання інформації у форматі міжнарод­
ної економіки (приміром, Інтернет);

з) інтернаціоналізація управління. Вона передбачає об'єд­
нання зусиль суб'єктів міжнародної економіки з метою широко­
го використання досвіду управління економічними процесами
на національному й інтернаціональному рівнях — наприклад,
створення програм міжнародного менеджменту.

Отже, інтернаціоналізація господарського життя має ши­рокі форми прояву і характеризує розвиток економічних зв'яз­ків між країнами світу в різних сферах міжнародної еконо­міки.

Міжнародний поділ праці як закономірність міжнародної економіки означає раціональний спосіб використання суспіль­ної праці в її межах. Основними видами міжнародного поділу праці є такі:

1) загальний — це поділ праці між країнами світу за най­більшими сферами (галузями) суспільного виробництва (на­приклад, промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, зв'язок);

2) частковий — це поділ праці між країнами у межах однієї
сфери суспільного виробництва або галузі економіки. Напри­
клад, у промисловості можна здійснити поділ праці за її підви­
дами — такими, як видобувна, металургійна, енергетична про­
мисловість тощо;

3) одиничний — це поділ праці між суб'єктами міжнарод­
ної економіки в межах однієї відокремленої господарської оди­
ниці (скажімо, спільне підприємство та його організаційна
структура).

Основною формою міжнародного поділу праці є міжнародна спеціалізація виробництва. За сучасних умов існують такі її види:

1) міжгалузева — спеціалізація країн світового співтоварист­
ва на окремих галузях суспільного виробництва;

2) галузева — спеціалізація країн усередині окремої галузі
виробництва, п форми:

а) предметна — спеціалізація країни на випуску окре­
мих виробів;

б) подетальна — спеціалізація країни на випуску окре­
мих деталей;

в) агрегатна — спеціалізація країни на випуску вузлів
для машин й обладнання;

г) технологічна — спеціалізація країни на окремих опе­
раціях технологічного процесу.

Головними чинниками, які впливають на розвиток міжна­родного поділу праці в сучасних умовах, є такі:

1. Природно-географічні:

а) природно-кліматичні умови;

б) природні ресурси країни;

в) основні території країни;

г) чисельність населення;

ґ) економіко-географічне розташування країни.

2. Соціально-економічні:

а) чисельність робочої сили в країні;

б) рівень розвитку науково-технічного потенціалу;

в) рівень розвитку виробничого апарату (управління);

г) масштаб і серійність виробництва;

ґ) виробнича та соціальна інфраструктури;

д) особливості історичного розвитку та економічних тра­
дицій;

є) соціальний тип виробництва та напрям розвитку зов­нішньоекономічних зв'язків.

3. Чинники НТП:

а) рівень економічної диверсифікації виробництва (асор-
тимент продукції);

б) оптимальні розміри підприємств щодо вимог НТП;

в) економічна вигідність функціювання підприємств,
які розраховані на багатосерійний та масовий випуск
продукції;

г) прискорення темпів моральної зношуваності облад-.
нання;

ґ) рівень і об'єм НДПКР (науково-дослідних та проект­но-конструкторських робіт).

Міжнародна економічна інтеграція (МЕІ). Поняття «еко­номічна інтеграція» (лат. — об'єднання частин у ціле) вперше з'явилось у літературі в 1933 р. Його упровадив німецький еко­номіст К. Ейдіке. Але сама МЕІ почала розвиватись у рамках міжнародної економіки із середини 50-х років XX ст. Початок процесу МЕІ пов'язують зі створенням ЄЕС (1957).

Зміст економічної інтеграції розкривається в багатьох про­цесах та відповідних їм визначеннях. Основні із цих процесів такі:

1. Економічна інтеграція — процес зближення і перепле­
тення національних економік.

2. Економічна інтеграція — якісно вищий етап інтер­
націоналізації життя, виявлений у розвитку всіх форм і мето­
дів здійснення МЕІ.

3. Економічна інтеграція — етап міжнародного госпо*
дарського співробітництва, коли центр його тяжіння перено­
ситься в середовище матеріального виробництва.

Визначення інтеграції:

1. Економічна інтеграція — це процес стирання розбіжнос­
тей між країнами у сфері економіки, між суб'єктами госпо*
дарської діяльності.

2. Економічна інтеграція — господарські відносини, в яких
відсутня дискримінація іноземних партнерів у кожній із на­
ціональних економік.

Для МЕІ характерні такі особливості:

1) синхронізація (органічна взаємодія) процесів відтворен­
ня в рамках груп країн;

2) створення господарського комплексу із щільними
взаємозв'язками національних економік;

3) поглиблення міжнародного поділу та кооперації праці;

4) формування наднаціональних органів регулювання МЕІ;

5) узгоджена політика у сфері реалізації взаємних еконо­мічних відносин, а також господарських зв'язків з іншими дер­жавами.

Розвиток процесу МЕІ базований на таких передумовах:

1) об'єктивний процес розвитку продуктивних сил, які пе­
реростають національні рамки;

2) розвиток ТНК і банків, зближення і переплетення на­
ціональних фінансових капіталів (тобто якщо відбувається
зближення валютно-фінансових відносин, це сприяє розвитко­
ві МЕІ);

3) закономірності розвитку науково-технічної революції;

4) соціально-економічна однорідність національних госпо­
дарств (Франція — Німеччина — Італія тощо);

5) наявність достатньо високого рівня економічного розвит­
ку країн, гцо інтегруютт,гя:

6) наявність тривалого періоду і досвіду взаємного еконо­
мічного співробітництва групи країн (інтеграція виступає як
продовження цього співробітництва, як його вищий рівень);

7) економіко-географічна близькість країн, наявність загаль­
них кордонів;

8) цілеспрямована діяльність соціальних груп, прошарків
населення, партій, законодавчих і виконавчих органів країн
щодо розвитку інтеграційних процесів;

9) загальні історичні та культурні умови розвитку країн.
Поряд з передумовами становлення інтеграційних процесів

існують чинники, що ведуть до їх поглиблення, подальшого розвитку, а також чинники, які протидіють інтеграційним про­цесам.

До груп чинників, що сприяють розвиткові МЕІ, належать:

1) нерівномірність розподілу у світовому господарстві при­
родних, матеріальних, науково-технічних, трудових і фінансо­
вих ресурсів;

2) наявність і потреба вирішення глобальних проблем кра­
їнами світового співтовариства на основі спільних зусиль;

3) можливість і потреба використання привілеїв сукупного
науково-технічного потенціалу країн світового співтовариства;

4) різке скорочення відстаней за рахунок розвитку транс­
портно-комунікаційних систем (трубопроводи, супутниковий
зв'язок тощо);

5) тенденції демографічного розвитку (зростання чисель­
ності населення, збільшення частки кваліфікованої робочої си­
ли, науково-технічного персоналу тощо);

6) ринкова уніфікація (єдина економічна система) еконо­мічного розвитку більшості країн світового співтовариства.

До чинників, які протидіють розвиткові МЕІ (гальмують його), належать:

1) ідеологічні суперечності поміж країнами (наприклад,
між КНДР і Південною Кореєю);

2) традиційні конфлікти між країнами і групами країн
(йдеться, наприклад, про Югославію, Палестину, Ізраїль);

3) існування світових релігій (християнство, іслам, буд­
дизм);

4) економічні суперечності між основними центрами міжна­
родної економіки і всередині їх (Японія, США, Західна Європа).

МЕІ має чотири рівні розвитку:

І. Головний рівень інтеграційного розвитку — це госпо­дарська взаємодія підприємств і організацій різних країн. Во­ни виступають безпосередніми учасниками інтеграційних процесів, оскільки здійснюють виробництво, експорт-імпорт товарів і послуг, спеціалізацію та кооперацію.

II. Господарська взаємодія окремих держав. На цьому рівні створюють умови для розвитку інтеграційних процесів між державами, а також здійснюється безпосередня участь держав­них структур (міністерств, відомств, організацій, корпорацій) у МЕІ.

III. Взаємодія різних партій, організацій, союзів (проф-¹
спілок), соціальних груп, окремих громадян різних країн. Цей
рівень інтеграції визначено як соціально-політичний рівень
МЕІ. Взаємодія між вказаними суб'єктами дає змогу створити
додаткові політичні, культурні, релігійні стимули для розвит­
ку МЕІ.

IV. Функціювання інтеграційного угруповання окремих
країн ЄС. У ньому формується система відносин з кожним
учасником інтеграцій, з третіми країнами, міжнародними еко­
номічними організаціями. Інтеграційне угруповання є якісно
вищим рівнем розвитку МЕІ і виступає у рамках міжнародної
економіки як цілісне економічне утворення.

Оскільки МЕІ є продовженням розвитку інтернаціоналі­зації господарського життя, економічного співробітництва країн світового співтовариства, варто схарактеризувати, зазна­чити відмінності, що існують між цими процесами.

Отже, основними відмінностями МЕІ від традиційного еко­номічного співробітництва є:

1) нові завдання і цілі, здійснювані країнами на етапі МЕІ:

• зміна структури галузей економіки;

• установлення міжгалузевих зв'язків між державами;

• формування міжнародного господарського комплексу,
який включає самостійні, відтворювальні, галузеві, ре­
гіональні й управлінські органи;

2) зростання рівня об'єднання різних ресурсів країн з ме­
тою спільного вирішення соціально-економічних проблем;

3) становлення колективного регулювання міжнародних
господарських процесів;

4) поява нових форм і методів економічної взаємодії держав
(у сучасних умовах їх понад 200);

5)створення загального господарського пристару для бк робників і споживачів продуктів і послуг інтегрованих країн;

6) центральною сферою інтеграційної діяльності є не зов­
нішньоторговельний обмін, як було раніше, а взаємодія країн
у сфері безпосереднього матеріального виробництва і науки;

7) комплексний довгостроковий характер МЕІ, тобто МЕІ
охоплює сфери виробництва, розподілу, обміну і споживання
матеріальних благ і послуг.

Інтеграцію здійснюють на основі розроблення довгостроко­вих цільових програм господарської взаємодії зацікавлених країн.

У процесі розвитку МЕІ відбувається перехід від простих форм її функціювання до більш складних (табл. 1.1).

1. Зона вільної торгівлі — це інтеграційне об'єднання дер­
жав у сфері торговельних відносин, в якому відмінено мита,
що регулюють їхні господарські зв'язки.

■у тому разі країни — учасниці зони вільної торгівлі, збері­гають митні бар'єри, спрямовані проти країн, що не входять до зони.

Приклади:

• зона вільної торгівлі між СІЛА, Канадою і Мексикою;

• Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ);

• ЛАВТ (Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі —
до 1980 p.).

2. Митний союз — це інтеграційне об'єднання, в якому від­
мінено мита між країнами-учасницями і встановлено єдині ми­
та стосовно третіх країн (зовнішні митні тарифи).

Митний союз поширюється лише на зовнішньоторговельну політику країн-учасниць. І зона зовнішньої торгівлі, і митний союз — це початкові форми МЕІ.

Приклади:

• Центральноамериканський спільний ринок — ЦАСР;

• Співтовариство і спільний ринок країн Карибського ба­
сейну - КАРІКОМ;

• Андська група — Болівія, Чилі, Колумбія, Еквадор та
інші.

Таблиця 1.1 Основні форми процесу розвитку МЕІ

Ознаки Вільна ' Гармо-Усунення Загальний міграція Гармоніза- нізація ржи внутрішніх зовнішній товарів, ція еконо- внутріш-митних митний капіталів, мічної ньої та тарифів тариф робочої політики зовнішньої сили політики Зона ' вільної торгівлі Митний союз Спільний і ринок! Економіч­ний союз Політич­ний союз

Примітка. Заштриховані квадрати означають, що даній формі МЕІ притаманні вказані ознаки.

3. Спільний ринок — це інтеграційне об'єднання, в якому здійснюється вільний рух товарів, послуг, капіталів і робочої сили, відбувається господарська взаємодія між країнами у сфе­рі виробництва.

Приклад:

• ЄС (інших поки що немає).

4. Економічний союз — це інтеграційне об'єднання, де по­
ряд із вільним переміщенням капіталів, робочої сили, товарів,
послуг, розвитком виробничої інтеграції здійснюється узго­
дження загальної економічної політики країн-учасниць.

Приклад:

• Із 1999 р. в ЄС провадиться єдина грошова політика і вве­
дено спільну грошову одиницю — євро. Це полегшує
взаєморозрахування і сприяє поглибленню інтеграцій­
них процесів у рамках ЄС.

Економічний союз передбачає:

• уніфікацію кредитно-грошових відносин;

• уніфікацію соціальної політики:

• уніфікацію стратегії економічного розвитку;

• уніфікацію оподаткування;

• створення наднаціональних органів, рішення яких є обо­
в'язковими для кожного члена економічного союзу.

5. Політичний союз — це об'єднання держав, яке здійснює
повну економічну інтеграцію і доповнює її узгодженням політич­
них дій, прийняттям і виконанням спільних політичних рішень.

Повної економічної інтеграції досягають на рівні еконо­мічного союзу. Приклад політичного союзу:

• створення Європейського парламенту, мета якого — пов­
не об'єднання Європи (мирне співіснування, господарсь­
ке співробітництво).

Формування інтеграційних угруповань у світовому госпо­дарстві здійснюється за такими напрямами:

1) створення національних органів, які здійснюють управ­
ління інтеграційними процесами;

2) укладення двосторонніх угод між зацікавленими країна­
ми з метою розвитку взаємних інтеграційних процесів;

3) створення наднаціональних органів з управління інтег­
раційними процесами;

4) розвиток транснаціональних форм господарського жит­
тя (ТНК);

5) проведення багатосторонніх і міждержавних переговорів
з проблем розвитку інтеграції;

6) участь у діяльності міжнародних економічних органі­
зацій;

7) створення й участь у розвитку міжнародних економічних
інтеграційних угруповань.

За сучасних умов для розвитку МЕІ характерними є певні тенденції. Перелічимо основні тенденції розвитку МЕІ:

1) динамізм процесів МЕІ (інтеграційні процеси охоплюють
усі галузі економіки в дедалі ширшому масштабі);

2) нерівномірність розвитку і реалізації форм МЕІ (невисо­
кими темпами розвивається інтеграція у провідних галузях
господарства, які визначають НТП, що зумовлено високою кон­
куренцією);

3) розвиток поряд з інтеграційними дезінтеграційних про­
цесів;

4) переважний розвиток регіональних міжнародних еко­
номічних угруповань;

5) формування реальних умов для розвитку глобальної,
світової економічної інтеграції.

Таким чином, процес МЕІ характеризується багатьма особ­ливостями і має конкретні форми прояву. Інтеграційні проце­си знаходять найбільш повне відображення у форматі міжна­родних регіональних інтеграційних угруповань, які діють на всіх континентах нашої планети. У світі їх налічують понад 20. Загалом, міжнародна економічна інтеграція в сучасних умовах охоплює усі сфери суспільного виробництва переважної біль­шості країн світу і прямо чи опосередковано виступає одним із головних чинників їхнього економічного зростання.

Отже, розгляд проблем формування, структуризації, особ­ливостей і основних закономірностей розвитку міжнародної економіки засвідчує, що вона є однією із загальних форм функ-ціювання взаємопов'язаних національних господарських комплексів. Подальший розвиток міжнародної економіки по­в'язаний з інтенсифікацією міжнародних економічних відно­син, поглибленням міжнародного поділу праці, виникненням оптимальних форм міжнародної економічної інтеграції. Усе це створює об'єктивні передумови для раціонального використан­ня сукупного, виробничого, науково-технічного, трудового та фінансового потенціалу міжнародної економіки країнами сві­тового співтовариства.

Дата добавления: 2015-05-22