Вчення Платона і Арістотеля

План

Антична філософія

Рассел Б. Історія західної філософії. – 2-е вид. – Новосибірськ, 1999. – С. 11– 12.

1. Натурфілософія та пошук першоначала.

2. Вчення Платона та Аристотеля.

3. Етика (Сократ, Епікур, Стоїки).

1. Питання і завдання:

1. Хто із стародавніх мислителів першим назвав філософію філософією (любомудрієм), а себе філософом? Як він аргументував свою точку зору?

2. Що, на ваш погляд, у змісті вчень «магів, халдеїв, гімнософістів, друїдів і єгиптян» можна вважати філософськими ідеями, а що – міфологічними і передфілософськими?

3. Який з розглянутих Діогеном Лаертським народів, на вашу думку, найбільшенаблизився саме до виникнення філософії? Обґрунтуйте свою точку зору.

... Заняття філософією, як деякі думають, почалися вперше у варварів, а саме: у персів були їхні маги, у вавілонян і ассірійців – халдеї, в індійців – гімнософісти, у кельтів і галлів – так звані друїди і семнофеї <...>.

(Маги – у греків жерці древньоіранської зороастрійської релігії, халдеї – жерці у Вавілоні, гімнософісти (голі мудреці) – індійські жерці-брахмани, що називалися так у зв'язку з прийнятим у них аскетичним способом життя, семнофеї – жерці кельтської релігії).

І все-таки це велика помилка – приписувати варварам відкриття еллінів: адже не тільки філософи, але і весь рід людський бере початок від еллінів...

Прихильники варварського походження філософії описують і те, який вигляд вона мала у кожного з народів.

Гімнософісти і друїди, за їхніми словами, говорили загадковими висловами, учили шанувати богів, не робити зла і вправлятися в мужності; гімнософісти нехтували навіть смертю...

Халдеї займалися астрономією і пророкуваннями.

Маги проводили час у служінні богам, жертвоприношеннях і молитвах, думаючи, що боги прислухаються тільки до них; міркували про сутність і походження богів, вважаючи богами вогонь, землю і воду; відкидали зображення богів, особливо ж розрізнення богів чоловічої і жіночої статі. Вони складали твори про справедливість; стверджували, що віддавати небіжчиків вогневі – нечестиво, жити разом з матір'ю або дочкою – не нечестиво..; займалися гаданнями, пророцтвом і стверджували, начебто боги являються їм вочевидь, та й узагалі повітря повне видимостей, витікання або здіймання, які помітні для пильного ока. Вони не носили золота і прикрас, одяг у них був білий, постіллю їм служила земля, їжею – овочі, сир і грубий хліб, ціпком – очерет; очеретом же вони проколювали і підносили до рота шматочки сиру за їжею...

Єгиптяни у своїй філософії міркували про богів і справедливість. Вони стверджували, що початком усього є речовина, з неї виділяються чотири стихії й на завершення з’являються всілякі живі істоти. Богами вони вважають сонце і місяць, перше під ім'ям Осиріса, другий під ім'ям Ісіда, а натяками на них служать жук, змій, шуліка й інші тварини.., яким єгиптяни і створюють культи і храми, тому що обличчя бога їм невідоме. Вони вважають, що світ кулястий, що він породжений і смертний; що зірки складаються з вогню і вогонь цей, зменшуючись, дає життя усьому, що є на землі; що затьмарення місяця бувають від того, що місяць попадає в тінь землі; що душа переживає своє тіло і переселяється в інше; що дощ утворюється з перетвореного повітря... А в своїй турботі про справедливість вони установили в себе закони і приписали їх самому Гермесу. Корисних для людини тварин вони вважають богами; говорять також, начебто вони винайшли геометрію, астрономію й арифметику. От що відомо про відкриття філософії.

Філософію філософією [любомудрієм], а себе філософом [любомудром] уперше став називати Піфагор, коли сперечався в Сикіоні з Леонтом, тираном Сикіона або Фліунта...; мудрецем же, за його словами, може бути тільки бог, а не людина. Тому передчасно було б філософію називати «мудрістю», а того, хто вправляється в ній – «мудрецем», ніби він загострив уже свій дух до межі; а філософ [«любомудр»] – це просто той, хто має потяг до мудрості...

Філософія ж має два початки: одне – від Анаксимандра, а інше – від Піфагора; Анаксимандр учився у Фалеса, а наставником Піфагора був Ферекід. Перша філософія називається іонійсьою, тому що вчитель Анаксимандра Фалес її був іонійцем, як уродженець Мілета; друга називається італійською, тому що Піфагор займався нею головним чином в Італії (Кн. 1. Вступ).

Діоген Лаертський. Про життя, вчення та висловлення знаменитих філософів. - 2 вид.- М., 1986. - С. 55 - 58.

Найвищими досягненнями античної фізики, безсумнівно, варто вважати філософські вчення Платона й Аристотеля. Найбільш відомий виклад Платоном свого погляду на світ в пізньому діалозі «Держава», за яким у літературі міцно закріпилася назва «Міф про печеру». У ньому Платон бачить світ розділеним на дві частини – «світ ідей», або ейдосів, що представляє собою сукупність ідеальних прообразів реально існуючих матеріальних предметів, і «світ речей», що доступний безпосередньому почуттєвому сприйняттю людини. Пізнання світу ідей уявлялося Платоном як анамнез (пригадування) того, що бачила людська душа у світі ідеального буття, коли після смерті переселялася в нове тіло, щоб повернутися в земний «світ речей».

2. Питання і завдання:

1. Що являє собою світ, у якому ми живемо, за Платоном?

2. Що говориться про ідеї? Яка природа ідей: матеріальна чи духовна?

3. Чому «в'язні печери» приймають за істину тіні, що проносяться повз предмети? Що, на вашу думку, хотів сказати цим Платон?

4. Яким шляхом ми можемо одержувати знання про ідеї?

5. Порівняйте теорію ідей Платона з попередними уявленнями про першооснову.

... люди ніби знаходяться в підземеллі подібному до печери, де на всю її довжину тягнеться широкий просвіт. З малих років у них там на ногах і на шиї окови, так що людям не зрушити з місця, і бачать вони тільки те, що в них прямо перед очима, тому що повернути голову вони не можуть через ці окови. Люди повернуті спиною до світла, що виходить від вогню, який горить далеко у височині, а між вогнем і в'язнями проходить верхня дорога, обгороджена – глянь-бо - невисокою стіною, подібно до тієї ширми, за якою фокусники поміщають своїх помічників, коли поверх ширми показують ляльок.

— Це я собі уявляю.

— Так уяви ж собі й те, що за цією стіною інші люди несуть різну утвар, тримаючи її так, що її видно поверх стіни; проносять вони і статуї, і всілякі зображення живих істот, зроблені з каменю і дерева. При цьому, як водиться, одні з них розмовляють, інші мовчать <...>.

Коли з когось з них знімуть окови, змусять його раптом встати, повернути шию, пройтися, глянути нагору – убік світла, йому буде боляче виконати все це, він не в силах буде дивитися при яскравому світлі на ті речі, тінь від яких він бачив раніше. І як ти думаєш, що він скаже, коли йому почнуть говорити, що раніше він бачив дрібниці, а тепер, наблизившись до буття і звернувшись до більш справжнього, він міг би знайти правильний погляд? Та ще якщо стануть вказувати на ту або іншу річ, що перед ним мерехтить і ставити запитання, що це таке, до того ж змусять його відповідати! Чи не вважаєш ти, що це вкрай буде складно для нього і він подумає, начебто набагато більше правди в тому, що він бачив раніше, ніж у тому, що йому показують тепер?

— Звичайно, він так подумає.

— А якщо змусити його дивитися прямо на саме світло, хіба не заболять у нього очі, і не повернеться він зразу до того, що він у силах бачити, вважаючи, що це дійсно достовірніше тих речей, що йому показують?

— Так, це так <...>.

— Отож,... це уподібнення варто застосувати до усього, що було сказано раніше: область, що охоплюється зором, подібна темниці, а світло від вогню уподібнюється в ній могутності Сонця. Сходження і споглядання речей, що знаходяться у височині, – це звернення душі в область умоосяжного...

Дата добавления: 2015-05-22