Методи оцінювання 4 страница

СХОЛАСТИКА (лат. scholastikos – учений, шкіль­ний) – інтелектуальний фено-мен в межах теолого-філософської традиції середньовічної і постсередньовічної європей-ської культури, метою якого було раціональ-не обгрунтування і систематична концептуа-лізація західнохристиянського віровчення за допомогою ідей античної філософії (зокрема Платона і особливо Аристотеля).

СЦИЄНТИЗМ (лат. scientia – знання, наука) – абсо­лютизація науки (нау­кових методів і цінностей) у філо-софії, соціології і сус­пільній сві­домос-ті взагалі. Знецінює гу­маністичні (ре­лігійні, етичні, естетичні та ін.) ціннос-ті й розглядає людину як біо­робо­та. По­няття близьке за змістом до поняття “натуралізм”.

Т

ТЕЛЕОЛОГІЯ (грец. telos – ціль) – вчення про мету, доцільність, згідно з яким все для чогось призна-чене, має свою ціль.

ТЕОЛОГІЯ – бого­сло­в’я, вче-ння про Бога, система християнських дог­матів.

ТЕОРІЯ (грец. theoria – спос-тереження, дослід­ження) – найрозви-нутіша форма науко­вого знання, яка дає цілісне, системне відображення за-ко­номірних та сутнісних зв’язків пев-ної сфери дійсності; логічно обгрунто-вана і експериментально підтвердже-на гіпотеза

ТЕОЦЕНТРИЗМ – прин­цип, згі-дно з яким єди­ний Бог проголошується аб-со­лют­ним на­чалом і цент­ром Все­світу, що зумовлює собою бут­тя і смисл існу­вання всього даного.

ТЕУРГІЯ (грец. theos – Бог, ergon – робота; букв. - Боготворчість) – термін теології, що фіксує феномен перманентної присутності Бога у світі, еволюція якого тлумачиться в даному контексті як дивовижгий, дивотворчий процес.

ТОМІЗМ – філософ­сь­ко-бого-словське вчення християнського бого-слова середньовіччя Т. Ак­вінського і його послі­дов­ників. Наприкінці XIX ст. трансформоване в неотомізм.

ТРАНСГРЕСІЯ – одне з ключо-вих понять постмодернізму, що фіксує фе-номен переходу неперехідної межі, і на-самперед – межі між можливим і неможли-вим: "трансгресія – це жест, який спрямо-ваний на межу" (Фуко), "подолання нездо-ланної межі" (Бланшо).

ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНЕ (лат. transcendens – той, що виходить за межі) – поняття, яким в деяких філософських сис­темах позначаються правила (прин­ципи) функціонування сві­до­мості. В свідомості мож­на ви­членити індивідуальні чуттєві (пси­хічні) акти та однакові для всіх людей правила, схеми функціо­нування свідо-мості, які кан­тіанство та феноменоло-гія називають трансценден­тальними. Во-ни, отже, є потой­бічними щодо чуттєвого “матеріалу” свідомості. Кант, зокрема, вважав трансценден­тальними ка­тегорі-альні схе­ми, за допомогою яких син­тезувався чуттєвий досвід.

ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНИЙ ІДЕАЛІЗМ – ідеалізм, який досліджує трансцендентальне – кате­горії, прави-ла ді­яльності свідомості як джерело кон­ституювання об’єктивної дійсності.

ТРАНСЦЕНДЕНТНЕ (лат. transcendere – переступати) – термін, що позначає, на противагу, іманентному, те, що знаходиться поза межами свідомості і пізнання.

У

УМОВИВІД – форма мислення, завдяки якій з попередньо здобутого знан­ня (з одного чи де­кількох суджень) виводить-ся нове знання теж у вигляді судження.

УНІВЕРСАЛІЇ – загальні родові поняття. Питання про природу універсалій було предметом дискусії між номіналіста-ми і реалістами.

УНІВЕРСУМ – філо­софський термін, що по­значає всю буттєву реа-ль­ність (як досяжну, так і недосяжну для людини) у часі й просторі.

УПАНІШАДИ (санскр. – таємне знання) – загальна наз­ва ранніх за ха­ракте-ром і обсягом міфо-філософських тво­рів, що коментують Веди. Найдавніші упанішади ство­рені в Індії в X-VI ст. до н. е. Вони були підвалинами, на яких скла­лися основні філо­софські систе­ми давньої Індії.

УТИЛІТАРИЗМ (грец. uti­litas – користь, вигода) – етичне вчен­ня, згідно з яким основу мо­ральних вчинків людини складає ви­года. За­сновником утилітаризму є фран­цузький просвітитель П. Гольбах та англій-ський філософ Є. Бентам.

УЯВА (ФАНТАЗІЯ) – свідома здатність людини створювати нові чу-ттєві чи інтелектуальні образи на ос-нові її попереднього досвіду.

УЯВЛЕННЯ – узагальнений чу-ттєво-наочний образ предмета, який сприй-мався органами чуття в минулому, але не сприймається тепер. В основі уявлення лежить сприйняття, пам’ять і уява.

Ф

ФАЛЬСИФІКАЦІОНІЗМ – прин-цип демаркації науки від "метафізики" (аль­тернатива принципу ве­рифікаціонізму) згі- д­но з яким універсальне тверд­ження є іс­тинним, якщо жодне одиничне твердження, яке логічно випливає з нього, не є хибним. Запро­понований К. Поппером.

ФАТАЛІЗМ (лат. fatalis – виз-начений долею) – релігійно-філософські по­гляди, що ґрунтуються на визнанні панува-ння над людиною і суспільством сліпих, невідворотних сил, які наперед визначають їхню долю.

ФАТУМ – див. Доля.

ФЕНОМЕН (грец. phainome-non – те, що з’являється) – в буденній мові – унікальне явище; у філософії – чуттєві дані, взяті безпосередньо, як самі по собі. Наприклад, для худож-ника яскравий захід сонця є феноме-ном, і він сприймає його як самода-ність. Для вченого – це явище, за яким приховується певна закономірність, сутність.

ФЕНОМЕНОЛОГІЯ (грец. phai-nomenon – те, що з’являється) – 1) філо-софське вчення про феномен, що постає не чим іншим, як з’явою певної реальнос-ті, її самовиявом і саморозкриттям. Фено-менологія не розкриває реальності, а зас-відчує її такою, якою вона є. 2). Одна з провідних течій в західній філософії і ку-льтурі ХХ ст.. Її центральна ідея – погляд на свідомість як особливий регіон буття, ствердження принципової неможливості зведення внутрішніх визначень свідомості до жодних відношень: а ні до предметних, а ні до соціальних, а ні до безсвідомих підґрунть самої свідомості. Засновник феноменології Е. Гуссерль.

ФЕТИШИЗМ (фр. feti­che – амулет) – ви­кривлене ві­до­браження в суспільній свідо­мості пев­них явищ, за якого речі на­діляються не притама-нними їм властивостями (фетиши­зація грошей, золота, сим­волів впади і т. ін,).

ФІЛОСОФІЯ (грец. phileo – люблю, sophia – мудрість; любомудріє) - тео­ретичний світогляд, особлива форма пізнання світу, яка виробляє систему знань та цінностей про фундаментальні при-нципи і основи буття, про найзагальніші сутністні характеристики людського став-лення до природи, суспільства і духов-ного життя у всіх його основних проявах, вчення, яке прагне осягнути всезагальне у світі, в людині і суспільстві. Філософія вивчає всі феномени культури під ку-том зору всезагальності, тобто їх су­тності, місця та функцій в суспільстві. Філософія вибудовується із сумнівів і об­ґрунтовувань, доведень, живе у вільних дискусіях, а тому по справжньому можли­ва лише в демократичному суспільстві. Філософськими дисциплінами є: метафі-зика, онтологія, гносеологія, філософ-ська антропологія, логіка, етика, есте-тика, аксіологія та ін.

“ФІЛОСОФІЯ ЖИТТЯ” - напрям у т. з. некласичній філософії кінця XIX – початку XX ст., пред­ставни-ки якого проголо­сили життя (у біологічній чи психологічній формах) основним предметом філо­софії, яке може бути пояснено не раціонально, а виходячи з нього самого при допомозі почуття, інстинкту, безпосереднього пе-реживання. Представ­ники – Ніц­ше, Ді-льтей, Бергсон, Шпенглер.

ФІЛОСОФІЯ ІСТОРІЇ – сфе-ра філософського знання про загаль-ність і су­місність іс­торичного процесу, іманентну логіку роз­витку суспільства.

ФІЛОСОФІЯ КУЛЬТУРИ – філософське вчення про сутнісні заса-ди культури як процесу й цілісності, її архетипи, закономірності та перспек-тиви розвитку.

ФІЛОСОФІЯ ПРАВА – розділ фі-лософії, що займається вивченням змісту права, його сутності й поняття, форм існу-вання й цінності, ролі у житті людини, дер-жави, суспільства.

ФІЛОСОФІЯ РЕЛІГІЇ – сукуп-ність актуальних і потенційних філософсь-ких установок щодо релігії і Бога, філософське осмислення їхньої природи, сутності та сенсу.

ФІЛОСОФСЬКА АНТРОПО-ЛОГІЯ – 1)філософське вчення про природу та сутність людини; 2)напрям у західній філософії (переважно німецькій), що виник на початку ХХ ст. і займається розробкою ідеї людини на основі знань, накопичених у науках про людину. У виз-наченні людини зробила три відкриття: 1)людина – тварина, яка винайшла сим-воли і живе у їхньому світі (Кассірер); 2) людина – істота вільна, відкрита і знахо-диться ще у становленні і формуванні (М.Шелер); 3)людина – це таємний зв'я-зок макро-і мікрокосму, істота не лише раціонально мисляча і діюча, а й медіу-мічна.(М.Бердяєв).

ФОНОЛОГІЗМ – поняття постмодерністської філософії, яке фік-сує таку властивість класичної культу-ри, як характерний для неї акцент на вокально-голосовій презентації мови, що зумовлюється базисною для куль-тури даного типу презумпцією суб'єк-та.

ФОРМА – зовнішній вияв пре-дмета, певного змісту, внутрішня стру-к­тура, певний порядок пред­мета або перебігу процесу.

ФОРМАЛІЗАЦІЯ – ві­дображення змістового знання у спеціальній штучній мові, яка створюється для точного вираження думок з метою запобігання можливості не­одноз-начного розуміння; метод наукового дослід-ження завдяки якому зміст досліджуваного об’єкта пізнається (розкривається) за допомо-гою виявлених елементів його форми.

ФУТУРОЛОГІЯ (лат. future – майбутнє, грец. logos - вчення) – уза-гальнена назва концепцій про майбут-нє; у вузькому значенні – галузь нау-кових знань, що охоплює дослідження перспектив розвитку людства в ціло-му, чи окремих соціальних процесів і явищ. (В цьому значені є синонімом прогнозування). Термін запропонова-ний німецьким соціологом О.Флехт-хеймом як назва "філософії майбут-нього".

Х

ХОЛІЗМ (грец. holon - ціле) – вчення про сутність феномену ціліс-ності. Під цим розуміється вищий принцип цілісності світу, що охоплює всі його сфери (фізичну, біологічну, психічну, духовну) і опирається на положення: "ціле більше суми його ча-стин".

ХОРА – поняття філософії постмодернізму, яке фіксує у своєму змісті феномен саморуху семіотичних середовищ, що характеризуються іма-нентними пульсаційними версифіка-ціями свого напрямку і форм.

ХЮБРИС (грец. ubris – нес-тримність) – термін, що використову-ється в сучасній західній філософії для позначення передпорогових форм сти-хійних процесів, які задають нестійкі параметри функціонування певної сис-теми і відкривають можливості нових форм її буття.

Ц

ЦИВІЛІЗАЦІЯ (лат, civilis – громадянський) – в широкому розумі-нні – те ж, що й культура; У вужчому – певний рівень розвитку культури, який передбачає наявність державності, письма, те-хніки тощо. Представники “філософії життя” (Шпенглер,Тойнбі) цивілізацію тлумачили як раціональні здобутки культури (бюро­кратію, науку, техніку), що легко пере-даються від народу до народу і є свідченням занепаду культури.

ЦІЛЕ – інтегроване поєднання нових якостей, які не властиві окре-мим частинам, але виникають в ре-зультаті їхньої взаємодії у певній сис-темі зв’язків.

ЦІННІСТЬ – значимість, яку люди надають речам, явищам і яка складає основу ставлення до них (ви-бору, надання переваги тощо). Цін-ність наявна ли­ше в актах оцінки, коли ви­бирають, вибудовують ієрар­хічну структуру цінностей. Цінності мотивують пове­дін-ку людей. Проблему цін­ностей дослі-джували нео­кантіанці (Ріккерт, М. Ве­бер, М.Шелер) та ін.

Ч

ЧИТАННЯ -сукупність прак-

тик, методик і процедур роботи з тек-стами, що являє собою стратегію пере-

кладу письма в усну мову, з одного бо-ку як його буквальне озвучування, а з іншого – як тлумачення закріпленого в ньому інваріантного (надчасового і надпросторового) змісту в конкретних прагматичних ситуаціях запиту цих змістів.

ЧИТАЧ – адресат тексту, тоб-

то суб’єкт сприйняття (розуміння, ін-терпретації, осмислення чи констру-

ювання) його семантики (смислу); су-б’єкт читання.

Дата добавления: 2015-05-22