З. Філософія як світогляд

Філософське знання задовольняє одну з потреб людини, від якої залежить її поведінка. Воно дає змогу людині зрозуміти свою сутність, місце в світі, оцінити взаємозв’язок зі світом й визначити свою діяльність у ньому, що прийнято трактувати як світогляд. Філософ М.Мамардашвілі зазначав: «Зазвичай у прогресистській еволюційній концепції послідовність така: спочатку був анімізм, міфологія, потім релігія (християнство, іслам, буддизм), а відтак виникають раціональні види світогляду – такі, як філософія й наука».

Світогляд первісної людини можна трактувати як синкретичний (від гр. synkretismos -- об’єднання, єдність) прасвітогляд, що зумовлювався страхом людини за своє життя й прагненням вижити в боротьбі з довкіллям (стихійними природними лихами, агресивними хижаками, недоброзичливими чужинцями). Окрім того, джерелом страху були різні хвороби, а також тривожні сновидіння. Первісна людина шукала виходу з такого становища, засобів впливу на природне й надприродне довкілля. Так виникла магія (від гр. mageia – ворожба), яка зводилася до відповідних ритуалів (молінь, заклинань, співів, танців, гри балабонами, барабанень, жертвоприносів тощо), що відправлялися різними магами (волхвами, шаманами, чарівниками, віщунами та ін.), започаткувавши магічнийсвітогляд, як найдавніший тип світогляду. Він ґрунтувався на почутті страху чи задоволення й проявлявся у ритуальних діях чи вигуках. Водночас людина могла надавати надприродної сили певним предметам, започаткувавши фешитизм (від фр. fetiche— талісман), одушевлювати їх, від чого пішов анімізм( від лат. anima - душа) або вшановувати безсмертні душі предків, як вважають у манізмі (від лат. manes – душі предків). З культом предків пов’язаний тотемізм, щов перекладіз мовиоджибве (одного з пінічноамериканських племен) означає його рід. Кожен рід вірив у своє походження від якоїх тварини (рідше – рослини), яку було заборонено вбивати і споживати як їжу. В уявленні людини природному світові протиставлявся світ трансцендентний (від лат. transcendens – позамежний), цебто світ роздвоювався.

Започатковане умовне роздвоєння світу переоцінюється в мітологічномусвітогляді, який передбачав духовно-практичне світосприйняття й опанування його в персоніфікованих образах. Такий підхід відтворено в перелицьованій поемі «Енеїда» Івана Котляревського, на сторінках якої час від часу з’являється олімпійські боги.

Як і магічний світогляд, мітологічний тип світогляду вважається дорефлексивним (дотеоретичним), намагається створити наївно-образну картину світу, переплітаючи у свідомости людини реальне з міфічним, фантастичним, вигаданим. На специфіку антропоморфності мітичних уявлень людських спільнот впливало їхнє ставлення до природи, зокрема землі, тваринного і рослинного світу, до інших людей і людських спільнот. Як наслідок у мітологічному типі світогляду можна легко побачити відмінності його різновидів (хліборобського, скотарського і здобичницького). На мітології наших предків, їхніх дохристиянських віруваннях бачимо вплив традиційного хліборобського світогляду, чого не можна сказати про світогляд москвинів, які традиційно займалися збиральництвом, мисливством і грабежами сусідніх людських спільнот. Особливості такого світогляду з великою художньою силою передав наш краянин Володимир Короленко в повісті «Сон Макара».

Хоч мітологічний світогляд є синкретичним, у ньому помітні зародки релігійних уявлень, філософського мислення, наукових передбачень, морально-правових норм, естетичних цінностей тощо. Порівняно з магічним світоглядом у мітології світ не роздвоюється: за своєю природою міфічні персонажі (боги, титани) відрізняються від земних людей силою й розумом, вони живуть на Землі (приміром, давньогрецькі боги живуть на Олімпі). Мітологічний світогляд характеризується не розвитком, а циклічними змінами.

В основі мітологічного світогляду лежить кара за порушення заборон (табу) роду як людської спільноти. Винуватець відбував покарання не в потойбічному світі, а на Землі (пригадаймо прикутого до скелі на Кавказі титана Прометея). З давньогрецьких мітів випливає висновок, що богів можна задобрити так само, як і людей, навіть одурити.

Попри фетишизм і анімізм особливістю мітологічного світогляду є культ предків, віра в безсмертність душі і можливість спілкування з душами покійників, бо начебто вони не покинули свою роду, впливають на нього. Окрім того, в мітологічному світогляді проявляється культ тварин, не тільки диких, а й свійських. Часто навіть народи виводили свій родовід від певної тварини, чим, до речі, пояснюється й те, що на національних гербах зображені леви, орли, вовки та інші представники тваринного світу.

Релігійний світогляд виходить з ідеї надприродного творення світу й людини. Релігія ( від лат. religio - побожність) ґрунтується на вірі, тобто переконанні в існуванні надприродних сил, від яких залежить доля людини, розвиток людства й світу, в можливости спілкуватися з ними, впливати на них, в безсмертности людської душі після її розлучення із тлінним тілом.

Найголовніше в релігії для людини – з’ясування сенсу земного життя, обґрунтування шляху її спасіння після смерті. Інакше кажучи, релігія виводить людину поза межі видимого довкілля, інтегрує в космічному масштабі, протиставляє конечности безконечність. Найважливіші функції релігії полягають в емоційній оптимізації людини, орієнтованої на компенсацію після смерті за земне життя, забезпеченні комунікації між вірянами, що сприяє їхній соборності, в ошляхетненості людини, пов’язаній з її моральним удосконаленням і естетичним вихованням. У своїй поведінці християни мають орієнтуватися на євангельську Нагірну проповідь Спасителя. Не можуть залишити байдужою людину священні книги, урочисті обряди, співи псалмів і гімнів, використання музики, велична архітектура храмів, живопис і скульптура тощо.

Попри зовнішню подібність мітологічного й релігійного світоглядів між ними існують істотні відмінності. Насамперед мітологічний світогляд закорінений у земному житті людини, її зв’язку з довкіллям, він породжений народною фантазією. На противагу йому релігійний світогляд орієнтований на трансцендентність, на спасіння людини, протиставляє мітологічному страху і його зовнішньому контролю віру в торжество справедливості й орієнтує на моральність у міжлюдських взаєминах на основі релігійних заповідей.

Звісно, в певних умовах релігійний світогляд може підпорядковуватися мітологічному світогляду, що спрямовується на вивищення певних спільнот, формування антигуманного ставлення до інших людських спільнот, перетворення релігії в служницю державі і як наслідок веде до фанатичного квазірелігійного екстремізму. Найяскравіший приклад – діяльність Російської православної церкви, яка насправді діє як цареславна конфесійна організація на основі ідеологеми «Москва – Третій Рим, а четвертому не бути». У таких умовах про релігійний світогляд можна говорити з певними застереженнями.

Філософський світогляд випливає з мітологічного й релігійного світоглядів, існуючи паралельно з ними, прагне до раціоналізації узагальнених знань про існування людини в упорядкованих спільнотах і світі, її земному призначенні. Цей світогляд не відгороджений «китайським муром» від названих світоглядів, в яких присутні його елементи. Його виникнення – це наслідок світоглядного обґрунтування для цілеспрямованої людської діяльності.

Перехід від патріархального суспільства до хліборобства і міської цивілізації з розподілом праці сприяв появі в людській культурі первнів науки, як раціонального знання на основі теоретичного осмислення, що неодмінно вимагало розв’язання філософських проблем відповідно до конкретних умов життя.

Мисленики давнього Сходу (Єгипту, Китаю, Індії) шукали аргументів для виправдання традицій суспільного життя, спадкового духовного самоконтролю, спільних моральних цінностей, успадкованих звичаїв намагалися обгрунтувати їхнє космологічне походження, що трактувалося як традиціоналізм (від лат. tradition – передача).

Західне, європейське філософування розпочиналося з натурфілософії, побудованої на космоцентризмі. Давньогрецькі філософи зосереджувалися на двох основних проблемах -- пошуках першооснови(першозасади) світу і поясненні суті реальності. Друга проблема стосувалася з’ясування питань про рухомість і розвиток світу на противагу спокою й застою.

Якщо для давньокитайської філософії методологічне значення мало трактування «Дао» ( шлях, дорога) як всезагального закону природи, суспільства, мислення, то в давньогрецькій філософії такого значення, починаючи від Геракліта, надавали Логосу, який перекладається як слово, думка, сенс, розум, основа, закон, конечність, сила, дія.

Вважається, що вперше філософсько-світоглядну концепцію створив Платон, з’єднавши світовідчуття, світосприйняття, світорозуміння й світоставлення й визначивши місце людини в світі. Його учень Аристотель обґрунтував метафізику, як «першу філософію», яку намагався перетворити в науку. У філософії він виділив три частини: теоретичну (мета – знання для знання), практичну (мета – знання для діяльності) і творчу (мета – знання для творчості). Окрім того, Аристотель розробив систему філософських категорій як узагальнених абстрактних понять, що, безумовно, було новим етапом у теоретично-світоглядному освоєнні світу.

Порівняно зі світоглядом магічним, мітологічним і релігійним світогляд філософський втілює раціональний підхід, спрямовується на пошук істини, оперує абстрактними поняттями (категоріями) на засадах логіки. Філософський світогляд заперечує соціальний контроль і відкидає примус, ґрунтується на плюралізмі і засадах свободи, що неможливе при тоталітарному режимі. Нехтування такими особливостями філософського світогляду в СРСР призвело до перетворення діалектичного й історичного матеріалізму в своєрідну ерзацрелігію, яка виконувала функції ідеологічного примусу й соціального контролю. Така філософія мала ознаки філодокси.

Треба зазначити, що філософія не сумісна з філодоксою, колилюбов до мудрості (дружба з мудрістю) підмінюється любов’ю до вигадок, відтворюючи засадничо нездійсненні людські бажання, що протистоїть знанням як епістемі й софійності як мудрості. Від такої підміни застерігав уже Платон у діалозі «Тимотей».

Якщо істинне знання можна перевірити, а хибне – спростувати, то з доксою -- інакше: вона існує на основі традиційної домовленості, тобто як конвенційна, тому сприймається як начебто правдоподібна, хоч насправді не може бути ні підтверджена, ні спростована, але тільки до певного часу, бо її наслідки виявляються лише згодом. Прикладами докси можна вважати звичаєві й правові норми, які спрямовані на регулювання відносин у людських спільнотах. Вони створюють «уявний світ», який нагадує світ привидів, але в реальному житті можуть завдати навіть непоправної шкоди. Згадаймо створені на основі докси вигадки про «народного президента», беззастережну «народну мудрість», «золото Полуботка», «переваги федералізації України», «богообраність» якогось народу, а в недалекому минулому – «моральний кодекс будівника комунізму», непомильність більшовицької ідеології тощо. Інакше кажучи, на основі докси конструюють «моделі майбутнього», намагаються компенсувати відсутність знань про небуття, заповнити незнання, його порожнечу в певних сферах вигадками, експлуатуючи масове невігластво.

Дата добавления: 2015-05-22