Взаємозв’язок діяльности з поведінкою й проблеми свободи

Діяльність людини відрізняється доцільністю, бо вона спрямована на досягнення усвідомленої мети. Без неї про діяльність говорити годі, йдеться про активність, що властива й тваринам. Отож, мета -- це перша важлива риса діяльности.

Сформулювавши мету, людина аналізує умови, в яких їй доведеться діяти, визначає послідовність дій, а також потребу в певних знаряддях і засобах. Така попередня обдуманість становить вже другу важливу рису діяльности. У ній виступають як єдність поставлена мета й конкретні умови, в яких проявлятиме свою активність суб’єкт діяльности. Він проявляє не лише здатність усвідомлювати, а й аналізувати й передбачати можливі наслідки своїх дій.

Серед важливих рис діяльности особливе значення має орієнтація на результат, який не слід ототожнювати з метою. Вони лежать у різних площинах. Мета стосується ідеальної сторони діяльности, а результат – це її зовнішня сторона. Доцільність означає, що діяльність веде до мети. Проте так буває не завше, адже діяльність може закінчитися результатом, що відмінний від очікуваного. Як вже зазначалося, кінцевий результат може бути як раціональний, так і нераціональний. У першому варіанті результат відповідає меті, що підтверджує, що дії були доцільними, а шлях означав правильно вибрану послідовність дій, ґрунтувався на істинному знанні. Нераціональний результат засвідчує хибність підстав, на які спирався суб’єкт діяльности.

Переходячи до аналізу поведінки, треба зауважити, що вона властива не лише людині, діяльність якої усвідомлена. На противагу їй поведінка тварини інстинктивна, що проявляється в реакції на певну ситуацію і має автоматичний характер. У людини інстинкти витіснені свідомістю, тому її активність стає діяльністю. Проте не всі прояви людської активности характеризуються як діяльність, хоч вони здійснюються свідомо, але не мають її рис, про які вже йшлось. Інколи активність людини більше нагадує поведінку тварин, ніж людську діяльність. Таку активність, яка відрізняється від діяльности, доречно назвати поведінкою. На противагу діяльности поведінка не підпорядкована поставленій меті. Як наслідок, тут не йдеться про аналіз умов, нема ідеальної схеми дій і передбачених наслідків. Не може бути мови і про попередню обдуманість, відсутністю якої людина нерідко оправдовується за недоречність своїх дій або необачність поведінки. Зрозуміло, що поведінка людини означає реакцію на ситуацію, цебто вона ситуативна, чим нагадує поведінку представників тваринного світу.

Слід зазначити, що діяльність також здійснюється в певній ситуації, але в ній суб’єкт діяльности намагається підпорядкувати ситуацію метоставности й орієнтувати свої дії на досягнення визначеної мети. У поведінці навпаки: дії людини диктує ситуація, тому вони, як правило, мають стихійний характер, але треба наголосити на їхній залежности від самого суб’єкта. Водночас поведінка визначається внутрішнім станом людини, що охоплюєс не лише зміст реакції на ситуацію, а й форми відруху чи, ширше кажучи, відповіди. Поведінка не тільки проявляє сутність людини, а й розкриває неповторність її внутрішніх цінностей.

Ще одна відмінність діяльности від поведінки. Діяльність людини визначається метою. Отож, зміна мети детермінує зміну діяльности. На противагу їй поведінкова реакція визначається внутрішнім ядром особи, яке залишається постійним. Однак треба зазначити, що ця реакція залежить від ситуації, а вона впливає на зміст і форми поведінкових актів суб’єкта. Проте в людській активности діяльність і поведінка переплітаються настільки, що їх розділити майже неможливо. Треба звернути увагу на дві сторони єдиної людської активности: по - перше, в ній проявляються знання людини, її вміння і здібності, а по - друге, вплив людини на світ спрямовується на задоволення її потреб. Звісно, перша сторона характеризує поведінку, а друга - діяльність.

Зваживши те, що активність суб’єкта завше відзначається новизною, неповторністю, до неї можна підходити як до творчости. Йдеться про творення особистого життя, яке неодмінно вплітається в життя суспільства, становить історичний процес. Людина не може існувати без творчости, яка характеризує спосіб її існування. Інакше кажучи, людина відтворює себе в творчости, стає неповторною у щоденному житті. Слід зазначити, що тут не йдеться навіть про результати, які залишила людина. Яскравий приклад – життя великого античного мисленика Сократа, після якого не залишилося жодної написаної праці. Проте життя мудреця, яке відповідало його поглядам, і ставлення до несправедливого вироку смерті, безумовно, вплинули на розвиток суспільства. Не будемо заперечувати характеристики, яку міг дати своєму вчителеві Платон, хоч вона відтворена в художньому творі: «Твоя смерть, Сократе, буде актом великої ваги. Вона гідно завершить твоє життя. Тобою захоплюватимуться простолюд і царі, а проти твоїх лжеобвинувачів, живих чи мертвих, повстане багато простих і освічених мужів. Вони вважатимуть для себе за честь захищати тебе. Захищатиму тебе і я». Звісно, людина може й не втілювати своє духовне життя в справах і вчинках. У такому разі нема підстав вважати її за особу.

Однак треба зауважити, що праця на сучасному виробництві не може вважатися творчістю, бо працівник виконує лише якусь одну операцію, а вона має узгоджуватися з працею інших трудівників. Звісно, тут не можуть проявитися особливости індивіда, бо праця має вимушений характер. Вже такий аргумент заперечує спроби протиставити працю при так званому «реальному соціалізмі» й працю на приватних підприємствах, бо спільною для них є відчуженість.

Безумовно, нетворчий характер праці має негативні наслідки. По - перше, індивід перетворюється в засіб виробництва, а мета його діяльности не виходить поза межі забезпечення життєвих потреб. По - друге, формується байдуже ставлення до результатів праці, адже турбуватися про їхню реалізацію покладається на інших працівників. Нарешті, по - третє, поділ праці впливає на психологію безпосередніх виробників, їхні взаємини. Питання перетворення праці, на наш погляд, пов’язана з перетворенням науки в безпосередню продуктивну силу. Такі приклади показують передові підприємства в розвинених державах.

У ставленні до діяльности проявляються два протилежні підходи, хоч обидва не заперечують її активного характеру. Одні дослідники оцінюють діяльність як метоставну творчу активність, а інші – як активність машинально одноманітну, цілеспрямовану й регламентовану. На противагу протиставленню діяльности й поведінки висловлюється інший підхід. Зваживши їх злютованість у суспільному житті, в діяльности розрізняють дві сторони: діяльнісну й поведінкову. Про відмінності їх вже йшлося.

Нема підстав заперечувати думку, що творчою може вважатися лише діяльність, що ґрунтується на свободі особи, цебто діяльність вільної людини. Отож, свобода діяльности залежить лише від волі й бажання суб’єкта, в протилежному випадку – про свободу не може бути мови. В свою чергу невільна або вимушена активність диктується зовнішніми чинниками. При такому підході прирівнювати свободу до пізнаної доконечности недоречно, а саме такого трактування дотримувався Ф.Енгельс.

Пізнання доконечности має результатом не свободу, а ефективність, що не можна вважати тотожним. Якщо дотримуватись марксистського трактування свободи, то доведеться оправдати поведінку тих громадян нашого Донбасу, які підтримали терористів, бо вони платили за зраду Батьківщини. Аналогічно довелось би оцінити діяльність сексотів за часів тоталітарного режиму. Отож, успішна діяльність не може ототожнюватися із свободою, хоч тут, мабуть, доречніше говорити не про діяльність, а про поведінку.

Насправді пізнання доконечности – це лише умова свободи, а не сама свобода. Як зазначав ще Б.Спіноза, свобода визначається власною природою і спонукається до дії самою людиною. В протилежному випадку йдеться про доконечність, або примусовість дії. Свобода - це наслідок діяльности розуму, тому вона раціональна. Ототожнення свободи з пізнанням доконечности фактично заперечує свободу людини. Вже наприкінці вісімдесятих років минулого століття, перед розпадом СРСР, почали трактувати свободу як можливість вибору, а так ще раніше її трактували в західній філософії.

Діяльність, як вже зазначалося, охоплює такі елементи: умови, в яких доводиться діяти людині; мета, яку вона ставить перед собою; засоби, вибрані для досягнення цілі. Якщо ці елементи залежать лише від довкілля, природного чи соціального, як доконечністю, тоді про свободу діяльности не може бути мови. Можливість вибору проявляється в поведінці, чого не можна сказати про вимушену активність: вона не сприяє самовияву людини, бо все (умови, мета і засоби) нав’язується суб’єкту, цебто він перетворюється в маріонетку. Без свободи як можливости вибору не може бути творчости як самовияву.

Звісно, вибір людини має певні межі, тому людина не може не зважати на умови. Нема сумніву, що одними видами спорту можна займатися лише в зимовий період, а іншими – в літній. Якщо з природними обмеженнями вибору людина мириться, то до соціальних обмежень ставлення інше. Суть у тому, що не всі люди мають однаковий намір можливостей у суспільстві, а деякі особи переоцінюють свої можливості. Кому не зрозуміло, що на президентських виборах може перемогти один з найрейтинговіших кандидатів? Навіщо тоді не виходять із виборчого процесу ті, хто не спроможний набрати навіть одного відсотка голосів виборців? У тоталітарному суспільстві нерідко встановлюються штучні перешкоди для вибору. Приміром, вихідці з певних соціальних груп фактично були позбавлені права вступати до вищих навчальних закладів. Ще більше обмежувалися права з політичних чи національних підстав. На практиці вибір був підмінений призначенням згідно з номенклатурними вимогами.

Соціальні обмеження пов’язані ще й з тим, що людині доводиться вибирати в діапазоні певних пропозицій. Отож, можливість вибору не завжди означає свободу.

Поряд з такою свободою існує ще свобода творчости, яка означає діяльність відповідно до своїх власних побажань і смаків. Людина вільна вибирати або навіть творити нові засоби, обґрунтовувати нову мету, забезпечувати нові умови. Така людина як суб’єкт діяльности не знає обмежень. Творча діяльність сприяє самовияву її суб’єкта, задовольняючи таку потребу. Виходить, що творець не залежить від природи, а лише від себе самого. Така свобода -- синонім всемогутності: вона, яквважав Б.Спіноза, властива лише Богові, або природі, від якої залежна людина.

З таким поглядом не погоджуються ті, хто глорифікує творчу властивість людини. Приміром, первісна людина могла спілкуватися лише з обмеженим колом людей, з якими вона зустрічалася щоденно. Винахід письма значно розширив можливості спілкування. Новий етап започаткував друкарський верстат. Інтернет розширив такі можливості до глобальних масштабів: тепер людина не лише може обмінюватися думками, а й бачити співрозмовника.

Ще один приклад – засоби сполучення. Людина перейшла від приручення коня до сучасних надшвидкісних літаків, що прискорило можливості подолання відстаней.

На наш погляд, треба чітко розрізняти всемогутність вибору можливостей і широту вибору можливостей. Якщо всемогутність вибору – це монополія Бога, то широта вибору – царина людини як діяльнісного суб’єкта.

При філософському підході до діяльности треба зважати на те, що філософія не лише відтворює набутий досвід, а й пробує вийти поза суб’єктивну обмеженість. Звісно, діяльність досліджують різні науки, проте філософ виходить з особливостей філософської теоретичности, дотримується її специфічних вимог.

Висновки

1.Без філософського обґрунтування поняття діяльности не може бути мови про його результативне теоретичне дослідження в інших науках. Як закрита система, вона орієнтується на визначені способи і певні напрямні, що характеризують її конкретні види. Водночас діяльність людини вимагає постійного перегляду й удосконалення, пошуку цілей у межах пристосування людської активности, що дає підставу трактувати її як відкриту систему.

2. У минулому діяльність трактували як спонтанну активність, що не обмежена вимогами логіки, хаотичний, невпорядкований і неошляхетнений розвиток чи таке саме функціонування, на противагу раціональности як певному ідеалові на високому рівні свідомости.

3.Сутність людини не обмежена діяльністю, що спрямована на природний і соціальний розвиток, на людське спілкування й самовдосконалення. Нинішня людина займається не простим, а розширеним самовідтворенням, що зумовлене постійним конструюванням різних схем, обгрунтуванням норм і пошуком ідеалів діяльности.

4. Людина сама творить свій світ, пристосовує до своїх потреб природу, чим започатковує культуру. Спираючись на традиції культури, вікового духовного розвитку людина визначає певну мету, що має бути сумірною діям.

5. Творчою може вважатися лише діяльність, що ґрунтується на свободі особи, цебто діяльність вільної людини. Свобода діяльности залежить лише від волі й бажання суб’єкта. В свою чергу невільна або вимушена активність диктується зовнішніми чинниками. Намагання трактувати свободу як пізнану доконечність недоречно, бо свобода визначається природою людини і спонукається до дії самою людиною.

Дата добавления: 2015-05-22