Моральні засади соціалізації і свободи людини

Про свободу вибору людини не може бути мови без її соціалізації (від лат. socialis – cуспільний), під якою розуміють виховання людини як повноцінного члена суспільства, що передбачає засвоєння моральних норм, суспільних цінностей і правових засад. Соціалізація означає єдність двох процесів, один з яких стихійний, а інший – цілеспрямований, пов’язаний з вихованням. Безумовно, йдеться про формування особи, а не тільки про виховання, бо людина виступає як єдність об’єкта соціалізації й суб’єкта суспільної активності.

Український вчений П. Шляхтун зазначає, що «у процесі соціалізації індивіда виокремлюють чотири основних стадії: 1) ранню (від народження до вступу до школи; 2) навчання (з моменту вступу до школи до закінчення навчання); 3) соціальну зрілість (від початку до закінчення трудової діяльности); 4) завершення життєвого шляху (від припинення постійної трудової діяльности в межах офіційної організації до смерті). На наш погляд, така періодизація вимагає уточнення й деяких коректив. Приміром, друга й третя стадія частково накладаються, а припинення постійної трудової діяльности в якійсь офіційній організації ще не означає усунення від активної діяльности, адже деякі соціальні групи (військові, працівники правопорядку, певні групи медичних працівників тощо) виходять на пенсію ще задовго від середнього віку життя і нерідко не усуваються від активної участи в суспільному житті. Звідси – доконечність уточнення такого поділу.

Як безперервний процес соціалізацію доцільно поділити на такі періоди: дошкільний, або сімейний, шкільний, або період загальної соціалізації, активно - практичний і пасивний. У дошкільному періоді переважає виховання дитини насамперед батьками у сімейному колі чи вихователями в дитячому садку. Окрім цього, якусь інформацію дитина черпає від друзів. Це – соціалізація, яка здійснюється, в основному, на емоційному рівні. Діти поступово починають осягати різницю між добром і злом, красивим і потворним, справедливим і кривдним, істинним і хибним тощо. Шкільний період - це поєднання цілеспрямованого виховання в шкільному середовищі й сімейному колі після занять. Водночас посилюється роль друзів і значення самоосвіти. Не можна не дооцінювати впливу культурно-просвітницьких організацій і різних подій, з якими стикається школяр. У цей період переважає виховання на раціональному рівні, хоч емоційний вплив дуже відчутний. Після закінчення школи починається активно - практичний період соціалізації, коли людина утверджується як суб’єкт суспільної активности, набуває практичного досвіду, працюючи в різних молодіжних, громадських організаціях, політичних партіях і масових рухах. Людина бере активну участь в суспільному житті. Нарешті, пасивний період соціалізації, який пов’язаний з тим, що людина вже не може або не хоче проявляти активности в суспільному житті. У першому випадку вона усувається від участи в ньому через вікові особливості чи хворобу, а в другому - при пасивности й байдужости до інших людей, природного й суспільного довкілля. Однак треба зазначити, що повного відчуження від суспільного життя не буває. Навіть хворі й люди похилого віку виконують певні суспільні функції. Важлива роль у соціалізації людини належить релігійним організаціям.

Соціалізація залежить від особливостей типу цивілізації, конкретно-історичних умов, національних традицій. Європейська цивілізація ґрунтується на традиційних консервативних цінностях, орієнтується на виховання толерантности, уникнення конфліктів, схильности до компромісу, намаганні досягти консенсусу, чому служить діалогічність, опосередковані форми соціалізації. На противагу їй євразійська цивілізація, яку ще називають російською чи православно - російською, підпорядковує індивід суспільній групі, надає перевагу державним інтересам, спрямовується на уніфікацію усіх сфер людського життя, заперечує право на особисту думку, орієнтується на грубу фізичну силу, що, звісно, веде до конфронтації.

У тоталітарному (від лат. totus – весь, цілий) суспільстві соціалізація орієнтується на насильницькі методи. Щоб забезпечити її запрограмовану спрямованість, створюється єдина система безперервного впливу на людину, яка передбачає тотальний контроль за поведінкою індивіда з боку держави. Особиста ініціатива не толерується, бо вона має виходити лише від партійно-державних функціонерів. Не допускається жодної громадської самодіяльности, бо вона має бути заздалегідь узгоджена в установленому порядку. Держава орієнтується на виховання «нової людини», як беззастережного виконавця наказів старшинників. Утверджується культ «вождя», що концентрує в своїх руках усю повноту влади. Обмежується роль сім’ї як соціального інституту в соціалізації дітей, а церква усувається взагалі від цього процесу.

Запрограмованість життя людини в тоталітарному суспільстві призводить до того, що «нова людина» відчужується від суспільства, перестає відчувати себе суб’єктом суспільного життя. У таких умовах вона не проявляє ініціативи, формується як конформіст (від лат. conformis – подібний, відповідний), який в усьому сподівається на державний патерналізм (від лат.paternus - батьківський).

Проте в тоталітарному суспільстві не може повністю зникнути латентна (від лат. latentis – прихований) соціалізація. Вона проявляється як заперечення того, що нав’язує державна система, хоч може дотримуватися протилежних орієнтацій. Соціалізація з позитивною орієнтацією залежить насамперед від сімейного впливу, а також від неофіційних чинників. Так було, приміром, за часів більшовицького тоталітаризму, коли попри офіційну політику атеїзму частина памолоді виховувалася в релігійному дусі. Зневіра в офіційній ідеології, зокрема, несприйняття національної політики панівної партії й порушень прав людини, спричинилися до виникнення в Україні руху шістдесятників, правозахисників, «дисидентів» (від лат. dissidentis – незгодний) і водночас неорганізованого пасивного опору серед населення. Окрім того, в тоталітарному суспільстві існує соціалізація з негативному орієнтацією, коли людина підпадає під вплив антисоціальних, цебто спрямованих проти суспільства, і асоціальних, або відчужених від суспільства, груп чи окремих осіб.

Як наслідок на противагу офіційній реальна соціалізації в тоталітарному суспільстві формується не лише під впливом офіційної системи: на неї позначається виховна робота сім’ї та інших неофіційних чинників, а також стихійна дія суспільних умов.

Спадщина від тоталітарного суспільства дає про себе знати навіть після того, коли воно перестає існувати. Саме від цього страждає українська людність вже в умовах незалежної держави. З масової свідомости не викорінений державний патерналізм, конформізм, що проявляється в тотальній корупції. Не просто долати пасивізм людей старшого віку. Болісно сприймаються факти зловживань владою окремих чиновників: нерідко вони деперсоніфікуються, обертаються проти політичної системи і навіть держави.

Поняття свободи вибору неодмінно передбачає уточнення її меж, що пов’язано з певними моральними критеріями. Європейська філософська думка орієнтується на поняття свободи волі, що обґрунтовував І.Кант, пов’язуючи моральне самовизначення з моральним категоричним імперативом (від лат. imperativus – наказовий, владний), який передбачає дві вимоги: по - перше, «чини так, щоб ти завжди ставився до людства і в своїй особі і в особі будь-якого іншого так само як до ціли й ніколи не ставився б до нього тільки як до засобу», а по - друге, «чини тільки згідно з такою максимою, керуючись якою ти в той самий час можеш побажати, щоб вона стала загальним законом». Щоправда, Г.В.Ф.Гегель критикував цей імператив за абстрактно-формальний характер. Згодом мисленики (Ф.Ніцше, З.Фройд, екзистенціалісти) протиставили раціоналістичним уявленням про свободу волю й ірраціональні спонукальні мотиви. Приміром, екзистенціалісти К.Ясперс, М.Гайдеггер і Ж.П.Сартр поставили свободу вибору в залежність від внутрішніх переконань. Лише вільна людина може бути само собою.

Однак свобода вибору людини має не лише позитивний характер. Якщо людина намагається досягти певної мети незалежно від моральности своїх дій, тоді йдеться про негативний характер свободи вибору. У таких випадках треба брати до уваги міру відповідальности індивіда не лише перед собою, а й перед іншими людьми, на яких позначаться наслідки такого вибору.

Розглядаючи різні аспекти свободи вибору людини, британський філософ Дж. Раз звертає увагу на чотири випадки. Перший: голодна людина змушена найнятися на роботу, якою незадоволена, тому насправді вона не мала свободи вибору. Другий: щоб врятувати своє життя, налякана бандитом людина відкуповується, даючи йому свій гаманець із грішми, бо не має іншого виходу, цебто свободи вибору. Третій: щоб доглянути за хворим батьком, людина мусить виїхати з країни, тому продає власну автомашину дешевше за ринкову ціну. Хоч іншого вибору не було, але «її вибір був вільним, і вона діяла вільно і за власним бажанням» (Дж. Раз). Четвертий: одурена людина не виходить з дому, боячись безпідставно отруєної атмосфери. Звісно, людина могла вчинити інакше, але, як пише Дж.Раз, «вона діяла так не з власної волі, і це не був її вільний вибір». Отож, визначення свободи вибору не таке просте.

На такій підставі доходимо висновку про можливість деформації внутрішньої свободи, ілюзорність свободи вибору, хоч насправді про нього можна говорити лише умовно, бо людина завше діє в певних природних і соціальних умовах. Індивід може вважати себе вільним на підставі внутрішньої незалежности, хоч його реальне становище в суспільстві не відповідає цим вимогам. Нерідко йому доводиться шукати розв’язку в складних морально-конфліктних ситуаціях. Тут можливі дві протилежні поведінки. Перший вибір передбачає принциповість, наполягання на відповідности своїх дій внутрішнім переконанням і, як наслідок, конфлікт з іншими людьми, а другий – зводиться до конформізму, що означає втрату внутрішньої свободи.

Свобода -- це, безумовно, людська цінність, але вона накладає на людину велику відповідальність. Звісно, людина може пливти за течією, відмовлятися від вибору, не ризикувати. Саме так поводиться більшість у тоталітарному суспільстві, коли виборами називають банальне голосування, бо в бюлетені лише одне прізвище кандидата – і все розв’язано заздалегідь. З морального огляду набагато легше залишатися байдужим, але в демократичному суспільстві людина не може уникнути відповідальности. Як показала практика, відмова від участи у виборах призводить до найтяжчих наслідків для байдужих виборців. Одна річ, коли від голосування усуваються громадяни держав, незалежности яких не загрожують сусіди, а зовсім інша – для України, яка опинилася перед небезпекою поневолення з боку Росії. У таких умовах «звільнення від свободи» (К.Ясперс) чи «втеча від свободи» (Е.Фромм) не можуть мати жодного оправдання.

У процесі історичного розвитку свобода проявлялася в двох формах. Як рушійна сила виступає ствердна( позитивна) форма свободи («свобода для») орієнтована на виконання певних позитивних дій. Заперечна (негативна) форма свободи («свобода від») передбачає усунення перешкод на шляху до свободи, звільнення від поневолення. Українські етнопсихологи переконують, що українцям імпонує друга форма свободи: наші предки героїчно воювали проти поневолювачів, але утверджувати здобуту свободу було для них проблемою. Негативно впливав страх перед власним тираном. Причину державотворчих невдач наших предків наш вчений В.Янів сформулював у формі парадоксу: «в неволі ми опинилися тому, що надмірно любили волю».

Західніфілософи звернули увагу на негативну тенденцію для людини двадцятого століття, що пов’язана з її нівелюванням не лише в натовпі, а й при спільному перебуванні людей в псевдоколективі чи в аморфній групі. Іспанський філософ Х.Ортега-і-Гассет забив тривогу, бо «в суспільстві маси взяли повну владу», виникла «людина – маса». Філософ пише про наслідки таких змін: «Ще ніколи стільки життів не було з коренем вирвано з грунту, зі своєї долі, не неслось невідь-куди, мов те перекотиполе».

Така тенденція усереднення людини і знецінення її самобутности суперечить нинішнім вимогам суспільного розвитку, який особливо підвищує роль людського фактора. Вільна людина має бути ініціативною і проявляти творчий підхід в усіх сферах суспільного життя.

Дата добавления: 2015-05-22