Філософські підходи до поняття культури

Тема 9.КУЛЬТУРА ЯК ПРОБЛЕМА ФІЛОСОФІЇ

Термін культура вживається не лише фахівцями різних галузей, а й широко використовується в побуті. Як поняття воно багатогранне і складне. Лише в філософії використовується більше п’ятсот визначень культури, що зумовлено неоднаковим її трактування в історичному процесі.

Зваживши такі особливості, доречно з’ясувати цей термін з генетичного погляду, а також зміст поняття на нинішньому рівні. Водночас доречно зіставити поняття культура і цивілізація, взаємозв’язокміж якими неоднозначний у різних європейських мовах. Нарешті, трактування культури вимагає аналізу її в процесах глобалізації, а також проявів останніх десятиліть.

У дослідницькій і навчальній літературі під культурою розуміють своєрідну форму життєдіяльности людини, яка залежить від географічних умов її проживання, належности до певної етнічної чи соціальної спільноти, сфери суспільного і політичного життя, історичної епохи. У такому розумінні йдеться про західноєвропейську культуру, українську культуру, елітну культуру, інформаційну культуру, демократичну культуру, культуру козацької доби. Водночас культура – це форми і продукти духовної, естетичної та інтелектуальної діяльности людини (музика, спів, література, живопис, театр, кіно тощо). Нарешті, цим поняттям позначають належний рівень виробництва, вирощених рослин чи тварин, застосування досягнень науки в сфері охорони здоров’я, фізичному вихованні і т.д.

Як самостійне наукове поняття культура почало утверджуватися лише з вісімнадцятого століття, хоч до цього воно подолало вже довгий шлях. В античні часи слово «cultura» пов’язувалося з рільництвом, що підтверджує праця «De agri cultura» римського дослідника М. П. Катона. Згодом у Давньому Римі заговорили про культуру духа, яку ототожнювали з філософією. Саме так трактував культуру філософ М. Т.Цицерон. На той час під культурою розуміли також освіченість і вихованість людини, тобто вкладали в неї широкий зміст, який зберігається до наших днів. Інакше кажучи, культуру пов’язували з удосконаленням людини, спрямованим на досягнення гуманістичного ідеалу.

Безпосередньо наукового значення термін культура набув у Новий час, до чого спричинилося її протиставлення натурі ( природі). Ще раніше цей термін застосовували для позначення міського життя на противагу життю на селі. Відомий німецький філософ Й.Г.Гердер розробив концепцію різноманітності самостійних людських культур. Окрім того, культурою характеризували творчу діяльність у духовній сфері, яка асоціювалася з натхненням, на противагу матеріальному виробництву з рутинною працею.

Французькі просвітники вважали культуру синонімом цивілізації, якрозумним укладом життя супроти дикости й варварства. Просвітники були переконані, що мета культури полягає в тому, аби гармонізувати взаємини людини, її запити і потреби з природною сутністю. Щоправда, Ж.Ж. Руссо не надавав переваг цивілізованій людині порівняно з людиною природною, що аж ніяк не означало прагнення повернутися до попереднього стану, як зазвичай тлумачать його погляди, а лише фіксувало сумнів щодо розуму як двигуна розвитку культури.

Проте прагнення до безпосередніх контактів представників освічених верств із неспотвореною природою ставало модою. Вони проявилися в різних формах примітивізму, перейнятих від «нецивілізованих» народів, переоцінці сільського життя, увазі до вдосконалення сільськогосподарського виробництва. Природа не лише пробуджувала сильні і шляхетні почуття, а й зумовлювала святобожний трепет перед її величчю. Сучасний англійський філософ Ч.Тейлор пояснює: «Природа вабить нас тому, що вона певним чином співзвучна нашим почуттям, і відтак може віддзеркалювати та підсилювати те, що ми відчуваємо, або ж пробуджувати в нас ті почуття,які лише сплять. Природа – неначе величезний рояль, в якому звучать наші почуття».

З любов’ю до природи пов’язаний культ чутливости як показник глибоких змін у людській культурі.

Німецькі філософи протиставили колізіям реальної культури й цивілізації пошуки в сферах моральної, естетичної і філософської свідомости як справжнього культурного існування людини. Мистецтво, на думку І.Канта, при поєднанні з природою і мораллю не лише осягає красу природи, а й спрямовується на моральне вдосконалення людини. Філософ заперечує проти злиття естетичного з пізнавальним і моральним, що аж ніяк не означає їх протиставлення. Він наголошує на єдности прекрасного з моральним, а також із чуттєвим, зазначає, що «прекрасне є символом морально доброго». Як видно, І.Кант пов’язував культуру насамперед із сферою моральности, виконанням людиною свого морального обов’язку. Представник німецького романтизму Й.Ф.Шіллер вбачав завдання культури в забезпеченні гармонійности між фізичною й моральною природою людини, чуттєвим і раціональним, задоволенням і повинністю, в подоланні суперечностей і відновленні цілісності. Геній, на думку Й.Ф.Шіллера, має творити суб’єктивний світ, а не узгоджувати свої дії з вимогами природи.

Розвиток культури в сімнадцятому і вісімнадцятому столітті сприяв розповсюдженню нових поглядів на сфери економічного життя, політики і права, що «віддзеркалює ту вищу значимість, якої надавали цьому виміру людського існування, пов’язаного з утвердженням звичайного життя» (Ч. Тейлор). Інакше кажучи, саморегулювання у виробництві та обміні вимагало гармонійних відносин між людьми, що удосконалювало культуру міжлюдських взаємин.

Від Й.Г.Гердера походить трактування культури в трьох значеннях: по - перше, вона вивчається порівняльно-історично, по - друге, до неї підходять як до окремої антропологічної проблеми, по - третє, її аналізують під оглядом конкретних звичаїв і етнічних ознак.

Наприкінці ХІХ століття сформувалися різні підходи до культури, але вона розвивається, в основному, в межах антропології й етнології. Англійський дослідник первісної культури Е.Б.Тайлор, засновник еволюційної школи в етнології й історії культури, визначав культуру як перелік її конкретних елементів, але поза зв’язком їх з організацією суспільства. Під впливом позитивізму й неокантіанства американський етнолог і антрополог Ф.Боас протиставив порівняльно-історичному методу еволюціоністів власний історичний метод динамічних змін в окремих суспільствах, що передбачає конкретне і всебічне вивчення культури народу, зокрема його звичаїв, мови й інших характеристик. Такий підхід заперечував причинну зумовленість культури як цілісности, доцільність порівнювати культурні цінності різних народів через відносність морально-оцінювальних критеріїв. З позицій культурного релятивізму Ф.Боас підходив до критеріїв історичного прогресу.

Британський соціально-культурний антрополог А.Р.Редкліф-Браун надавав особливого значення формуванню культури й процесам взаємодії культур, вважав, що вивчати культуру варто лише як характеристику соціальної системи, а окрема наука про культуру недоцільна. Він – автор терміна «соціальна антропологія», який виділив з культурної антропології. Його співвітчизник польського походження Б. К.Малиновський трактує культуру як цілісний і органічний феномен у суспільстві, що має чіткі функції. Від нього походить функціональна школа. Її прихильники виділяють такі функції культури: 1) субстанціальну, що зводиться до підтримання й забезпечення виживання суспільства; 2) адаптивну, що служить пристосуванню й гармонізації відносин етнокультурної групи з природним довкіллям; 3) збереження й відтворення традицій, релігійних вірувань і ритуалів, продовження існування народу; 4) символічно-знакову, цебто створення і відтворення культурних цінностей народу; 5) комунікативну, яка спрямована на створення належних умов для функціонування, передачі інформації, регулювання відносин з іншими культурами; 6) нормативно - регулятивну, яка орієнтується на підтримання суспільної рівноваги й раціонального розв’язання конфліктів; 7) компенсаторну, яка спрямована на емоційне і фізичне розпруження.

На основі досягнень соціальної антропології американський вчений А. Л.Кребер обґрунтував поняття «культурного зразка», сукупність яких становить систему культури. Вчений зазначив, що існує кількасот визначень поняття культури. Разом зі своїм співвітчизником К.Клакхоном видав працю «Культура. Критичний огляд концепцій і визначень»(1953 р.), в якій всі визначення культури поділені на 6 великих груп: описові, історичні, нормативні, психологічні, структурні, генетичні. Описові визначення походять від американського антрополога Е.Б.Тейлора. Визначаючи культуру чи цивілізацію в широкому розумінні, вчений відносив до неї знання, вірування, мистецтво, моральність, закони, звичаї, здібності і звички людини як члена суспільства. Історичні визначенняспираються на процеси соціального успадкування і традицій. Серед нормативних визначень виділяються дві підгрупи: перша підгрупа наголошує на способі життя, а друга – на ідеалах і цінностях. Психологічні визначення охоплюють чотири підгрупи, кожна з яких акцентує на певних процесах: 1) адаптації до середовища; 2) навчанні; 3) формуванні звичок; 4) суто психологічних. Структурні визначення стосуються структури культури. У генетичних визначеннях наголошується на походженні культури: 1) як сукупности артефактів (від лат. arte - factum – штучно зроблене); 2) як ідеях; 3) як ролі символів; 4) як специфічно людському.

Російський теоретик культури Л.Кертман поділив визначення культури на три групи: антропологічні, соціологічні, філософські. Антропологічні визначення охоплюють різноманітне життя суспільства (повноту діяльности суспільної людини, її спосіб життя, зовнішню поведінку, символічну поведінку, матеріальні предмети), не принижують культури залежно від її рівня розвитку. Соціологічні визначення наголошують на ролі «культуротворчої сили» в організації суспільства на противагу хаотичним тенденціям. До них належать спосіб мислення, норми поведінки, вірування, цінності, успадковані ідеї, звичаї, технічні процеси. Філософські визначення характеризують особливості суспільного розвитку, пояснюють причини, передбачають тенденції. Йдеться про переведений через соціалізацію постійний нематеріальний зміст, перенесене з підсвідомости в сферу свідомости певний символічний вияв, прямування розвиненої розмаїтости до єдности.

У теорії культури існують й інші підходи до її вивчення, які пов’язані із запровадженням у культурознавство методів семіотики, структурної лінгвістики, математики, кібернетики тощо. Особливе значення має проблема взаємин культури й людини. Як наслідок з’єднання ортодоксального фройдизму з американською культурантропологією сформувався неофройдизм, який на місце біологізму З. Фройда поставив соціальний або культурний детермінізм.

Деякі представники психології культури спираються на концепцію «локальних цивілізацій», шукають «культурних інваріантів», які заперечують спільну основу культури. На противагу їм прихильники феноменологічного й екзистенціального підходів наголошують на «фундаментальній основі», універсальности культури, що проявляється в її різновидах. Канадський філософ Г.М.Маклюєн визначав культуру як систему комунікації, тому абстрагувався від якісного ціннісного підходу до неї, цебто від аналізу інтелектуального й морального змісту. Як продукт інтелектуальної діяльности він оцінював сучасний фольклор, зауваживши, що його творять не лише письменники, журналісти, режисері, сценаристи, вчені, а й дизайнери і рекламні агенти.

Наприкінці двадцятого століття зазнала краху так звана культурна революція в СРСР і державах-сателітах. Спроба нав’язати на засадах марксизму-ленінізму нову соціалістичну культуру, зокрема так званий соціалістичний реалізм у мистецтві, не витримала іспиту часу. Населення незалежних держав на євразійському просторі, за деякими винятками, повернулося до традиційного культурного розвитку.

Дата добавления: 2015-05-22