Основними предметами військової психології є психіка воїна, психологія військового колективу й психологія військової діяльності. 4 страница

Григорій Костюк розумів психічний розвиток як вияв єдності біо­логічного і соціального. На його думку, дитина вибірково сприйнятли­ва до соціальних умов, бо вони змінюються у зв'язку з її дозріванням, зростанням інтелектуальних можливостей та виникненням нових ви­дів діяльності. Чинниками психічного розвитку він вважав дозрівання, навчання і виховання. Він відбувається нерівномірно, гетерохронно, надбудовуючи нові структури над вже утвореними. В процесі такої надбу­дови виникають суперечності—.рушійні сили психічного розвитку. Дитина росте індивідом і стає особистістю з притаманними їй свідомі­стю, несвідомим, самосвідомістю„активністю, що виявляються через спілкування та діяльність [47].

Отже, процеси опосередкування є багатофункціональним механіз­мом існування і розвитку психіки. Відповідно, основними функціями психіки є пізнавальна, регулювальна й інструментальна, які забезпечу­ють, з одного боку, діяльність, а з другого — разом з діяльністю розви­ток і саморозвиток психіки людини.

Таким чином, у сучасній психології під поняттям «розвиток» розу­міють:

1) складний системноорганізований процес, який включає різні стадії, періоди, етапи, фази, сторони, рівні, що мають спі­ралеподібний і багатоступінчастий, дискретний і неперерв­ний, диференційований та інтегрований характер;

2)перехід кількості в якість і навпаки, тенденцію руху від ниж­чого до вищого, що має повторювальний, спадковий і непо­воротний характер;

3) розвиток, що відбувається в єдності і боротьбі протилеж­ностей;

4) вищий тип руху.

Він має такі основні закономірності.

«Процес розвитку має, по-перше, поступальний характер, коли про­йдені вже ступені ніби повторюють відомі риси, властивості нижчих, але повторюють їх.на вищій базі.

По-друге, розвиток характеризується неповоротністю, тобто не ко­піюванням, а рухом на новому рівні, на новому закруті спіралі, коли реалізуються результати попереднього розвитку.

По-третє, розвиток являє собою єдність протилежностей, що бо­рються та які є внутрішньою рушійною силою процесу розвитку. Йдеться про протилежність у самій сутності предметів, як принципу будь-якого саморуху. Власне розв'язання внутрішніх суперечностей і призводить через стрибок до нового етапу розвитку, переводячи його на новий за­крут спіралі, при взаємозалежності та нерозривному зв'язку всіх сто­рін розвитку» [122, с. 9].

Отже, розвиток людини — це процес кількісних і якісних змін в її організмі під впливом різноманітних детермінант: зовнішніх і внутріш­ніх, керованих і некерованих.

Результат розвитку людини — це становлення людини як біологічного виду і як соціальної істоти. Біологічне в людині характеризується фізичним розвитком і включає морфологічні, біохімічні та фізіологічні зміни. Соціальні зміни в людині передбачають її активне опанування соціальним досвідом, їх перехід у внутрішній світ, усвідомлену
активну участь людини у суспільнокорисній діяльності та виконання певних соціальних ролей.

Отже, основними напрямами розвитку людини є:

—анатомо-фізіологічний (збільшення і розвиток кісткової та м'язової систем);

—психічний (формування свідомості, самосвідомості, провід­них рис, властивостей особистості, когнітивних, почуттє­вих і вольових процесів тощо);

—соціальний (набуття соціального досвіду, у тому числі на­самперед духовного, опанування соціальними функціями тощо).

Основні тенденції розвитку особистості в онтогенезі:

перша — це єдиний цілісний процес неперервного дорослішан­ня;

друга полягає у неповторності окремих вікових періодів, що роблять свій специфічний внесок у загальний процес фор­мування особистості.

Опанування людиною духовним досвідом людства у взаємодії з ін­шими компонентами її розвитку є предметом зацікавлення педагогіки як науки. Психологічні й педагогічні науки мають обґрунтувати шляхи, механізми вдосконалення процесу виховання особистості, процесу, який, на думку Льва Виготського, має сприяти «завтрашньому дню дитячо­го розвитку», випереджаючи цей розвиток, який відбувається протягом усього життя людини, але особливо інтенсивно — у дитячому і юнаць­кому віці. Сукупність цих змін сприяє переходу індивіда в категорію особистості та набуттю нею своєрідної неповторності й оригінальнос­ті, тобто індивідуальності. Отже, розвиток людини як особистості має два боки: об'єктивний і суб'єктивний.

Формування особистості — це становлення людини як соціальної істоти внаслідок впливу зовнішніх і внутрішніх детермінант її розвит­ку. На думку Івана Підласого, «формування передбачає певну закін­ченість людської особистості, досягнення рівня зрілості та стійкості.

Поняття «формування» ми вважаємо такою педагогічною категорією, яка ще не встановилась...» [88, с. 28-29].

Виділяють види розвитку і формування особистості: стихійний, ці­леспрямований, саморозвиток і самоформування.

Отже, розвиток особистості являє собою прогресивно направлений соціально обумовлений процес становлення людини як суспільної істо­ти. Основним способом буття людини є розвиток. На думку Василя Давидова, розвиток особистості включений у загальний психічний розвиток людини.

Відповідно, формулюється принцип єдності психічного розвитку з розвитком особистості (Л.С. Виготський, СЛ. Рубінштейн, О.М. Леон­тьев, Л.І. Божович, Д.Б. Ельконін, Б.Ф. Ломов, В.В. Давидов, М.Г. Яро-шевський та ін.). При цьому необхідно розрізняти специфіку розвитку як власне психіки, так і особистісного розвитку.

Наприклад, на думку Сергія Рубінштейна, індивідуальні власти­вості — це не одне і те ж, що і особистісні властивості індивіда, тобто властивості, що характеризують його як особистість. У процесі психіч­ного розвитку «дитина стає... членом суспільства... Послідовні стадії в її розвитку і є не чим іншим, як окремими ступенями цього перетворен­ня»,— наголошував Олексій Леонтьев [58, т. 1, с. 302]. Але, водно­час, ці два види розвитку взаємообумовлені, складають нероздільний і цілісний процес. Тому вони взаємно детермінують розвиток як психі­ки, так і особистості.

«Розвиток особистості — процес закономірних діалектичних змін, формування і перетворення суб'єкта діяльності, його свідомості, сис­теми мотивів і потреб, взаємин.

Розвиток психіки — закономірні необоротні зміни структури і змі­сту психічних процесів у часі: у філогенезі — в ході біологічної еволю­ції виду, в онтогенезі— у процесі індивідуального розвитку» [122, с. 187-188].

Розвиток дитини як особистості та головний напрям цього розвитку залежить від основних факторів її формування, тому що дитина є учас­ником різноманітних соціальних зв'язків і взаємин, які включаються у процесі своєї діяльності та спілкування. При цьому вона вчиться бути особистістю, розвивається як особистість і утверджується як особис­тість. Безперечно, основні напрями та зміст цього розвитку, в основно­му, визначені конкретними суспільно-історичними умовами. Але, вра­ховуючи активність розвитку дитини як особистості в цьому процесі, важливе значення має її здатність до самовираження, самовияву, само­регуляції, самоутвердження, самовизначення, самоіснування і самоак­туалізації. Все це відбувається в діяльності, бо основою і суттю проце­су становлення особистості є характер і зміст діяльності, яка служить сталим субстратом розвитку особистості, забезпечуючи їй вихід за межі власних можливостей. Тому сучасна науково-педагогічна думка має ці­леспрямовано проектувати розвиток особистості вихованця.

2.2. Психологічна структура особистості

Особистість — це складна система, в якій диференціюються та ін­тегруються всі психічні явища, що розвиваються в індивіді під впливом різноманітних факторів. Тому особистість можна визначати, кажучи словами Г.С. Костюка, «системою систем», і це буде правильно. У свою чергу, індивідуальність кожної людини визначається і характеризуєть­ся психологічною структурою її особистості. Сучасні дослідження свідчать, що окремі риси та властивості особистості не просто об'єднані в єдину суцільну структуру, а ще й утворюють певну ієрархію. Вся струк­тура, у свою чергу, визначається кожною її складовою.

І взагалі, що'таке структура? Структура будь-якого психологічного явища— це Єдність елементів та їхніх всебічних зв'язків. Поняття «структура» запровадив у психологію в 1890 р. німецький вчений К. Еренфельс. Структура протистоїть аморфності. Вперше у вітчиз­няній психології це поняття застосував 1959 р. С.Л. Рубінштейн.

Сучасна вітчизняна психологія має кілька підходів до психологічного структурування особистості, яке здійснено у дослідженнях О.М. Леон­тьева, С.Л. Рубінштейна, О.Г. Ковальова, Г.С. Костюка, К.К. Платоно­ва, B.C. Мерліната інших. Можна виділити три основні аналітичні напря­ми щодо побудови цілісної психологічної структури особистості: 1) со-ціально-психолого-індивідуальний, 2) діяльнісний і 3) генетичний.

Стисло охарактеризуємо погляди деяких учених щодо побудови пси­хологічної структури особистості.

Олександр Ковальов розглянув п'ять підструктур особистості: 1) спрямованість, 2) здібності, 3) характер, 4) система управління і 5) психічні процеси [42, 52].

Вольф Мерлім відокремив дві підструктури особистості: власти­вості індивіда (темперамент та індивідуально-психологічні особливос­ті психічних процесів) і властивості індивідуальності (мотиви і став­лення, характер і здібності).

Професор Костянтин Платонов (1906-1983) також дотримувався цієї самої ідеї і пропонував динамічну функціональну психологічну струк­туру особистості. В її основі у властивостях особистості лежать кри­терії відношення соціального і біологічного, в її психологічній струк­турі він відокремив чотири ієрархічні підструктури (табл. 2-4).

Табл. 2-4. Динамічна функціональна психологічна структура особистості

Підструктура	Елементи, що входять у п підструктуру	Відношення біологічного та соціального	Види формування підструктур
1) спрямованість особистості	переконання, світогляд, ідеали, інтерес, бажання, покликання	біологічного дуже мало	виховання
2) досвід особистості	знання, навчання, вміння, звички	значно більше соціального	навчання
3) особливості психічних процесів	воля, почуття, уявлення, мислення, сприймання, емоції, пам'ять	частіше більше соціального	вправи
4) біопсихічні властивості	темперамент, статеві, вікові, патологічні властивості	соціального дуже мало	тренування

Крім цих чотирьох підструктур, у структурі особистості він виокрем­лює дві загальні інтегративні підструктури: характер і здібності [68]. Ці властивості створюють риси, які є не тільки складовою особливої під­структури, а й можуть компенсувати якийсь недолік у інших підструк-турах.

Із застосуванням принципу накладання одного ряду підструктур на другий був зроблений крок до системної побудови двовимірної психо­логічної структури особистості.

Формування і розвиток особистості згідно К.К. Платонова відбува­ється у послідовності, зображеній на рис. 2-1. Головними в його кон
цепції є такі аспекти. По-перше, вона має на увазі психологічну структу­ру. По-друге, вона динамічна, а саме: розвивається у часі, змінюючи склад своїх компонентів та зв'язків між ними за збереження функцій. По-третє, під «структурою» К.К. Платонов розуміє єдність елементів. Оскільки ж ідеться про взаємозв'язки не матеріальних, а функціональ­них властивості і якостей особистості, то в цьому разі мається на ува­зі функціональна структура особистості.

Військові психологи Микола Феденко, Михайло Дьяченко основ­ними компонентами психологічної структури особистості вважають: 1) психічні процеси; 2) психічні стани; 3) психічні властивості; 4) пси­хічні утворення. У підручниках з військової психології, виданих у ко­лишньому Радянському Союзі, подано здебільшого їхній підхід.

У 30-50 pp. XX ст. німецький психолог Ф. Лерш запропонував ці­кавий варіант синтезу двох напрямів дослідження психологічної структу­ри особистості: соціально-психолого-індивідуального і діяльнісного ас­пектів особистості у вигляді двовимірної горизонтально-вертикальної схеми. Ці два виміри складають єдність, перебувають у взаємозв'язку і, відповідно, є взаємообумовленими. Цей варіант побудови психологічної структури особистості підтримували Г.С. Костюк і П.М. Пелех.

Горизонтальний вимір особистості, за Ф. Лершем, утворюють пси­хічні процеси та функції, що виникають і розвиваються в особистості на основі «закону комунікації». Цей вимір складається з мотиваційно­го, чуттєвого, пізнавального і діяльнісного «членів».

Вертикальний параметр особистості, відповідно до нього, є внутріш­нім результатом «горизонтальної» діяльності, які утворюють нашару­вання у формі диспозиції психічних властивостей, навичок, звичок тощо. Вони динамічні, тому що беруть участь у горизонтальній діяльності особистості. Основними складовими вертикальної структури особис­тості є: особистісна надбудова; ендотимна основа особистості; відчуття, сприймання, уява, пам'ять, мислення, діяльна поведінка тощо; жит­тєва основа особистості.

2.2. Психологічна структура особистості

Український психолог Валентин Рибалка на основі аналізу вищена-ведених підходів до струкгурування'психологічної структури особисто­сті стверджує, що в основі цієї структури лежать три базові виміри:

I — соціально-психолого-індивідуольний — вертикальний;

II— діяльнісний — горизонтальний;

III— генетичний — віковий, за допомогою якого характери­зується рівень розвитку властивостей особистості, її задат­ків і здібностей на певному етапі становлення індивіда як особистості (рис. 2-2).

Ці виміри становлять систему основ цілісної психологічної структу­ри особистості. Вони пов'язані між собою за ортогональним (гр.: пря­мокутний, той, що має прямий кут) принципом, за яким співвідносять­ся три виміри простору. Взаємозв'язок між цими трьома вимірами зо­бражений на рис. 2-2.

В.В. Рибалка пропонує здійснити аналіз і синтез системної психо­логічної структури особистості на конкретному рівні узагальнення. Найвищий рівень узагальнення поняття «психологічна структура», з якого починається його конкретизація — це системна характеристика особистості як складної соціально-психолого-індивідуальної за своєю природою системи з певними властивостями, що постійно розвиваєть­ся і реалізується у формі діяльності та спілкування.

На другому рівні здійснюється аналіз і синтез трьох вимірів — соцільно-психолого-індивідуального, діяльнісного, генетичного — як ба­зових параметрів психологічної структури особистості.

На третьому рівні здійснюється диференційований та інтегративний аналіз і синтез складових кожного з трьох вимірів. Наприклад, соціаль-но-психолого-індивідуального виміру: спілкування, спрямованості, ха­рактеру, самосвідомості, досвіду, інтелектуальних процесів і психофі­зіологічних якостей.

Четвертий рівень конкретизації аналізу і синтезу психологічної струк­тури особистості утворюють психічні властивості, функції і процеси.

На п'ятому рівні конкретизації аналізу та синтезу психологічної структури стає можливою класифікація конкретних властивостей і влас­не здібностей особистості до певних видів діяльності (наприклад, до військово-професійної, науково-дослідної, педагогічної, управлінської, технічної тощо) або виконуваних людиною ролей (наприклад, коман­дира, підлеглого, чоловіка, жінки тощо).

Перші чотири рівні конкретизації психологічної структури особистос­ті можна розглядати як такі, що характеризують її макроструктуру, а інші рівні (починаючи з п'ятого) — як такі, що належать до мікроструктури. Перехід від макроструктури до мікроструктури пов'язаний з вимогами, які висуваються до особистості конкретними видами діяльності та пове­дінки, ролями, соціальним статусом, рангом, які обирає, застосовує і реалізує людина в конкретних умовах життя.

Цей підхід має наукову перспективу, але вимагає ретельного дослід­ження взаємодії між підструктурами, компонентами та рівнями розвит­ку психологічної структури особистості із застосуванням найсучасні­ших досягнень різних галузей наукової думки. Розв'язанню цієї акту­альної проблеми сприяють методологічні роботи Б.Г. Ананьева, О.Г. Асмолова, Г.С. Костюка, О.М. Леонтьева, Ф. Лерша, К.К. Платоно­ва, С.Л. Рубінштейна та інші щодо сутності особистості, основних ме­тодологічних принципів і методик її дослідження.

Автор дотримується думки, що структура особистості є цілісним утворенням, сукупністю соціальнозначущих психічних властивостей, відношень та дій індивіда, яких набуто у процесі онтогенезу і які ви­значають його поведінку як соціального суб'єкта дії та спілкування. Тому при визначенні психологічної структури особистості слід постійно мати на увазі, що особистість — це саморегулювальна динамічна розвиваль-но-функціональна система.

Також зрозуміло й інше: безглуздо розглядати психологічну струк­туру особистості лише на основі деяких психічних властивостей або як механічне об'єднання різних психічних явищ та рис у деяких структу­рах. Адже будь-яку якість, властивість особистості військовослужбов­ця слід розглядати тільки в контексті особистості. При цьому виявлен­ня кожної окремої риси буде змінюватися залежно від мети, ідеалів, життєвих настанов, загальних і професійних інтересів, потреб, моти­вів, мотивацій, стану, віку особистості.

Таким чином, індивідуальність особистості військовослужбовця ха­рактеризується змістом її структури. Вивчати своїх підлеглих — озна­чає знайти ключ до їх розуміння. Офіцерові необхідно мати на увазі, що особистість являє собою єдине ціле всіх її різноманітних рис. При цьому кожна риса особистості невід'ємно пов'язана з іншими і тому набуває різного, інколи протилежного, значення, залежно від усього загалу рис цієї особистості.

Звідси випливає, що коли йдеться про якість рис особистості, то не можна говорити, добра чи погана вона сама по собі. Щоб правильно оцінити ту чи іншу рису особистості, слід розглядати її лише у взаємо­зв'язку з іншими рисами цієї особистості. Наприклад, така риса особи­стості, як наполегливість — уміння досягати мети, долати перешкоди — може бути позитивною, лише коли вона поєднується з такими рисами, як моральна чистота, відчуття соціальної справедливості. У цьому ви­падку можна чекати, що наполегливість військовослужбовців слугува­тиме досягненню благородної мети. Якщо ж наполегливість поєднуєть­ся з такими рисами, як егоїзм, неохайність, то ця наполегливість вій­ськовослужбовця стає негативною рисою, бо її буде спрямовано лише на власний добробут за рахунок інших і вона буде на заваді всьому вій­ськовому колективу.

Офіцерові під час діагностики'розвитку особистості також слід мати на увазі, що ступінь виокремлювання певних компонентів може зміню­ватися залежно від обставин життя, характеру діяльності та усвідом­лення військовослужбовцем своїх соціальних ролей. Не можна не вра­хувати і того факту, що у процесі онтогенезу можливі випадки непро­порційного розвитку окремих підструктур та їх компонентів. Напри­клад, затримка в розвитку окремих підструктур або їх компонентів, тим паче, що їх розвиток не тільки підстава, а й результат формування осо­бистості як структурно-цілісного утворення.

Під час складання психологічної характеристики військовослужбовця необхідно вивчити також закономірності, які пов'язують між собою окремі підструктури та їх компоненти. Тільки в такому випадку можли­ве обгрунтування, прогнозування методики виховання і самовиховання військовослужбовця. Під час вивчення розвитку властивостей цілісної структури особистості потрібно звернути особливу увагу на фактори, які найбільше вплинули і продовжують впливати на формування осо­бистості певного військовослужбовця.

Таким чином, вивчити своїх підлеглих — означає виявити особли­вості підструктур, компонентів та рівнів розвитку основних складових психологічної структури особистості, визначити закономірності їхньо­го вияву у поведінці та військовій діяльності й на цій основі прогнозу­вати процес виховання військовослужбовців.

2.3. Розвиток особистості у військовій діяльності

Психологічна наука розглядає формування та розвиток особистості воїна як активного суб'єкта крізь призму його діяльності, як «систему систем», що має свої внутрішні гіереходи і перетворення, свій розвиток [43, с. 85]. Тому високоорганізована і мотивована військова діяльність рішуче впливає на розвиток особистості військовослужбовця. У зв'яз­ку з цим, офіцер скеровує свою цілеспрямовану роботу на подальше формування та розвиток особистості підлеглого, педагогічно зумовле­ної організації бойової та гуманітарної підготовки в підрозділі.

Кожній активній військовій праці притаманні процес обміркованого проектування своїх дій, їх часткових результатів, оцінка досягнутого, зіставлення їх з поставленою метою. Далі, під час спілкування та взає­модії' з товаришами по службі, члени військового колективу обміню­ються думками, порівнюють свої настанови і позиції з настановами й позиціями товаришів по службі. Така праця добре впливає на розвиток інтелекту і передусім пізнавальних процесів: сприйняття, уявлення, ува­ги, мови, пам'яті, мислення тощо.

Високоемоційний характер бойової підготовки і всього процесу вій­ськової служби збагачує емоційно-почуттєву сферу військовослужбов­ця, сприяє розвитку простих та складних почуттів. Ось тут офіцеру не­обхідно прагнути, по-перше, розвивати у підлеглих такі почуття, які активізують психічну діяльність військовослужбовця, і, по-друге, ней­тралізувати астенічні, такі, що викликають порушення психіки військо­вослужбовця, а надто у бойовій обстановці. Можливості розвитку сте-нічних почуттів різноманітні. Це емоційно насичені заходи з бойової та гуманітарної підготовки, накопичення емоційного досвіду із врахуван­ням вимог службової та бойової діяльності, стимуляції воїнів до само­вдосконалення.

Великі резерви має військова діяльність для розвитку волі військо­вослужбовця, яка допомагає йому керувати своєю поведінкою, мобілі­зувати сили на подолання труднощів військової служби. Тому офіцер у процесі навчання і виховання військовослужбовців має прагнути фор­мувати й розвивати у них такі вольові риси, як цілеспрямованість, смі­ливість, ініціативність.

Ці риси забезпечують успішну діяльність військовослужбовця за тяжких обставин сучасної війни. Завдяки їм він здатен самостійно ор­ганізувати свою діяльність, успішно керувати своєю поведінкою під час виконання бойових завдань.

Основними напрямами розвитку вольових рис особистості воїна є:

—формування мотиваційної сфери військової діяльності;

—організація інтенсивної бойової підготовки;

—спеціальне тренування зі зміною обставин, умов та засобів досягнення мети;

—заохочення до самовиховання;

—систематичне закріплення досвіду вольових дій на всіх ета­пах досягнення результатів.

З накопиченням досвіду служби зростає і сфера діяльності воїна, що сприяє розвитку його психічних функцій та можливостей їх органі­зації, пов'язаних із психічними станами. Офіцерові слід зважати, що психічний стан безпосередньо впливає на динаміку психічних проце­сів, на вияв властивостей особистості, ефективністьїї службової діяль­ності. Він характеризує тимчасову динаміку психічної діяльності вій­ськовослужбовця.

Психічні стани у своєму розвиткові та вияві багато в чому залежать від мотивів службової діяльності воїна, від успіхів у бойовій і гумані­тарній підготовці, індивідуально-психічних властивостей особистості, умов військової служби та взаємин між військовослужбовцями у під­розділі. На психічному стані особового складу позначається соціально-психологічний клімат, настрій і традиції в колективі, взаємини з безпо­середнім командиром. Вони характеризуються цілеспрямованістю, стій­кістю, єдністю переживання і поведінки, продуктивністю психічного функціонування, рівнем активізації (від сну до стресу), конкретною направленістю тощо. їх воїн може усвідомити або не усвідомити. Офі­цер має знати причини виникнення тих чи інших психічних станів, яки­ми можуть бути: біоритми емоційної активності й пасивності воїна, характер військової діяльності, різні зовнішні впливи тощо.

Незалежно від причин виникнення останніх, необхідно розвивати й закріплювати такі позитивні психічні стани, як зосередженість, стій­кість, рішучість, зібраність, наполегливість. Слід запобігати й нейтра­лізувати розвиток таких негативних психічних станів, як неуважність, боязливість, дратівливість.

Офіцерові ні в якому разі не можна забувати про такий фактор форму­вання особистості військовослужбовця, як виховання. Важливість його посилюється тим, що розвиток особистості воїна на сучасному етапі характеризується суперечливістю. Це пов'язано з тим, що у молодих людей, які тільки розпочали військову службу, ще недостатньо система­тизовані погляди та переконання. Серед призваних на військову службу є молоді люди з негативними рисами характеру та звичками, недисцип-лінованою поведінкою, з орієнтацією на порожнє самоутвердження.

На початковому етапі військової служби дуже важливою проблемою є адаптація особистості до нових умов життєдіяльності. Тому офіцеру необхідно тримати у полі зору процеси соціально-психологічної адап­тації своїх підлеглих. Це процес включення воїнів у первинний військо­вий колектив і сприйняття ними різних ролей. Тут можливі протиріччя між засвоєними настановами та звичками і новими вимогами військо­вої служби. Перебудова стереотипів, яка при цьому відбувається, су­проводжується негативними психологічними явищами, закріплення яких може погано позначитися на розвитку особистості воїна.

Під впливом виховної роботи активно формується та розвивається мотиваційна сфера воїна, на основі якої реалізується ставлення воїна до військової служби. У зв'язку з цим, офіцер має допомогти воїну усві­домити своє призначення, глибоко зрозуміти зміст мети й завдань вій­ськової служби, пройнятися відповідальністю за захист своєї Батьків­щини.

Від успішного опанування функціональних обов'язків, конкретної бойової спеціальності неабияк залежить розвиток особистості військо­вослужбовця. Тому офіцер має методично правильно організувати на-вчально-внховний процес у підрозділі. Динаміка та якість цієї роботи певною мірою залежить від умілого використання прихованих можли­востей воїна, чіткої організації колективної життєдіяльності, суворого статутного порядку. Послідовне керування цими процесами визначає гармонійний розвиток особистості воїна.

Виховна робота і закріплення дружніх стосунків між воїнами на ос­нові співпраці і взаємодопомоги у процесі польових занять та бойових навчань позитивно впливає на формування особистості. Таким чином, участь воїнів в аналізі успіхів та невдач своїх дій розвиває у них риси відповідальності, сприяє формуванню самостійності і правильному са­моутвердженню військовослужбовців.

Позитивні приклади командирів також спонукають воїнів до само­оцінки, розвивають у них самодисципліну й прагнення до самовдоско­налення.

Отже, військовослужбовець є особистістю настільки, наскільки в нього розвинуті соціальні якості, наскільки він свідомий суб'єкт своєї громадськокорисної військової діяльності. При цьому слід мати на ува­зі такі зауваження П.Я. Гальперина: «Діє не свідомість, яка регулює дії на основі свідомості... Для того, щоб стати особистістю, необхідно бути суб'єктом, свідомим, суспільно відповідальним суб'єктом» [17, с. 143].

Особистість завжди активна. Активність військовослужбовця вияв­ляється у різноманітній військовій діяльності. Особистість військово­службовця формується безпосередньо у цій діяльності. Тому головне задвдання офіцера — спрямувати активність кожного військовослуж­бовця у потрібному напрямі, на громадськокорисну діяльність, на само­вдосконалення. Особистість може існувати тільки у спілкуванні з ін­шими особистостями. Без спілкування, в ізоляції від суспільства немає особистості, особистість не може розвиватися, не може існувати.

Тільки у спілкуванні з товаришами по службі формується і вдоско­налюється особистість військовослужбовця. На цій особливості буду­ється принцип виховання у вітчизняній педагогіці, докладно розробле­ний А.С. Макаренком: виховання у колективі та через колектив. Тому постає питання про роль і місце офіцера у формуванні особистості вої­на в навчально-виховному процесі. Він зобов'язаний уміло формувати і гуртувати свій підрозділ у військовий колектив, який має виконувати свої виховні функції щодо кожного окремого воїна.

На закінчення слід зазначити, що поняття особистості воїна, діагно­стика його індивідуально-психічних особливостей випливають із того, що діяло на нього, які стосунки і яке соціальне оточення у нього основ­ні. При цьому обов'язково слід знати життєвий шлях воїна до служби, його нинішні інтереси, ставлення до служби. Спираючись на ці знання, володіючи обгрунтованою методикою вивчення особистості, офіцер може визначити перспективи й можливості розвитку особистості вої­на, а також уміло керувати цим процесом.

Тести та завдання для самоконтролю

2-1. Автоконтрольний блок.

Особистість — це______ '__ індивід, що_________ з огляду

на соціальнозначущі______, які визначають його________

та діяльність.

Дата добавления: 2015-05-22