Основними предметами військової психології є психіка воїна, психологія військового колективу й психологія військової діяльності. 5 страница

розглядається

соціалізований

власти6осилі

поведінку

2-2. Зробіть соціально-психологічний аналіз основних психічних рис особистості:

—ступінь сформованості психічних властивостей та якостей;

—свідомість, самосвідомість та індивідуальність;

—активність виражена в певній діяльності, саморегулювання;

—включення в систему суспільних стосунків.

2-3. Зробіть психологічний аналіз такого положення: «Психологи зазначають, що людина як біологічна істота народжу­ється один раз, але як особистість — двічі. Вперше — тоді, коли дити­на починає говорити «Я», відокремлюючись з оточення, протиставляю­чи себе іншим людям та порівнюючи себе з іншими.

Друге народження особистості відбувається, коли у людини сфор­мувався світогляд, власні моральні потреби та оцінки, які роблять її від­носно стійкою від переконань інших. Це дає їй змогу керувати своєю поведінкою і діяльністю згідно зі своїми переконаннями і моральними нормами».

2-4. Який із нижчеподаних факторів формування особистості є «зайвим»?

а) фізично-географічний;

б) біологічний;

в) соціальний;

г) виховний;

д) власна активна діяльність.

2-5. Автоконтрольний блок (психологічна структура особистості за К.К. Платоновим).

Крім цих чотирьох підструктур, у структурі особистості він відокремлює дві загальні інтегративні підструктури: 1)______________________________________;

2)_______________.

Тема З

ПСИХІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ

ОСОБИСТОСТІ

ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯ

Ця тема логічно продовжує і конкретизує знання, вже здобуті під час вивчення теми «Психологія особистості», де було подано загальні уяв­лення про психологію особистості військовослужбовця, основні факто­ри її формування, а також її психологічну структуру. Провідними компо­нентами структури особистості виступають психічні властивості (спря­мованість, характер, здібності, темперамент). На основі психічних влас­тивостей, що виявляються в єдності і взаємодії з іншими компонентами психіки воїна, формуються основні якості особистості військовослуж­бовця. Сукупність цих провідних якостей становить зміст особистості й визначає її індивідуальність.

Психічні властивості — це індивідуально-психічні особливості, що дають змогу розрізняти воїнів, знати їхні вчинки і мотиви діяльності.

3.1. Спрямованість особистості та особливості її змісту у військовослужбовців

Провідна психічна властивість особистості — спрямованість. Спря­мованість особистості — це система спонукань і ціннісних орієнта­цій, яка визначає вибіркове ставлення та активну поведінку воїна, тоб­то спрямованість,Тю суті, стійка система мотивів, яка орієнтує життєді­яльність особистості [95, с. 230]. Причому, залежно від ситуації, систе­ма може бути провідною і супутньою. В цілому, визначаючи спрямова­ність особистості, ми дізнаємося, що вона зробила у своєму житті, що збирається зробити і як хоче досягти цього.

Залежно від сфери вияву панівного спонукання розрізняють мораль­но-етичну, військово-професійну та побутову спрямованість воїна.

Морально-етична спрямованість військовослужбовця полягає у ви­сокій морально-етичній зрілості. Воїни з цією панівною спонукою всі події, що відбуваються, вчинки товаришів та ін. пропускають крізь мора­льні категорії, прагнуть чинити все за законом, цінують таких осіб. Вони виявляють гуманність, колективізм, відповідальність і принциповість.

Військово-професійна спрямованість особистості виявляється в ак­тивному і стійкому прагненні займатися певною військово-професій­ною діяльністю, вдосконалюватися в ній. Це люди, які у своєму житті на перший план ставлять військову службу.

Побутова спрямованість виявляється в матеріальних, родинних, а також індивідуальних прагненнях. Для таких воїнів головним є ство­рення добрих побутових умов, родинного затишку, а не професійні ус­піхи на службі.

Спрямованість має такі основні характеристики: інтенсивність, стійкість, широта і певний рівень.

Інтенсивність спрямованості пов'язана з емоційним забарвленням, яке може виявлятись у нечітких потягах або глибокій впевненості. Стій­кість — це передусім сталість спонуки. Коло інтересів військовослуж­бовця зазвичай фіксується у понятті «широта спрямованості». Рівень спрямованості свідчить про високу або низьку громадську активність, прагнення зробити благополучним життя, в одному випадку — лише для себе, в іншому, високому — і для інших.

Зміст спрямованості становлять потреби, мотиви, інтереси, пере­конання і світогляд. Так, всю нашу свідому регуляцію поведінки, дії, мислення і почуттів визначають потреби. Вони ж є джерелом активно­сті воїна. Власне, усі дії військовослужбовця визначаються потребами.

Потреба — це внутрішній стан психічного або фізіологічного відчуття недостатності чогось. Так, без задоволення елементарних потреб людина не могла б існувати як живий організм. А вони у людини дуже різноманітні. Це потреба в їжі, житлі, кисні, безпеці, продовженні роду, одержанні інформації, у спілкуванні, любові, визнанні, повазі, авторитеті тощо. Безумовно, їх різноманітність не може бути вичерпана переліченими, існує цілий комплекс складніших суспільно зумовлених потреб особистості. Потреби воїна часто формуються під впливом зовнішнього середовища, яке значною мірою їх детермінує. Вони також залежать від виховання в широкому розумінні і самовиховання. Це стосується як матеріальних, так і духовних потреб.

У зв'язку з цим цікавим є підхід до визначення людських потреб А. Маслоу, відомого як творця ієрархічної теорії потреб:

— перший ступінь — фізіологічні та сексуальні потреби;

— другий ступінь — потреба в безпеці та стабільності;

— третій ступінь — соціальні потреби;

— четвертий ступінь — потреба у престижі;

— п'ята ступінь —духовні потреби —потреби у самореалізації та самоактуалізації через творчість, самоосмислення вла­сного призначення у житті, потреба реалізації людини як осо­бистості.

За А. Маслоу, чим вищий рівень мотиву, тим більше виникає життє­ва необхідність забезпечення відповідних потреб. У зв'язку з цим спо­чатку слід задовольнити нижчі потреби, а потім — вищі. З моменту за­доволення нижчих потреб вони втрачають мотиваційну силу. З їх під­вищенням підвищується готовність людини до активнішої діяльності. Водночас несвоєчасне і неякісне задоволення нижчих потреб може допровадити до такої ситуації, коли вопи у людини можуть стати провід­ними. І навпаки, коли задоволені нижчі потреби, у людини виявляють­ся вишчі потреби, тобто — мета-мотивація (потреба у розвитку, розу­мінні сенсу життя взагалі, пошуку сенсу власного життя). Коли людина не розуміє смислу власного життя, вона неспроможна максимально са-мореалізуватися, нездатна виявити власні здібності та відповідно піднятися на вищий рівень соціального життя.

До духовних потреб належать естетичні й інтелектуальні. Моральні потреби — це стан особистості, який виражає необхідність стосунків з іншими людьми. Серед моральних потреб особистості розрізняють по­требу допомагати людям, співпереживати, працювати, керувати, підко­рятися тощо.

До естетичних потреб належать ті, що відображають постійне праг­нення особистості сприймати прекрасне, гармонійне в природі, у тво­рах мистецтва, у стосунках між військовослужбовцями. Рівень розвит­ку естетичних потреб — це результат виховання і самовиховання осо­бистості. Особливе значення для їх розвитку мають традиції та звичаї збройних сил, військового колективу, в якому служить воїн.

Інтелектуальні потреби відображають необхідність військовослуж­бовця в пізнанні нового, у вирішенні проблем, нерозв'язаних завдань.

Зміст потреб воїна найповніше визначає суть особистості. Вивчаю­чи потреби підлеглого, шляхи їх задоволення, ми тим самим даємо ха­рактеристику основним параметрам особистості. Таким чином, потре­би мають дуже велике значення у житті воїна. Потреби за рівнем їх усвідомлення пбчинають виступати як сили, які спонукають до діяль­ності, оскільки стають мотивами діяльності.

Мотив — спонукальна сила дій і вчинків воїна. На відміну від по­треб, мотиви має тільки людина. Багато корисного в теоретичне розу­міння того, що таке мотив, внесли С.Л. Рубінштейн і О.М. Леонтьев. Наприклад, О.М. Леонтьев визначив мотив як те, що, відповідаючи ак­туальній потребі, організовує і відповідним чином спрямовує поведін­ку людини.

Мотив (або причину) дій воїна визначити нескладно, якщо він один. Але, як правило, поведінку воїна визначає безліч факторів. Однак у будь-якому разі мотиви в чистому вигляді не існують, вони лише результат відображення у психіці потреб організму, викликаних зовнішніми або внутрішніми умовами. Тому О.М. Леонтьев визначає мотив як усвідом­лену потребу, хоча, на нашу думку, ми часто не усвідомлюємо мотиви, оскільки, здійснюючи ті чи інші вчинки, не завжди замислюємося над мотивами, що їх визначають. Тому для стимулювання і спрямування поведінки у відповідне річище необхідні принаймні два мотиваційні фактори: потреба І мотив.

Мотиви умовно можна поділити на прості (стимулювальні: потяг, бажання, прагнення) і складні (змістотвірні). Прості мотиви воїнами часто не усвідомлюються і можуть бути спонукальною силою антигро­мадських вчинків. Безумовно, нас більше цікавлять змістотворніабо професійні мотиви, де основне місце посідає інтерес. Тому першим кроком офіцера як керівника має бути виявлення змістотворних моти­вів військової праці своїх підлеглих і вивчення мотиваційних структур поведінки особистості в різних ситуаціях. Офіцер визначає, що є голов­ним рушієм у ставленні підлеглих до служби (матеріальні стимули, за­датки лідера та інші фактори).

Мотиви класифікують за такими ознаками:

— за силою спонукання: сильні та слабкі;

— за ознакою зумовленості особистими якостями: стійкі та нестійкі;

— за характером впливу на процес досягнення мети: позитивні і негативні;

— за змістовністю орієнтації: соціальні, колективні та особи­сто-престижні.

Мета — мотиваційний фактор, що пояснює безпосередній, обов'яз­ково усвідомлений результат, на який, в конкретний момент спрямована поведінка воїна. Психологічно мета є тим мотиваційно-спонукальним змістом свідомості, який сприймається воїном як безпосередній і най­ближчий очікуваний результат його діяльності.

Таким чином, потреби, мотиви й мета— основні складові мотива­ційної сфери воїна. Вона оцінюється за такими параметрами:

—розвиненість — наявність якісно різноманітних мотивацій­них факторів;

—гнучкість (гнучкішою вважається така мотиваційна сфер^, в якій для задоволення різних потреб застосовується біль­ше різноманітних мотивів);

—ієрархічність (чим більше розрізнень у силі й частоті акту­алізації мотивів того самого рівня, тим вища ієрархічність мотиваційної сфери воїна).

В літературі часто зустрічаємо термін «.мотивація», зміст якого ста­новить сукупність стійких мотивів, що мали місце в попередньому жит­тєвому досвіді воїна або мають зараз. Джой Ґілфорд запропонував структуру мотивації індивіда. До неї входять:

— органічні потреби;

— комфорт, приємне оточення;

— загальне честолюбство, наполегливість;

— потреби за становищем — свобода (конформізм);

— потреба перебувати серед людей, агресивність;

— потреба в ризику та безпеці.

Отже, потреби й мотиви складають підвалину мотивації особистос­ті і справді пов'язані з інтересами, переконаннями та ідеалами особис­тості.

Інтерес є формою вияву пізнавальних потреб. Він виражається в особливому ставленні воїна до певних речей та явищ реального світу і в бажанні їх пізнати. Інтереси дають воїнові змогу швидше, повніше і глибше відобразити дійсність. Вони спонукають до знань, до розши­рення світогляду, збагачення психічного життя. Військова діяльність, виконувана з інтересом, має позитивне емоційне тло.

Інтереси, як і потреби, дуже різноманітні. їх також поділяють на матеріальні (їжа, одяг, різні речі) та духовні (учіння, спілкування тощо). Інтереси розрізняють за змістом, глибиною та стійкістю. Інтерес може стати найсильнішим мотивом діяльності воїна. Керуючись ними, осо­бистість здатна подолати будь-які труднощі. Наприклад, життя Михай­ла Ломоносова — це подвиг, головною рушійною силою якого були величезний інтерес і любов до науки.

Інтереси можна розрізняти за обсягом. Одні мають широкі, але поверхові інтереси, інші — глибокі, але за своїм спрямуванням дуже вузькі, треті — широкі, різнобічні й глибокі. Найменшу групу становлять люди з усебічними інтересами.

Серед видатних особистостей відзначалися різнобічною обдарованістю Г. Сковорода, Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українка, О. Суворов та ін. З біо­графій цих людей бачимо, якими широкими були їхні інтереси, великими знання. Л. Українка, наприклад, володіла багатьма мовами, добре знала сві­тову літературу, історію, різні філософські системи, малювала, мала хист піаністки. Полководець О. Суворов був різнобічно освіченою людиною, добре знав математику, філософію, історію, географію, володів вісьмома іноземними мовами, був тонким цінителем поезії і сам писав вірші.

Широта інтересів обов'язково передбачає відокремлення одного з них як головного, навколо якого групуються всі інші інтереси. Різно­бічність інтересів збагачує особистість воїна.

Поряд з інтересом людина має переконання та ідеали. Переконан­ня — це глибока й обґрунтована віра людини В принципи та ідеали.

якими вона керується в своєму житті. Як упорядкована система погля­дів, сукупність переконань виступає у вигляді світогляду, якого особис­тість додержує на певному етапі онтогенезу. Переконання органічно пов'язані зі знаннями і практичними діями. Вони виявляються у діяль­ності воїна, в його ставленні до товаришів по службі, військового ко­лективу, військової служби. Формуються переконання в процесі життя під впливом виховання, навчання, самовиховання і життєвого досвіду.

На основі інтересів і переконань воїна складається власний ідеал — його основний стимул самовдосконалювання та формування. Ідеал — це модель, яка є еталоном в усіх виявах життєдіяльності людини.

Отже, потреби, мотиви, мета, інтереси, переконання та ідеали вій­ськовослужбовця визначають спрямованість його особистості. За од­нієї й тієї самої спрямованості діяльність воїна може бути різною щодо цілеспрямованості, інтенсивності та рівномірності.

А тому офіцер мусить знати основні передумови формування вій­ськово-професійної спрямованості особистості військовослужбовця:

—пояснення значення військової служби і соціальної важли­вості поставлених перед ним мети й завдань, тобто дове­дення чіткої мети і завдань;

—організація службової діяльності особового складу згідно зі статутами таким чином, щоб воїн навіть в умовах жорст­кої субординації та суворого статутного порядку відчував себе особистістю;

—наближення умов навчання до бойових;

—створення таких умов військової діяльності, щоб воїн пи­шався результатом своєї служби;

—залучення підлеглих до процесу ухвалення рішень;

—об'єктивність застосування стягнень і оголошення заохо­чень;

—заохочення соціальної активності;

—створення умов для задоволення першочергових потреб;

—активізація самостійної роботи підлеглих тощо.

Таким чином, необхідно глибоко вникати в питання спрямованості особистості своїх підлеглих, вивчати її вияви, маючи на увазі, що вони не завжди стандартні. Ще Лев Толстой попереджав про те, що «люди як річки: вода в усіх однакова і всюди одна й та сама, але кожна річка буває то вузька, то швидка, то широка, то тиха, то чиста, то каламутна, то холодна, то тепла. Так і люди. Кожна людина носить в собі зачатки всіх властивостей людських, інколи виявляє одні, інколи інші, і часто буває не схожою на себе, залишаючись усе ж тією самою собою. У де­яких людей ці зміни бувають особливо гострі» [18, с. 134-135].

3.2. Особливості вияву темпераменту і характеру воїна у навчально-виховному процесі

Психіка кожного воїна унікальна. її неповторність пояснюється як особливостями соціальних зв'язків і контактів, так і особливостями біо­логічної та фізичної будови й розвитку організму. До біологічно зумов­лених підструктур особистості належать темперамент, а також статеві і вікові властивості психіки.

Темперамент — сукупність найбільш стійких індивідуально-пси­хічних особливостей воїна, які виявляються в динаміці його поведінки й діяльності. Так, спостерігаючи за поведінкою і діяльністю воїнів, ми бачимо, що вони різні не лише зовнішньо, а й за вчинками. Одні з них завжди спокійні, неговіркі, мляві, інші дуже рухливі, говіркі тощо. При цьому слова в них супроводжуються активною жестикуляцією та відповідною мімікою. Така різниця в поведінці воїнів зумовлена їхнім тем­пераментом.

Перш ніж розглянути різні типи й особливості темпераменту, слід відразу зазначити, що немає кращих або гірших темпераментів — ко­жен із них має свої позитивні аспекти, тому головні зусилля мають бути спрямовані не на його виправлення (що неможливо внаслідок приро­дженості темпераменту), а на розумне застосування в конкретній вій­ськовій діяльності позитивних якостей і оптимальне врахування й нівелювання слабких сторін.

Так, нестриманий холерик дуже активний, безстрашний; легковажний сангвінік жваво сприймає світ, несе оточенню свою життєрадісність; мля­вий флегматик завжди має сили і ґрунтовність; нерішучий меланхолік на­прочуд чутлива людина, яка природно співчуває кожному. Однак чисті типи темпераментів у житті майже не трапляються, існує багато проміжних форм.

Коротко розглянемо історію становлення поняття «темперамент» і його типології. Поняття «темперамент» вживається із V ст. до нашої ери — відколи грецький вчений-лгкар Гіпократ позначив таким чином стійкі індивідуальні особливості людини, динамічну своєрідність пси­хічного, духовного життя. За Гіпократом, усі тіла — як мікрокосмос, так і макрокосмос — складаються з одних і тих самих стихій. Перевагу однієї з чотирьох стихій визначає темперамент.

У перекладі з латинської «темперамент» — належне співвідношення частин, їх змішування. Правильне змішування чотирьох рідин забезпе­чує здоров'я людини, неправильне призводить до хвороби. Виходячи із вчення про чотири рідини, стихії, що їх частіше називають гуморами (лат.: волога, сік), відомий лікар Античності Клавдій Ґален розробив першу типологію темпераментів, яка відома й сьогодні. Переважання крові (лат: сангвіс) створює сангвініка, переважання слизу (гр.: флегма)— флег­матика, переважання жовчі (гр.: хом) — холерика, переважання чорної жовчі (гр.: меланахом) — меланхоліка.

Існують різні підходи до типології темпераменту. Наприклад, кон­ституційна типологія. Ці властивості темпераменту безпосередньо по­в'язують з індивідуальними відмінностями в будові тіла. Найвідомішим представником конституційної типології є Ернст Кречмер (1888-1964), німецький психолог і психіатр, який 1921 р. видав нині вже класичну працю «Будова тіла і характер». Головна ідея книги полягає в тому, що люди з певним типом тіла мають і певні психологічні характеристики та схильність до відповідних психічних захворювань [51].

Е. Кречмер виокремив чотири конституційні типи: лептосоматика (лю­дину високого зросту, тендітної будови тіла з вузькими плечами, довгими тонкими ногами, витягнутим обличчям), пікника (людину невеликого зрос­ту, товсту, з круглою головою на короткій шиї), атлетика (людину з розви­нутою мускулатурою, міцною будовою тіла, широкими плечима і вузькими стегнами) та диспластика (будова тіла деформована, диспропорційна, на­приклад, занадто великий зріст).

Відповідно до цих типів будови тіла Кречмер розрізняє такі темпера­менти: шизотимічний, циклопіимічний та іскотемічний. Шизотимік має лептосоматичне або атлетичне тіло. Замкнутий, відлюдькуватий, він схиль­ний до значних коливань емоцій — від роздратування до сухості. Це дуже затята людина з досить ригідними настановами та поглядами. Циклотимік має пікнічну будову тіла. Він легко контактує з іншими, має реалістичні погляди, жваві емоційні реакції, що коливаються між радістю та сумом. Він завжди спокійний, не дуже вразливий. Його жести, міміка не досить вираз­ні. Гнучкість мислення невисока. Він важко пристосовується до нових си­туацій [36].

Особистість не існує без тіла, як будинок не існує без стін. Наші потреби, прагнення мають серед інших соматичні джерела. Характер виражається в тілі й через типові рухи, ходу, пози, мускульні затиски. Тому не слід відкидати такі типології темпераментів, як типологія Е. Кречмера, В. Шелдона або К. Конрада. Інтегрування їх із фак­торними типологіями Ґ. Гейманса й Е. Вірсми, С. Бертаабо Дж. Ґіл-форда може бути досить плідним.

У XX ст. англійський психолог Ганс Юрген Айзенк (1916-1997) відокремив такі типи темпераментів: екстраверт та інтроверт. У за­гальному розумінні екстраверсія — це направленість особистості на на­вколишніх людей та події, інтроверсія — поняття, синонімічне стурбова­ності — виявляється як емоційна нестійкість, напруженість, емоційна збуд­ливість, депресивність.

Так, екстраверт, порівняно з інтровертом, складніше виробляє умовні рефлекси, володіє більшою терпимістю до сенсорної депривації, внаслідок чого не переносить одноманітності, частіше відволікається під час роботи! та ін. Типовими виявами в поведінці екстраверта є товариськість, імпуль­сивність, недостатній самоконтроль, висока пристосованість до середовища, відкритість у почуттях. Він чуйний, життєрадісний, впевнений у собі, прагне до лідерства, має багато друзів, нестриманий, схильний до розваг, полюбляє ризикувати, дотепний, не завжди -обов'язковий.

Інтроверт часто заглиблений у свої думки, відчуває труднощі, налагод­жуючи контакти з людьми та адаптуючись до реальності. Він здебільшого спокійний, врівноважений, миролюбний, його дії продумані та реальні. Коло друзів має невелике. Високо оцінює естетичні норми, зазвичай планує май­бутнє, міркує над тим, як діятиме, не піддається моментальним спонукам, песимістичний. Інтроверт не зносить хвилювань, дотримується усталеного життєвого порядку, обов'язковий.

Значний внесок у вивчення основ темпераменту зробили І.П. Пав­лов та його наукова школа. Вчений вважав темперамент найзагальні-шою характеристикою людини. Він звернув увагу на залежність темпе­раменту від типу нервової системи і відокремив такі основні типи:

1) сильний, врівноважений, рухливий;

2) сильний, врівноважений, інертний;

3) сильний, неврівноважений;

4) слабкий, загальмований тип.

Цей поділ відповідає поділу, здавна усталеному в психології, відпо­відно до якого розрізняють сангвінічний, флегматичний, холеричний, меланхолічний темпераменти [75, 76].

І.П. Павлов чітко розумів, що описані ним типи нервової системи — не реальні портрети, оскільки жодна конкретна людина не має усіх ознак того чи іншого типу темпераменту. Павловська концепція зв'язку типів темпераменту з типами нервової системи виявилася серйозним кроком на шляху дослідження основ класифікації темпераментів, вона спряму­вала увагу на подальшу деталізацію окремих властивостей нервової системи з конкретним типом темпераменту.

Дослідження Б.М. Теплова та В.Д. Небиліцина довели, що від кожної з означених Павловим властивостей нервової системи залежить кілька інших властивостей. Було*експериментально відкрито нові якос­ті, а саме: динамічність — швидкість вироблення позитивних та нега­тивних умовно-рефлекторних зв'язків, стабільність — швидкість ви­никнення збуджувального або гальмувального процесу.

Останніми роками основними складовими темпераменту вважають дві характеристики поведінки — енергетичний рівень і тимчасові па­раметри. Згідно з концепцією Яна Стреляу, перша характеристика описує активність і реактивність, а друга — пластичність і темп психіч­них реакцій. Реактивність людини тим вища, чим слабший подразник, здатний викликати реакцію. Вона свідчить, наскільки сильно різні люди реагують на однакові стимули: високореактивні —дуже збуджені, але маловитривалі за дії сильних або повторних подразників. Співвідно­шення реактивності та активності свідчить про те, що сильніше діє на людину — випадкові фантазії чи довготривала мета. За Стреляу, актив­ність і реактивність перебувають у зворотній залежності: високореакти-вні люди сильно реагують на подразники, наділені слабкою активністю та інтенсивністю дій, їхні фізіологічні процеси ніби посилюють стимуляцію, і вона швидше стає для них надмірною. Низькореактивні — ак­тивніші, реагуючи слабше, вони можуть довше підтримувати більшу інтенсивність дій, оскільки їхні фізіологічні процеси швидше пригнічу­ють стимуляцію. Таким чином, для високоефективних людей завжди більше стимулів надмірних та надсильних, серед яких можуть бути і шкідливі, і ті, що викликають реакцію страху у військовослужбовців [112].

Але з цього не випливає, що кожна людина належить до одного з перелічених типів темпераменту в його чистому вигляді, оскільки та­кий темперамент трапляється в житті досить рідко і швидше в дитячо­му віці.

Це пов'язано з тим, що тип вищої нервової діяльності природжений. У зв'язку з цим тип темпераменту не змінюється з віком людини, але має тенденцію остаточного формування, набуття нових якостей під впли­вом життєвих обставин. Врівноваженість нервових процесів формується в підлітковому віці, й остаточно тип темпераменту набуває закінчено­сті в юнацтві. Б.М. Теплов і В.Д. Небиліцин у своїх дослідженнях дове­ли, що варіацій темпераменту значно більше. Проте, якщо в характері людини чітко домінують риси того чи іншого типу темпераменту, його відносять до одного з чотирьох означених типів. Підбиваючи підсумки вищенаведеного, можна зауважити, що темперамент пронизує всі пси­хічні вияви особистості (емоції, мислення, вольові та інші психічні про­цеси) і виражається в таких основних властивостях.

1. Сенситивність (чутливість). Про цю властивість судять із того, яка найменша сила зовнішніх дій необхідна для пев­них психічних реакцій воїна. Сьогодні вже доведено, що найчутливішим типом є меланхолік.

2. Реактивність. Про неї ми можемо скласти уявлення з того, наскільки емоційно воїни реагують на зовнішні або внутріш­ні дії однієї і тієї ж сили. Найвища реактивність — це реак­тивність холерика.

3. Активність. Виражається ступенем впливу воїна на зовніш­ній світ, його здатністю долати перешкоди під час досяг­нення мети. Також характеризує здатність самостійно, сві­домо керувати своєю поведінкою.

4. Темп реакції. Це швидкість перебігу різноманітних реакцій і процесів (швидкість рухів і розуму, темп мови, кмітли­вість).

5.Пластичність —ригідність. Про цю властивість ми скла­даємо уявлення з того, наскільки легко і гнучко пристосо­вується воїн до мінливої реальності (пластичність) або, нав­паки, наскільки інертна і млява його поведінка (ригідність). Таким чином, пластичність і ригідність є параметрами при­стосування до зовнішніх впливів.

6. Екстраверсія — інтроверсія. За визначення цієї властивос­ті враховують: від чого переважно залежать реакції діяль­ності воїна — від зовнішніх вражень, що виникають у кон­кретний момент (екстраверсія), чи від образів, уявлень і думок, пов'язаних із минулим і майбутнім (інтроверсія). Таким чином, вони свідчать про загальну направленість особистості зовні або всередину.

Функції темпераменту: регуляція динаміки психічної діяльності; пристосувальна; енергетична.

У процесі службової діяльності офіцерові доводиться прогнозувати поведінку своїх підлеглих, призначати їх на посади, виходячи з їх інди­відуально-психічних особливостей. Але водночас йому необхідно кон­тролювати особисту поведінку, враховуючи особливості власної психі­ки. Ось чому так необхідно знати основні вияви різних типів темпера­ментів.

Особи сангвінічного темпераменту рухливі та врівноважені. І.П. Пав­лов, характеризуючи їх, писав, що сангвінік — палкий, дуже продуктивний діяч, але тільки тоді, коли в нього багато цікавих справ, тобто є постійне збудження [74, с. 86]. Якщо ж таких справ немає, він нудьгує, стає млявим. Для нього характерні легкість і швидкість виникнення нових почуттів та емоційних станів (горя, радості, ненависті тощо), які швидко змінюються й у пам'яті закарбовуються ненадовго. Як правило, воїн з цим темперамен­том має гнучкий розум, дотепний. Він безтурботний, легко пристосовуєть­ся до нових умов, товариський, швидко налагоджує контакт з людьми і може підтримати добрий настрій у військовому колективі. Сангвінік охоче береться за нову справу, але не завжди доводить її до кінця, може втратити інтерес до неї, а надто якщо ця справа потребує терпіння і тривалої копіткої праці. Типовими сангвініками серед видатних особистостей були Георгій Жуков, Михайло Лєрмонтов, Наполеон Бонапарт, Юрій Гагарін, із літературних пер­сонажів — ОстагьБендер.

Представники холеричного темпераменту відрізняються підвищеною рухливістю, неврівноваженістю в поведінці, діях і вчинках. Воїн з холерич­ним темпераментом, як правило, агресивний, запальний, прямолінійний у стосунках з навколишніми, енергійний. Іван Павлов зазначав, що це завзя­тий, боновий тип, легко і швидко дратується [74, с. 56]. Воїн із цим типом темпераменту вирізняється різкою зміною глибоких почуттів, які супрово­джуються сильними емоційними переживаннями, що завжди зовнішньо виражаються в міміці, жестах, швидкій мові. Воїни з цим темпераментом продуктивні за умови нєодноманітної роботи, там, де треба швидко при­ймати рішення, ризикувати, виявляти ініціативу. Холериками були Петро І, Олександр Суворов, Василь Чапаев, Іван Павлов, із літературних персона­жів — д'Артаньян. Наприклад, Олександра Суворова вирізняла стрімкість, рухливість. Він ніби не знав спокою і справляв на сучасників враження людини, яка прагла відразу займатися сотнею справ. Навіть у старості він не ходив, а бігав, не їздив, а мчав, не обходив стілець, а перестрибував через нього.

Дата добавления: 2015-05-22