Основними предметами військової психології є психіка воїна, психологія військового колективу й психологія військової діяльності. 7 страница

Найвищий рівень розвитку здібностей називається геніальністю. Ге­ній неповторний і незрівнянний. Ідеї, концепції, результати праць генія відкривають людству нові обрії, випереджають епоху, час. Геніальні творіння живуть століттями. Вони стають провідними віхами в розвит­ку наук, мистецтв, виробництва. Геніальними особистостями були Ми­хайло Ломоносов — видатний вчений, який збагатив нев'янучими ідеями математику, астрономію, хімію, літературу, географію; Костян­тин Ціолковський зробив ряд значних відкриттів в аеродинаміці, ра­кетній техніці тощо.

Розрізняють загальні та спеціальні здібності. Під загальними здіб­ностями розуміють такі якості воїна, що забезпечують відносну лег­кість в оволодінні знаннями, навичками, уміннями і ефективністю у різ­них видах військової діяльності.

Спеціальні здібності воїна свідчать про його здатність до успішного виконання певної спеціальної діяльності; вони формуються і розвива­ються у процесі підготовки до виконання цієї діяльності та в процесі цілеспрямованого діяння. Заведено вважати, що спеціальні здібності формуються на основі загальних, а саме тих, що зумовлюють успішне виконання військовослужбовцем діяльності в цілому.

Про здібності свого підлеглого офіцер може судити, спостерігаючи за процесом виконання ним нових завдань, за інших умов — за планом оволодіння бойовою спеціальністю. На практиці судити про здібності підлеглого можна за сукупністю таких показників, як швидкість його просування в оволодінні відповідною військовою спеціальністю, якість його досягнень, схильність до заняття цією діяльністю, співвідношен­ня результатів і зусиль, що докладаються для досягнення цих результа­тів.

Вивчаючи професійні здібності воїна, офіцер має з'ясувати:

1) наскільки у воїна розвинуті такі риси характеру, як працьо­витість, організованість, зосередженість, витримка, само­контроль, необхідні для досягнення стійких успіхів у вій­ськовій діяльності;

2) які професійні інтереси та схильності у воїна;

3) наскільки у нього розвинуті необхідні для даного фаху спе­ціальні елементарні здібності.

Ця робота допомагає офіцерові в цілеспрямованій роботі з форму­вання і розвитку здібностей у підлеглих. Існують різні методи вдоско­налення здібностей. Але головне в усіх цих методах — систематичне тренування.

У цілому формування військово-професійних здібностей військово-, службовця має відбуватися за кількома напрямами.

1. Вони мають формуватися усім офіцерським складом під­розділу, а також всією системою навчально-виховної робо­ти.

2. Щоб сприяти поглибленню знань у підлеглих, які лежать в основі розвитку здібностей, бойова та гуманітарна підго­товка мусять мати творчий характер. Чим глибші й різно­бічніші знання, тим більше можливостей для розвитку здіб­ностей, для творчого підходу до служби. Військовослужбо­вець,^ надто офіцер, який не підвищує свій теоретичний і практичний рівень, не вдосконалює своєї майстерності й не стежить за новинами у своїй галузі, відстає у розвитку як спеціаліст.

3. Важливою умовою розвитку здібностей у військовослуж­бовців є розвиток у них стійких військово-професійних ін­тересів, оскільки інтерес спонукає воїна наполегливо пра­цювати в обраній галузі.

4. Військова діяльність має бути позитивно мотивована.

5. Здійснювати призначення на посади з урахуванням індиві­дуально-психічних особливостей підлеглих (з урахуванням уже сформованих здібностей, оскільки робота, до якої у воїна немає хисту, не може його задовольняти й бути успіш­ною).

6. За формування та розвитку здібностей у підлеглих треба орієнтуватися на потенційні здібності.

7. Неодмінною умовою фахового вдосконалення воїна є на­вчання його самоконтролю. Формування ж у бійця цієї яко­сті нерозривно пов'язане з розвитком таких властивостей особистості, як вимогливість до себе, вміння критично оці­нювати свої дії, переводити увагу зі способів дії на резуль­тати й на цій основі закріплювати найбільш результативні дії.

Таким чином, психічні властивості воїна мають вирішальне значен­ня в характеристиці індивідуальних якостей його особистості, до того ж ці властивості визначаються як біологічною природою людини, так і соціальними факторами (середовищем, у якому перебуває солдат, його вихованням і власною активною діяльністю), які є провідними в стано­вленні особистості.

Розвиток військово-професійних здібностей воїна, формування не­обхідних рис характеру, врахування особливостей його темпераменту — найважливіші педагогічні завдання офіцерів на шляху формування фа­хової спрямованості.

Тести та завдання для самоконтролю

3-1. Автоконтрольний блок.

Психічні властивості —це індивідуально-_______________

__________, що дають змогу__________ воїнів,__________

їхні вчинки і мотиви діяльності.

розрізняти

знати

психічні особлибості знати

3-2. Зробіть наукове обґрунтування поданої нижче дефініції «спря­мованість особистості» як провідної психічної властивості особисто­сті військовослужбовця.

Спрямованість особистості — це система спонукань і ціннісних орі­єнтацій, яка визначає вибіркове ставлення та активну поведінку воїна, тобто спрямованість, по суті, це стійка система мотивів, яка спрямовує життєдіяльність особистості.

3-3. Яка з нижчеперелічених основних характеристик спрямованості особистості є «зайвою»?

а) інтенсивність;

б) стійкість;

в) широта;

г) певний рівень;

д) міцність.

3-4. Яка з нижчєперелічених основних змістовних складових спрямованості особистості є «зайвою»?

а)потреби;

б) мотиви;

в) інтереси;

г) переконання;

д) світогляд;

е) кругозір.

3-5. Автоконтрольний блок.

Темперамент — сукупність найбільш_______ індивідуально-психічних воїна, які виявляються в__________________ його поведінки й_______.

особливостей діяльності

стійких

динаміці

3-6. Яка з перелічених нижче основних властивостей темперамен­ту є «зайвою»?

а) сенситивність (чутливість);

б) реактивність;

в) активність;

г) темп реакції;

д) емпативність;

е) пластичність — ригідність;

ж) екстраверсія — інтроверсія.

3-7. Зробіть психологічний аналіз основних функцій темперамен­ту.

а) регуляція динаміки психічної діяльності;

б) пристосувальна;

в) енергетична.

3-8. Автоконтрольний блок.

Характер, який визначає_______ особистості та_________

до навколишнього середовища, праці,_________________

і самого себе, її

ставлення інилих людей иобедінку

3-9. За І.П. Павловим, фізіологічну основу характеру становить сума стійких тимчасових нервових зв'язків. Зробіть психологічне обґрунтування цього положення.

3-10. Яка з нижчєперелічених властивостей характеру особистос­ті є «зайвою»?

а) ступінь глибини;

б) цілісність;

в) рівень прискіпливості;

г) цілеспрямованість;

д) ступінь стійкості;

е) активність;

ж) сила характеру.

3-11. Визначте причини індивідуальних особливостей характеру.

3-12. Автоконтрольний блок.

Здібності — це___________________ індивідуально-психічних __ воїна, які забезпечують у військовій діяльності,___ оволодіння нею.

особливостей

успіх

Легкість і швидкість

сукупність

3-13. Зробіть аналіз природи людських здібностей та їх видів.

Тема 4

ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ

Й УМОВИ ЇХ АКТИВІЗАЦІЇ

У ВІЙСЬКОВІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

4.1. Пізнавальні процеси особистості

Важлива проблема військової психології — дослідження функціо­нування і розвитку психічних процесів особистості воїна в умовах вій­ськової діяльності. Суттєвим завданням є також вивчення їхніх виявів у бойовій обстановці й розроблення відповідних рекомендацій для ко­мандирів з метою ефективного управління підрозділами під час вико­нання ними різноманітних бойових завдань.

Пізнавальні процеси — це складники будь-якої людської діяльності, у тому числі й військової, які забезпечують ту чи іншу її ефективність. Вони дають можливість військовослужбовцеві заздалегідь обирати мету, план і зміст майбутньої бойової діяльності, передбачати перебіг цієї діяльності, прогнозувати результати своїх дій і керувати ними в міру їх виконання.

Насамперед, зупинімося на проблемі: пізнавальні процеси розвива­ються протягом людського життя взагалі чи просто з віком виявляються спадкові задані якості?

Людина народжується з досить розвиненими задатками до пізнаваль­ної діяльності, однак пізнавальні процеси немовляти спочатку неусві-домлені, інстинктивні, потім дитина навчається ними управляти. Цей процес триває і протягом військової служби. Тому глибокі знання зако­номірностей вияву психічних пізнавальних процесів допомагають офі­церові цілеспрямовано організовувати навчально-виховний процес у підрозділі, ефективно керувати учінням, вихованням та самовихован­ням підлеглих.

Таким чином, офіцер має чітко з'ясувати, що психічні пізнавальні процеси формуються в діяльності, а природженими можуть бути тільки задатки як передумови або умови розвитку здібностей. Тому під час організації військово-педагогічного процесу в підрозділі він має врахо­вувати основні закономірності функціонування й розвитку пізнаваль­них процесів, до яких належать відчуття, сприймання, увага, уявлення, пам'ять, мислення, мовлення та уява.

У психології кожен з цих процесів вивчається і розглядається окре­мо від інших, але не тому, що розвиваються вони незалежно один від одного, а тільки з метою більш глибокого їх вивчення та розгляду. Але насправді всі ці процеси органічно взаємозв'язані та взаємозумовлені. Кожен із них впливає на перебіг інших і без них неможливий. Так, від­чуття входять у сприйняття, яке неможливе без визначеного рівня мис­лення, а процес мислення пронизує процеси пам'яті, уявлення. Все це пояснюється тим, що сприймають не органи почуттів, а людина, яка мислить; згадує, уявляє не мозок, а особистість.

Тут ми розглянемо деякі пізнавальні процеси, які мають суттєве зна­чення для військової діяльності. Слід мати на увазі те, що поняття про світ і про власне «Я» людини складається в неї на основі її відчуттів і сприйняття. Світ відчуттів дуже різноманітний. Повсякчас на воїна без­посередньо діють звуки, кольори, запахи, тепло, холод тощо, силу яких, власне, і наявність їх взагалі він може визначати лише завдяки існуван­ню такого психічного явища в людині, як відчуття.

4.1.1. Відчуття

У сучасній психологічній науці під відчуттями розуміють відобра­ження властивостей предметів об'єктивного світу, що виникає при їх безпосередньому впливі на органи чуття і збудженні нервових центрів кори головного мозку.

Фізіологічна основа відчуттів — складна діяльність органів чуття. І.П. Павлов назвав цю діяльність аналізаторною, а системи складно ор­ганізованих клітин, які безпосередньо здійснюють аналіз і синтез по­дразників — аналізаторами.

Залежно від місця подразника розрізняють такі види почуттів (рис. 4-1):

а) екстероцептивні (подразник міститься поза людиною);

б) інтероцеитивні (подразнення від внутрішніх органів);

в) нропріоцептивні (подразнення від м'язів тіла).
Екстероцептивні відчуття, у свою чергу, поділяють на контактні й

дистанційні. До контактних належать тактильні, температурні та сма­кові відчуття, до дистанційних — відчуття світла, звуку, а також запаху. До інтероцептивних належать такі, що йдуть від внутрішніх органів (голод, втома, напруження, біль тощо). Пропріоцептивними є відчуття, що визначають положення тіла, а також відчуття рівноваги та приско­рення.

Усі відчуття поділяють на зорові, слухові, нюхові, смакові, шкіряні, кінестезичні, відчуття рівноваги, органічні.

Зорові відчуття виникають внаслідок дії променів світла на сітківку ока. Завдяки зоровим відчуттям людина отримує 90 % інформації про нав­колишній світ: вона розрізняє освітленість, колір речей, їх розміри, пропор­ції, конструкцію, обсяг, розміщення в просторі. За допомогою зору людина може розрізняти до 180 кольорових тонів і понад 10 000 відтінків між ними. Колір впливає на емоційний стан людини. Наприклад, чорний пригнічує, ускладнює орієнтування. Зелений діє заспокійливо, блакитний породжує позитивні емоції, червоний викликає почуття тривоги. Усе це необхідно враховувати у військовій діяльності, зокрема при обладнанні навчальних класів, народознавчих світлиць, а за бойових обставин — для маскування своїх військ.

Велике значення в діяльності військовослужбовця, зокрема зв'язківця, мають слухові відчуття, що виникають як результат дій звукових хвиль на кортіїв орган — рецепторний апарат слухового аналізатора. Людина може сприймати звуки з частотою коливання від 16 до 20 000 Гц. На основі слу­хових відчуттів людина оволодіває мовою, за допомогою слуху контролює свою і чужу мову. Ма слух воїна-зв'язківця покладається надзвичайне і най­відповідальніше практичне завдання —бути опорою і посередником у справі організації та забезпечення зв'язку в збройних силах.

Шкірні відчуття виникають внаслідок механічної та термічної дії на шкіру або слизові оболонки, збудження з яких передається на пост — цен­тральну звивину головного мозку. їх поділяють на тактильні (дотик, тиск, вібрація), температурні (холод, тепло), больові. Відчуття болю виникає при подразненні чутливих нервових закінчень шкіри. Больові відчуття сигналі­зують про наявність ушкоджувального фактора, про потребу усунути його або зменшити його вплив.

Нюхові відчуття виникають при подразненні специфічних рецепторних клітин слизових оболонок носа.

Смакові рецептори містяться на поверхні язика, задній поверхні горла, піднебіння та в надгортаннику. Класифікують відчуття солодкого, кислого, солоного, гіркого.

Рухові відчуття характеризують положення та переміщення частин тіла у просторі, грунтуються на сигналах, що надходять від пропріорецепторів.

Рецептором відчуття рівноваги є вестибулярний апарат, який передає подразники у скроиьову частину кори головного мозку, сигналізує про по­ложення тіла людини в просторі. Це має особливе значення для воїнів.

Закономірності відчуттів:

а) абсолютна чутливість органів чуття, тобто здатність воїна
відчувати незначні подразнення;

б) межа відчуття — мінімальні подразники, за яких виникає
відчуття;

в) адаптація — зміна чутливості аналізатора в результаті пристосування органів чуття до наявного подразника;

г) сенсибілізація — підвищення чутливості в результаті взаємодії відчуттів.

Глибокі знання про навколишню дійсність воїн одержує завдяки сприйманню. Відчуття і сприймання є послідовними щаблями єдиного процесу суттєвого пізнання і нерозривно пов'язані одне з одним.

4.1.2. Сприймання

Сприймання — це психічний процес, який полягає в цілісному ві­дображенні предметів і явищ навколишнього світу під безпосереднім впливом фізичних подразників на рецептори органів чуття. При цьому сприймання має суб'єктивний характер, бо воно залежить від поперед­нього досвіду і знань (рис. 4-2).

Фізіологічну основу сприймання становить взаємодія різних аналі­заторних систем або окремих частин одного й того самого аналізатора й утворення на основі цього умовних рефлексів на комплексні подраз­ники, внаслідок чого у людини виникає більш або менш складний об­раз предмета чи явища в цілому. Вони поділяються на зорові, слухові, дотикові, рухові та інші, відповідно до переважальної ролі одного з аналізаторів, що беруть участь в акті сприймання. А коли в сприйманні бере участь система аналізаторів, виникають складні комбіновані спри­ймання.

Сприймання характеризується такими основними закономірностями та властивостями; цілісністю, вибірковістю (структурністю), предмет­ністю, константністю, осмисленістю (усвідомленістю), апперцеп­цією. Сприймання завжди цілісне. Будь-який предмет або явище, що скла­дається з різних частин, є комплексним подразником, але сприймається у цілому всіма якостями й ознаками.

Вибірковість сприймання виявляється в наданні переваги одним об'єк­там, явищам або їхнім властивостям над іншими. Це визначається формою ставлення воїна до об'єктів, предметів, що зумовлена значущістю, інтере­сом, попереднім досвідом.

Константність сприймання полягає у відносно більшій або меншій довготривалій постійності окремих властивостей і якостей об'єктів, неза­лежно від змін, що відбулися з ними. Константність сприймання поясню­ється дією цілої низки факторів, основне місце серед яких належить адап­тації та уявленням воїна про певний об'єкт. Основа константності спри­ймання — багаторазова поява одних і тих самих об'єктів за різних обставин спостереження і виділення їх стійких, незмінних рис.

Узагальненість (усвідомлепість): усвідомлення сприймання пов'язане з розумінням сутності об'єкта, можливістю віднести його до певної групи класу, узагальнити його в слові, вловити схожість зі знайомими нам об'єк­тами.

Апперцепція — залежність сприймання від попереднього досвіду, від загального змісту психічної діяльності людини та її індивідуальних особ­ливостей, а також від професії. Наприклад, лінгвіст, знайомлячись з люди­ною, як правило, сприймає особливості її мови, лікар зверне увагу на озна­ки тієї чи іншої хвороби, фотограф — на фотогенічність. Серед складних форм відомі сприймання часу, простору, руху.

У військовій діяльності має місце перекручене сприймання об'єкта, яке називається ілюзією. Вона широко застосовується у військовій справі для маскування військ. Основою ілюзій можуть бути фізіологічні закони, закони вищої нервової діяльності. Вони виникають під впливом настанов людини, цілісності сприймання. До таких належать, наприклад, ілюзії перспективи, відстані. Через це однакового розміру фігури здаються нам неоднаковими, паралельні лінії — такими, що збігаються, вертикальні — довшими від го­ризонтальних тощо. Природу деяких ілюзій досі не вивчено.

4.1.3. Увага

На органи чуття воїна одночасно діє безліч різноманітних подразни­ків. Але не всі вони безпосередньо потрапляють в зону свідомості. Від­бувається неначе добір тієї інформації, що становить інтерес і має важ­ливе значення для особистості. Решта сприймається як другорядне, не­чітко або взагалі не помічається. Вибірковий, цілеспрямований харак­тер психічної діяльності становить сутність уваги.

Увага — це спрямованість і зосередженість свідомості на певному предметі або явищі, що становить інтерес, у результаті чого людина сприймає їх найбільш чітко, повно і ясно. Особливого значення увазі як процесу надавав К.Д. Ушинський. Він порівнював її з дверима, через які проходить усе, що потрапляє в душу людини із зовнішнього світу. На відміну від таких пізнавальних процесів, як відчуття, сприймання, мислення і пам'ять, увага свого особливого змісту не має. Вона також не виступає як самостійний процес. її результатом є покращення будь-якої діяльності, до якої вона прикута.

Увага воїна має соціальну природу і, згідно з поглядами І.М. Сече­нова, має рефлекторний характер.

За характером походження і реалізації розрізняють два види уваги: мимовільну і довільну. Увагу, зумовлену сильними, контрастними, зна­чущими подразниками, що діють на воїна яскравістю, несподіваністю, називають мимовільною. Вияв довільної уваги пов'язаний з викорис­танням вольового зусилля, тобто коли людина ставить перед собою певні завдання і намагається їх розв'язати. Довільна увага нерозривно пов'я­зана з мовою. Механізмом функціонування довільної уваги є друга сиг­нальна система.

Характерними властивостями уваги є обсяг, розподіленість, здат­ність до переключення, відволікання, стійкість, зосередженість, пред­метність, неуважність (рис. 4-3).

Під обсягом уваги розуміють кількість предметів або явищ, які воїн утри­мує одночасно в своїй свідомості. Кількість таких об'єктів залежить перед­усім від змісту матеріалу та інтересу до нього.

Якщо сприймається новий матеріал, свідомість воїна одночасно усві­домлює не більше одного об'єкта. Коли увагу спрямовано на знайомі речі, він може одночасно утримувати в пам'яті кілька предметів. Як правило, у природних умовах свідомість воїна відображає 7±2 предмети. За даними Б.Г. Ананьева, оптимум обсягу уваги припадає на 33 роки, найменший спо­стерігається в період з 18 до 21 року [3].

Разом із тим воїн здатний розподіляти свою увагу; при цьому він одно­часно може виконувати дві та більше дій. Багато хто чув про феноменальні здібності Юлія Цезаря, який, за легендою, міг здійснювати одночасно сім незалежних одна від одної справ. Відомо також, що Наполеон Бонапарт міг одночасно диктувати своїм секретарям сім відповідальних дипломатич­них документів. Рівень розподіленості уваги залежить від освоєння люди­ною діяльності, автоматизації дій.

Здатність воїна довільно і свідомо змінювати спрямованість своєї діяль­ності забезпечується переключенням уваги, що визначається швидкістю пе­реходу від одного виду діяльності до іншого. Максимум перенесення уваги припадає на 29 років.

Спрямувавши увагу на обраний об'єкт, воїн відволікається від ін­ших предметів і явищ. Таке відволікання уваги від інших предметів і явищ є найважливішою умовою успішного сприйняття обраного об'єк­та. Тимчасом у процесі навчання та виховання буває небажане відволі­кання, відвернеш»! уваги. Тому офіцер має добре знати основні прийо­ми управління увагою підлеглих. Відволікання уваги, як правило, нега­тивно позначається на основній діяльності, чого не можна сказати про таку властивість, як зосередженість. Вона виявляється в тому, що воїн порівняно довго може спрямовувати увагу на обраний об'єкт, незва­жаючи на дію сторонніх подразників.

Практична діяльність воїна погребує стійкості уваги. Той, хто має стійку увагу, здатен досить довго, якщо це потрібно, зосереджуватися на обраному об'єкті. Увага воїна, за умови цікавої Та не дуже важкої роботи, може тривати без помітних коливань 30-АО хв. її стійкість дося­гає оптимуму в 34 роки.

Таким чином, увага є головною умовою для здійснення пізнаваль­ного процесу. Увага, згідно з М.Ф. Добриніним — це направленість і зосередженість психічної діяльності людини.

Завершуючи теоретичне викладення матеріалу, слід виділити основні прийоми керування увагою воїнів у процесі бойової та гуманітарної підготовки, формування уваги та уважності:

а) чітка постановка мсти певного заняття і визначення його
завдань;

б) створення чіткого уявлення про кінцевий результат;

в) організація навчального матеріалу (його структуризацію,
добір яскравих прикладів тощо);

г) використання технічних засобів навчання;

д) організація діяльності воїнів на занятті (темп, ритм, зміна
видів діяльності тощо);

е) організація діяльності офіцера як педагога (методи педагогічного впливу, виразність мови офіцера та ін.);

є) застосування прийомів, що активізують увагу солдатів;

ж) формування у бійців павичок і умінь оптимальної навчально-пізнавальної діяльності;

з) формування мотивації військової служби, розвиток стійкого інтересу до обраної військової спеціальності.

4.1.4. Пам'ять і запам'ятовування

Наступним фундаментальним пізнавальним процесом є пам'ять. Якщо сприймання — це початковий етап пізнавального процесу, відображення об'єктивної реальності, що діє на наші органи чуття в певний час, то пам'ять — це відображення об'єктивної реальності, але тієї, що діяла в минулому. Вона є основою психічного життя особистості. Без неї жоден живий організм не може психічно розвиватися. І.М. Сеченов визначав пам'ять як наріжний камінь психічного роз­витку. Вона лежить в основі всіх інших психічних процесів. Розпад пам'яті призводить до розпаду особистості: людина перетворюється на живий автомат.

Пам'яттю називається здатність індивіда зафіксовувати, зберігати і відтворювати колишній досвід. Вона складається з трьох процесів:

1) запам'ятовування (закріплення) інформації;

2) збереження (утримання) інформації;

3) відтворення інформації.

Ці процеси тісно пов'язані один з одним, і поділ їх до певної міри умовний.

В основі людської пам'яті лежить система умовних рефлексів, утво­рення часових зв'язків або «слідів» процесів, що відбуваються в нерво­вій системі, детально вивчених Л.П. Павловим і його школою. Голов­ну особливість людської пам'яті І.М. Сеченов вбачав у переробленні сприйнятого, у його класифікації та сортуванні.

Серед процесів пам'яті особливе місце посідає запам'ятовування. Фіксація інформації триває від кількох секунд до кількох годин. Пам'­ять вибіркова. Не все, що сприймається, запам'ятовується однаково. Найкраще тримається в голові те, що було пов'язане з досягненням мети.

Запам'ятовування за ступенем активності може бути мимовільним (ґрунтується на тимчасових зв'язках переважно на рівні першої сиг­нальної системи) і довільним (більш стійке, тому що грунтується на рів­ні другої сигнальної системи).

Основна роль у військовій діяльності належить довільному запам'я­товуванню, за якого і розпочинається засвоєння інформації, що стиму­люється волею воїна, тобто здійснюється навмисно й має цілеспрямо­ваний характер.

Прийоми зонам 'ятовування матеріалу

1. Велике значення має спрямованість на міцність запам'ятовуван­ня, наприклад, установка на час (запам'ятати назавжди). Як правило, така інформація закріплюється на тривалий час міцніше, ніж тоді, коли воїн каже сам собі: «Запам'ятати на короткий строк» (наприклад, лише для того, щоб скласти іспит).

2. Запам'ятовування значною мірою залежить від спрямованості ін­тересів воїна, його активності, уваги, емоційної значимості інформації. Дуже міцно тримаються в пам'яті солдата події, що викликали яскраві глибокі почуття.

3. Міцність запам'ятовування залежить від багаторазового повторен­ня матеріалу, ритмічності заучування.

Для ефективності запам'ятовування найважливіше значення має різно­манітність повторень. Вона дає можливість по-новому поглянути на раніше сприйнятий матеріал, виділити у ньому те, що до цього не було виділено. І, відповідно до нових завдань, які ставляться перед кожним наступним по­вторенням, спрямовувати запам'ятовування кожного разу чітко визначеним шляхом. Необхідно організувати повторення так, щоб воно містило в собі завжди щось нове, а не було простим відновленням того, що вже відоме. Кількість повторень залежить від обсягу вивченого матеріалу. Відповідно, чим більше матеріалу, тим більше потрібно повторень. При цьому необхід­но систематизувати процес. Але треба пам'ятати, що, наприклад, краще повторювати матеріал двічі па день протягом 10 днів, ніж 20 разів повторю­вати матеріал за один день. Під час повторення краще поєднувані усну роз­повідь зі спробою викласти на аркуші паперу, враховуючи психологічну закономірність спогаду: повторений матеріал краще згадується через 1-3 доби після повторення. І останнє. Процес забування — це звичайний процес, тому не треба чекати, коли все забудеться, а повторити раніше. Запам'ятову­ється матеріал тим краще, чим більше ділянок головного мозку задіяно в процесі повторення і вивчення. А тому найкраще вивчати й повторювати одразу читаючи, слухаючи самого себе і дивлячись на записаний матеріал у зошиті.

4. Запам'ятовування має бути смисловим (логічним) (рис. 4-4), хоча інколи можна успішно застосовувати механічне запам'ятовування.

5. Для полегшення запам'ятовування і збільшення обсягу пам'яті можна використовувати мнемотехніку, тобто систему різних способів локальної прив'язки, словесних посередників, розбиття на групи [84]. Для цього слід:

—включати в роботу велику кількість органів чуття, які бе­руть участь у сприйманні;

—концентрувати увагу;

—обрати оптимальний темп сприйняття і зрозумілість засвоє­ного;

—не читати наступне, доки не стало зрозумілим попереднє;

—повторювати;

—обрати спосіб розподілу матеріалу — запам'ятовувати ціл­ком або частинами;

—комбінувати заучування — спочатку загальне ознайомлен­ня, осмислення матеріалу, а потім уже заучування частина­ми за планом;

—користуватися логічним осмисленням матеріалу;

—застосувати таблиці, схеми, записи.

Наприклад, можна застосувати метод словесних посередників. Так, для запам'ятовування черговості різних кольорів у сонячному спектрі заучу­ється речення: «Чого Олекса жере за гаражами смачні фрикадельки», де перші літери слів відповідають першим літерам назви кольорів сонячного спектра, які розташовані в порядку зменшення довжини хвилі. Такі засоби мнемотехніки застосовують і при вивченні азбуки Морзе.

6. Ще один зручний прийом — запам'ятовування опорних слів, дат, з якими пов'язане те, що заучується. Наприклад, дати історичних подій легше запам'ятати, якщо заучувати не кожну окремо, а спочатку твердо засвоїти одну дату і, відштовхуючись від неї, запам'ятовувати події, які відбулися за два, три, п'ять років до або після неї.

7. Особливо важлива інформація може запам'ятовуватись одразу. Якщо ж необхідно запам'ятати звичайний матеріал, то для цього є три можливості: 1) повторення, 2) узагальнення і 3) штучне підвищення його особистісних цінностей.

Таким чином, якість або міцність запам'ятовування в цілому зумов­лена видами запам'ятовування; інтересом до запам'ятовування (для чого?); вольовим зусиллям (старанністю); установкою на термін; орієн­тацією на міцність; використанням спеціальних прийомів для запам'я­товування.

Дата добавления: 2015-05-22