Мотивація як компонент структури учбової діяльності

Мотивація є важливим компонентом структури учбової діяльності. Під мотивами учбової діяльності необхідно розуміти внутрішні психічні сили, які стимулюють навчально-пізнавальну діяль­ність школярів. Мотиви, що спонукають їх до учіння як до своєї мети називають внутрішніми. Провідним мотивом учбової діяльності, що забезпечує ефективність процесу навчання, є прагнення одержати нові знання й уміння.

Мотиви учіння обумовлюються змістом учіння, його значущістю, постійним порівнянням учіння з власним досвідом людини, з нею самою.

Мотивація – це система факторів, детермінуючих поведінку. Мотиваційна складова учбової діяльно­сті охоплює пізнавальні потреби, мотиви і сенси навчання. Важливою умовою учіння є наявність пізнавальної потре­би і мотиву самовдосконалення, самореалізації та самови­раження. Центральними елементами мо­тиваційної сфери є інтерес та усвідомлена необхідність (“треба”).

Типи мотивації учбової діяльності

В.В. Давидов, Л.Б. Ітельсон, А.В. Петровський виділяють в мотивації такі джерела:

1. Внутрішні джерела: потреба в інформації, потреба в активності. Дефіцит інформації і активності призводить до негативних станів (апатія, нудьга тощо). Це – джерела інформації, які носять в основному вроджений характер на відміну від соціально сформованих джерел – гностичних і позитивних соціальних потреб (приносити користь людям, мати певні досягнення в діяльності тощо).

2. Зовнішні джерела: вимоги, сподівання і можливості.

3. Особистісні джерела: інтереси, установки, світогляд, переконання.

Більшість дослідників (Л.І. Божович, А.К. Маркова та ін.) мотиви учбової діяльності поділяють на дві групи: 1) пізнавальні; 2) соціальні. Пізнавальні мотиви мають безпосереднє відношення до учбової діяльності, тоді як соціальні мотиви тісно пов’язані з міжособистісними взаєминами і спілкуванням.

За змістом, спрямованістю і масштабом пізнавальних мотивів розрізняють: 1) широкі пізнавальні мотиви, що полягають в орієнтації школярів на оволодіння новими знаннями. Їх проявом у навчальному процесі є успішне виконання навчальних завдань; позитивна реакція на ускладнення вчителем зав­дань; звернення до вчителя за додатковими відомостями; позитивне ставлення до необхідності виконання необов'язкових завдань; звернення до навчальних завдань у необо­в'язкових обставинах (наприклад, на перерві, під час кані­кул). Широкі пізнавальні мотиви можуть реалізовуватися як інтерес до нових цікавих фактів, явищ чи як інтерес до суттєвих їх властивостей, закономірностей, теоретичних принципів, ключових ідей тощо;

2) навчально-пізнавальні мотиви, спрямовані на за­своєння способів оволодіння знаннями. На уроці вони про­являються у прагненні школяра до пошуку нових способів роботи, розв'язання завдань, як повторне повернення до аналізу способу виконання завдання після одержання пра­вильного результату; у запитаннях до вчителя, які стос­уються змісту навчального предметів; інтересі при перехо­ді до нової дії, використання нового поняття, аналізі влас­них помилок; у самоконтролі під час роботи;

3) мотиви самоосвіти, що полягають у спрямованості школярів на самостійне вдосконалювання способів за­своєння знань. Свідченням цього є звернення до вчителя, інших дорослих, ровесників із запитаннями про способи раціональної організації навчальної праці і прийоми сам­оосвіти, участь у їх обговоренні; самоосвіта школярів (чи­тання додаткової літератури, відвідування гуртків, скла­дання плану самоосвіти тощо);

Соціальні мотиви у структурі мотивації, основою яких є особливості буття індивіда в суспільстві. Це мотиви особистісного зростання, вдосконалення. Виявляються вони у потребі бути значущим, цікавим для однолітків і дорослих, поцінованим ними.

Типи ставлення до учіння залежно від характеру мотивації школяра:

1) Негативне ставлення вирізняють: мож­лива відмова школяра від учбової діяльності; вузькість мотивів уникнення неприємностей, покарання; переважаючий інтерес до результату; невміння ставити цілі, до­лати труднощі; несформованість учбової діяльності; відсутність вміння діяти за інструкцією дорослого; нездатність до пошуку різноманітних способів дій, пояснення своїх невдач зовнішніми причинами тощо; 2) на нейтральне (байдуже) ставлення вказують нестійкий інтерес до зовнішніх результатів навчання, почуття нудьги, відсутність готовності школярів брати участь в учінні; 3) позитивне, але аморфне, ситуативне ставлення характеризується нестійкими переживаннями непередбачуваного інтересу, новизни, допитливості; широкими со­ціальними мотивами обов'язку; наданням переваги одним пред­метам перед іншими; розумінням і первинним усвідомленням цілей, які ставить учитель. Під час спостереження учнів з таким типом ставлення до учбової діяльності можна помітити ще й за такими ознаками, як здатність до виконання окремих учбових дій, простих видів самооцінки і самоконтролю за зразком та ін­струкцією; 4) позитивне, пізнавальне, ініціативне. Характеристики: сформоване цілепокладання, що зумовлює появу нових мотивів учіння, усвідомлен­ня співвідношення між мотивами і цілями учбової діяльності; ініціативність у власних учбових діях; відокремлення учнем способу від результату дії; усвідомлене прагнення до пошуку різноманітних способів дій; оволодіння вміннями планувати та оцінювати власну учбову діяльність до її виконання; сформовані самоконтроль і самооцінка; 5) позитивне, особистісне, відповідальне. Характеристики: ієрархія мотивів, супідрядність мотивів, сформовані мотиви самоосвіти; стійкість мотиваційної сфери; сформоване цілепокладання щодо нестандартних перспективних цілей; перехід до творчої діяльності; вміння долати труднощі під час досягнення поставленої мети; здатність до передбачення соціальних наслідків учбової діяльності та поведінки.

Результати психологічних досліджень свідчать про те, що чинниками зниження мотивації учіння виступають:

– неправильний підбір вчителем навчального матеріалу, що призводить до недовантаження чи перевантаження школярів;

– невміння будувати стосунки з учнями;

–недостатньо диференційований підхід вчителя;

– низький рівень знань школяра;

– несформованість прийомів самостійної роботи в учня;

– негативні приклади товаришів, що мають вплив на дитину.

Показниками продуктивності мотивації учіння є: спрямованість мотивів, їхній зміст; наявність особистісного смислу навчання для учня; дієвість, сила, напруженість мотиву; рівень усвідомлення мотиву; самостійність виникнення і прояву мотиву; ступінь поши­рення мотиву.

Дата добавления: 2015-05-22