Залежно від того, наскільки яскраво проявляються відно­сини

Соціально орієнтоване, при якому соціальні відносини виражені найбільш яскраво (лекції, доповіді та ін.).

Групове предметно орієнтоване, при якому чі­тко визначені відносини, обумовлені спільною діяльністю. Це спілкування в процесі праці, на­вчання.

Особисто орієнтоване спілкування, тобто спілкування однієї людини з іншою.

Міжособистісне спілкування характерне для первинних груп, в яких усі члени підтримують між собою безпосередні контакти і спілкуються один з одним, коли одну із сторін спілкування репрезентує особистість, а іншу – група. Таким є спілкування вчителя з класом, керівника – з колективом підлеглих, оратора – з аудиторією.

Міжгрупове спілкування передбачає участь у цьому процесі двох спільнот.

Спілкування може відбуватись як взаємодія сторін, між якими встановлюється комунікативний зв'язок, коли співрозмовники безпосередньо сприймають один одного, встановлюють контакти й використовують для цього всі наявні у них засоби.

Опосередковане спілкування – це комунікація, в яку входить проміжна ланка – третя особа, технічний засіб або матеріальна річ. Опосередкування може бути репрезентоване телефоном як засобом зв'язку, написаним текстом (листом), що адресований іншій особі, чи посередником.

В залежності від засобів спілкування виділяють мовне спілкування і немовне спілкування.

4. Засоби спілкування (вербальні і невербальні). Мова і мовлення. Невербальні засоби спілкування, їхня роль у діяльності вчителя

Розрізняють вербальні й невербальні засоби спілкування.

До вер­бального засобу належать мова й мовлення. Мова – це система словесних знаків. Вона містить у собі слова (їх значення) і син­таксис – набір правил, за якими будується речення. Мова – об'єк­тивне явище життя суспільства. Вона є одним із виявів націона­льної самосвідомості й культури, духовним надбанням кожного народу.

Мовлення – це мовленнєвий процес, мовленнєва діяльність, мова в дії. Мовлення є явищем психічним. Воно завжди індивіду­альне й суб'єктивне, тому що виявляє ставлення індивіда до об'­єктивної реальності. Розрізняють зовнішнє (усне і писемне) і вну­трішнє мовлення. Зовнішнє мовлення, у свою чергу, поділяється на монологічне (розмова однієї людини) і діалогічне (розмова двох людей). Особливим різновидом мовленнєвої діяльності є внутрі­шнє мовлення, звернене до самого себе.

Невербальними засобами є: 1) паралінгвістичні (інтонація, паузація, дихання, темп, ритмі­ка, гучність, тональність тощо); 2) екстралінгвістичні (стук у двері, сміх, плач, різноманітні шуми); 3) кінетичні (жести, міміка, контакт очей); 4) проксемічні (пози, рухи тілом, просторово-часова організація). Розташування партнерів обличчям одне до одного символізує повагу до співрозмовника. Дистанція є свідченням офіційності партнерів у спілкуванні або навпаки. Дистанція поділяється на особисту (для спілкування друзів) і соціальну (для офіцій­ного спілкування). Часова організація спілкування також доповнює мовленнєві контакти. Вчасний прихід на зустріч символізує ввічливість до партнера, запізнення ж тлумачиться як неповага; 5) моторні дії, які як засіб невербального спілкування спеціаль­но використовуються для передачі повідомлень: рухи в балеті, рухи диригента в оркестрі, регулювання вуличного руху, ко­манди прапорцем у спорті тощо. Це специфічні засоби спілку­вання, які використовуються у різних видах професійної діяль­ності, де без них взаєморозуміння між людьми неможливе; 6) обмін предметами. Передаючи або пересилаючи один одному предмети, люди тим самим повідомляють або нагадують про певні обов'язки, відносини, вчинки, події. Наприклад, вручен­ня подарунків, букетів, кубків, медалей тощо.

Вербальні та невербальні засоби спілкування тісно взаємопов'язані. Експериментально встановлено, що понад 50% змісту інформації пе­редається виразом обличчя, близько 40% – інтонуванням слів і мен­ше 10% - їхнім значенням.

У педагогічному спілкуванні невербальні засоби часто мають са­мостійне смислове значення.

Навколомовні компоненти спілкування в системі "вчитель-учень" можна поділити на кілька типів залежно від їхньої ролі в процесі спіл­кування вчителя з учнем:

1) "пошукові компоненти", які вчитель враховує перед спілкуванням;

2) сигнали, які використовують для корекції вже встановленого кон­такту;

3) регулятори, які поділяються на сигнали від учнів - підтвердження того, що вчителя зрозуміли, і ті, які йдуть від учителя із "запитан­нями" про розуміння сказаного;

4) модуляція голосу вчителя та учнів як реакція на зміну умов спіл­кування.

Зазначимо, що всі ці навколомовні засоби мають різні функції. Учи­тель має вміти не просто правильно обрати навколомовний засіб, на­приклад, не переплутати стверджувальної інтонації з питальною, а вмі­ти висловити різну міру стверджування, різні відтінки питання. Інто­наційні перепади, інтонаційний "малюнок" використовують для того, щоб безпосередньо впливати на почуття учнів: функція вияву емоцій.

Мовлення вчителя супроводжується жестами, які допомагають виявити почуття. Жести поділяються на значущі, виразні та побічні. Значущі жести – це стверджувальний чи заперечувальний кивок, не­впевнене стискання плечима та ін., тобто такі, що можуть слугувати в розмові самостійною реплікою. Виразні жести застосовуються вчите­лем для підкріплення якихось особливо важливих, емоційних, пере­конливих місць у фразі. Вчителі-майстри звертаються до них нечасто, аби підкреслити їхню важливість, оскільки часте, одноманітне повто­рення певних рухів неприємне, викликає роздратування. Побічні ру­хи шкідливі для мовлення вчителя, оскільки відволікають учнів.

5. Мова і мовлення

Мова – суто людський засіб спілкування в духовному і практичному житті і являє собою систему знаків для передавання, приймання і використовування інформації. Мова – система знаків, що слугує засобом людського спілку­вання, розумової діяльності, способом вираження самосвідомості особистості, передачі і збереження інформації від покоління до покоління.

Мова: найважливіший засіб спілкування людей; система знаків, яка послуговує засобам людського спіл­кування, діяльності мислення; засіб висловлення та повідомлення думок і почуттів;нерозривно пов'язана з мисленням; знаряддя думки; засіб формування, оформлення думки; становить систему знаків, матеріальних за природою і соціальних за своєю функцією; суспільне явище; носій суспільної свідомості; виникає з потреби людей у спілкуванні в процесі спільної трудової діяльності; виявляє себе в мовленні її носіїв

Мовлення – процес використання людиною мови з метою спілкування.

Мовлення: процес добору й використання засобів мови для спілку­вання з іншими членами мовної групи;форма спілкування, існування живої мови;щодо мови є частковим, окремим, індивідувальним яви­щем;мова в дії;вербальна комунікація;процес спілкування за допомогою мови;предмет вивчення лінгвістики, психології, педагогіки, фізіології;засіб спілкування, думки, свідомості;форма існування.

Функції мовлення: комунікативна –використання мовлення з метою пере­дачі іншим людям певної інформації; індикативна –використання мовлення для передачі іншим людям деякого повідомлення з метою вказати на пев­ний об'єкт; предикативна –використання мовлення з метою повідо­млень власних суджень з деяких питань; семантична (змістова) –використання мовлення з метою передачі суті, прихованої в думці; емоційна –використання мовлення з метою висловлюван­ня власного емоційного ставлення до об'єкта чи ситуації тощо

Головні складові мовної системи – її словниковий склад і граматична будова.

Словниковий склад – це сукупність слів кожної окремої мови.

Граматична будова мови – функція, зумовлена потребами спілкування та розвитком вираження змісту предмета у формі інформаційних структур.

Фізіологічне підґрунтя мовлення – це умовно-рефлекторна діяльність кори великих півкуль головного мозку.

Дата добавления: 2015-05-22