Стадії життєвого шляху та кризи особистості за Е. Еріксоном

Вік немовляти (орально-сенсорна стадія) – перший рік життя.

Криза довіри – недовіри. Конфлікт між довірою і недовірою до навколишнього світу. Основою формування здорової особистості є загальне почуття довіри, впевненість, сприйняття соціального світу як безпечного, а людей – як турботливих і надійних. Виникнення такого почуття залежить від материнської турботи, батьківської чуйності. Якщо конфлікт вирішується позитивно, формується надія. Криза “довіри – недовіри” у цей період пов'язана із ненадійністю, неспроможністю матері передавати своїй дитині відчуття сталості й тотожності переживань. Нерідко її розв'язування переноситься на другий рік життя.

Раннє дитинство (м'язово-анальна стадія) – від 2 до 3 років.

Автономія – сумніви, сором. Конфлікт між почуттям незалежності та відчуттям сорому і сумніву (формується воля). Розвиток почуття довіри готує передумови для досягнення певної автономії та самоконтролю, уникнення почуття сорому, сумнівів і приниження. Дитина, взаємодіючи з батьками, виявляє, що їхній контроль буває різним: у формі турботи або приборкання чи запобіжних заходів. Ця стадія є вирішальною для встановлення співвідношення між добровільністю та впертістю, для впевненості у вільному виборі (“Я сам”, “Я – те, що я можу”).

Вік гри (локально-генітальна стадія) – 4 роки – вступ до школи.

Ініціативність – почуття провини. Конфлікт між ініціативністю і почуттям провини (формується ціле­спрямованість). Світ вимагає від дитини активності, розв'язання нових завдань і набуття нових навичок. Ідентичність дитини виявляється у грі і супроводжується відчуттям “ Я – те, ким я буду”. Розвиток дитини залежить від ставлення батьків до її ініціативи. Батьки викликають у дитини почуття провини, коли не дозволяють діяти самостійно чи надмірно карають.

Шкільний вік (латентна стадія) – від 6 до 12 років

Досягнення (працьовитість, старанність) – комплекс неповноцінності. Конфлікт між працелюбством і почуттям неповноцінності (формується уміння). Цей період життя характеризується зростаючими здібностями дитини, зокрема логічним мисленням, самодисципліною, здатністю взаємодії з однолітками згідно із прийнятими правилами. У процесі навчання у дітей розвивається працьовитість, яка є основною метою цього періоду розвитку. Діти шкільного віку прагнуть довідатися про походження і функціонування явищ, предметів, процесів. Інтерес цей підкріплюється і задовольняється людьми, які їх оточують, школою. Его-ідентичність дитини виражається так: “Я – те, чого я навчився”. У цей період можлива поява почуття неповноцінності, некомпетентності чи неспроможності. Відчуття власної компетентності і працьовитість дитини насамперед залежать від шкільної успішності.

Юність – від 12–13 до 19–20 років

Особистісне самовизначення, ідентифікація – дифузія ідентичності (індивідуальна сірість, конформізм). Конфлікт між розумінням приналежності до певної статі та нерозуміння форм поведінки, яка їй відповідає (фор­мується вірність). На цьому етапі особистість уже не дитина, але ще не дорослий. Вона відчуває на собі вплив різних соціальних вимог та опановує нові соціальні ролі. Їй необхідно зібрати воєдино набуті знання про себе та інтегрувати ці численні образи себе в особистісну ідентичність, як результат усвідомлення свого минулого і майбутнього. У цей період нерідко виникають конфлікти ідентичності та суперечності соціальних ролей.

Криза ідентичності (конфлікт ролей) характеризується нездатністю обрати кар'єру, стиль життя, наявністю принизливого почуття своєї марності, безцільності. Підлітки та юнаки відчувають свою непристосованість, деперсоналізацію, відчуженість і часто надають перевагу негативній ідентичності – протилежній тій, яку пропонують їм батьки. Так вони засвоюють деліквентну (таку, що суперечить законності) поведінку.

Позитивним виходом із кризи періоду юності є вірність як здатність бути вірним своїм обов'язкам та обіцянкам попри неминучі суперечності в системі цінностей підлітка.

Е. Еріксон аналізує також кризи ранньої зрілості, середньої зрілості, пізньої зрілості.

Характеристики зрілої осо­бистості за Г.Олпортом: здатність брати участь у широкому колі різноманітних діяльностей; самопротяжність (життя не повинно бути прив'язане до безпосередніх потреб та обов'язків, воно має проекцію у майбутнє у вигляді планів та сподівань); теплота у міжособистісних контактах; самоприйняття; реалістичне ставлення до себе (самооб'єктивація) та до зовнішньої реальності, що вияв­ляється у гуморі (який розуміється і в контексті позитивного ставлення до себе) та інсайті (здатності ро­зуміти себе); наявність єдиної життєвої філософії

Дата добавления: 2015-05-22